Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Введенський синодик / Текст / 12. Князі чернігівські / Чим є і чим не є перелік

Введенський синодик

Текст

12. Князі чернігівські

Чим є і чим не є перелік

Микола Жарких

Чим є «Перелік князя Костянтина», або Історія тексту

Пройшовши довгий – на чотири роки! – шлях сторінками Любецького та Введенського синодиків у пошуку різних князів, настав час підвести підсумки і написати історію, уже після якої ми напишемо історіографію.

Це, ясна річ, не буде «історія Чернігівського князівства у татарський час» – це буде історія формування тексту ПКК.

На мою думку, історія почалася із захоплення Чернігова московським військом в 1500 р. Доля іменованого в 1499 році чернігівського єпископа Іони після 1500 р. не відома. Переважна частина території єпархії опинилась під владою Москви, котра не поспішала іменувати нового єпископа. Чернігівська єпархія, не будучи формально скасованою, зникла внаслідок зміни політичних кордонів.

Я припускаю, що в середині 16 ст. було піднесено питання про відновлення давньої єпархії. Для його підготовки і було складено ПКК, котрий мав, 1, продемонструвати давність і традиційність православія у Чернігові; 2, окреслити кордони майбутньої єпархії. Для того, щоб не виникла думка про відновлення Брянської єпархії – в ПКК старанно замовчувалось існування Брянська та брянських князів. Це була доповідна записка з відносно великою кількістю історичних та біографічних даних; ПКК не був поминальним переліком, і він зовсім не призначався для читання в церкві, для чого потрібні одні тільки імена, а історичні та біографічні дані абсолютно не потрібні.

Включення до ПКК деяких представників московської вищої знаті 1 пол. 16 ст. (Глинських, Одоєвських, Трубецьких) та підкреслена увага до роду князів Торуських-Оболенських вказує на коло московських діячів, від яких можна було сподіватись підтримки проекту. Можливо, до них треба приєднати й князів Мстиславських (родичів по кужелю князя Лінгвена; від них, можливо, до ПКК потрапили маловідомі литовські князі рубежа 14 – 15 ст., зокрема, Ярослав Лінгвенович).

Для складання ПКК було використано приватні родовідні записки; поки що не ясно, чи використовувались офіційні родовідні книги, котрими відав Розрядний приказ. Можна також вважати безсумнівним, що не було використано жоден з відомих нам літописів.

В 1589 р. собор в Москві з нагоди заснування патріархії ухвалив утворити єпархію «в Севере во Брянску и в Чернигове» [Собрание государственных грамот и договоров. – М.: 1819 г., т. 2, с. 98], але до виконання цього рішення не дійшло. Не видно, щоб при підготовці цієї ухвали використано ПКК, бо Брянськ тут поставлено на першому місці, перед Черніговом. Не видно також ніяких слідів редагування ПКК в цей час.

Пізніше, імовірно в 1654 р., ПКК у невідомий нам спосіб (з московським воєводою Ф. Волконським?) потрапив до Києво-Печерського монастиря. При вписуванні його до Введенського синодика було додано запис родини князя Дмитра Волконського і, мабуть, з’явилась загадкова Петронелла.

Із Введенського синодика цей перелік копіювався до інших синодиків, зокрема в 1753 р. його погіршена й скорочена копія була вписана до Любецького синодика. В 1860-х роках ця копія стала відома історикам і збаламутила їх на наступні 150 років – аж до того часу, коли Микола Жарких зацікавився цією темою і пояснив усі баламутства.

Тепер ми можемо відповісти на всі запитання, поставлені нами як завдання джерельного дослідження:

1. Коли написано текст?

В 1550-х роках, з доповненнями 1654 р.

2. Який історичний період висвітлює текст?

2 чверть 11 – 2 чверть 16 ст. (600 років), з доповненнями до 2 чв. 17 ст.

3. Де написано текст?

У Москві, доповнення – в Києві.

4. Який географічний ареал висвітлює текст?

Основна увага зосереджена на території давньоруського Чернігівського князівства.

5. Які джерела використано при укладанні тексту?

Незаперечно, використано приватні родовідні записи московської знаті сер. 16 ст. Безперечно, не було використано ніякі літописи з числа нам відомих.

6. Наскільки компетентним був автор у питаннях, про які він писав?

Повністю некомпетентним.

7. Яка була мета написання тексту?

Обгрунтування необхідності відновлення Чернігівської єпархії в рамках Московської держави.

8. Якими прийомами обробки джерел скористався автор задля досягнення своєї мети?

Автор вигадував нових, невідомих «чернігівських» князів; модифікував записи про відомих князів, переносячи їх правління до Чернігова; вигадував княгинь та факти постриження князів у ченці.

9. З яких структурних частин складається текст? (І далі запитання 1 – 8 до кожної частини.)

На підставі подвоєнь записів про одну особу можна виділити 5 частин. Із них перша частина досить чітко виділяється на тлі інших за різними ознаками. В першій частині наявна виразна вставка («Перелік князя Георгія»), зроблена, здогадно, в Києві під час остаточного опрацювання ПКК. Про походження цих частин ми в даний час не можемо нічого зміркувати.

Чим не є «Перелік князя Костянтина»,
або Історіографія теми

Розібравшись самостійно у питанні, чим є «Перелік князя Костянтина», ми можемо тепер критично (іронічно) подивитись на попередні роботи, присвячені цій темі. Головний їх недолік полягає в тому, що цей перелік використовувався в історичних та генеалогічних реконструкціях, але ніколи й ніким не досліджувався.

Читач може не повірити, але так воно є: до моєї статті 2015 року ніхто не знав навіть, коли був написаний Любецький синодик! Над тим, коли був укладений перелік князів, ніхто з «дослідників» навіть не замислювався. А варто було б це зробити, бо коли ми читаємо текст середини 18 ст., природно запитати – а що його писар міг знати про події 11-го чи 12-го століть? Відповідь тут проста і природна – нічого не міг знати і тому питання про достовірність і джерельну вартість ПКК звелося б до питання про використані ним джерела.

Замість аналізу джерел, чого можна було сподіватись від науковців, аматори від історії вдавались до таких ліричних відступів:

Любецкий синодик дает возможность составить полную и верную родословную черниговских князей. Синодик также дает возможность составить таблицу преемственности великих князей черниговских, открывая нам существование нескольких великих князей черниговских, до сих пор не бывших известными истории.

Все наши объяснения показывают высокую степень исторической достоверности Синодика […] этот драгоценный исторический памятник… [Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Спб.: 1892 г., с. 30, 181. Тут і далі я виділяю в цитатах найцікавіше].

В усьому цьому багато поезії й наївної простодушної віри, але зовсім нема науки.

Система, яку Зотов добачав у ПКК, сформульована ним так:

В общем, он написан если не в строго хронологическом порядке, то по нисходящим степеням от Рюрика: от более древних к позднейшим князьям.

По большей части, в синодике сохранена преемственность великих князей черниговских.

Синодик составлен лицом, близко знакомым с историей своей области и генеалогией своих князей [с. 30 – 31].

Колена князей в статьях синодика идут одно за другим в нисходящем порядке, поднимаясь вверх и опускаясь вниз на одно, или не более как на два колена [с. 174].

Хронологічний порядок, котрий дотримано тільки «в цілому», зветься безпорядком (подивіться знову на складену мною діаграму співіснування князів. Чи вона вам не нагадує Чумацький Віз, котрий простягся поперек неба?)

Наступництва князів на столі, котре витримано тільки «по більшій частині», я теж не бачу (дивіться знову на складену мною генеалогію правителів Чернігова).

Ніяких стрибків у викладі на «одне чи два коліна» я не побачив – а то з простої причини: на 6 відомих князів у ПКК ми маємо 5 невідомих, генеалогічна позиція яких не окреслена. Тому складені Зотовим родословія [с. 241 і наступні, 256 і наступні] слід вважати плодом його фантазії.

Чернігівсько-генеалогічна «Фантастична симфонія», написана Р. Зотовим, збаламутила навіть такого переважно тверезого дослідника, як Михайло Грушевський. В своїй 1895 року Грушевський «не хотів заперечувати науковій вартості праці д. Зотова», але всі його зауваження спрямовані на окремі подробиці. Питання про походження і достовірність тексту рецензент навіть не поставив.

Свій нарис «» [Історія України-Руси, т. 3, розділ 2] Грушевський цілком побудував на «висновках» Зотова, хоча й зауважив, що «його генеалогічні елюкубрації часом досить карколомні» – мотивуючи тим, що попередні праці про Чернігівщину в 13 – 14 ст. ще бідніші. На мою думку, бідність фактичних відомостей – то ще не підстава заповнювати простір порожніми фантазіями.

– Но позвольте, – скаже читач , – ведь это всё народ мёртвый.

– Да, конечно, мертвые, – сказал Собакевич: – Впрочем, и то сказать: что из этих людей, которые числятся теперь живущими? Что это за люди? мухи, а не люди.

Чернігівська дослідниця Ірина Чугаєва в 2014 році надрукувала статтю, в якій використано Любецький синодик [: порівняльна характеристика / Ірина Чугаєва // Сіверянський літопис, 2014 р., № 6, с. 3 – 14].

Вона зауважила, що в літописі не вказані особові імена переважної частини жінок, і тому треба звертатись до ЛС.

З ЛС дізнаємось унікальні імена 15 чернігівських княгинь, котрі в жодному джерелі більше не зафіксовані… Це вказує, зокрема, і на унікальність такого джерела, як ЛС [с. 5 – 6].

Як бачимо, щастя двічі відвернулось від дослідниці: 1, вона мала змогу скористатись ВС, надрукованим в 2007 р., і не скористалась; 2, вона мала змогу самостійно задатись запитанням – з якого часу походить текст ЛС – і зробити маленьке відкриття, що це текст 18 ст. А ЛС є унікальним джерелом… щодо уявлень автора 18 ст. про давньоруських княгинь…

В 2016 р. статтю про ПКК опублікував О. В. Шеков [Шеков А. В. . – Древняя Русь. Вопросы медиевистики, 2016 г., № 4 (66), c. 27 – 34]. На самому початку її ми читаємо:

ЛС сохранился в рукописи середины XVIII в…. установлен его первый оформитель – Иван Щирский [с. 27].

Як міг Іван Щирський, який помер в 1714 р., бути першим оформлювачем рукопису, котрий тільки розпочався в середині 18 ст., через 30 з гаком років після смерті художника – я, дилетант в історії, зрозуміти не годен. Є, мабуть, у істориків якась професійна таємниця, котра дозволяє їм перестрибувати через здоровий глузд і котрою вони не поспішають ділитись з непосвяченими…

Нагадаю: у фізиків-теоретиків є звичай читати кожу статтю до першої помилки. Вважається, що все, що йде після цієї помилки, засновано на ній і також є помилковим. Але тут цікавість перемогла, і я побачив наступне:

…позволяет предполагать наличие общего протографа для помянников черниговских князей, читающихся в синодиках Введенской церкви и Любецком [с. 27].

Невірно. Протографом для ЛС був ВС. Немає жодного різночитання між ними, в якому б ЛС давав краще читання, ніж ВС (подивіться ще раз мою порівняльну таблицю). Бритва Оккама вимагає відкидати зайві сутності, як оцей гіпотетичний «спільний протограф». Автор міг зробити невелике відкриття (а счастье было так возможно…), але не зробив.

Автор слушно вважає групу князів на початку переліку (за моєю нумерацією – 12-6 – 12-11) вставкою. Це частково збігається із запропонованим мною «Переліком князя Георгія» і служить підтримкою моїй думці. Загальний висновок автора видається мені цікавим:

Можно предположить, что записью о поминовении великого князя Михаила Всеволодовича и его боярина Феодора оканчивалась первая, наиболее ранняя часть помянника. В целом эта часть, даже условно выделенная, более напоминает помянник предков Михаила Всеволодовича, а не синодик черниговских великих князей [с. 33].

Неполный состав великих черниговских князей в этой части помянника и полный состав черниговских князей – предков Михаила Всеволодовича – позволяет связать эту часть синодика не с местом нахождения черниговского стола, а с личностью великого князя Михаила, с установлением его церковного почитания [с. 34].

1. Можна нагадати, що чернігівські князі 11 – 13 ст. «великими» за життя не титулувались.

2. Повного складу предків Михайла Всеволодовича я у ВС не бачу (подивіться ще раз складену мною генеалогічну схему). Із семи необхідних нам предків безспірно представлені у ВС тільки двоє, що двох можна вважати представленими умовно, а трьох нема взагалі.

Але автор такого переліку, як ми бачили, не користувався літописами і не знав реальної кількості предків князя Михайла. Суб’єктивно він міг думати, що уклав повний перелік, тому гіпотеза Шекова заслуговує на подальший розгляд.

Більше того, виділена ним частина ПКК співпадає з виділеною мною першою частиною ПКК, хоча я виділив її на підставі зовсім інших міркувань. Мабуть, щось об’єктивне в цій частині таки є.

3. Важко погодитись, що ця частина ПКК була складена для встановлення церковного шанування князя Михайла, отже, перед цим встановленням. Запис про Михайла (12-20) сам залежить під пространної повісті (орієнтовно поч. 15 ст.; може, колись напишу докладніше). Ця повість засвідчила шанування Михайла як святого, а перелік князів складено пізніше. Укладач переліку скористався іменем святого князя, щоб зробити перелік більш вагомим і краще досягнути своєї (неясної для мене) мети.

У 2016 році статтю про ПКК надрукував Станіслав Келембет [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 19 – 37]. На жаль, вона наповнена фактичними помилками і неймовірними припущеннями, починаючи від датування ЛС 1712 – 1714 роками і твердження, що художнє оформлення його виконав І. Щирський, попри те, що автор в цілому погоджується з моїм датуванням (1753 – 1755 рр.), уточнюючи його до 1751 року. Просто якийсь фатум тяжіє над усіма, хто пише про Любецький синодик!

Відкладаючи більш детальну розмову про цю статтю до іншої нагоди, я розгляну тільки те, що С. К. пише конкретно про ВС.

Слід зазначити, що С. К. не займався ані ВС в цілому, ані не розглянув систематично всі записи ПКК, і це зашкодило його роботі.

С. К. порівняв тексти ПКК за ЛС та ВС і показав, що ВС подає значно кращий і повніший текст [с. 27 – 29]. Це безумовно слушно, і тут С. к. упритул підійшов до маленького відкриття: ПКК-ЛС є пізньою скороченою копією ПКК-ВС. Але в цей момент щастя відвернулось від дослідника, і цього останнього кроку він так і не зробив, залишивши це право мені.

Натомість С. К. вибудував складну систему «протографів»:

Не підлягає сумніву, що розділ ЛС та інших пом’янників, де було записано давніх князів Чернігівської землі-єпархії, у кінцевому підсумку сягає протографу XV ст., який, у свою чергу, складався з поминальних записів, що робилися незабаром після смерті самих князів [с. 23 – 24].

Протограф князівського списку ВПП було укладено в Чернігові у 1490-х рр., точно до весни 1500 р., коли Сіверська земля перейшла до складу Московської держави. Що ж стосується протографу ЛС, то стосовно часу його укладення можливі два варіанти. 1) Це було зроблено у середині XV ст., тобто значно раніше протографу ВПП. 2) Укладач рукопису ЛС просто полінувався переписати весь текст свого джерела і чим ближче до кінця, тим більше його скорочував. Особисто ми більше схиляємося саме до цього, другого варіанту [с. 29].

У зв’язку з «чернігівським протографом» 15 ст. виникає серія непростих запитань. По-перше, чи маємо ми взагалі хоч якісь рукописи незаперечно чернігівського походження, давніші за 17 ст.? По-друге, чи маємо ми свідчення про функціонування в 15 ст. якихось релігійних осередків (єпископської кафедри чи монастирів) у Чернігові? Здається, не маємо, за винятком хіба що Свенського монастиря.

Рання історія Свенського монастиря вся наповнена фантазіями, документальні свідчення про нього починаються з середини 16 ст., до того ж він віддалений від Брянська на 4 км – так само, як Києво-Печерський монастир від Києва. Тому, навіть якщо припустити його існування в ранній час і ведення там якогось синодика, то там мали б стояти перш за все імена брянських князів. Натомість:

Дуже цікаво, що в ЛС та інших синодиках Чернігівщини взагалі не поминалися князі Брянські зі Смоленської династії (Мономаховичі), які володіли Брянськом з кінця XIII по середину XIV ст., при тому, що саме Брянськ у даний період був фактичним центром Чернігівської єпархії, правителі якої навіть титулувалися єпископами Брянськими. Це свідчить, що вказані князі, з точки зору місцевої церкви, були своєрідними «узурпаторами», котрі відтіснили від влади законних князів-Ольговичів [с. 24].

Я можу сказати навіть більше: всі князі, про яких можна думати як про брянських, записані в ПКК як чернігівські. Тобто тенденція ПКК – анти-брянська, і ніякого сліду «брянського пом’яника» в ПКК немає. А тому нам не потрібні і припущення про раннє існування Свенського монастиря.

Після побудови «чернігівського протографа» у автора

Неминуче виникає питання: яким чином пом’янник кн. Чернігівських, які жили у далеких XI – XV століттях, міг потрапити до складу пам’ятки, започаткованої в Києві 1654 р.? Відповідь на це питання дає біографія вищезгадуваного Зосими Прокоповича († 1656), єпископа Чернігівського, укладача Єлецького синодика. А саме відомо, що Зосима протягом 1640 – 1650-х рр. подовгу жив у Києві, більше того, з 1635 р. він обіймав там посаду «блюстителя печери святаго Антонія» – тих самих печер, де й знаходиться Введенська церква лаври! Такий збіг бути випадковим просто не може, а тому слід визнати, що князівські списки включив до складу ВПП саме єпископ Зосима. Запозичені ж вони були з укладеного ним самим синодика Чернігівського Єлецько-Успенського монастиря [с. 26].

Справді, Філарет опублікував запис на Служебнику (Вільно: друкарня Мамоничів, 1617 р.): «Купилисмо сего служебника у господина брата Иеремии Радкевича, послушника его милости отца епископа Изосими черниговского, блюстителя печери святого Антонія» [Филарет Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1873 г., т. 1, с. 35], от тільки дати 1635 р. у Філарета немає – вона з’являється допіру в статті С. К. (отже, ще одна пізня фантазія).

І у ВС ми маємо запис «Рід блаженного отця Зосими єпископа Чернігівського Печерного» (розділ 264 – С. К. про нього не згадує, – а я ж говорив, що відсутність системності шкодить).

Здавалось би, все ясно: печера святого Антонія, якою відав Зосима – це частина Києво-Печерської лаври. Та на біду, знавці Чернігова та історії Чернігівської церкви якось забули, що в Чернігові є своя печера святого Антонія (в Іллінському монастирі) [не хочу заглиблюватись у першоджерела, читаю популярну книжку: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 133 – 138]. Тому не можна виключити такої можливості, що Зосима, будучи чернігівським єпископом, приклав зусилля до відновлення цього монастиря і став його «блюстителем» (мабуть, тимчасово, до призначення постійного настоятеля).

Тому і струнка на перший погляд теорія чернігівського походження ПКК при детальнішому розгляді виявляється дуже слабкою.

Витяги з Єлецького синодика, наведені Філаретом Гумілевським, С. К. вважає свідченням на користь первісності цього синодика і залежності ВС від нього [с. 24]. Але це – тільки одна з можливостей, залежність могла бути і в зворотньому напрямку: Єлецький синодик міг щось запозичити з ВС. Не маючи повного тексту Єлецького синодика, не можна робити більш рішучих висновків, а збережені у виписках фрагменти якраз говорять про копію із ВС, як я уже зазначив вище.

Зрештою, не можна сказати, що стаття С. Келембета не вносить нічого позитивного у дослідження синодиків – можна тільки шкодувати, що вона не дає так багато і таких надійних висновків, яких можна було сподіватись від роботи професійного історика, кандидата історичних наук.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 99

Модифіковано : 25.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.