Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Введенський синодик / Текст / 12. Князі чернігівські / Нові імена (№ 102 – 120)

Введенський синодик

Текст

12. Князі чернігівські

Нові імена (№ 102 – 120)

Микола Жарких

102. Кн. Дмитра Друцького

Запас князів Дмитрів Друцьких у нас немалий [Вольф, с. 57 – 64]:

– князь Дмитро 1-й Васильович Друцький (відомий тільки з родоводів);

– його брат у других князь Дмитро 2-й Семенович Друцький (відомий тільки з родоводів);

– князь Дмитро 3-й Васильович Друцький (онук Дмитра 1-го, † 1510);

– князь Дмитро 4-й Семенович Друцький Секира (онук Дмитра 2-го, відомий у 1425 – 1432);

– князь Дмитро 5-й Іванович Друцький (більше відомий як Дмитро Путятич, † 1505);

– князь Дмитро 6-й Юрійович Друцький (згаданий 1508);

– князь Дмитро 7-й Іванович Друцький († перед 1507).

І це не рахуючи численних князівських родин, які походять від Друцьких (де теж могли бути свої Дмитри).

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

103. Кн. Данила Романовича Новосильського
і сестру його Софію

Такий князь згадується у , у Вольфа [Вольф, с. 278] та у Власьєва [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 22]. Тільки цей останній дав посилання… на Зотова [Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Спб.: 1892 г., с. 130], а Зотов, у свою чергу, послався на Філарета з його Єлецьким синодиком (цей запис ми вже розглянули).

Вольф же дав посилання на родовідну книгу 1610 р. (у якій Данила немає, тільки інші Романовичі) та на працю Милорадовича про Любеч (тобто на того ж Філарета з його Єлецьким синодиком).

Отже, коло посилань замкнулося. Єдина надійна звістка про цього князя – даний запис ВС, родоводи такого не знають (у них вистачило керосину тільки на трьох синів Романа Новосильського). Отже,

Висновок: вигадка автора ПКК (3).

104. Кн. Всеволода Устійського, що прийняв ангельський образ

Хоча цей князь, відомий раніше тільки зі згадок Філарета, уже став предметом спекуляцій «істориків», я залишаюсь при попередній думці – що таких князів ніколи не існувало, це вигадка автора ПКК.

Висновок: відомий тільки з ПКК (4).

106. Кн. Івана Святославича

Тут ми маємо цілком апокрифічного , міфічного правнука такого ж міфічного Тита Мстиславича. Цей Іван з’явився тільки в кінці 19 ст. в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона, давніші джерела його не знають.

Трохи краще виглядає Іван Святославич – син історичного Смоленського. Про нього сперечаються – чи був він порховським князем, чи вяземським. В 1403 р. литовці здобули Вязьму і взяли його у полон [Троицкая летопись. – М., 1950 г., с. 456].

Висновок: припущення щодо смоленського князя можна прийняти із застереженнями (2).

107. Інока князя Івана Глинського

Про шість реальних князів Іванів Глинських я вже писав; у ВС маємо визначення інока, опущене в ЛС. Але жоден з цих князів, наскільки відомо з джерел, чернецтва не приймав. Залишаємо незмінним

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

112. Кн. Михайла Євнутієвича і зятя його князя Івана

До того, що я написав про нього раніше, можу додати більш докладний запис Ростовського синодика 1643 р.:

Князю Михайлу Євнутійовичу і княгині його Вассі і зятю його Іоану – вічна пам’ять [Конев С. В. Синодикология. Часть 2. Ростовский соборный синодик. – Историческая генеалогия, 1995 г., № 6, с. 102].

Висновок: важлива вказівка на використання в ПКК великоруських джерел (1).

116. Кн. Василя Романовича Новосильського

Чисто , в ніяких авторитетних джерелах не згаданий.

Р. Беспалов, досліджуючи синодик Бельовського Преображенського монастиря (2 пол. 17 ст.) [Беспалов Р. А. и белёвские удельные князья по монастырскому синодику. – «Верхнее Подонье: Археология. История», Тула, 2008 г., вып. 3, с. 283 – 292; с. 289], надрукував із нього розділ «Рід благовірних князів бельовських» (с. 285). На думку дослідника, розділ складається з 4 блоків:

(1) 4 князі невідомого роду;

(2) 8 бельовських удільних князів;

(3) 17 інших князів (невідомого роду);

(4) 13 княгинь та князівен.

Другий блок виділено на підставі співпадіння імен з іменами бельовських князів з родовідних книг. В другому блоці значиться два князя на ім’я Василь, яких Р. Б. співставляє з князем Василем Романовичем Новосильським, відомом із публікації Філарета (ВС 12-116, але публікація ВС не була використана) (с. 289).

Але у бельовському синодику немає ніяких визначень при іменах князів. Чи можна з нього вивести підтвердження існування саме Василя Романовича (при тому, що Романа в переліку взагалі немає)? На мій погляд – ні, нічого цей додатковий синодик нам не допомагає. Маємо в ньому також витяг із родовідних книг, незалежний від ПКК, але такий, що не додає нічого по суті до ранніх відомостей про князів Новосильських. Пробитись вглиб віків крізь бар’єр джерел середини 16 ст. знову не пощастило.

Втім, треба погодитись із Беспаловим у висновку, що цей відносно пізній синодик показує дуже плутану картину минулого Бельова, що склалась в середині 17 ст. (с. 290 – 291).

Висновок: безсумнівно запозичений з родословій (6), але реально не існував (3).

117. Кн. Василя Львовича

С. Келембет називає цього князя в числі князів Новосильських і нвіть вказує рік його смерті – 1432-й [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 29]. Чи справді так? З наукового апарату статті не видно, звідки узяті такі дані, але ми самі бачили Багдад.

Отже, у Власьєва справді зазначений Василь Львович Воротинський [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 50] – без ніяких біографічних даних, NB, та з посиланням на Р. В. Зотова. У Зотова маємо міркування про цього князя – з посиланням, природно, на публікацію Філарета [Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Спб.: 1892 г., с. 130]; Філарет, як ми бачили, посилався на Єлецький синодик, а Єлецький синодик був зіпсованим списком з Введенського синодика (принаймні в тих частинах, котрі збереглися у виписках Філарета). Ми шукали незалежні відомості про такого новосильського князя, а знайшли тільки той запис ВС, котрий треба пояснити.

Всё объяснилося,

И правда из тумана

Возникла.

Щасливий кінець? Так, викрито ще один фантастичний епізод нашої історії. Але викрито ким? – Миколою Жарких, відставним фізиком-теоретиком і дилетантом в історії. А яка ж роль кандидатів і докторів історичних наук у цій справі? Вони навіщо потрібні?

Єдиний князь Василь Львович, відомий в науці – це , відомий у 1482 – 1522 роках [Вольф, с. 85 – 86]. Задля поповнення корпорації князів Глинських у ПКК –

Висновок: приймаємо його за князя Глинського (1).

118. Кн. Федора Івановича

Князів такого імені маємо чимало:

– князь , убитий в Орді в 1330 р. (про це згадано тільки в Никонівському літописі, тобто через 190 років після події);

– князь , міфічний учасник Куликовської битви (згаданий в Никонівському літописі як «князь Федір Єлецький» [ПСРЛ, 1897 р., т. 11, с. 54], без ніякого Івановича) – його буцімто схопив Тимур, здобувші Єлець у 1395 р. [в найбільш авторитетному для цього часу Симеонівському / Рогозькому літописі згадано тільки, що Тимур дійшов до Єльця; в значно пізнішій повісті згадано (= вигадано!), що Тимур «узяв город Єлець і князя єлецького схопив» (МЗ1492 – ПСРЛ, 1949, т. 25, с. 222; а за ним – ВЛ – ПСРЛ, 1859 р., т. 8, с. 65]. На підставі цієї короткої розвідки ми можемо сміливо здати цього князя до архіву історичних курйозів;

– князь († 1380). Він згаданий (без імені батька!) серед загиблих у Куликовській битві (С1ЛСІ [ПСРЛ, 2000 р., т. 6, ч. 1, стб. 466] та в пізніших літописах, похідих від С1ЛСІ). Про те, що він – Іванович, ніхто до 1688 року не здогадувався (тільки Бархатна книга дала йому батька);

– чисто родовідний князь (з ярославського дому, орієнтовно кін. 14 ст.);

– чисто родовідний князь (з ростовського дому);

– князь (відомий у 1492 – † 1497), котрий утік з Литви до Москви. Оце перший в нашій колекції історичний князь такого імені. С. Келембет припускає, що тут записаний саме Ф. І.Одоєвський [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 29]. Про це ми поговоримо далі, у зв’язку з його братой Михайлом (12-123);

– князь (відомий у 1481 – 1506), котрий утік з Литви до Москви;

– князь (відомий у 1498 – † 1521), син московського емігранта, жив у Великому князівстві Литовському (Пінськ);

– князь (відомий у 1520 – † 1547), московський воєвода;

– князь (з ростовського дому, відомий у 1550 – † 1568), московський воєвода;

– князь (з ярославського дому, відомий у 1544 – † 1608), московський боярин.

– князь (відомий у 1575 – † 1622), московський боярин.

Як бачимо корпорація князів Федорів Івановичів густо обсаджена як баснословними, так і історичним особами (і то мабуть ще не всіх тут названо).

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

119. Кн. Романа Новосильського,
що прийняв ангельський образ

Думаю, що це – , достовірно відомий у 1375 – 1402 роках.

Висновок: Роман Семенович Новосильський († після 1402) (1).

120. Кн. Федора Олександровича Стародубського

Окрім цього запису, ми маємо ще Федора Олександровича Звенигородського (№ 150) та просто Федора Звенигородського (№ 108). Думаю, всі вони вказують на одну особу (може, колись напишу докладніше).

Висновок: дублікат інших записів (5).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 38

Модифіковано : 15.10.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.