12. Князі чернігівські

Микола Жарких

Но совсем иная штука

Это – главный сабантуй.

А. Твардовский

Перелік князів, на початку якого стоять чернігівські князі, нині відомий у двох списках – у Введенському синодику (ВС, 1654 р.) та у Любецькому синодику (ЛС, 1753 р.). Оскільки назва в рукописах не повністю відбиває його зміст і гірше – заводить дослідників на манівці, ми будемо вживати об’єктивну назву – «Перелік князя Костянтина» (ПКК), котра тільки позначає певний текст, але не містить ніяких припущень щодо його змісту і призначення.

Текст ПКК у ЛС – це скорочена і сильно зіпсована копія тексту у ВС; але оскільки цей пізній і поганий текст було введено в науковий обіг ще в 2 пол. 19 ст. і «інформація» з нього устигла розповзтися по історіографії, я присвятив спеціальну статтю детальному розгляду його змісту.

Тут я не буду повторюватись. Я порівняю тексти обох списків і потім внесу необхідні виправлення і доповнення до коментарів щодо конкретних імен. Потім можна буде зайнятись, нарешті, джерелознавством, тобто питаннями походження цього переліку і оцінкою його вартості.

Висновки і рекомендації

З наших студій над текстом «Переліку князя Костянтина» можна зробити наступні висновки:

1. «Перелік» нині опубліковано у двох списках – у складі Введенського синодика (1654 р.) та Любецького синодика (1753 р.). Любецький список, який до цього часу лежав в основі всіх студій, є скороченою і подекуди істотно погіршеною копією Введенського списку.

2. Виявлено натяки на існування інших копій «Переліку», що дозволяє сподіватись на розширення джерельної бази.

3. Первісний «Перелік» був складений в Москві, орієнтовно в 1550-х роках, з використанням приватних родовідних записок, але без використання відомих нам на сьогодні літописів.

4. Наступний етап редагування відбувся під час переписування «Переліку» до Введенського синодика в 1654 р.

5. Укладання «Переліку», можливо, слід пов’язувати з планами відновлення Чернігівської єпархії в складі Московської держави. Він не був призначений для поминання і не може використовуватись для читання в церкві. Вписування його до синодиків слід вважати результатом випадкового збігу обставин.

6. При укладанні «Переліку» не дотримано ані хронологічного, ані генеалогічного порядку. Із позиції запису в «Переліку» ми можемо вивести тільки те, що цей запис стосується проміжку часу від 2 чв. 11 до 2 чв. 17 ст., але ніяка детальніша хронологізація неможлива. Так само неможливо визначити генеалогічну позицію більшості князів, оскільки для них не вказано імен батьків.

7. Із загального числа 184 записи лише 32 (17 %) можна вважати безсумнівно відповідними історичним князям. 67 % князів – вигадані або такі, котрі не можна переконливо пов’язати з історичними князями. 4 % записів становлять дублікати інших записів, 7 % належать «літературним князям», котрі існували тільки на сторінках генеалогій, а не в дійсності.

8. Всі імена княгинь в «Переліку» слід вважати вигадками.

9. Всі записи про постриження князів у «Переліку» слід вважати вигадками.

10. Всі хрестильні імена князів, наведені у «Переліку» поруч з князівськими, слід вважати вигадками (з винятком тих нечисленних випадків, коли ці християнські імена відомі з незалежних джерел).

11. Всі випадки застосування титулу «великий князь» у «Переліку» слід вважати даниною московській політичній традиції 16 ст. – прикладати титул «великий князь» до всіх давніх правителів без розбору.

12. Значна частина князів, титулованих у «Переліку» «Чернігівськими», є результатом «перенесення» до Чернігова князів з інших столів.

13. «Перелік» не можна використовувати для історичних чи генеалогічних досліджень. Він може бути джерелом тільки для історіографії – для реконструкції історичних уявлень часу написання «Переліку» та методів написання текстів історичного змісту, вживаних у той час.

А тепер – рекомендації на майбутне:

1. Слід відмовитись від використання «Переліку» для історичних та генеалогічних досліджень; слід припинити спроби ототожнення князів із цього переліку як безнадійні.

2. Слід очистити всі історичні довідники та енциклопедії від посилань на «Любецький синодик» (власне, на «Перелік князя Костянтина»). В тих дуже численних випадках, коли запис у «Переліку» – єдина підстава для існування князя, треба чітко вказувати, що дана особа є історіографічним міфом.

3. В довідниках, енциклопедіях, історіографічних оглядах слід дати чітку оцінку книги Р. В. Зотова (1892) як фантастичної і відмовитись від її використання.

4. Слід продовжити пошуки та публікацію інших текстів «Переліку».

5. Історію Чернігівщини у татарський час треба переписати з нуля на підставі авторитетних (сучасних подіям) джерел, без використання «Переліку».