Текст Димитрія Туптала

Микола Жарких

Димитрій – автор Четьїх міней

Данило Савич Туптало (1651 – 1709 рр.) в 1668 р. постригся у ченці з іменем Димитрій. В 1684 р. він оселився у Києво-Печерській лаврі і розпочав свої найбільшу літературну роботу – Четії Мінеї, перший том яких (вересень – листопад) був надрукований у лаврі в 1689 р.

В 1702 р. Димитрій став митрополитом ростовським, тому його часто звуть Димитрієм Ростовським. У Ростові він і закінчив свої Мінеї (1705 р.).

Хоча Димитрій користувався Великими мінеями четіїми Макарія, текст СМФ він подав у власній переробці, яка спирається на ВМЧ (С-7). Скорочено я буду посилатись на нього як ТДТ. Оскільки до е-передруку видання 1689 року наука поки що не дійшла, я користувався , зісканованим в Петербурзі в 2009 році. Сторінки видання не нумеровані, у скані це с. 225 – 233.

Аналіз тексту Димитрія

Вступна частина ТДТ основана на епізоді ТПС – М-7 (як бог карає грішників), але його розпросторено новими біблійними цитатами і прямим порівнянням: як у давнину бог покарав Ізраїль, так пізніше було й «нашей земле Российской».

Напад татар (ТПС – М-8) викладено такими словами:

Попусти убо на нас прийти безбожным и безчеловечным варваром, яже нарицаются татаре, с нечестивейшим и беззаконнейшим царем их Батыем, иже в безчисленном множестве силы своея поганския на Российскую нашу землю нашедше, в лето бытия мира SΨМS [6746], воплощения же бога слова в лето АСЛИ [1238]…

Там, де Пахомію знадобилось 45 знаків, Димитрій витратив аж 279, або в 6.2 рази більше. Поговоривши ще про руїну від татар, Димитрій завершив словами пророка (Ісайя, 1, 19 – 20): «Аще же не послушаете мене, меч вы пояст», якими закінчується епізод ТПС – М-7. З цього можна вивести, що в ТДТ маємо досить вільну перекомпоновку ТПС.

Певну родзинку містить родовід Михайла:

… Великий князь Киевский и Черниговский Михаил, сын Всеволода Чермнаго, внук Ольгов…

Це – запозичення із ТверЛ – М-1: тільки в ньому маємо іменування Всеволода – Чермним, і тільки в ньому Михайло виставлений онуком Олега (помилково, але точно так, як у ТверЛ). На цьому місці важливо відзначити: Толстовський список ТверЛ (РНБ, F.IV.214) переписано за наказом економа Києво-Печерської лаври Пантелеймона Кохановського близько 1681 р. [Клосс Б. М. Предисловие. – ПСРЛ, 2000 г., т. 15, с. 8]. Тим-то й не дивно, що Димитрій знав про цю книжкову новинку і скористався з неї.

Далі йде похвала християнським чеснотам Михайла (здається, складена Димитрієм), і згадка про «любимого себе боярина… именем Феодора».

Після цього вступу починається власне оповідання – цитатою із Синопсиса [цитую за перекладом Ірини Жиленко: . – Лаврський альманах, 2002 р., спецвипуск 2, с. 78]:

На цьому прикладі ми бачимо і залежність ТДТ від джерела (два посольства татар до Києва, а не одно, як скрізь), і спосіб думання Димитрія (він дає Михайлу цілком раціональні міркування, як сучасний історик), і його літературний стиль (розпросторення тексту джерела і гостра антитатарська риторика).

Оце характерне «яко прузи» (саранча) походить, здається, з Одкровення Мефодія Патарського. Про поширення племені біблійних агарян там сказано:

Исполнисе земля племени их, беху бо мнозы яко прузии на земле ходжаху [Истрин В. М. и апокрифические видения Даниила в византийской и славянорусской литературах. – М.: 1897 г., тексты, с. 87].

Далі в Н1ЛСІ (6746 / 1238 р.) читаємо:

В то лето придоша иноплеменьници, глаголемии Татарове, на землю Рязаньскую, множьство бещисла, акы прузи; и первое пришедше и сташа о Нузле, и взяша ю, и сташа станомь ту.

Те саме очікувано стоїть і в Н1ЛМІ. Однак цих прузів немає в літописах, залежних віл Лаврентіївського (С1ЛСІ, МЗ1492, НикЛ), хоча сам топонім Нузла / Нуза там зафіксовано.

Тому я думаю, що з усіх можливих джерел Димитрія слід віддати перевагу Тверському літопису [ПСРЛ, 1863 г., т. 15, стб. 366], де цей вираз прикладено не до рязанського епізоду, а до всієї Руської землі.

Описавши знищення Києва татарами, Димитрій додає наступну сентиментальну тираду:

Сия вся в Российской земле сбывающаяся князь Михаил во странствовании сый слышав, рыдаше неутешне по единоверной своей братии и по опустении земли своя.

У Пахомія Серба (М-19) сказано зовсім інакше:

Слышав же сия великий князь Михаил бывающая в отечестве его, и абие болит душею, и сердцем снедается, и о беззаконии негодует нечестивого царя; и верою вооружився, якоже Давид на Голиафа…

У виділених мною словах Пахомія маємо мотив опору татарам, який зник у Димитрія. А це – зміна ідейного спрямування твору, хоча локальна й мало помітна.

Далі Димитрій дуже вільно, з великими самостійними додатками, переповів епізоди М-17, 18, так що конкретне джерело запозичення встановити не можна. В епізоді М-19 (повернення Михайла) знову маємо запозичення із Синопсиса:

В епізоді М-20 (татари кликали до Батия тих, що повернулися) маємо значні зміни: «мало отдохнувша от бежания» (ТПС) ⇒ «и едва мало отдохнувшу ему от пути» (ТДТ). Епізод переосмислено так, що татари кликали власне Михайла «якоже и прочих князей российских». Це вийшло дуже нещасливо, бо виходить, що наступні епізоди поклоніння стосуються Михайла. Після слів наказу «… не поклонившимся ему», котрі є в усіх варіантах СМФ, в ТДТ йде доповнення: «Грядите убо и дадите ему [Батыю] поклон, и данники ему будите, тако в жилищах своих пребывайте». В цілому цей епізод є докорінною переробкою ТПС.

Так само грунтовно перероблено епізоди М-23 – М-26, де згадані не одні волхви, а ще й «жрецы татарские», поклонятись треба «идолом, кану, и кусту, и солнцу» (оцей кан, який одразу був мало зрозумілий писарям СМФ, у Димитрія остаточно перетворився на предмет поклоніння). Також Димитрій додав цілком раціональну мотивацію поведінки князів:

И мнози от князей российских страха ради царева и восприятия ради княжения своего, то сотвориша.

Епізоду М-24 (татари приносять жертви) немає в С-7 – він є в інших варіантах ТПС, також у ТверЛ.

І тільки коли Димитрій дійшов до епізоду М-28, з’ясувалось, що все попереднє не стосувалося Михайла, і відновлено протиставлення: всі князі поклоняються – Михайло ж веде себе інакше. Але перероблено цей епізод також невдало. В усіх попередніх варіантах СМФ Михайло вирішує їхати до Батия і викрити його облуду (М-28), і це – перший його крок до подвига. З цим наміром від їде до духовного отця, котрий передбачає загибель Михайла. Однак Михайло не зважає на загрозу і залишається при своєму намірі (М-31 – 34), і це – другий крок до подвигу.

В ТДТ все це спрощено і складено в одну купу: Михайло вирішує їхати до Батия, сповідувати перед ним Христа і пролити кров за Христа – тобто він одразу знає про свою загибель, і степенування подвигу зникло. (Подібне спрощення можна побачити в С-12 – М-29. Не беруся судити, чи Димитрій використав це видання, чи зробив таке скорочення незалежно.)

Далі в цьому ж епізоді Михайло нараджується із Федором щодо свого наміру, і дістає схвалення Федора. Оцю нараду маємо тільки в С-8 та у Степенній книзі («Тако пресветлая сия двоица, великий князь Михаил и синглит Феодор, единомдушно [!] совещаста пременити мимотекущими присносущная»). Але у ТДТ Федір – советник, і «протокол наради» викладено просто та зрозуміло. Джерело тут неясне, можливо, що Димитрій склав цей текст самостійно.

Промова духовного отця (М-30) в ТДТ трохи скорочена проти ТПС і доповнена деякими фразами. Наприклад, «брашно же и питие да не внидеть во уста твоя» (ТПС) ⇒ «да ничто же внидеть от скверных идоложертвенных брашен во уста твоя» (ТДТ).

Стилізація відповіді Михайла і Федора (М-31) найближча до С-6 та С-7. Благословення духовного отця (М-32) та поїздка до татар (М-33) основане на ТПС, з додатками, внесеними Димитрієм.

В наказі Батия волхвам (М-37) знову діють «волхвы и жрецы» і з’являється новий мотив, якого не було ніде раніше: «и идолам кланятися да принудят».

Відмова Михайла (М-40) значно перероблена: «Не подобает христианам сквозе той огнь ити, его же нечестивии имеют во бога, аз же христианин есмь» – і далі приблизно так, як в усіх попередніх текстах. Виділене доповнення дуже недоречне, бо виходить, що Михайло таки лаяв татарську віру, і донос Єлдеги не був безпідставним (як подано у ТПС).

В епізоді М-43 Батию про відмову Михайла повідомляють знову не просто волхви, але «волхвы и жрецы», і вони не просто присоромлені, але «исполнишася студа и ярости». В основі епізоду лежить ТПС, але Димитрій поробив додатки.

Далі бачимо в ТДТ характерну структурну особливість ТПС – пропуск епізодів М-45 – 48, перенесених нижче по тексту.

В епізоді М-49, так само основаному на ТПС, Димитрій переробив склад «тих, що прийшли з Михайлом». У нього це «инии российстии князи, с ним [Михаилом] на поклонение к царю пришедшии». Відповідно і промову виголошує не один Борис, а всі вони разом. Зроблено й інші доповнення. Знову бачимо в ТДТ значну переробку джерела.

В епізоді М-50 Федір додатково названий «блаженним», а в наступній промові (М-51) Федір зве князя «благочестивим», чого не було в давніших текстах.

В епізоді М-52 «Михаил сих словес от боярина своего в сладость послушаше», приблизно як у ТПС; але далі замість дивуватись мудрості Федора він «палаше ревностию по бозе, и с веселием ждаше мучения, готов сый умрети за жизнедавца Христа». Все це – витвір Димитрія, в ТПС такого нема зовсім.

Епізоди М-53, 54 в ТДТ є перефразуванням ТПС. На погрозу Єлдеги «Михаил никакоже устрашися ярости мучителя, смертию претяща, абие отвеща» (ТПС) ⇒ «не устрашися ни мало, но дерзновенно отвеща» (ТДТ). В тексті важливої політичної заяви Михайла (М-55) зроблено доповнення: «и нас грех наших ради десница всевышнего твоей [Батыя] власти покорила».

В богословському диспуті Єлдеги із Михайлом (М-56) маємо цікаву заміну, не зовсім синонімічну. В ТПС Єлдега каже, що сонце освітлює «всю поднебесную», в ТДТ – «всю вселенную». Можливо, це має якесь значення для з’ясування світогляду Димитрія.

Далі (М-57) Єлдега говорить: «Аще в сем разуме пребудеши, о М., и цареву волю не створиши, умрети имаши» (ТПС) ⇒ «Аще в сем непокорении твоем, М., пребудеши и царевы воли не сотвориши, то абие умреши» (ТДТ). Михайло відповідає: «Ничто ми смерть сиа…» (ТПС) ⇒ «Не боюся тое смерти…» (ТДТ).

Далі в ТДТ опущено ключовий, на мій погляд, епізод ТПС – наклеп Єлдеги на Михайла (М-59). В результаті Батий розгнівався не через брехливе повідомлення про зневагу татарських богів, а через відмову Михайла підкоритися – чергову відмову, яких уже було кілька. Стає неясним, чому Батий спалахнув аж тільки зараз, хоча мав до того кілька нагод.

В наступному епізоді (М-60) татари «абие устремишася единодушно на мученика» (ТПС) ⇒ «и устремишася слуги мучителевы аки пси на лове, или аки волци на овцу текуще» (ТДТ). З усього тексту джерела у Димитрія залишилось одне слово.

В ТДТ опущено згадку про причастя Михайла і Федора (М-62). При описі катування Михайла (М-65) в ТДТ додано, що Михайло говорив: «Христианин есмь» – так, як у Никонівському літописі та Чудовському тексті (С-10), слідів використання яких у Димитрія не видно. Разом з тим розлогий опис терпіння Михайла (ТПС – М-66) в ТДТ опущено.

Великої переробки зазнав епізод із Доманом (М-67):

Тут Димитрій не зрозумів (або зробив вигляд, що не зрозумів) досить ясний текст Пахомія. У Пахомія Доман говорить про Михайла, що той – християнин (мовляв, нема чого журитися його смертю). а Димитрій зробив із цього непотрібне чудо, що голова говорить це про себе. Подібне трактування цього місця було в НикЛ, але в ТДТ викладено зовсім іншими словами.

Епізод М-69 (татари спокушають Федора) практично без змін перенесено із ТПС до ТДТ, а в епізоді М-70 (відмова Федора) в маємо доповнення до промови Федора, як то часто бачимо в ТДТ. В епізоді М-71 (загибель Федора) сонце додатково названо «пресветлым».

В епізоді М-72 подано дату – 20 вересня 6753 р., точно як в С-7. До неї додано відповідник – 1245 р., як скрізь у ТДТ. Епізоди М-73 – 75 подано за ТПС із незначними змінами. Кінцева молитва (М-78) в ТДТ опущена, натомість додано в сильному скороченні «Повість про загибель Батия в Угорщині», котра у ВМЧ Макарія йшла одразу після ТПС. Опущено у Димитрія і похвальне слово Льва Філолога (якщо воно взагалі було у тому списку ВМЧ, котрим користувався Димитрій).

До основного тексту Димитрій додав примітку: мощі князя Михайла з Орди були перенесені до Чернігова, а далі через багато років – до Москви. Це перенесення відзначають 14 лютого. Ніяких річних дат ані згадки про мощі Федора немає. Такі примітки з відсиланням до інших статей під іншими датами є типовими у ВМЧ Димитрія.

Під 14 лютого окремого запису про перенесення мощів Михайла у Димитрія нема, є тільки житія Авксентія та Ісакія Печерського. У під цим днем додано ще пам’яті Марона, Авраама Каррійського та запис про перенесення мощів Михайла і Федора. Все це – прояв обіцяних укладачами видання доповнень.

Ідея тексту Димитрія

Проведені спостереження показують, що Димитрій справді користувався ВМЧ Макарія (С-7) та Тверським літописом, який він назвав Печерським за місцем зберігання книги (не за її змістом). Ці джерела він сам зазначив на початку твору. До них треба додати не зазначений явно «Синопсис».

Структурно ТДТ є варіантом тексту Пахомія Серба, але текст С-7 в руках Димитрія зазнав значних змін, майже кожен епізод його перероблено, дещо скорочено, дещо доповнено. Зроблено значні доповнення історичного характеру, і ряд другорядних епізодів опущено.

Зокрема Димитрій не зрозумів (чи зробив вигляд, що не зрозумів) основної ідеї Пахомія. Нагадаю: на мою думку, Пахомій в СМФ намагався м’яко й обережно засудити нерозважного правителя, котрий легко довіряється злісним вигадкам своїх радників. Ключовим в такому викладі є донос Єлдеги (що Михайло буцімто зневажає татарську віру, М-59), і саме цей епізод випав у Димитрія. Ну, якщо з годинника вийняти пружину (з електронного – елемент живлення), то не слід дивуватись, що годинник зупиниться.

В результаті такого недоречного втручання уся складна механіка Пахомія зупинилась, а нової Димитрій не зумів збудувати. І в такий спосіб СМФ розсипалась на послідовність епізодів, яких могло би бути більше або менше, бо вони не пов’язані між собою єдиною ідеєю.

Натомість в епізоді М-40 Димитрій змусив Михайла таки вилаяти татарську віру, але це не мало ніяких наслідків. Це «покращення» є дуже недоречним, і так само недоречними є переробки епізодів М-20, М-28 (як відзначено вище).

Далі, в епізоді М-19 Димитрій зняв мотив опору Михайла татарам – виходить, він хотів представити Михайла лагіднішим, ніж у попередньому тексті? Але такому наміру суперечить епізод М-55, де Димитрій зобов’язав Михайла відповідати зухвало («дерзновенно»). Як же узгодити між собою ці зміни? Найпростіше – так, що вони ніяк не узгоджені. Можна думати, що у Димитрія не було цілісного уявлення образу Михайла і так само цілісного уявлення – що він хоче сказати, переробляючи Пахомія. Ці зміни слід вважати локальними, такими, що не мають провідної ідеї: в цьому місці підфарбовано так, в другому – інакше.

Втім, дві провідних ідеї в ТДТ є, тільки вони не пов’язані із Михайлом.

Перша ідея – надати тексту місцевий київський колорит, подати при СМФ більше історичних відомостей про Київ і спеціально про Києво-Печерську лавру. Оскільки Димитрій писав четьї мінеї (книгу для читання), цю ідею, запозичену із «Синопсиса» (поєднати розповідь про Київ із розповіддю про Михайла), можна вважати вдалою. Київ для Димитрія – «преславный и превеликий престолный великого княжения Российскаго град».

Виділене слово «российский», повторене в ТДТ аж 8 разів, засвідчує другу провідну ідею – державний патріотизм Димитрія. Ніякої Росії зразка 1689 року в 13 ст. не існувало, але Димитрія це не обходило. Він писав про місцевого російського святого, і постійно повторював оце нове на той час політичне поняття. Ніякого поняття про Україну, ніже про Малоросію чи Гетьманщину у Димитрія нема (ну, принаймні в даному творі).

Результатом читання ТДТ мало стати враження: один цар – одна держава – одна церква. І все це – російське, котре існувало споконвіку. Якщо це вважати провідною ідеєю всього ТДТ, то на віз, яким їхали Михайло із Федором, вона навантажена механічно й недоречно.

Студії над текстом Димитрія

Д. І. Абрамович (1873 – 1955) у своїй статті «Літописні джерела Четьїх-Міней Дмитра Ростовського» [, К., 1929 р., с. 32 – 61] присвятив був останній, 6-й параграф нашому ТДТ [с. 57 – 61]. Ключові положення такі:

(1) За головне джерело для цього оповідання були Великі мінеї четьї митрополита Макарія. Звідси прямо й безпосередньо запозичено мало не цілком увесь зміст: то слово в слово, або з незначними змінами, то з деякими скороченнями.

(2) В двох місцях наведено цитати з друкованого видання «Синопсиса».

(3) Що ж до вказівки редактора Міней на Печерську літопись, то це якесь загадкове непорозуміння.

З першим твердженням ніяк не можна погодитись. Зміни в ТДТ значні і заторкують не тільки форму викладу, а й ідейну спрямованість твору.

Порівняльна таблиця, яка мала показати залежність ТДТ від С-7, складена у Абрамовича поверхово і без урахування інших текстів, опублікованих на той час. Наприклад, в епізоді М-8 дата «в лето 6746» є уже в С-2 і звідти кочувала по пізніших текстах. Її наявність ніяк не свідчить про залежність ТДТ саме від С-7; в решті тексту цього епізоду ТДТ настільки сильно відрізняється від С-7, що можна сказати тільки протилежне тезі Д. А.: немає майже ні одного спільного слова.

Епізод М-12 знову показує протилежне тому, що хотів показати Д. А.: замість кучерявого «повелевает от среды сотворити» (С-7) маємо просте і ясне «повеле убо послов тех погубити» (ТДТ). Де ж тут запозичення слово в слово?

Перша цитата із «Синопсиса» зазначена слушно. Другої цитати (про смерть Батия) у використаному мною перекладі видання 1674 р. немає, можливо, вона є у пізніших виданнях (1678 чи 1680 р.). Джерелом її була повість Пахомія Серба про смерть Батия, наведена у ВМЧ Макарія, і зрештою невідомо, чи Димитрій узяв її із «Синопсиса», чи прямо з ВМЧ.

Печерський літопис, як я зазначив вище, не є непорозумінням – це відомий уже на той час Тверський літопис, опублікований в 1863 р. Чому Д. А. до нього не зазирнув – залишається невідомим, я знайшов це джерело без найменшого труду.

В цілому цей параграф статті слабкий і цілком застарів після моєї роботи.

Переробки тексту Димитрія

Оскільки Четьї мінеї Димитрія були кілька разів надруковані, ТДТ став легко приступним і витіснив інші варіанти СМФ. Не маючи наміру вичерпати цю тему, подам кілька знахідок, які трапились мені по дорозі.

В 1866 р. була надрукована брошура « Михаила князя Черниговского и боярине его Феодора, замученных в Орде по повелению Батыя (составлено по Четьи-Минеи)» [М.: в типографии О. Назаровой, 1866 г. – 35 с.]. Це анонімний переклад ТДТ сучасною (ну, тогочасною) російською мовою, з доповненням зі «Степенної книги» та «Русского временника». З останніх запозичено опис татарської руїни, який походить від Льва Філолога, наприклад:

Синьглитьскыя жены, иже никогдаже въ руку свою дѣло видѣшя, повелѣвающе преже, нынѣ же повелѣваемы варварьскыми женами, работну игу выю прекланяюще [ПСЛФ].

Синглитския жены, иже никогда же рукама своима работному делу касахуся, но рабом своим повелеваху преже, последи же сами повелеваеми варварскими женами, работну игу выю прекланяюще [СтепенКн – ПСРЛ, 1908 г., т. 21, ч. 1, с. 263].

Жены боярские, не знавшие трудов, всегда окруженные толпой слуг, сделались рабами варваров [Страдание…, 1866 г., с. 7].

Отаким химерним шляхом фрагмент із твору, присвяченого Михайлу і Федору, спочатку був вилучений із цього контексту і вставлений у загальний опис руїни, а потім знову повернувся до Михайла з Федором!

Було ще одне популярне видання – « Михаила, князя Черниговского, и боярина его Феодора, с изображением святых мучеников» [М.: Синодальная, тип., 1904 г. – 16 с.], його е-копія поки що відсутня.

Слід знати, що в Москві в 1903 – 1911 рр. були надруковані «Жития святых на русском языке, изложенные по руководству Четьих-Миней св. Димитрия Ростовского с дополнениями, объяснительными примечаниями и изображениями святых», передруковані у Києві Києво-Печерської лаврою в 2004 р. Це переклад сучасною російською мовою, легко доступний у та на багатьох інших сайтах (зокрема, на порталі , на сайті ). Пізнати цей переклад легко за характерним титулом «Михаил, сын Всеволода Чермного, князь Черниговский».

Український переклад на тому ж порталі зроблений незалежно, тому там бачимо: «великий князь київський та чернігівський Михайло, син Всеволода Красного внук Олеговий». Це значно ближче до ТДТ.

Російський переклад на сайті зроблено незалежно і досить близько до ТДТ, тільки без примітки про перенесення мощів.