Вплив «Сказання» на пізніші тексти
Микола Жарких
Ця тема не належить до літературної історії СМФ як такого, тому я просто нотую ті моменти, які трапились по дорозі, не намагаючись вичерпати тему.
Загибель князя Романа Рязанського
Із Троїцького літопису, доведеного до 1408 р., М. М. Карамзін зробив виписку повчання на смерть рязанського князя Романа Ольговича, вбитого татарами в 6778 (1270) році:
О возлюблении князи русьскыи, не прелщаитесь пустошною славою света сего, еже хуже паучины […] да радости святых исполнитесь, яко сий блаженный Роман купи си страстию царство небесное и венец прият от рукы господня со сродником своим Михаилом [Приселков М. Д. . Реконструкция текста. – М.: 1950 г., с. 330].
Перше речення виглядає цитатою із епізоду М-3, а друге прямо вказує на Михайла Всеволодовича (спільним предком князів чернігівського і рязанського домів був Святослав Ярославич, і кожен літописець знав про це із того літопису, який він переписував).
Деякі подробиці загибелі князя Романа подає Симеонівський літопис, в цій частині близький до Троїцького [ПСРЛ, 1913 р., т. 18, с. 73]. Там смерть Романа порівнюється із долею святого Якова Персидського, страсть якого, на мою думку, має виразні паралелі зі страстю Михайла. Після цих подробиць іде процитоване повчання.
Далі ця історія потрапила до Софійського 1-го літопису старшого ізводу, а з нього поширилась в подальшому літописанні.
Більше того, в Новгородському 4-у літописі перше з процитованих речень прикладене до князів, які загинули в 1238 році [ПСРЛ, 1915 г., т. 4, вып. 1, с. 220] – здається, під впливом розповіді про Романа.
Антитатарська публіцистика
Як я уже був зауважив, «Послання на Угру» Вассіана Рило (1480 р.) містить неявну згадку про святих Михайла і Федора, а також дещо спільне у фразеології.
Думаю, якщо продовжити пошуки таких паралелей у хронологічну ширину та текстологічну глибину, можна буде зайти ще деякі сліди впливів, можливо навіть взаємних.
Татарська руїна
Як ми бачили вище, яскраво розфарбований опис руїни Русі від походу Батия у Степенній книзі є переробкою відповідного фрагменту похвального слова Льва Філолога.
Можливо, що сліди цього слова знайдуться і в інших місцях Степенної книги (це далеко виходить за рамки моєї теми).
Житіє князя Олександра Невського
В середині 16 ст. псковський пресвітер Василь склав нове житіє св. князя Олександра Невського (Невським він названий прямо в заголовку!). Це житіє поширилось в рукописній традиції і навіть було включене до Царського списку Великих міней четіїх митрополита Макарія. Відомі й пізніші його переробки [НИС-1, с. 107 – 110].
М. Серебрянський відзначив, що Василь скористався ТПС; надрукував і текст цього твору [НИС-2, с. 124 – 137].
Отож бачимо у творі Василя:
Инии мнози князи наши русския чести ради и славы мира сего суетнаго, паче же страха ради мучителева сотвориша волю безбожного царя Батыя: оставивше бога живого и поклонишася кусту и огню и идолом их [с. 132].
Це переробка епізоду ТПС – М-25, тільки тут, на відміну від усіх текстів СМФ, поклоніння ідолам прямо назване зрадою християнства.
Батий у Василя – «неистовый, бесчеловечный, зверообразный и безбожный». Це прояв загальної закономірності: чим далі автор відстояв від доби Батия, тим гіршими словами він його лаяв.
Одним реченням згадав Василь загибель Михайла і Федора, а далі під датою 6755 (1247) р. написав, що Батий погрожував Олександру у такий спосіб: «Сотворю тебе и граду твоему [Суздалю!] якоже князю Михаилу Черниговскому». Далі Олександр «разгоревся душею и пророческую ревность прием» (ТПС – М-28), прийшов до єпископа (на цей раз – історичного Кирила), який повчав його (як в ТПС – М-30) і дав йому причастя та благословив (як в ТПС – М-34) – але не на мучеництво, тільки на те, щоб сміливо говорити перед царем.
Далі Олександр «абие самовольно устремися из дому своего» (як в ТПС – М-35) і прийшов до Батия. Відповідь Олександра волхвам запозичена із ТПС – М-40, а волхви очікувано «студа исполнившася», як в ТПС – М-43.
По смотрению же божию не повеле царь нудити ко своей вере, ни вести сквозе огнь, ни кланятися солнцу ни кусту ни идолом безбожным
– тобто Василь послідовно проводив свою думку, що поклоніння дорівнює переходу в татарську віру, про яку він, ясна річ, не мав найменшого поняття.
Закінчується цей розділ житія скороченим викладом Пахомієвої повісті про смерть Батия.
Таким чином, частина СМФ продовжила своє життя в літературі Московського царства у складі житія Олександра Невського.