Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Текстологічний аналіз
розлогих проложних текстів

Микола Жарких

Який розлогий проложний текст
ближчий до первісного?

У питанні, який варіант РПТ є первісним, слушність мав Серебрянський, котрий вважав таким С-2, а С-5 вважав похідним від С-2. Модернізація, запроваджена Б. М. Клоссом та О. В. Лосевою – С-2 є скороченням С-5 – легко спростовується простим порівнянням текстів. Вирішальними тут є дві особливості:

1. В С-5 вставлено епізоди М-9, 10, і знадобилось окреме речення-зв’язка («Минувшю же времени неколку, бысть нахождение поганых татар на землю Русьскую»), щоб перейти від цієї вставки до подальшого тексту. Але про «нахождение поганых татар на землю Русьскую» уже йшлося вище, в епізоді М-8, і його дослівне повторення було би не потрібним, якби епізоди М-9, 10 були первісними.

Ця незручна вставка руйнує логіку викладу, котра є в С-2 і втрачена в С-5.

Щоб не повертатись потім до цієї вставки, розгляну її тут в деяких подробицях. Тема її – це божі кари, трактовані досить своєрідно. Перш за все, немає ані слова про причини цих кар. Типово причиною виставляються гріхи людей, але тут ніякої згадки про гріхи нема.

Названо характерні імена Ноя (Буття, 6) та Лота (Буття, 19), з якими легко зв’язуються історії про потоп і спалення Содома та Гоморри. Характерно, що обидві кари відбуваються без участі людей (бог діяв сам), хоча в Біблії можна знайти багато прикладів, коли кара божа приймає форму нашестя ворожих народів.

Далі йдеться про кару, яку бог навів на християнську землю останнім часом, і цитується : «аще же не хощете, ниже послушаете мене, мечь вы пояст» (в С-5 маємо оружие замість меча). Проти чого наведена ця цитата – зрозуміти не можна, бо далі говориться, що все це минуло, і прийшов новий гнів божий уже на все живе на землі, не зовсім зручно описаний цитатою із : «Како поженет един тысящи, и два двигнета тмы».

Проти чого це процитовано – знову не можна зрозуміти. У Біблії бог говорить оце, щоб вояки не боялись чисельних ворогів: якщо вони будуть вірити в бога, то один пожене тисячу, і так далі. А тут ніби виходить, що один ворог жене тисячу «наших».

Від цих загальних дуже неясних міркувань (М-9) автор перейшов до конкретного прояву гніву божого (М-10):

Бысть послан язык незнаем от бога, сокрушая грады и побеждая брани. Се же слышав великий князь Мстислав Русьскый собрав силу велику и изиде противу им и ничтоже успе.

Це місце, починаючи із Серебрянського [НИС-1, с. 39], розуміють як згадку про битву на Калці, але цілком очевидно, що це не так. На початку повісті про битву на Калці справді згадується «невідомий народ», але там же в наступній фразі він конкретно названий татарами; і вище в М-8 уже було сказано, що гнів божий – то власне напад татар.

Далі, в 1223 році татари ніяких міст не руйнували (це було в 1237 – 1241 рр.), тільки перемагали в битвах, як і в 1237 – 1239 рр. Якого із численних Мстиславів міг мати на увазі автор – невідомо, всі вони, починаючи від Мстислава Володимировича (кін. 10 – 1 тр. 11 ст.) однаково були руськими. Що Мстислава названо великим князем – це чиста данина літературному стилю доби, бо і Михайла теж так названо (М-36). Конкретної інформації тут немає. Про «силу велику» у зв’язку з Калкою в літописі прямо не говориться, але можна зробити такий висновок, читаючи склад коаліції руських князів. Думаю, що в даному випадку – це просто літературний шаблон. Нарешті, у битві на Калці Мстислав загинув (ну, два Мстислави із трьох, які там були), а це – зовсім не те що «нічого не досягнув».

Можна було би добачати тут якесь відлуння битви князя Мстислава Глібовича із татарами біля Чернігова (1239 р.), в якій Мстислав справді нічого не досягнув [ЛЛ, 6747 р.; ІпатЛ, 6745 р.], але для упевненості наш текст не дає ніяких підстав.

Отже, в епізодах М-9, 10 їх автор хотів сказати щось, але написав так загально, так стисло і так невиразно, що нічого не можна зрозуміти. І цим своїм пустопорожнім стилем епізоди виразно виділяються на тлі досить конкретного оповідання РПТ.

2. В С-2 є епізод М-46а, і маємо таку послідовність: Батий віддає наказ (М-45, 46) ⇒ Єлдега передає наказ (М-46а) ⇒ Михайло відповідає Єлдезі (М-47) і далі вони обмінюються репліками (М-48).

В С-5 епізоду М-46а немає. Михайло відповідає не Єлдезі, а прямо Батию, а далі Батий зникає і в розмову втручається Єлдега, котрий в епізоді М-58 їде до цісаря і переповідає йому, що бачив та чув – хоча найважливіше (політичну декларацію Михайла, М-47) Батий уже знав сам прямо від Михайла.

Таким чином, внаслідок пропуску епізоду М-46а знову руйнується логіка викладу.

Що характерного містить С-2?

Разом з тим доступний на текст С-2 не є протографом РПТ. Він близький до протографа, але має певну кількість індивідуальних особливостей, які легко виявляються з порівняльної таблиці.

1. В заголовку (М-1) Федір названий першим воєводою Михайла, чого немає в інших списках.

2. Авторство Андрія (М-2) не підтримане в інших списках.

3. В епізоді М-13 можна припускати невелике скорочення: випала згадка про родину Михайла, наявна в 4 інших списках.

4. В епізоді М-16 маємо синонімічну заміну: исповеданием (С-2) – покаянием (3 інших списки).

5. В епізоді М-19 можна припускати маленьку вставку в С-2: «что их избылося», якої нема в інших списках.

6. В епізоді М-27 епітет Михайла – блаженний. Це синонімічна заміна в С-2, в 3 інших списках він – преподобний.

7. В епізоді М-40, можливо, пропущено слово троици, наявне в 3 інших списках. Зрештою, склад християнської трійці був усім писарям добре відомий, і не було проблеми додати це слово перед переліком членів трійці.

8. В епізоді М-49 додано, що Борис – онук Михайла, чого немає в інших списках.

9. В епізоді М-50 Федір «глаголяше в собе», тоді як в інших 4 списках краще – «помышляше в собе». Думаю, тут маємо індивідуальну синонімічну заміну в С-2.

10. В епізоді С-2 – М-61 пропущено епітет Михайла – блаженный, котрий є в усіх інших списках.

11. Також в епізоді М-61 маємо синонімічну заміну: почаста (С-2) – начаста (3 інших списки).

12. В епізоді С-2 – М-64 обидва гімни подані у скороченому вигляді, тоді як в інших списках вони повніші. Але тут можна думати, що ці гімни були відомі писарям, і вони могли розширити скорочений протограф самостійно.

Я думаю – якщо відкинути / виправити ці індивідуальні особливості, можна буде реконструювати гіпотетичний протограф РПТ.

Подивимось тепер на інші тексти РПТ і їх особливості.

Текст С-3

В С-3 маємо інакше означення автора – єпископа Іоана замість отця Андрія. Ім’я його згадано двічі (М-2, 29), а титул єпископа – 4 рази (М-2, 29, 30, 33). Означення авторства є взагалі рідкістю в текстах СМФ, і навіть коли в деяких списках його позначали, в пізніших копіях це означення дуже охоче пропускали. Це стосується не тільки СМФ, але й інших творів давньої руської літератури, хоча б того ж «Слова про закон і благодать», де на півтори сотні збережених списків тільки в одному позначено авторство Іларіона.

Але тут маємо гірший випадок: один і той самий текст надписано двома різними іменами. Це говорить про довільність означення авторства, тим більше що ми не маємо ніяких інших літературних творів зазначених осіб. Щодо Іоана Л. О. Дмитрієв зауважив:

В Летописи Лаврентьевской под 1231 г., в статье о поставлении Кирилла епископа Ростовского среди духовных лиц, присутствовавших при поставлении, назван Иоанн, игумен Борисоглебского монастыря в Чернигове (ПСРЛ, т. 1, с. 457). Таким образом, связь духовного лица по имени Иоанн с черниговским князем приобретает вполне реальную основу [Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Ленинград, 1989 г., т. 2, ч. 2, ].

Зв’язок цього ігумена з князем Михайлом є безспірним, але:

1, не видно, щоб цей ігумен Іоан був потім єпископом;

2, не видно, щоб цей Іоан був причетним до літературної творчості;

3, з огляду на дуже велику популярність імені Іоан ми не можемо довільно зв’язувати різні звістки з одним носієм цього імені, якщо немає додаткових переконливих даних.

В С-3 маємо як доповнення проти С-2 (наприклад, М-13, 25, 40, 49, 61, 62, 64, 65, 70, 71), так і скорочення. Серед скорочень можна виділити як механічні пропуски, що псують зміст (М-17, 23, 25), так і скорочення редакційні (М-19, 20, 24, 26, 36, 37, 74, 78). Найістотніше редакційне скорочення зроблено в епізоді М-46а. Маємо в С-3 і випадки явного псування кращого тексту С-2 (М-21, 52).

В епізоді М-28 можна припускати незалежне скорочення слова мысль в С-2 і слів «в сердце» в С-3, бо кращий глузд дає об’єднання цих фрагментів: «Вложи ему в сердце мысль ехати…» Подібне маємо і в епізодах М-47, М-71.

Окрім того, маємо ряд синонімічних замін та змін порядку слів, котрі не поліпшують і не погіршують змісту, але все ж не дозволяють говорити про механічне копіювання (М-16, 22, 27, 29, 30, 33, 35, 38, 39, 43, 45, 48, 49, 50, 51, 52, 58, 61, 62, 63, 67, 69, 71, 74). Маємо також систематичну заміну цісаря (в С-2) на царя (в С-3).

Епізод М-42, котрий розривав логіку викладу в С-2, в С-3 просто опущено, але логіку відновлено. Епізод М-77 (дата загибелі) в С-3 приєднано до М-72. Цим і вичерпуються структурні відмінності С-3 від С-2, котрі слід вважати незначними.

В цілому тими чи іншими змінами зачеплено 47 епізодів із 56, або 84 %. В цілому текст С-2 ясніший і мабуть краще передає текст протографа.

Слід погодитись із думкою Л. О. Дмитрієва, що відмінності між С-2 та С-3 не мають характеру свідомої редакційної переробки, і їх слід вважати варіантами (списками) одного тексту.

Текст С-4

Текст С-4 має на 10 епізодів менше, ніж С-3, і на 12 – ніж С-2.

Свідомі редакційні скорочення: М-2, 14, 16, 22, 24, 27, 28, 29, 34, 35, 37, 38, 39, 43, 45, 46, 47, 49, 50, 58, 62, 63, 64, 67, 69, 78.

Синонімічні заміни: М-1, 20, 26, 27, 29, 45, 47, 48, 52, 61, 71, 72, 74, 75.

Доповнення в С-4 проти С-2, С-3: М-13, 49, 65, 72.

Псування змісту в С-4 проти С-2, С-3 маємо в цілому ряді випадків. В епізоді М-11 виходить, що люди були затворені в городах (ким?), а не затворялися самі. Внаслідок пропуску епізоду М-19 татари в епізоді М-20 кличуть не князів, а людей (щоправда, і в давніших текстах не було сказано досить виразно, що татари кликали саме князів). В М-21 внаслідок скорочення втратився глузд. Незрозумілий пізньому писарю кан перетворився в М-23 на більш звичного Каїна. В епізоді М-28 Михайло збирається викривати єресь Батия (так, ніби він був християнином, котрий лише де в чому відхилився від правої віри) – проти прелести всіх інших давніших і пізніших текстів. Внаслідок пропуску епізоду М-31 вийшло, що Федір в епізоді М-32 підтверджує слова отця, звернені до Михайла (в правильному тексті Федір підтверджує обіцянку, котру Михайло дав отцю). також і скорочення репліки отця в М-33 приводить до втрати глузду. Скорочення євангельської формули в М-51 також привело до втрати глузду. Деяку відмінність глузду маємо в М-75: проти давнішого «христьяны богобоязнивыми» в С-4 маємо «крестьяны и богоязнивыми» – так, неначе християни – то щось одне, а богобоязні – то щось інше, окреме.

Епізоди, наявні в С-2 та С-4, а пропущені в С-3: М-42, 77.

Спільні особливості С-2 та С-4 (яких немає в С-3): М-25, 26, 29, 30, 36, 49, 65, 67, 69, 70, 71, 72, 74. Наприклад: «поклоняхуся солнцю и кусту и идолом» (С-2, С-4) – «поклоняхуся и кусту и идолом» (С-3 – М-25); «новосвятая мученика» (С-2, С-4) – «новоявленная святая мученика» (С-3 – М-74);

Спільні особливості С-3 та С-4 (яких немає в С-2): М-38, 40, 50, 52, 61, 64. Наприклад: «Ф. помышляше в собе» (С-3, С-4) – «Ф. глаголяше в собе» (С-2); текст гімну в С-3 та С-4 подано повніше, в С-2 – скорочено.

В результаті систематичної редакційної роботи тільки три незначних епізоди збереглися в С-4 в такому вигляді, як вони подані в давнішому тексті С-2, решта тексту змінена, і то змінена невдало, як показують 8 епізодів втрати / зміни глузду.

Для визначення прототипу вирішальними є два епізоди, наявні в С-2 та С-4, а відсутні в С-3. Звичайно, якби я був академіком О. О. Шахматовим, я міг би сказати: «В С-4 маємо скорочений текст С-3, правлений по С-2». Але я дивлюся на речі простіше і вважаю структурні особливості (наявність / відсутність цілих епізодів) важливішою за варіації слів, котрими виражено епізоди. До того ж маємо 12 епізодів, те текст С-4 слідує за С-2, проти 6 епізодів, де він слідує за С-3.

Тому я вважаю С-4 невдалим скороченням С-2, в якому багато місць зіпсовано; ідею ж скорочень простежити не вдається, і таким чином мета переробки лишається незрозумілою.

Порівняння списків С-5

Обидва ранніх списки С-5 переписані у Пскові, і, якщо вірити О. Лосевій, за участю одного писаря – Андрія Микулинського. Отже, і час їх переписування був близьким, хоча точні дати списків обгрунтовані недостатньо. До з’ясування, чи СМФ у складі цих кодексів переписано самим Андрієм, чи його помічниками, наука поки що не дійшла, але все одно маємо в цих списках дуже цікавий випадок походження текстів з одного писарського осередку. Тому їх детальне порівняння становить певний інтерес.

Важливо, що ці списки не мають структурних відмінностей: в обох маємо один і той самий набір епізодів, і йдуть вони в тій самій послідовності. Поза тим дрібніші одиниці тексту є дуже рухливими:

Доповнення в С-5-159 проти С-5-239: М-1, 10, 16, 17, 19, 20, 21, 23, 28, 30 (чисто механічне подвоєння чи не проведена до кінця зміна порядку слів), 35, 40 (два пропуски, котрі є в С-2, а яких нема в С-5-239 – разом 9 слів), 72, 75.

Пропуски в С-5-159 проти С-5-239: М-20, 39, 40, 46, 62, 63, 67 (пропущено «бысть поган», яке в С-5-239 написано в 2 місцях, а в С-5-159 – тільки в одному. Можна припускати в С-5-239 механічну описку або не проведену до кінця зміну порядку слів), 69, 74 (пропущено «пресветлыми лучами» – було в С-2).

Зміни порядку слів: М-17 (2 місця), 18, 19, 25, 33, 35, 47, 48, 71.

Перефразування тексту: М-37, 38, 48, 78.

Синонімічні заміни: М-13, 16, 43, 48, 64, 69, 70.

Відмінні форми слів: М-11, 12, 22, 24, 28, 29, 36, 39, 42 (3 слова), 45, 47, 48, 50, 51, 52, 58, 61 (2 слова), 63 (2 слова), 64, 67, 73, 74.

Кращий зміст в С-5-159 проти С-5-239: М-48, 50.

Кращий зміст в С-5-239 проти С-5-159: М-20, 52, 75.

Перелік відмінностей досить порядний, змінами заторкнуто 46 епізодів із 59, або 78 %. При бажанні можна говорити навіть про переробки, а не про списки СМФ.

Важливе значення має епізод М-40, в якому С-5-159 показує виразну близькість до С-2, в той час як С-5-239 подає тут значно скорочений текст. Також в епізоді С-5-159 – М-48 Єлдега говорить: «Михайле, знай, що будеш убитий» (так, як в С-2), а в «покращенні» С-5-239: «Михайле, я знаю, що ти будеш убитий» (інший глузд!). Також у кінцевій молитві текст С-5-159 правильний і близький до С-2, а текст С-5-239 явно зіпсований.

Разом з тим в ряді місць текст С-5-239 кращий і ближчий до С-2, а С-5-159 гірший. Так, в С-5-159 – М-28 маємо «цесаря Батыя и кана» проти «цесаря» (С-2) та «цесаря Батыя» (С-5-239). Оцей кан тут зовсім зайвий і вставлений за зразком епізодів М-20, 21, 23. Епізод С-2-239 – М-37 стилізовано значно ближче до С-2, ніж в С-2-159. Зовсім незрозумілий коць (С-2 – М-52) перетворюється послідовно на кочь (С-2-239) і далі на ще гіршу ць (жіночого роду, С-2-159). В епізоді С-2-239 – М-74 збережено «пресветлыми лучами», як в С-2, а в С-5-159 це опущено. В С-5-159 – М-75 маємо «крестьяны и богобоязнивыми мужи» (як в С-4!) – через цей зайвий сполучник виходить, що християни – то щось одне, а богобоязнені мужі – щось інакше, окреме. Цього немає в С-2 та в С-5-239.

Таким чином, ані С-5-239 не міг бути протографом для С-5-159, ані навпаки, С-5-159 не міг бути протографом для С-5-239. Маємо тут дві незалежні переробки одного невідомого нам протографа С-5, який був оснований на С-2. Навіть в одного писаря маємо такі значні варіації тексту!

Що характерного містить С-5?

Вив’язавшись із дрібних різночитань списків С-5, ми можемо тепер поглянути на те, що дає нового С-5 у порівнянні зі своїм прототипом – С-2.

Про найважливіші (структурні) відмінності уже йшлося вище, розглянемо інші моменти.

Скорочення в С-5 проти С-2: М-17, 35, 37, 48, 49, 51, 52, 63, 74.

Доповнення в С-5 проти С-2: 46, 49, 62, 64, 67, 75.

Епізод М-12 показує знайомство автора С-5 з Іпатіївським літописом, але в літописі немає згадки про вбивство послів. Цей епізод Іпатіївського літопису проник і в літописання північно-східної Русі: С1ЛСІ (1418 р.), знову без вбивства послів, далі ЄЛ (1481 р.) та МЗ1492 (1492 р.) – обидва уже з убивством і обидва, мабуть, походять зі спільного протографа – ГЗ1460. Ще далі – НикЛ (1520 р.).

Оскільки найдавніші пергаментні списки С-5 датуються 14 ст., то можна не мати сумніву, що «вбивство послів» – вигадка саме автора С-5, яка із СМФ переїхала до пізніх літописів, оскільки все СМФ у складі С1ЛСІ, як скоро побачимо, походить від С-5.

Переробка епізоду М-20 в С-5 випала нещасливо: по-перше, у простому реченні пропав присудок (звати в С-2), по друге, механічно додано кана з Батиєм, але без ясного розуміння, хто / що таке кан, тому раз він виставлений чимось окремим від Батия, а раз – титулом Батия (Ульянов-Ленін – це один чоловік чи два, як запитували у відомому анекдоті).

Так само механічно додано кана з Батиєм і в епізоді М-28, мабуть, внаслідок скорочення наступного епізоду М-29. Скорочення в М-29 виглядає доречним, бо про намір Михайла їхати до Батия уже йшлося в М-28. В С-5 це дублювання усунено.

В М-31 маємо невдале доповнення тексту С-2: «Михайло же і Федір глаголаста (двоїна!) духовному отцю». Двоїна замість однини тут ужита слушно, але далі, у прямій мові, збережено однину: «… Аз бых того хотел…», оскільки в давньому тексті це говорить один Михайло. Також наступний епізод М-32 втрачає глузд, бо в ньому Федір погоджувався з тим, що сказав Михайло, а тепер вони ж разом говорять, то таке підтвердження зайве.

В М-45 також слід припускати механічний пропуск перших слів Батия, внаслідок чого вийшло, що не Михайло, а Єлдега не послухався Батия. Це характерне псування змісту перейшло також у пізніші тексти – С1ЛСІ, Н1ЛМІ, С-9, Степенну книгу.

Значне доповнення містить М-64 – там другий гімн подано повніше, і додано риторичну вставку із характерними «непорушними стовпами», які увійшли в наступні тексти.

Мало зрозумілою особливістю є дата 23 вересня (М-77), котра стоїть в тексті кількох ранніх списків С-5 (в двох списках 16 ст. вона замінена на загальноприйняте 20 вересня). І це – не описка, бо в давніх Прологах, використаних О. Лосевою, ця стаття поставлена саме під 23 вересня [Лосева О. В. в составе древнерусских Прологов XII – первой трети XV веков. – М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2009 г., с. 298].

В цілому змінами заторкнуто 50 епізодів, або 85 % тексту. Доповнення в цьому тексті відносно невеликі, і є досить багато скорочень. Розглядаючи плюси і мінуси цього варіанту, не можна не помітити, що мінуси рішуче переважають. Слід погодитись із висновком М. Серебрянського, що ця переробка – не зовсім вдала [НИС-1, с. 39]. Ідею переробки знову не можна окреслити, тому і цей текст важко вважати окремою редакцією.

Західноруський список С-5

М. Серебрянський розглянув паперовий пролог 16 ст. із зібрання московського Історичного музею № 562 і охарактеризував текст С-5 з нього як західноруський – з огляду на його мовні риси [НИС-1, с. 40; НИС-2, с. 63]. Він подав особливості цього списку як варіанти до основного тексту С-5.

З огляду на малу поширеність СМФ на території сучасних Білорусії та України цей текст заслуговує на увагу. Ось деякі з його особливостей: «если будете мешкати в правде божей» (М-9, замість поживете); «ишли кланятися» (М-22, замість ехаша; оце йшли вживається скрізь по тексту цього списку); «хощю ихати к Батыю» (М-29, замість приѣха); «мнози издили» (М-30, замість ѣздиша); «здойме з себе венец свой» (М-52, замість соимѧ); «не кланяемосѧ ни слѫшаемо» (М-63, замість кланѧевѣсѧ, слоушаевѣ); «все панство князя твоего» (М-69, замість княжение); «не хочу панства» (М-70, замість княжения).

Бачимо особливості трьох типів: 1, найбільш характерні – заміни давніх слів новими українськими (здійме, панство); 2, заміни давніх словоформ двоїни новими українськими; 3, заміна давнього ѣ на початку слів на и (власне й / ї). Оця остання особливість характерна також для тексту СМФ у Тверському літописі, обидва основні списки якого переписані у Київщині в 1-й половині 17 ст. [Клосс Б. М. Предисловие. – ПСРЛ, 2000 г., т. 15, с. 7 – 8].

Зв’язок РПТ із ростовським текстом

Текст С-2 безсумнівно має зв’язок із С-1. Із 18 епізодів коротшого тексту С-1 12 мають відповідники в довшому тексті С-2. При цьому ані С-1 не можна отримати шляхом скорочення С-2, ані С-2 не є простим розпросторенням С-1 новими вставними епізодами.

Основні спільні точки С-1 та С-2 – це утеча Михайла до Угорщини (М-13) та ім’я татарського вельможі Єлдеги. Епізод М-17 в ширшому тексті С-2 виглядає цілком логічно, тоді як в С-1 він, як я уже був відмітив, скорочений аж до розриву логіки. Але на цьому й вичерпуються моменти, де С-2 виступає первісним щодо С-1.

Разом з тим епізод М-74 показує зворотню залежність. В С-1 ми маємо на цьому місці повну цитату з творів про св. Бориса і Гліба (стовп – свіча – співи), тоді як в С-2 залишився тільки стовп, і він розпросторений. Якщо наполягати на первинності С-2, то цей епізод треба не просто скоротити, але й повторно звернутись до борисоглібського тексту; якщо ж думати про первісність С-1, то автор С-2 залишив тільки перший елемент і додав до нього риторику власного виробництва. Цей другий варіант мені здається простішим.

Дослідники, починаючи від Л. Дмитрієва, неодноразово висловлювали думку про існування спільного протографа С-1 та С-2, з якою я погоджуюсь і спробую окреслити склад цього протографа.