Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

«Никонівські» тексти

Микола Жарких

Слід знати, що патріарх Никон не мав відношення ані до написання Никонівського літопису, ані до його переписування, тому назву «Никонівські» для даної групи текстів беремо в лапки. У Хронографі текст НикЛ подано у сильному скороченні.

НикЛ – Никонівський літопис [ПСРЛ, 1885 г., т. 10, с. 130 – 133].

Хронограф – Хронограф редакції 1512 р. [ПСРЛ, 1911 г., т. 22, вып. 1, с. 399 – 400].

Епізод НикЛ (1520 р.) під 6754 р. Хронограф (1538 р.)
М-1 Заголовок Повесть о святых мученицех о великом князе Михаиле Всеволодиче Черниговском и о боярине его Феодоре, вкупе пострадавших
М-2 Автор
М-3 М. – християнин
М-4 Обов’язки християнина
М-4а Успіхи Батия Внегда пръвие нечестивый царь Батый ратью поиде лесом на Рязанскую землю… и взя Переяславль Русский и Чернигов.
М-5 Походження М. В Киеве же тогда седящу на великом княжении великому князю М., сыну Всеволода Чръмного, внуку Святославлю, правнуку Олгову, праправнуку Святославлю, препраправнуку Всеволожу, пращуру Ярославлю, прапращуру великого Владимера [1]. Батый же посла воеводу своего Менгу-кака соглядати града Киева… [2]
М-6 М. почув про прихід варварів
М-7 Як бог карає грішників
М-8 Напад татар
М-9 Біблійні порівняння
М-10 Поразка Мстислава Слышав же Мстислав Глебович, внук Святослава Ольговича…
М-11 Люди ховались у містах
М-12 М. в Києві наказав убити татарських послів М. же послы его [Менгу-кака] ем изби, И посла Батый послы своя ко великому князю М., дръжаще ему тогда Киев, и ко граженом, хотя прельстити их. Он же послы его повеле избити,
М-13 М. утік до Угорщини а сам бежа во Угры и со всеми домашними своими. Татарове же гнашася по нем, и не постигоша. а сам великий князь М. со всеми своими поиде во Угры.
М-14 Інші люди тікали в далекі краї
М-15 Падіння Києва Таже сам Батый прииде со всеми силами своими ко граду Киеву, и не точию град Киев плени… и до Володавы, и стояше тамо три лета. Батый же, пришед, взят град Киев и всех людей изсече и выплени… и град пожгоша декабря в 6.
М-16 Загибель і полон людей
М-17 Мало людей залишилось, їх порахували
М-18 і почали брати данину
М-19 М. повернувся до Києва Слышав же князь велики М. В. отшествие Батыево во Угры, и возвратися пакы в Киев, и виде всю землю повоевану и град Киев, и намного плакав и слези испустив, и иде во Чернигов на великое княжение. По ошествии же Батыя прииде князь великий М. пакы на Киев и нача жити в Чернигове.
М-20 Татари кликали їх [князів?] до Батия Батый же воевав и одолев Угры, возвратися паки в поле во свояси. И постави наместники и властели своя по всем градом русским. Та же повеле всем князем русским, оставшим в Руси, Батый же постави своя властеля по всем градом русским, потом же повеле Батый всем князем, оставшим в Руси,
М-21 Слова наказу прийти к себе и поклонитися ему. прийти к себе и поклонитися,
М-22 Князі поклоняються
М-23 Звичай Батия Прежде же повелеваше своим волхвом скласти два огня, и провести всех князей русских и з бояры их сквозе огнь, и поклонитися кусту, идолом их и огню, преже же повелеваше своим волъхвом съкласти два огня и провести их сквозе огнь и поклонитися кусту
М-24 Татари приносять жертви и дары, елико приносят царю, часть некую во огнь въметаху… и дары, елико приносять царю, часть некую во огнь вметаху…
М-25 Багато князів з боярами підкорились і просили собі волості И мнози творяху повеление его, славы ради света сего скоро погибающего. И мнози творяху повеление его славы ради света сего.
М-26 Татари давали їм [те що просили] і спокушали мирською славою
М-27 М. перебував у Чернігові [згадано вище, в М-19] [згадано вище, в М-19]
М-28 М. вирішив поїхати до Батия і викрити його спокусу Ходящим же князем во Орду и творяще таковаа, смутяся крепко о сем князь велики М. В. Чръниговский, и призва к себе внука своего князя Бориса Василковичя Ростовского и боярина своего Ф., и глаголаше им с плачем и с великими слезами [3] сице: [тут пишна промова М.] [Тут заголовок:] О мучении великого князя М. и Ф. боярина его за Христа. О великом князе М.
Слышав же таковая великий князь М., и совещася с болярином своим Ф. ити к царю и не покоритися воли его, но умрети за Христа
М-29 М. приїхав до свого духовного отця И тако начя наряжатися в путь, и сказа мысль свою духовному своему настоятелю Ивану, з боярином своим Ф.
М-30 Промова духовного отця Отец же его духовный Иван начят укрепляти его, да не како ослабеет [4]; он же [М.] сказа ему все предложение свое з боарином своим Ф.
М-31 Відповідь М.
М-32 Відповідь Ф.
М-33 Духовний отець пророкує мучеництво М. і Ф. [Перенесено в наступний епізод]
М-34 Духовний отець благословляє М. і Ф. Он же [Іван] даде им тело и кровь Христову спутнику им быти, и благословив отпусти их, глаголя: «Господь бог да укрепит вас силою святого и животворящаго своего духа и венцем мучения украсит». И благословишася у отца у духовного и поидоша.
М-35 М. збирається в дорогу й їде
М-36 М. і Ф. приїхали до Батия Князь велики же М. В. Ч. со внуком своим Борисом Василковичем Ростовским и з боярином своим Ф. поидоша во Орду ко царю Батыю, и пришедшим им тамо поведаша о них царю Батыю.
М-37 Наказ Батия волхвам Цар же Батый призва волхвы своя, рече им… Царь же повеле волъхвом створити им такоже.
М-38 Волхви хотять провести М. і Ф. крізь вогонь Волхвы же реша М. …
М-39 Приготування вогнів … идеже бе огнь накладен по обе страны, и мнози князи русстии идяху сквозе огнь, и покланяхуся солнцю и идолом. Реша же волхвы царевым словом М. и боярину его Ф. …
М-40 М. відмовляється пройти крізь вогонь і поклонитись ідолам И рече М.: «Не подобает нам, христианом, сквозе огнь ити и поклонитися солнцу и огню, ниже царем подобает повелевати таковаа веления. Мы бы [!] поклоняемся и чтем господа бога Исуса Христа, иже вся сотворшего [5] и в троици славимого. Сим же богом твоим мерским сущим, паче же идолом, не поклоняемся, ни чести воздаем. Великий же князь М. глагола им: «Аз убо повеления царя вашего не творю, сквозе огнь не иду и кусту не поклонюся, ниже иной коей твари, но поклоняюся отцу и сыну и святому духу, единому богу во трех составех».
М-41 Політична декларація М. Тебе же царю сущу человеку мертвену и тленну, но яко власть имущу обладателну честь воздаем и поклоняемся, понеже вручено ти есть царствие от бога и слава мира сего скоро погибающего. А еже Христа бога отврещися и не сущим богом твоим поклонитися, не принудиши нас никогда же: тварь бо божия есть и на службу человеком сотворена от бога».
М-42 Слова М. до Ф.
М-43 Волхви доповідають Батию Возвестиша же царю, яко не творит [М.] повеления его.
М-44 Єлдега (вельможа Батия) наказав мучити М. і потім наказав відрізати М. голову
М-45 Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти Царь же Батый слышав таковое мужество и крепость великого князя М. и боярина его Ф. и умилився рече: «Велий есть муж сей!» [6] и посла к нему скоро столника своего, Елдегу именем, наказав его с ласканием и с тихостью глаголати ему [М.].
М-46 Слова наказу Он же [Елдега] пришед рече ему [М.]: «Княже М.! Послал мя есть царь Батый глаголати тебе сице:… аще ли не послушаеши мене, зле умреши».
М-47 Політична декларація М.
М-47а Запитання Єлдеги і богословська декларація М. [Зовсім інакше, ніж у Пахомієвих текстах]
М-48 Діалог М. та Єлдеги Столник же царев Елдега рече: «Скоро умрети имаши». Рече М.: «Мне есть Христа ради смерть – живот»…
М-49 Діалог Бориса та М. Тогда приступи к нему внук его князь Борис Василкович Ростовский со многими слезами и с плачем, и инии мнози русстии князи з боары своими с плачем и со слезами глаголаша ему: «Да сотворит волю цареву, да не погибнеши ты, и мы тебе ради. Весть бо господь бог, яко неволею сие сотвориши… и много благаа сотвориши Русской земле…»
М-50 Думка Ф. … бояся, еда како ослабеет [М.] исповедати господа бога пред цари и князи, и рече ему с плачем и со слезами:
М-51 Промова Ф. до М. … исповем его и аз пред отцем моим, иже на небесех, а иже отвержется мене [Исуса] пред человеки, отвергуся его и аз пред отцем моим, иже на небесех.
М-51а Діалог Бориса і М. Внук же его князь Борис Василкович Ростовский приседяше непрестанно с плачем и со слезами да створит волю цареву [тут кілька реплік, в кінці:] Рече М.: «Земная убо ничто же есть, но мимо течет и скоро погибает [7], и яко сон, и яко дым. Небесная же благаа присносущна и бесконечна есть».
М-51б М. причащається у священика Призвав же М. священника своего, и святых и божественных от него тайн причастися…
М-52 М. відмовляється від мирської слави
М-53 Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти
М-54 Слова наказу
М-55 Політична декларація М.
М-56 Запитання Єлдеги і богословська декларація М.
М-57 Діалог М. та Єлдеги И рече столнику цареву Елдеге: «Иди и рци [8] царю Батыю сице, яко глаголет М….»
М-58 Єлдега доповідає Батию Возвещено же бысть сие царю,
М-59 Наклеп Єлдеги на М.
М-60 Гнів Батия он же с яростию посла, да зле мучивше его [М.], смерти предадят.
М-61 М. і Ф. співають мученицький гімн
М-62 Причастя М. і Ф.
М-63 Остання відмова М. і Ф.
М-64 Гімн мучеників
М-65 Убивці б’ють М. Они же притекше начяшя много мучити его [М.], он же глаголаше: «Христианин есмь, и не послужу твари паче творца, и безаконнаго повелениа царева не сотворю». Повеле [царь] его [М.], растягши, бити,
М-66 М. терпить страждання
М-67 Доман відрізав голову М. … приступи некий, иже преже быв христианин, потом же отвержеся веры христианскиа, и отреза ножем честную главу святаго великомученика М., и отверже ю далече от тела, глаголющу таковая: «Христианин есмь». И удивися вси о таковом чудеси. един же от них, Доман именем, иже отвергся веры христианския, ножем отреза честную главу исповедника Христова, великого князя М.
М-68 Ф. ганить татарську віру і славить християнську [Перенесено в подальший епізод]
М-69 Татари пропонують Ф. поклонитися і прийняти князівство Потом же ласкаша и нудиша боярина его Ф., и княжение князя его даяху ему. Потом же начаша прельщати боярина его Ф.: «Аще створит повеление царево, да приимет великое княжение своего князя».
М-70 Відмова Ф. Он же рече: «Что ми маловременную и суетную славу даете, ея же аз и князю своему советовах преобидети [9]». Таже укори их, и богом их поругася. Он же рече: «Аз и князя утвердих презрети славу века сего будущего ради царства [10], и сам готов есмь умрети за господа моего Исуса Христа и со своим князем царствовати со Христом во царствии небесном».
М-71 Федору відрізали голову Они же много мучивше его и главу ему отрезаша, глаголюще: «Сии безумнии не хотеша солнцу и луне поклонитися, недостойни суще и зрети на них»… Они же и того много мучивше, главу его отсекоша.
М-72 Кінець М. і Ф. … месяца сентября во 20 день в лето 6754. … сентября во 20, в лето 6753.
М-73 Тіла М. та Ф. кинули псам, але пси багато днів їх не торкали И повръжены быша святаа телеса их псом на снедь… И святая телеса их повержена быша на снедь псом…
М-74 Над тілами з’явився вогненний стовп И явися столп огнен над телесы их, сияя пресветлыми зарями, и много свещи горящи, и гласы аггельскиа поюща. Нощию же видим бываше овогда столп огнен, овогда свеща горяща,
М-75 Їх тіла зберегли якісь християни Вернии же тамо прилучившеися видевше с радостью и со слезами погребоша святаа телеса их… дондеже неции от верных, вземше тай, погребоша их.
М-76 Вшанування пам’яті М. і Ф. у Ростові
М-77 Дата загибелі М. і Ф. [перенесено вище] [перенесено вище]
М-78 М. і Ф. моляться за нас
Подано епізодів 44 26
Пропущено епізодів 38 56

Примітки

У лічбі епізодів враховано, що НикЛ містить 4 додаткових унікальних епізоди.

1. Рід Михайла подано інакше, ніж в НикЛ під 6748 (1240) роком, і ще більше помилково.

2. В цілому цей епізод є скороченням оповідання НикЛ під 6748 (1240) роком.

3. Сльози Бориса (М-49), як бачимо, знадобились і тут, і взагалі вони в НикЛ – багаторазового використання.

4. Тут повторно використано слова з промови Ф. (М-50).

5. Стилізовано незручно, виходить, що Ісус – творець світу, а не бог-отець. Єресь, однако!

6. Батий тут демонструє своє знайомство із Біблією: «Се человек» (Іоан, 19, 5).

7. Оце «скоро погибает», якого не було в попередніх текстах, є власним винаходом автора НикЛ, і мабуть подобалось йому, бо вжито уже втретє.

8. Початок промови Батия до Єлдеги (М-45) використано тут в іншому контексті.

9. Тут згадка про епізод М-51, пропущений в НикЛ.

10. Маємо скорочений виклад епізоду М-51 розлогих текстів.

Зауваження

Структурно варіант тексту в НикЛ належить до групи РПТ – РЛТ, відмінності полягають у розширенні вступу за рахунок обширнішого використання повісті про похід Батия (зокрема, вставний епізод М-4а), підсиленні сентиментальності (якщо раніше плакав один тільки підліток Борис, то тепер плачуть уже й цілком дорослі Михайло та Федір) і в загальному розбавленні тексту пишномовними вставками, як то звичайно бувало в НикЛ.

Но если б выставить в музее

Плачущего большевика –

То целый день в музее

Торчали б ротозеи!

Також автор НикЛ вважав своїм обов’язком перефразувати майже кожен епізод і використовувати при цьому подробиці з інших епізодів. Тому досить складно вирішити, який із попередніх текстів СМФ було взято за основу. Я умовно приймаю МЗ1492 на підставі згадки імені Іоана в М-30, а також дати 20 вересня 6754 р. (М-77). Але все це можна було знайти і деінде, хіба цифрова текстологія тут скаже щось більш певне.

Сентиментальність в НикЛ доходить до смішного: твердість Михайла у християнстві настільки вразила Батия, що він замалим не поступив у Комуністичну партію сам не перейшов на християнство і звелів Єлдезі не погрожувати Михайлу, а умовляти його (М-45).

От Єлдега і сказав Михайлу: «Аще ли не послушаеши мене, зле умреши». Тав виглядала поміркованість і лагідність у фельдфебельському аранжуванні Єлдеги, на переробку цього епізоду у автора НикЛ керосину не вистачило.

Але потім Єлдега згадав, що він за сумісництвом виконує обов’язки Вольтера, і задав Михайлу істинно вольтерівське запитання, підготоване Пахомієм Сербом:

ТПС (М-56) НикЛ (М-47а)
И понеже солнце тварь именуеши, прелщаешися. Рци ми: кто взыде на безмерную оную высоту, еже сотворити таковое светило великое, еже освещати всю поднебесную? Солнце на небесех есть и никто же не может сему прикоснутися, и луна на небесех есть и никто же не может сию осязати и домыслитися о ней, и огнь снедателень есть всякой вещи, и кто сему может противу стати?

Текст, як звичайно у НикЛ, сильно перефразовано, але предмет дискусії – сонце – залишилось тим самим, і взагалі ідея богословського диспуту Єлдеги і Михайла запозичена у Пахомія.

Також із ТПС запозичене «твари паче творца» (НикЛ – М-65 = ТПС – М-40). Характерною особливістю НикЛ є чудо з відрізаною головою (М-67), як на мене – недоречне перекручення ТПС.

Загально беручи, чудеса з відрубаними головами святих не є великою рідкістю. Прикладом може бути святий Меркурій Смоленський, якому татари були відрубали голову, а він узяв її в руки і пішов у Смоленськ розповісти про свою пригоду [Плюханова М. Б. . – Православная энциклопедия, т. 44, с. 741 – 745.]

У процитованій статті Плюханової зазначено: 1, цей сюжет поширений у католицькій агіографії (зокрема, в житії ); 2, він має аналогії в житіях та мученика

Але всі три великоруських твори – відносно пізні. Так, житіє Меркурія Смоленського відоме в списках не раніше 2 чв. 16 ст., житіє Діонісія перекладене Максимом Греком і включене до Великих четіїх міней Макарія, пригода із Іоаном Казанським датована 1529 роком. Також ні одне з них не дає близького відповідника чуду НикЛ, так що дослідження літературних зв’язків цих чудес і пошук аналогій варто продовжити.

У книзі Миколи Іванчина-Писарева я вичитав, що подібне чудо записане у трагедії П’єра Корнеля «Полієвкт» (1642), а в такого нема [Иванчин-Писарев Н. Киево-Черниговский и боярин его Феодор. – М.: 1839 г., с. 38].

Виходить, не такий вже складний був цей винахід, коли автор НикЛ і Корнель зробили його незалежно (чи, можливо, взорувались на якесь невідоме мені житіє).

В цілому популярний нарис Іванчина-Писарева відображає основні події життя князя Михайла, котрого автор у пориві царелюбія постійно звав «государем»; загибель Михайла викладена за НикЛ, звідки узято не тільки це чудо, але також і наказ Єлдезі діяки лагідно.

Доповнено 3 січня 2022 р.

В НикЛ додано ще діалог Бориса та Михайла (М-51а) та прийняття причастя від священика, котрого не було в жодному попередньому тексті (М-51б). Причастя було, а священика не було. Мабуть, автор НикЛ не хотів спокушати читачів сценою, де причастя подає хтось інший, не священик.

В цілому переробка НикЛ вийшла значно довшою і пишномовнішою, але змістовно безпорадною, невдалою. Запозичення із Пахомія Серба, зроблені без ясного розуміння призначення цитованих фрагментів, не поліпшують, а тільки заплутують текст. Автор НикЛ явно не дав собі труда обміркувати, яку власне нову ідею він хоче висловити у своїй редакції, тому поробив лише локальні зміни, котрі справляють подекуди навіть комічне враження.

Хронограф вважається твором початку 16 ст., і опублікований текст так і зветься «редакцією 1512 р.». Але найдавніший список хронографа містить події аж до 1538 року, і був написаний не раніше цього року. Текст СМФ в хронографі вочевидь є скороченням і невеликою переробкою тексту НикЛ, без використання інших джерел.