Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Зауваження до текстів Степенної книги

Микола Жарких

Андрій (Афанасій) – автор Степенної книги

Дослідники досить упевнено пишуть, що Степенна книга – твір протопопа Андрія (пізніше ченця Афанасія, московського митрополита). Так і я буду називати його автором, покладаючись на попередніх дослідників [я спираюсь на енциклопедичну статтю:Покровский Н. Н. , митрополит Московский. – Словарь книжников и книжности Древней Руси, Ленинград, Наука, 1988 г., вып. 2, ч. 1]

Спаський собор у…

Спаський собор у Переславлі-Залеському. Фото М. І. Жарких 23.08.1976 р.

Благовіщенський собор московського…

Благовіщенський собор московського Кремля. Фото М.І.Жарких, 6.09.1976 р.

Про Андрія відомо, що він був священиком собору в Переславлі-Залеському. Десь у 1549..1550 роках почався стрімкий злет його кар’єри: він був переведений до Москви, і не просто до Москви, а до Кремля, і не просто до Кремля, а до Благовіщенського собору, в якому він служив протопопом. Цей собор – домова церква московських царів, і природно, що Андрій став духівником царя Івана 4-го. Слід думати, що все це відбулося не просто з відома митрополита Макарія, дуже впливового при царському дворі, а й за його прямої участі.

Андрій був і надалі дуже близьким до Макарія і останній дивився на Андрія як на свого наступника у митрополії. В 1562 р. Андрій постригся в ченці з іменем Афанасія в Чудовому монастирі (це теж Московський Кремль), відвідував Макарія під час його смертної хвороби (помер 31.12.1563 р.) і займався його похороном. На початку 1564 р. новоспечений чернець (мав заледво два роки чернечого стажу) був висвячений на митрополита.

Можна досить упевнено думати, що Андрій був помічником Макарія в його культурних планах, і саме Макарій був ініціатором роботи над Степенною книгою, котру Андрій розпочав у 1560 році і закінчив не пізніше грудня 1563 року, тобто ще за життя Макарія, хоча старий митрополит навряд чи мав сили детально нею займатись.

Зі смертю Макарія цар Іван остаточно звільнився від сторонньої опіки, котру відчував з боку старшого за віком і дуже всіма поважаного митрополита. І от на початку 1565 року розпочалося введення опричнини – репресивного апарату, підпорядкованого особисто царю. Намагання Афанасія пом’якшити божевільну політику царя тільки стягнули на нього незадоволення, і 19 травня 1566 року Афанасій залишив кафедру і повернувся до Чудова монастиря. Причиною відставки була саме опричнина, бо 25 липня того ж 1566 р. при висвяченні наступного митрополита Филипа з нього взяли зобов’язання «через опричнину митрополії не полишати».

Після 1566 р. відомості про Афанасія зникають, вважається, що він помер між 1568 і 1575 роками.

Сказання про Михайла і Федора у Степенній книзі

Яке відношення мають наведені відомості до СМФ? – Пряме й безпосереднє.

Макарій, як ми здогадувались вище, був ініціатором написання Похвального слова Льва Філолога і безсумнівно читав його перед тим, як віддав до вписування у Великі мінеї четії. Я думаю, історична концепція ПСЛФ справила враження на Макарія і стала тим зерном, з якого розвинулась Степенна книга. В останній було узято на озброєння і розвинуто ідеї одного центру влади для всієї Русі (звідки зовсім недалеко до ідеї самодержавства) та послідовного переносу центру влади з одного міста до іншого.

В цілому Степенна книга була історією правлячої династії Московського царства, не історією народу, чи держави, чи території, і за цим династичним принципом викладається історія Росії / СРСР / Росії аж до наших днів, не тільки до Карамзіна, як доводиться подекуди читати.

Цілком природно, що Андрій теж читав ПСЛФ, і цей твір справив на нього сильне враження, так що новий текст СМФ у Степенній книзі має виразні сліди використання ПСЛФ. В наступній таблиці наведено деякі приклади текстуальних збіжностей:

Епізод СМФ ПСЛФ Степенна книга
М-20 Възвращающу же ся безбожному кагану в своя, заповѣдь положи, яко да велиции князя и мѣстоблюстителе, грададръжци же и мѣстницы, хотящии въсприати своя хоругви же и областиа, въсходят в Орду и от кагановы рукы кыйждо свою власть да въсприимет, покаряяся и работая варваром, на мѣстѣ своем сѣдя. И тако заповедь безумну предложи, яко да велицы князи, градодержцы же и местоблюстители, хотящи восприяти своя хоругви же и областия, и тем повеле восходити во Орду и кийждо от руки его власть да восприимет…
М-22 Но понеже заповѣдь мучителя разумѣшя, еже въсходити в Орду, оттуду власти взимати, и тако ни единого покоя, ни ослабы получивше, вси к каганови в Орду идяху. И от такового злокозненного умышления благочестивии и единого покая ни ослабы получиша: вси во Орду идяху.
М-23 Мръзскый же Батые постави влъхвы въводителя быти русскым князем к себѣ. Въвожение же зѣло лукаво злохытрый умысли… Богомерзкий же Батый… волхвы постави, да приходящим к нему князем вводители будут. Ввожение же зело лукаво злохитрый умысли…
М-25 … смѣх есть истинным богочетцем сие безумие… не буди мнѣ и всякому христианину, единою та оплевавшу истинному богочетцу. Благочестивии же наши князи не разумеша, яко истинным богочетьцем неподобно сие.
М-26 Аще бо князя отступникы сътворит, и на церковь что удобь възмощи, таже и христианьское имя в Руси сътворить. … иже князя отступьники хотя сотворити и тако надеяшеся удобь и на церковь возмощи и християнское имя на Руси упразднити.
М-26 Обаче безумный безумнѣ поучится тщетным [1]: Церкви бо жених есть Христос [2], и тъй свою невѣсту чистую, необоримую съблюде [3]. Но обаче безумный всуе поучается тьщетным: Христос бо есть жених церкви, ей же ни самая адова врата не одолеют…
М-26 свѣтлый князь, слово подвижа, Михаил… Пресвѣтлаго же Михаила князя великаго… Уже и свѣтлаго Михаила великого князя… (всього 7 разів) светлого Михаила великого князя…
М-28 [М.] весь слезен бываше, печалию и скръбию душу свою по братиах прободаше… … скорбию душу свою по братиях прободаше и весь слезен бываше…
М-28 Не трьпя же намнозѣ злослутию сему обноситися… И того ради не терпя на мнозе злослутию сему обноситися…
М-28 … състрѣляти самого того диавола, и еже съсѣщи главу невидимому змиеви, и уставити злочестиа велѣние, спасти же прочаа, иже еще вреду непричястни, плѣненыя же душею оплѣнити к благочестию, край подвига – свою душу за люди Божиа положити и еже за благочестие умрети. … состреляти самого того диявола и сосещи главу невидимому змиеви, мучительскую же безбожную буесть и злочестия веление, обличив, низложити, спасти же непричастныя вредоумнаго веления, пленных же душа отпленити ко благочестию, конечнее же и свою душу за люди божия положити и умрети за благочестие.
М-40-2 Сице того наказа доблественый Михаил, великий князь, безстудное его лице посрамив, на нем же и самого диавола обруга, понеже повелѣние Батыево попрано бысть свѣтлым князем Михаилом, и того злочестивыя уставы яко ничтоже положишяся. Сим отвещанием доблественый М. безстудное лице мучителево посрамив и повеление его попра, с ним же и самого дьявола обруга и поганых злочестивыя уставы яко ничто же положишася.
М-49 Ни бо токмо послании от кагана стужаху святому, во еже послушати во злочестие, но и князи русстии мнози объсѣдяще его, моляху ласканьми, яко бы не предатися смерти, въспоминающе ему красоту мира сего, и лесть богатства, и славу власти, и сладость жизни. Не токмо бо посланнии от Батыя стужаху святому, но и князи русьтии мнози, обседяще его, иже с ним сущии, снедающеся утробою, жалующе о сих и ожидающе неправедного убийства, моляху его ласканьми, воспоминающе ему жены любление и ласкание чад [4].
М-49 В тѣх ласкателех и великий князь ростовский присѣдя Борис. На того уже великых княжений начальное владычьство преиде… Борис же не исправися по стопам праотца своего ходити… Един же от тех ласкателей, князь Борис, на того бо тогда ростовское начальство преиде, и не исправися ходити по стопам отца своего, святого и добропобедного мученика и исповедника, вышереченного в книзе сей Василия, рекомаго Василька, сына Костянтинова… [5]
М-49 свѣтлому Михаилу съвѣщеваше недобрѣ светлому М. недобре совещеваху
М-71 Сий слышавше сквернии татарове священный глас великаго Феодора, бѣсни бышя гнѣвом, яко звѣрие, от ярости устремишяся на нь. И въсхытивше его, сквръныя своя рукы нанесше на святаго, без милости мучяхуть и плоть ему съдробишя… Сий священный глас великаго Ф. слышаще, сквернии татарове бесни бывше гневом, видеша бо его непреклонна пребывающа. И яко зверие сверепии… безмилостиво мучаху тако же, яко и великого князя, и плоть ему раздробиша…
М-73 Тѣлеса же святою добропобѣдную мученику суроваа варварскаа рука в пустаа мѣста повръже, – мучителю тако повелѣвшу, яко «да, – рече, – звѣрие и птица снѣдять и». Священная же телеса святых и добропобедных мученик суровии варвари во пустая места повергоша, яко да зверие и птицы снедят их…

1. Здається, натяк на Псалтир, 2, 1.

2. Послання до ефесян, 5, 25 – 27.

3. 2-е послання до коринфян, 11, 2.

4. Тут бачимо додаток до ПСЛФ, узятий із думки Федора (епізод М-50 в РПТ – С1ЛСІ).

5. Тут родовід Бориса подано правильно, за літописом, а не за ПСЛФ.

Число прикладів можна нарощувати і далі, але ясно і так, що Андрій щедро запозичував фрагменти із ПСЛФ. Вплив ПСЛФ проявився також у систематичному титулуванні Федора синглитиком, а в М-70 він названий ще й подвигоположником – це характерне слово вжито в ПСЛФ принаймні тричі.

Запозичував Андрій не самі тільки фрагменти, що видно із наступного риторичного уривку:

Оле неразсудного усомнения и неподобнаго повиновения князей наших!

Оле дияволя душегубителнаго злохитръства!

Оле пронырливаго мучительства злаго и лукаваго умышления!

Андрій показався не лише пильним, але й здібним учнем Льва, конструюючи свої риторичні формули за його ескізами.

Разом з тим Андрій дуже добре розумів, що історична книга, яку він писав – це не похвальне слово, і правил жанру треба дотримуватись. Тому він використав ряд інших джерел.

На початку твору маємо кілька запозичень із Никонівського літопису. Так, характерний вставний епізод М-4а, якого не було в жодному попередньому тексті СМФ, переїхав і до СтепенКн. Близькість СтепенКн до НикЛ проявляється в епізодах М-5 (генеалогія Михайла), М-15 (похід татар до Володави). Разом з цим Андрій відходив від НикЛ на користь інших джерел, наприклад, в епізодах М-28 та М-36 у нього немає згадок про князя Бориса, доданих в НикЛ всупереч давнішим текстам.

Епізоди М-16 – М-18, відсутні в НикЛ, подані у СтепенКн за РПТ чи С1ЛСІ. Немає в НикЛ також епізодів М-26, 31, 52, 61, 62 які знову з’являються в СтепенКн на своєму місці.

В епізоді М-23 бачимо пряме запозичення із ТПС: «огнь некак, не яко действен, но волшвением повеле устроити» (можливо, джерелом був текст С-7 із Великих міней четіїх, котрі Андрій безперечно знав). Епізод М-27 також є переробкою ТПС в дусі улюбленого Андрієм самодержавства: «на своем самовластном отьческом столе во граде Чернигове седе» (в давніші часи досить було би вказівки на те, що він посів батьківський стіл). Так само незначною переробкою ТПС є епізоди М-35, 40, 43, 52, 59 – 67, 72. В епізоді М-49 маємо поєднання великої цитати із ПСЛФ та промови Бориса, узятої із ТПС.

В епізоді М-45 Андрій, об’єднуючи тексти різних джерел, трохи перестарався, і вийшло, що Батий дуже розлютився (як в РПТ та РЛТ) і наказав Єлдезі діяти лагідно (як в НикЛ). Але структурно цей епізод знаходиться в тій самій позиції, як в РПТ – РЛТ, не в позиції М-53, як у ТПС. Цей структурний вплив РПТ – РЛТ маємо і в епізоді М-47, який дає політичну декларацію Михайла, хоча текстуально декларація близька до епізоду М-55 в ТПС. Слідом на нею переїхала із позиції ТПС – М-56 в позицію М-47а і богословська декларація Михайла; і діалог Михайла та Єлдеги перенесено з позиції М-57 (ТПС) в позицію М-48 (як в РПТ – РЛТ).

Вставний епізод М-60а в СтепенКн – це переставлений на нове місце епізод М-52 із С-7: саме в С-7 ми маємо характерне поєднання фраз «его же преже помянухом» та «снем с собе мечь свой».

Зі спостережень над джерелами вирисовується наступна картина роботи Андрія над СМФ. Він залучив багато різних джерел і слушно узяв за структурну основу давній текст РПТ (чи С1ЛСІ). Він активно використав текст Пахомія Серба (С-7), але запозичення з нього розклав відповідно до структури РПТ. На цей же структурний каркас він почепив багато фрагментів із Льва Філолога, ще й додав власну риторику. В історичному вступі до твору він використав НикЛ.

Виходить, метою Андрія було зберегти фактичну основу оповідання, як то личило історичній праці, і прикрасити її пишною риторикою, як вимагали літературні смаки його часу.

Таким чином, походження СМФ у Степенній книзі виявилось набагато складнішим, ніж собі уявляли попередні автори. Погляд М. Серебрянського, що що СМФ у Степенній книзі є переробкою ТПС [НИС-1, с. 48 – 49], виявився цілком хибним.

Сказання про Михайла і Федора
у Лицевому літописному зводі

Здавалось, Андрій довів текст СМФ до повної досконалості, і далі залишалось тільки переписувати його.

Та де там! В 1568 році, через 5 років після завершення Степенної книги, московські книжники розпочали новий, ще масштабніший літописний проект – Лицевий звід у багатьох томах, із величезної кількістю ілюстрацій. Їх навіть «мініатюрами» не випадає називати, бо там, де вони є, вони займають більшу частину площі аркуша, залишаючи для текста мало місця.

І от для цього зводу текст СМФ був знову перероблений. За основу було узято Степенну книгу. Було використано також С-5 або С1ЛСІ. Епізод С1ЛСІ – М-3 переїхав у позицію ЛЛЗ – М-5; епізоди С1ЛСІ – М-8, 9 розміщені на новому місці ЛЛЗ – М-4б, 4в. Епізоди С1ЛСІ – М-14, 16 об’єднанані в епізод ЛЛЗ – М-14. В епізоді ЛЛЗ – М-49, який в основному слідує СтепенКн, зроблена вставка із С1ЛСІ – М-49 («Бояре же Бориса Василковича глаголаша великому князю М.»), і кінець промови Бориса передано оцим боярам – аби вони не стирчали без діла. В епізоді М-52 також об’єднано тексти СтепенКн та С1ЛСІ. Епізоди ЛЛЗ – М-61, 62, 63, 64, 74 дуже близькі до відповідних епізодів С1ЛСІ. Всі перелічені епізоди можна було би запозичити з С-5, я волію думати про літопис на тій підставі, що ЛЛЗ – літописний проект, і для нього збирались літописні матеріали.

Епізоди СтепенКн – М-59, 60, 60а переставлено в нову позицію ЛЛЗ – М-62б, 62в, 62г, при цьому епізод М-58 подвоївся в епізод М-62а. Також епізод ЛЛЗ – М-62г подано не за СтепенКн – М-60а, а за НикЛ – М-51а. Це єдине, але досить розлоге й виразне запозичення із Никонівського літопису (більше цього епізоду немає ніде).

В цілому редакція ЛЛЗ, значно відходячи від свого прототипу, не показала великої літературної майстерності. Мета переробки, як і в більшості випадків з СМФ, залишилась мені незрозумілою. Думка Л. О. Дмитрієва, що текст ЛЛЗ є переробкою ТПС [Дмитриев Л. А. Сказание о убиении в орде князя Михаила Черниговского и его боярина Феодора. – Словарь книжников и книжности Древней Руси, Ленинград, 1989 г., т. 2, ч. 2, ], виявилась цілком хибною.

Також слід зауважити, що варіанти СМФ, похідні від Никонівського літопису, всі відзначаються дедалі гострішою антитатарською риторикою. Прикладів не наводжу, їх досить навіть у пороблених вище виписках.