Загадковий князь Ізяслав
Микола Жарких
Що це за – дослідники не можуть дійти згоди. Софійський 1-й літопис (Соф-21), написаний близько 1418 р., назвав його «Мстиславичем». Тут знову виникала неясність – а про якого Мстислава йдеться? Ще через сто років автор Никонівського літопису (Ник-91) назвав його Мстиславичем ⇒ Романовичем ⇒ Ростиславичем.
Із цього видно, що авторам пізніх московських літописів було цікаво (так само як і нам), що це за «чоловік без паспорта». Але компетентності в цій справі вони не показали, ніяких невідомих нам джерел в їх розпорядженні не було (тому й нема нових подробиць події), і ці доповнення слід вважати дослідницькими припущеннями.
Дослідники в цьому питанні діляться на секту тупоконечників, котрі вважають цього Ізяслава Мстиславичем, і секту гостроконечників, котрі вважають його Володимировичем.
У секті тупоконечників немає згоди у питанні, сином якого Мстислава був оцей Ізяслав – чи Мстислава Романовича, чи може Мстислава Мстиславича Удатного.
Позиція секти гостроконечників виглядає соліднішою, бо всі її представники одноголосно говорять про Ізяслава як сина князя Володимира Ігоровича, згаданого у Т-49 та Т-61.
П. Голубовський висловив припущення, що цей Ізяслав – Володимирович [Голубовский П. В. – К.: 1881 г., с. 186], але аргументація його непереконлива.
Найбільше уваги обгрунтуванню цього погляд присвятив М. Котляр [Котляр М. Ф. – Український історичний журнал, 1991 р., № 10, с. 95 – 102]. Цей погляд М. К. провів через весь свій коментар до ГВЛ [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: 2002 р., с. 195, 211, 214, 218, 227, найдокладніше – с. 286 і далі]. Прив’язування всіх згадок імені Ізяслава до однієї особи, котра, виходить, діяла безмаль 50 років і все залишалась невідомою – не здається переконливим.
На користь Ізяслава Володимировича стисло висловились польські коментатори хроніки Романовичів [ (Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017, prym. 93, s. 26 – 27].
М. Дімнік поділив звістки про Ізяслава між двома князями. Ізяслава зразка 1235 р. (Т-126) він вважав Мстиславичем, а інші звістки про Ізяслава прикладав до Ізяслава Володимировича [Dimnik M. in 1235 and 1236. – Canadian slavonic papers (Toronto), 1979, v. 21, № 1, генеалогічні таблиці на с. 41, 42; також резюме подій 1235 р.: Dimnik M. and grand prince of Kiev: 1224 – 1246. – Toronto: 1981, p. 74. С. 75 – 76]. Іменування Ізяслава-1235 «Мстиславичем» є наріжним каменем усього погляду М. Д. на події боротьби за Київ.
Л. Махновець у своєму перекладі ГВЛ весь час до імені Ізяслава додавав «[Мстиславич]».
О. Майоров назвав цього Ізяслава – Мстиславичем, без аргументації [Майоров А. В. . – Спб. : 2001 г., с. 560 – 561].
О. Головко оглядає наявні припущення, не зважуючи їх аргументованості, і далі називає «нашого» Ізяслава – Мстиславичем [Головко О. у політиці князів придніпровської та північної русі (кінець XII – кінець 30-х років XIII століття). – Княжа доба: історія і культура (Львів), 2011 р., вип. 5, с. 127, 128].
А. Горський присвятив «нашому» Ізяславу цілий екскурс і прийшов до висновку:
Два аргумента, которыми обосновывается точка зрения об Изяславе как сыне Владимира Игоревича – претензии на Галич и близость к половцам – имеют вес лишь в случае, если ей противостоит точка зрения об Изяславе как сыне Мстислава Романовича; но они теряют силу при предположении, что Изяслав – сын Мстислава Мстиславича [Горский А. А. : пути политического развития. – Спб.: Наука, 2016 г., с. 23].
О. Толочко коротко оглянув стан вивчення цього питання:
Окреме питання – ідентифікація князя Ізяслава, щодо особи якого в літературі висували найрізноманітніші припущення […] По суті, недвозначно з’ясувати походження "Ізяслава" неможливо. Але, обираючи між двома можливостями, перевагу слід віддати ідентифікації "Ізяслава" як Ізяслава Володимировича, сина Володимира Ігоровича чернігівського. Князь із таким іменем бодай існував […] Найменш вдалим, однак, виявляється здогад Горського. Ізяслав як син Мстислава Мстиславича Удатного – цілковито неможлива версія [ГВЛТ, с. 235].
Можна сказати, що О. Толочко приєднався до секти гостроконечників, але якось без великого ентузіазму.
Висновок (на мою думку) може бути тільки такий, що цей Ізяслав приєднався до компанії князів без роду і племені, в якій досі був один тільки Олег Курський.