Чернігів і битва на Калці (1215 – 1223 рр.)

Микола Жарких

Кілька дрібних зауважень

П. Голубовський поклав загибель Ігоревичів на 1211 рік, а вигнання Ростиславичів (Т-64) – аж на 1214 рік [Голубовский П. В. – К.: 1881 г., с. 179]. Питаннями хронології він взагалі не журився.

Так само помилково він уявляв собі справу, що Гліб Святославич прибув до Чернігова з Переяславля (Т-70) – на тій власне підставі, що Володимир Всеволодович оженився із дочкою Гліба в Переяславлі (Т-72). І тільки тоді Переяславль перейшов назад до «суздальських» князів – як віно за княжною [Голубовский П. В., op. cit., с. 180]. Все це невірно. Коли Гліб став князем у Переяславлі – П. Г. не зазначив, бо такого й не було. Шлюб відбувся у місті, де княжив наречений (патрілокальний шлюб, як вчені люди говорять).

Д. Багалій помилково приточив до Чернігівського князівства звістку 6725 року «тое же зимы прииде Володимер Всеволодич и с [из?] половцы ко братьи, они же даша ему Стародуб и ину властцу» [ПСРЛ, 1949 р., т. 25, с. 115; 1856 р., т. 7, с. 125; Багалей Д. И. История Северской земли до половины 14 ст. – К.: 1881 г., ]. Цей Володимир – зовсім не син Всеволода Чермного, а тільки Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо). І Стародуб цей – зовсім не в Брянській області, але у Владимирській (на ріці Клязьма).

Нотую всі ці помилки, щоб вони кого-небудь не збаламутили, бо звичай істориків такий – коли б хто яку б дурницю не написав, обов’язково знайдеться шанувальник, який буде її повторювати і розвивати.

Де княжив Мстислав Святославич?

З іменем Мстислава Чернігівського пов’язана чергова загадка, котра не має ніякого розв’язку.

В Лаврентіївському літописі читаємо (Лавр-31):

Русстии князи Мстислав Киевьскыи и Мстислав Торопичскыи и Черниговьскыи и прочии князи здумаша ити на ня [татар…] Мьстислав старыи добрыи князь ту оубьєн бысть и другыи Мстислав.

Написано коротко, але цілком (на думку далекого від місця подій владимирського літописця) ясно: була два князі Мстислави, один з яких княжив у Києві, а другий – у Торопці та Чернігові, і обидва вони загинули в битві.

Зовсім інакше реферує справу Новгородський 1-й літопис (Новг-12):

(Н-1) Се же Котянь бе тесть Мьстиславу Галицьскому. И приде с поклоном со князи половецьскыми к зяти в Галичь ко Мьстиславу и ко всем князем русьскым […] и възмолися Котянь зяти своему. Мьстислав же поця молитися князем русьскым […]

(Н-2) Тъгъда же Мьстислав перебродяся Днепр […]

(Н-3) И ту и [Гемябека] налезоша, испросивъше половьци у Мьстислава, и убиша и [мабуть таки Гемябека, не Мстислава!…]

(Н-4) Мьстислав же, Кыевьскыи князь, видя се зло, не движеся с места никамо же […] а у города того оста 2 воеводе Цьгырканъ и Тешюканъ на Мьстислава и на зяти его на Андрея и на Ольксандра Дубровьцьскаго: беста бо 2 князя съ Мьстиславом […] оканьныи воевода целовав крест честьныи ко Мьстиславу и к обема князема […]

(Н-5) А иныхъ князь до Днепре гоняче, убиша 6: Святослава Яневьскаго, Изяслава Ингворовиця, Святослава Шюмьскаго, Мьстислава Церниговьскаго с сыном, Гюргя Невежьскаго.

(Н-6) Тъгда же Мьстислав Мьстислалиць переже перебег Днепр […]

Тут маємо в різних місцях згадки уже не двох, а трьох Мстиславів: в епізодах Н-1 – 3, 6 виступає Мстислав Мстиславич Галицький, який спочатку княжив у Торопці, а потім деякий час у Великому Новгороді і тому був добре відомий новгородському літописцю. В епізоді Н-4 згадано Мстислава Київського, а в епізоді Н-5 – Мстислава Чернігівського (вони обидва загинули). Про їх рід новгородський літописець не знав.

Тепер нам стає більш зрозуміло, як утворився запис Лаврентіївського літопису: там Мстислава Торопецького-Галицького об’єднано в одну особу із Мстиславом Чернігівським. Можливо, це було наслідком невдалого скорочення, але факт помилки залишається.

Ще інакше написав хроніст Романовичів (Іпат-27):

(І-1) Тоді бо Мстислав Романович був у Києві, а Мстислав у Козельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич у Галичі, – це ж були старійшини в Руській землі.

(І-2) І, приїхавши, вони сказали Мстиславу, і Юрій все сказав.

(І-3) І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!»

(І-4) І перейшли всі князі, Мстислав, і другий Мстислав, чернігівський, ріку Дніпро […]

(І-5) Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові […]

(І-6) Мстислав же і другий Мстислав сиділи у стані, не знаючи, тому що Мстислав їм обом [нічого] не сказав […]

(І-7) Мстислав Німий, бачивши це подумавши, що Данило збитий був […]

Справа ускладнюється тим, що маємо уже не трьох, а чотирьох Мстиславів, із яких Мстислав Ярославич Німий однозначно ідентифікується тільки в епізоді І-7. Чи згаданий він ще десь вище – неясно.

Намагаючись бути стислим у словах, хроніст Романовичів заплутав виклад до стану ребуса.

Маємо три згадки «другого Мстислава» – І-3, І-4, І-6. В І-4 він названий чернігівським, і слід здогадуватись, що і в інших епізодах «другий Мстислав» – це чернігівський князь.

Мстислав Галицький явно названий в І-5 і згаданий в пов’язаному з попереднім епізоді І-6 як такий, що не повідомив перших двох Мстиславів про свої накази.

В епізоді І-2 Л. Махновець у своєму перекладі називає Мстислава Романовича. З огляду на те, що Юрій Домажирич був воєводою галицьких вигонців, можна думати скоріше про Мстислава галицького, або про будь-якого іншого Мстислава.

Нарешті в епізоді І-1 зійшлися три Мстислави, і хроніст всупереч своєму звичаю вказав докладно патроніми князів та їх столи. Але у Мстислава Чернігівського на місці очікуваного патроніма стоїть цілком недоречне слово «козельский / в Козельске», котре збаламутило багатьох дослідників і стало притокою для неймовірних фантазій.

Ніякого спеціального чернігівського джерела, яке був побачив Дж. Фенел [Феннел Д. Кризис средневековой Руси: 1200 – 1304 гг. – М.: Прогресс, 1989 г., с. 102 – 103], із цього вивести не можна – видно якраз малу обізнаність всіх варіантів оповідання із чернігівськими справами.

В давньоруських літописах немає випадків, щоб князів титулували назвами двох столиць, і тільки «нашому» Мстислав так поталанило, що його один раз названо «Торопецьким і Чернігівським», а другий раз «Козельським і Чернігівським». Обидва титули – помилкові, вони суперечать не тільки традиції іменування князів, але й здоровому глузду. У подвійному титулі на першому місці мусить стояти головне місто, а на другому – підрядне. Із буквального сенсу літописів виходить, що головним містом був Торопець або Козельськ, а Чернігів – придатком до нього. Але це суперечить всій сумі наших знань про Чернігівське князівство і тому ми повинні відкинути ці подвійні титули як помилкові.

Мстислав Чернігівський, про якого тут ідеться – це безсумнівно наймолодший син Святослава Всеволодовича, згаданий кілька разів (починаючи від 1182 р.) в київській частині Іпатіївського літопису. Він княжив у Чернігові після всіх своїх братів. Його «княжіння» в інших містах слід вважати недоречними вигадками.

Наприклад, А. Горський думає:

По-видимому, он [Мстислав Святославич] княжил в Козельске при жизни своих старших братьев Всеволода и Глеба, а после их смерти занял черниговский стол, сохранив за собой Козельск [Горский А. А. : пути политического развития. – Спб.: Наука, 2016 г., с. 13].

Без найменшого сумніву сприйняли вираз «Козельський і Чернігівський» О. Зайцев [Зайцев А. К. Черниговское княжество. – В кн.: , М., Наука, 1975 г., с. 113], М. Котляр [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 192].

Радикально розрубав цю проблему Вадим Аристов:

Це списки угорських воєвод, руських князів (учасників походу на Калку), монгольських воєначальників під Києвом, литовських князів, володимирських єпископів (див. коментар до ПСРЛ 2: 724; ПСРЛ 2: 735–736). У таких списках наводяться імена цілком реальних історичних персонажів, яких хроніст міг розшукати в актових документах або знати з усних джерел. Але в більшості випадків, які можна перевірити, прив’язання перелічених осіб до конкретної події є штучним [ГВЛТ, с. 430].

Відомо, що відрубування голови радикально допомагає проти всіх хвороб, і тут ми бачимо саме такий приклад. Замість того, щоб вивчати опис битви на Калці, Аристов просто знищує його джерельну вартість. Отже, перелік князів на початку – то вигадка хроніста, отже, згадки цих князів у повісті – також вигадка хроніста, отже, сама повість в цілому – вигадка хроніста, отже, сама битва на Калці – вигадка хроніста. Сам Аристов такого не пише, але це з необхідністю випливає з його основної тези. Так що в подальших роботах йому залишається або заперечувати битву на Калці, або мовчки відмовитись від свого надмірного критицизму.

Син князя Мстислава Святославича

Цей син вперше і востаннє згаданий в процитованому вище епізоді Н-5.

Як звали цього сина – жодне джерело не подає, бо цього імені не знав навіть сучасник подій, а його наступники не наважились на вигадку. Один тільки Р. В. Зотов у своїй книзі про Любецький синодик (1892 р.) зробив цей крок – вигадав ім’я. Його припущення безпідставне [докладніше: Жарких М. І. Список князів із Любецького синодика. – К.: 2015 р., запис № 43]. «Иной мошенник обманет вас, продаст вам дрянь, а не души»…

Нові роботи про битву на Калці

Бережинський В. Г. давньоруських князівств (до 790-ї річниці битви на Калці). – Сіверщина в історії України, 2013 р., вип. 6, с. 136 – 142.

Стаття робить досить дивне враження. По-перше, що це за ювілей – 790 років? Чому не 791 і не 787?

По-друге, в списку літератури маємо аж два посилання на статтю Є. Пчелова [Пчелов Е.В. Один проигранный бой и почти три века рабства. О русско-монгольском столкновении на Калке. – Военно-исторический журнал, 1997 г., № 2, с. 79 – 83; її нема у Мережі] – один раз в позиції № 1, а потім ще раз в останній позиції (№ 22). Це повторення виглядає дуже доречним, бо читач, проглядаючи перелік літератури на 22 позиції, в кінці міг би забути, що стояло на початку. А так – не забуде.

По-третє, в статті наведено чотири різних гіпотетичних картосхеми-реконструкції битви, і всі чомусь – російською мовою. Складається враження, що вони просто звідкись запозичені, а не накреслені автором спеціально для цієї статті (невже знову Пчелов?). А що, хіба треба вказувати джерело, звідки узято картинку? – Ні, про такий звичай ми не чули.

До знищення «битви на Калці» В. Бережинський підійшов творчо і зовсім не так, як В. Аристов:

Аналізуючи події на Калці, можна констатувати, що власне битва як така, по суті, не відбулася. Монголи просто заманили русів у степ, розтягнули їх сили, вимотали, а потім оточили й розбили дружини князів та половецькі загони поодинці [с. 141].

З таким підходом я легко можу знищити будь-яку битву. Чи була битва при атолі Мідвей? – Ні, не було. Американці тільки скинули бомби на японські авіаносці, вони загорілися й потонули – і все. А де ж битва?

А між тим В. Бережинський – не просто історик, а саме воєнний історик, один з нечисленних представників цього фаху в Україні.

Ну, і наслідки битви подано так:

З цієї програної битви для Русі настало майже три століття рабства [с. 141].

Це, по-перше, фактично невірно, по-друге, у дивний спосіб нагадує назву статті Пчелова, щоправда, уже перекладену українською мовою.

Московський дослідник Андрій Астайкін опублікував дві статті по нашій темі:

Астайкин А.А. «»: русские и монголы в походе и битве на Калке (апрель-июнь 1223 г.). – «Военное дело Улуса Джучи и его наследников», Астана, 2012 г., с. 6 – 37.

Астайкин А.А. : лебединая песнь кованых русских ратей в Степи. – Filo Ariadne (Липецк), 2016 г., № 4 – 61 с.

Вони дуже подібні, принаймні починаються і закінчуються однаково, тому я волію читати другу, котра містить останні думки автора, котрі, однак, походять від дипломної роботи 1991 року [с. 2]. Стаття досить довга, але половину її, на моє щастя, займає перелік літератури (виключно російської), продубльований англійською мовою (нині модно так робити, хоча я рішуче не розумію, кому й чому може допомогти транслітерація російського тексту англо-американськими літерами).

А. А. називає чотири помилки руських князів: 1, убивство послів; 2, перехід через Дніпро; 3, переслідування відступаючих татар; 4, роздроблення сил (здогадно – на просторі 20 км) перед зіткненням з головними силами татар. Із них 2 та 3 не можна вважати помилками, бо то був наступальний похід.

Факт битви А. А. знищує, розглядаючи дії Данила Романовича, в таких виразах:

Данило бросаются на врагов и тут же получают раны, с очень большой степенью вероятности – от обычных в этой ситуации монгольских стрел и метательных [?] копий. Следовательно, это сообщение ещё не может служить полноценным свидетельством прямого [боевого] столкновения русских с противником или же следует говорить о скоротечности такого столкновения […] факт “правильного” со стороны русских сражения на Калках не может считаться бесспорным [с. 25 – 26].

Ну справді, про яку битву може йтися, коли командир (командир, мої любі!) отримує рану списом? Чисто дитячі ігри, а не битва!

Замість «битви» А. А. пропонує «многодневную степную монгольскую операцию» [с. 32], в якій виділяє до 5 етапів.

Вдосконалення не дуже вдале: 1, вживання терміну «операція» не відповідає воєнної операції; 2, у воєнній історії часто слово «битва» часто виступає в значенні саме повноцінної «операції», наприклад, «битва за Атлантику», котра тривала кілька років.

Третє і найголовніше – якщо приписувати татарам «операцію», то треба визначити – яка була її мета і що робили власне татари, щоб цієї мети досягнути, який був їх план. А ніхто поки що не запропонував припущень щодо цього плану.

О. Головко присвятив битві на Калці великий розділ своєї книги [Головко О. Б. «Удатний» і його доба. – Кам’янець-Подільський: 2017 р., с. 140 – 162], але дав небагато нового у порівнянні з тим, що було написано раніше.

Розглядаючи мотиви дій свого головного героя – князя Мстислава Мстиславича, О. Г. пише:

Головним мотивом дій галицького володаря було відчуття великої небезпеки для Русі, яку треба було ліквідувати. Звернення ж половецької верхівки саме до Мстислава Мстиславича було обумовлено тим, що на той час він був самим авторитетним володарем на півдні Русі […] Отже, руські князі вирішили разом з половцями здійснити виправу у степ [с. 147 – 149].

Тобто дії руських князів не були вимушеними, союз із запеклими ворогами – то така природна річ, що не викликає ніякого здивування. Ну, і коли вже Мстислав Галицький був найавторитетнішим, чому з’їзд князів зібрався в Києві?

Найбільшу увагу О. Г. присвятив відбілюванню Мстислава Мстиславич від звинувачення в утечі та знищенні переправи через Дніпро та у перекладанні вини за поразку на князя Мстислава Романовича.

Таким чином, у новій літературі спостерігається стремління в той чи інший спосіб скасувати битву. Спеціально роль Чернігівського князівства у ній ніхто не розглядав.