Княгиня Романова

Микола Жарких

Щодо цієї княгині (другої дружини Романа Мстиславича) існує ціла пустопорожня література – хто вона за походженням і як її звали. У джерелах немає згадок про її рід, про її шлюб із Романом і навіть про її ім’я. Думаю, постійна стриманість давньоруського і пізнішого літописання щодо княгинь і князівен зумовлена етикетом – княгиня вважалась приватною власністю князя, і стороннім до неї не було діла.

Але цілком не залежно від того, чи існувала така етикетна вимога чи ні – фактом залишається повна відсутність джерел про її походження. Дослідники висунули багато здогадів, так що навіть не можна поділити їх на «гостроконечників» і «тупоконечників»:

Grala H. Drugie małżeństwo Romana Mścisławicza. – Slavia orientalis, 1982, Rocznik 31, № 3–4, s. 115 – 127.

Kazhdan A. Rus’-Byzantine princely marriages in the eleventh and twelfth centuries. – Harvard ukrainian studies, 1988/1989, Vol. 12/13.

Котляр М. Ф. До питання про візантійське походження матері Данила Галицького. – Археологія, 1991 р., № 2, с. 48 – 58.

Толочко О. Як звали другу дружину Романа Мстиславича? – «Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича», Львів, 2006–2007 р., с. 98 – 102.

Майоров А. В. Исаака II в Галицко-Волынской Руси: княгиня и монахиня. – Древняя Русь. Вопросы медиевистики, 2010 г., № 1 (39), c. 76 – 106.

Maiorov A. V. The Daughter of a Byzantine Emperor – the Wife of a Galician-Volhynian Prince. – Byzantinoslavica, 2014, Vol. 72, N. 1–2, p. 188 – 233.

Maiorov A. V. . Córka imperatora bizantyńskiego na Rusi Halicko ​Wołyńskiej (ok. 1176 1180 – po 1253). – Kraków: Avalon, 2016. – 370 s.

До них треба додати ще відповідні уступи в коментарях до видань Хроніки Романовичів та в монографіях, що стосуються теми. Розбирати тут нема чого – прямих джерельних свідчень немає, а непрямі дані можна трактувати (і трактують) по-різному, так що виходить чиста гра в бісер, або пустопорожність.

Короткий огляд висловлених поглядів подав Віталій Нагірний [Nagirnyy V. księstw ziem halickiej i wołyńskiej w latach 1198 (1199) – 1264. – Kraków: 2011, s. 96 – 97], який думає про візантійське походження княгині, не конкретизуючи ані її імені, ані її роду.

На цьому місці треба застерегтись від циклічної аргументації, в яку подекуди впадають дослідники: вважається, що союз Романа з Візантією був закріплений шлюбом, а сам шлюб розглядається як свідчення союзу.

Шлюб міг би мати політичне значення (і то не обов’язково!), якби Роман оженився із дочкою правлячого імператора. З будь-якою іншою дівчиною можна було укласти шлюб, але без політичного значення. Враховуючи, що з 1180 по 1204 роки у Візантії змінилося шість імператорів, «політичне значення» запроектованого шлюбу могло зникнути швидше, ніж дійшло би до весілля.

Наступну думку висловив О. Толочко:

Управляючись у генеалогічних фантазіях, дослідники, здається, оминули єдине текстуальне свідчення родинних стосунків Романової, хоч би яким ненадійним воно було. Таке свідчення міститься в одному із читань Хлебн., який традиційно вважають найкращим свідком протографа ГВЛ.

Хлебн.: Лєстко нє помяноу вражды . но с великою честїю прїя я кровь свою и дѣтяте [Іпат.: прия ятровь свою и дѣтятѣ]

Іншими словами, згідно з Хлебн., Романова була кровною ріднею Лешкові. Якісь вагання були й у переписувача Іпат.: як зазначає видавець, у слові «ятровь» «между я и т поставлена точка» (тобто копіїст членував речення так: «прия я . тровь» (ПСРЛ 2: 719, вар. В)). Утім, не будемо наполягати на далекосяжних висновках із цього читання, яке може виявитися наслідком помилки [ГВЛТ, с. 108].

Все не так! у стислому значенні – це дружина брата. Але Лешко ніякою мірою не був братом Романа, тільки правителем, рівним за статусом Роману (ну, на думку хроніста), тобто політично рівним, політичним «братом». Із тих самих міркувань княгиня була названа ятрівкою угорського короля Андрія, так що свідчення такого роду – не єдине. Зрештою, сам О. Толочко не наважується твердити категорично, залишаючи можливість простої описки – а в такому випаду і говорити нема про що.

В зазначеному виданні княгині Романовій присвячено статті О. Толочка [ГВЛТ, с. 107 – 112] та В. Стависького [ГВЛТ, с. 112 – 119]. Обидві розвивають думку, що у Романа була тільки одна дружина – Предслава Рюриківна, а не дві, як думають інші дослідники. Нагадаю, що в названій в попередньому екскурсі статті Литвина і Успенський, читаючи ті самі тексти, приходять до висновку про реальність розриву шлюбу Романа і Предслави.

Чи оця найновіша теорія якось рятує справу? В тому, що репортаж з Романового скандалу спинився на першому повідомленні (про намір розлучитись), я нічого дивного не бачу. Після 1196 р. з київського літопису зникають усі згадки про Романа, не тільки скандальні. Саме тому ми не маємо повідомлення про (можливий) другий шлюб; зрештою, далеко не всі шлюби князів записані в літописі, і відсутність такої згадки про шлюб Романа – ніяка не дивина. Так само не бачу нічого дивного в тому, що за життя Романа згадувалась його дружина, а після його загибелі – його удова. Так завжди буває, що жінка після смерті чоловіка зветься удовою, що ж тут дивного чи незвичайного? Але ж питання не в її титулі удови, а в твердженні, що ця удова – та сама особа, що й раніше згадувана дружина. А звідки це видно? Чому княгиня Романова у своїх поневіряннях шукала допомоги в Польщі та в Угорщині, але ніколи не в Києві, у свого гаданого батька Рюрика? Чому Романовичі не називали князя Володимира Рюриковича своїм вуєм (братом матері)? І чому Володимир не називав Романовичів своїми сестрінками (синами сестри)?

Дещо відрізняється в загальному потоці припущень думка Л. Войтовича. Він побачив у Печерському синодику згадку про «велику королеву Олену» і прокоментував її так:

Ця позиція, на наш погляд, є ключовою при розшифруванні цієї частини пом’яника. Під великою королевою Оленою пропонували бачити, навіть, матір імператора Костянтина (306-337 рр.), при якому християнство стало офіційною релігією Римської імперії, чи княгиню Ольгу, яка пробувала запровадити християнство у Київській Русі.

Цього, звичайно, прийняти не можна. При всій помпезності даного фрагменту – це перш за все пом’яник, куди записували членів родини. Ніяка фантасмагорія туди не могла потрапити. Перед лицем Господа амбіції та гординя втрачали сенс. Отже представниця королівського роду мусила бути у числі прямих предків родини Острозьких. Титул «велика королева» дозволяє припускати, що мова може йти про імператорську родину. Зрештою всі Гедиміновичі були у певних родинних стосунках з королями з династії Ягеллонів. Корятовичі були родиною з угорськими королями. Тому особливої потреби підкреслювати свої родинні зв’язки з королевою такій відомій родині як Острозькі не було потреби.

Але з усіх князівських родин Рюриковичів і Гедиміновичів, які існували на момент складання запису до пом’яника, лише прямі нащадки галицько-волинського князя Романа Мстиславича могли гордитися наявністю серед своїх предків представника імператорської родини.

Ми вже аргументували нашу підтримку версії, згідно якої друга дружина Романа Мстиславича була дочкою імператора Ісаака II Ангела та угорської королівни Маргарити-Марії, дочки Бели III. Саме тому що княгиню можна порівняти хіба що з св.Ольгою, стосовно становища, яка вона займала, її визнавали як володарку не лише полководці покійного мужа і волинське боярство, але угорські королі і польські князі, які теж претендували на Галицьку спадщину. Ім’я дружини Романа встановлено як Анна на тій підставі, що внук Мстислав спорудив на її могилі капличку-ротонду в честь святих Іоакима та Анни. Останнє зовсім не суперечить ототожненню королеви Олени з дружиною Романа. Як відомо, вдова Романа закінчила свої дні у монастирі. Отже, Анна – це, скоріше, її чернече ім’я. [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв. : 2000 р., «Києво-Печерський пом’яник. Спроба ідентифікації князівських імен»].

Я вже наводив один раз цю довгу цитату і зробив був висновок: «Ось до яких неймовірних елюкубрацій доводиться вдаватись, щоб не побачити очевидного пояснення» [Жарких М. І. Печерський синодик. – К.: 2017 р., розділ «Пом’яник князя К. І. Острозького»]. Тепер маю нагоду повторити його ще раз – уже стосовно всіх елюкубрацій на тему «княгині Романової».

А, можливо, вам цікаво, що то за «велика королева Олена» і в чому полягає «очевидне пояснення»? Ось її повний титул:

Велика княгиня литовська і королева польська Олена Іванівна (1476 – 1513), дочка великого князя московського Івана 3-го (1440 – 1515), дружина великого князя литовського (1492 – 1506) і короля польського (1501 – 1506) Олександра Ягелончика (1461 – 1506).

Повторю ще раз: генеалогія – це псевдонаука, придатна тільки для здобування докторських ступенів. Вона не дає нічого корисного і вірогідного.

Зрештою і сам Л. Войтович розлюбив свою власну побудову, відкинув і Анну, і Олену, а полюбив натомість думку О. Майорова про Єфросинію [Войтович Л. Галич у політичному житті Європи 11 – 14 століть. – Львів: 2015 р., 109 – 119].