Ольговичі в 1203 – 1207 рр.

Микола Жарких

Нова оцінка ролі Чернігова

Потребу переоцінки ролі Чернігівщини в історії 13 ст. висловлював М. Дімнік. Його підтримав чернігівський археолог В. В. Коваленко. Стисло розглянувши перебіг подій 1-ї половини 13 ст., він наголосив:

Наприкінці 1230-х рр. чернігівські Ольговичі знову досягли зеніту своєї могутності, об’єднавши, незважаючи на протидію трьох найбільш могутніх князівських династій, під своїм проводом основні землі Південної Русі: Київську, Чернігівську та Галицьку. Це є переконливим свідченням помилковості висновків багатьох істориків про повну децентралізацію Чернігівського князівства у цей час та про безперервні чвари серед Ольговичів. Навпаки, є всі підстави твердити про їх монолітність та єдність у боротьбі за вплив на Русі протягом не лише другої половини XII ст., а й напередодні монголо-татарської навали […] Відтак потребує невідкладного коригування сама концепція історичного розвитку Східної Європи у XII – XIII ст., сприймання та висвітлення якого на сьогодні здається занадто однобічним, якщо не викривленим [Коваленко В. П. – «Галичина та Волинь у добу Середньовіччя», Львів, 2001 р., с. 154 – 165].

Виконав це завдання Мартін Дімнік у своїй книзі «Чернігівська династія». Ну і моя робота виконує те саме завдання.

Діяння Ольговичів

До числа діянь князя Олега Святославича П. Голубовський зараховував напад на Київ (Т-9) та похід на Литву (Т-13) [Голубовский П. В. – К.: 1881 г., с. 169 – 170] – чисто умоглядно, бо в джерелах немає Олега, тільки Ольговичі. Щодо Литви – зовсім не видно, що Ольговичі її зачіпали своїм наступальним походом, я думаю про відсіч нападу з боку Литви.

Інакше, але так само помилково реферував справу Д. Багалій, котрий ігнорував згадки про княжіння Володимира й Олега і наступником Ігоря Святославича подав прямо Всеволода Чермного. Таким чином, Чермний вийшов відповідальним за розгром Києва в 1203 р. [Багалей Д. И. История Северской земли до половины 14 ст. – К.: 1881 г., ].

Чернецтво Рюрика

Де Рюрик був ченцем, з джерел не видно. Дослідники думають – в Києві, але мені сумнівно. Безпосередньо із джерел видно, що постриження відбулося в Києві, але далі ми бачимо київським князем Ростислава Рюриковича, і мені здається неймовірним, щоб він був сторожем при батьку-ченці. Втім, сучасники нічого не записали на цю тему й ця подробиця назавжди залишиться предметом фантазій для авторів історичних романів.

Чернігівський з’їзд

З нагоди короткої згадки про з’їзд (Т-24) доводиться читати несвітські фантазії. Ось приклад:

Судячи з того, що відомо про снеми на Русі, можна вважати, що й чернігівські снеми [1180, 1190, 1195, 1196, 1206 рр.] розглядали окрім загальнополітичних – питання про волості, правові питання та інші загально-чернігівські внутрішні справи [Зайцев А. К. Черниговское княжество. – В кн.: , М., Наука, 1975 г., с. 115].

Не можна! Нема ніяких вказівок на теми, які обговорювалися на чернігівських з’їздах. Заповнення цього пробілу за аналогією з іншими з’їздами можливе, але звідки узялася сама аналогія? В будь-якому випадку аналогія не заміняє конкретного знання.

Інакше і ще гірше помилково думає Л. Войтович:

В 1206 р. в Чернігові відбувся снем, на якому було закріплено землі за певними гілками роду Ольговичів. Якщо виходити з принципів Любецького снему 1097 р., то Сіверське князівство мав би отримати старший з молодшої гілки Ольговичів, тобто старший з нащадків Святослава Ольговича. Але старша гілка в 1206 р. мала повну перевагу і могла використати дуже сприятливу кон’юнктуру – можливість закріпитись у Києві та опанувати потужну Галицьку землю, на яку претендували Ігоровичі. Тому Сіверське князівство було закріплене за нащадками Гліба Святославича, який в цей час ним володів […]

Напевно, в 1206 р. на снемі в Чернігові, де було вирішено підтримати Ігоровичів в боротьбі за галицьку спадщину, було закріплено за нащадками Олега Святославича – Курське та Рильське князівства, за нащадками Ігоря Святославича – Путивльське князівство, а за нащадками Всеволода Святославича – Трубчевське князівство […]

Виходячи з традиційної практики успадкування, яка в цілому витримувалась, а також з рішень чернігівського снему 1206 р., які мали силу і у чернігівській частині землі, мовна вважати, що Стародубське князівство було закріплене за нащадками Олега Святославича […]

Рішенням снему 1206 р. Вщижське князівство могло бути закріплене за його [Володимира Святославича] синами Борисом, Давидом, Андрієм та Святославом […]

На снемі 1206 р. ця [Козельська] земля мала бути закріплена за його [Мстислава Святославича] нащадками [Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12 – 16 ст. – Льв. : 1996 р., с. 68 – 71].

Все це – повна ахінея, від першого слова до останнього. Читач мусить розуміти: ніякого збірника документів «Чернігівська земля у рішеннях з’їздів князів», укладеного на кшталт славного «Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК» – не існує. Навіть в одному томі, не те що в шістнадцяти. Коротка згадка (Лавр-13) – це все, що ми знаємо про дану подію. Що понад те – усе фантастика, навіть не наукова. Просто фантастика.

З нашого єдиного джерела зовсім не видно, щоб на «з’їзді» обговорювався розподіл столів. Само слово «з’їзд» в даному випадку означає зовсім не те, що «з’їзд КПРС», а просто зустріч воєнних загонів у наперед визначеному збірному пункті (Чернігові).

Натомість просто і ясно у Дімніка:

We are not told why Vsevolod assembled his relatives and allies. Since in the previous year his major undertaking had been the attempt to capture Galich, he probably solicited their help for a second campaign [Dimnik M. (1206 – 1211). – Сіверщина в історії України, 2010 р., вип. 3, с. 103].

Навіщо Всеволод зібрав своїх родичів і союзників – джерела нам не розповідають. Оскільки минулого року його головною справою була спроба захопити Галич, він, ймовірно, запросив їх допомоги для другого походу.

Похід Ольговичів на Київ

А. Кузнецов помилково реферує справу Переяславля в 1207 році (Т-28):

Імовірно, що з 1207 року в Переяславлі закріпилися Ольговичі. Адже Всеволод Юрійович, замисливши похід на Чернігів, звинуватив їх у вигнанні його сина з Переяславля. Якби Переяславль залишався в руках Ростиславичів, цього звинувачення, скоріше за все, могло не бути, та й самі Ростиславичі ставали б кривдниками Всеволода. Мабуть, коли Рюрик Ростиславич утвердився в Києві, Переяславль залишився в руках Ольговичів [Кузнецов А. А. . – Нижний Новгород: 2006 г., с. 82].

Отже, імовірно і мабуть. Звинувачення Всеволода міститься тільки в НикЛ (давніші літописи про нього не знають) і є правдоподібним здогадом самого автора НикЛ, котрий вивів його з факту вигнання Ярослава (Т-27).

Оця міфічна «влада» Ольговичів у Переяславі тривала в уявленні А. Кузнецова аж до миру 1210 року (Т-52), коли-то Всеволод Чермний мав чимось поступитися, аби задобрити Всеволода Владимирського [ibid., с. 92]. При цьому реальна звістка (Т-27) про Володимира Рюриковича в Переяславлі зігнорована.

П. Голубовський помилково зреферував справу походу 1207 року (Т-34) так, що в Торчеську Всеволод Чермний облягав Рюрика, не Мстислава [Голубовский П. В. – К.: 1881 г., с. 173].

Похід Всеволода на Рязань

А. Кузнецов виклав обставини походу 1207 р. (Т-37 і наступні епізоди) так, що вийшов чистий анекдот на тему «грім рака вбив»:

Після падіння Пронська Ізяслав Володимирович не постраждав, але була захоплена дружина Кира-Михайла. От це могло бути метою походу Всеволода 3-го. При такому припущенні від стає перед нами як обережний і реалістичний політик [Кузнецов А. А. . – Нижний Новгород: 2006 г., с. 139].

Отого самого Всеволода Юрійовича, якого традиційно представляють володарем мало не всієї Русі, нарешті виставлено на глум. Найбільший його подвиг, наслідок 30 років політичних зусиль – це захоплення жінки в якомусь провінційному Мухосранську Пронську! «Не поздоровится от эдаких похвал!»

Щоб надати цьому вікопомному подвигу більшого значення, А. К. далі пише:

Результатом акції Всеволода Велике Гніздо став полон ряду рязанських князів, їж дружин (серед яких була дружина Кир-Михайла та дочка Всеволода Чермного) [ibid, с. 162].

Звичайно, захопити двох княгинь – це гоноровіше, ніж захопити тільки одну. Невже А. Кузнецов не знає, що Ульянов-Ленін – це один чоловік, а не два? Це навіть чукча з анекдота знав…