Олег Курський
Микола Жарких
Цілком помилково виклав справу Олега Курського (Т-92) П. Голубовський:
Обставина, котра змусила Михайла відмовитись від набутого успіху над Суздалем [тобто від Великого Новгорода], полягала у тому, що в цей час Олег Ігорович, князь курський, заявив своє старшинство на чернігівський стіл. Суздальський князь, змушений поступитись Чернігову у справах Новгорода, не упустив випадку ослабити його своїм втручанням у його внутрішні справи: він зі своїми небожами рушив у Сіверську землю, нібито для підтримки прав Михайла, хоча він зовсім не мав їх за старшинством. Але очікування Суздаля не збулися. Втручання Юрія викликало в свою чергу участь у сіверських справах Володимира Рюриковича, що сидів у Києві і був родичем чернігівського князя. Він надіслав до Чернігова митрополита, котрий своїм впливом уладнав справу між Олегом і Михайлом: курський князь добровільно відмовився від Чернігова [Голубовский П. В. – К.: 1881 г., с. 182 – 183].
Все це повністю помилково. Наводжу цю цитату з двох причин: 1, «чтоб негодность его увидал русский люд из него самого»; 2, ця байка про зазіхання Олега Курського на Чернігів і досі гуляє сторінками наших «наукових» «академічних» «історій».
Стисло, але ближче до тексту літопису і тому правильно переповів цю звістку Д. Багалій [Багалей Д. И. История Северской земли до половины 14 ст. – К.: 1881 г., ].
Власну фантазію подав О. Зайцев:
Можна припускати, що суперечка вийшла через чернігівський стіл і що Олег Курський займав або новгород-сіверський, або, скоріше за все, чернігівський стіл. Будь-що-будь з відомих на той час Ольговичів він – найбільш імовірний претендент на стіл, що звільнився після загибелі Мстислава Святославича. В битві на Калці (Олегу тоді було 49 років) він, безспірно, другий серед чернігівських князів [Зайцев А. К. Черниговское княжество. – В кн.: , М., Наука, 1975 г., с. 114].
Все не так.
1, Олег – не новгород-сіверский і не чернігівський, тільки Курський.
2, чи він Ольгович – імовірно, але не певно. Чий він син – невідомо було уже сучасникам.
3, в ІпатЛ маємо під 6883 (1174?) р. звістку про народження Олега Ігоровича (1174 + 49 = 1123), але він мабуть помер до 1206 р., бо не брав участі у галицькій кампанії Ігоровичів.
4, другим серед чернігівських князів названо Михайла Всеволодовича.
Для Олега Курського М. Дімнік збудував таку генеалогію: Святослав Чернігівський († 1164 р.) ⇒ Олег Новгород-Сіверський († 1180 р.) ⇒ Святослав Рильський (1186 р.) ⇒ Олег Курський (1223 – 1226 рр.) [Dimnik M. in 1235 and 1236. – Canadian slavonic papers (Toronto), 1979, v. 21, № 1, генеалогічна таблиця на с. 41]. Олега Ігоровича (1175 р.) він вважав окремою особою.
У монографії, присвячений Михайлу Всеволодовичу, М. Дімнік двічі торкнувся цього Олега:
As we shall see, Mikhail attempted to prevent one of the junior Ol'govichi, Oleg Svyatoslavich, whose patrimony was the town of Kursk in the eastern districts of the principality, from occupying the town of Novgorod Severskiy on the Desna river north of Chernigov, which was also his rightful patrimony. The dispute was resolved peacefully through the mediation of both Grand Prince Yury and the metropolitan who had come to Chernigov at that time [p. 23, докладніше – p. 56 – 58, де сказано краще – причина конфлікту невідома].
Як побачимо, Михайло намагався перешкодити одному з молодших Ольговичів, Олегу Святославичу, вотчиною якого було місто Курськ на сході князівства, зайняти м. Новгород-Сіверський на Десні на північ від Чернігова, який також був його законною спадщиною. Спір був вирішений мирним шляхом посередництвом як великого князя Юрія, так і митрополита, який мав приїхати в той час до Чернігова.
Tatishchev is the only source to described the controversy. He states that "Oleg Igorevich" returned from the Kalka battle and replaced Mstislav Svyatoslavich as senior prince among the Ol'govichi. He became prince of Chernigov and gave Mikhail an "appanage" (udel). But the latter believed himself to be unjustly deprived of his father's patrimony so he called upon Yury Vsevolodovich, his brother-in-law, to come to his aid (Istoriya, vol. 3, p. 220; this information is not found in the first redaction of his work; see vol. 4).
Tatishchev's explanation is questionable. Since he did not include this information in the first version of his History he probably interpolated it into his second recension as his own explanation of the controversy. Similarly, he added the patronymic Igorevich to Oleg's name only in the second redaction (vol. 3, p. 220). His identification is incorrect. Oleg Igorevich, the son of Igor of the epic work "Slovo o polku Igoreve," probably died soon after he was born, in 1175, since this is the only reference to him; see the Hypatian Chronicle (PSRL 2, col. 600).
Furthermore, there is some discrepancy in the chronology of events as presented by Tatishchev and by the chronicles. He claims that "Oleg Igorevich" occupied the throne of Chernigov when he returned from the Kalka battle. But the Novgorod First Chronicle records that in 1224 Mikhail came to Torzhok with the forces of Chernigov (NPL, pp. 64, 268). This would have been unlikely if "Oleg Igorevich" had been prince of Chernigov. The following year, before he departed from Novgorod, Mikhail told the people of Novgorod that he did not wish to rule in their town but desired to return to Chernigov and requested that they continue to send foreign merchants to him (ibid.).
This again is not the language of a prince who was given only an "appanage" in the principality of Chernigov. Tatishchev also maintains that "Oleg Igorevich" challenged Mikhail's claim to the throne of Chernigov in 1224 whereas the chronicles record that the crisis did not arise until 1226. His chronology, therefore, does not correspond with that of the chronicles but, significantly, the latter are consistent with each other. [Dimnik M. and grand prince of Kiev: 1224 – 1246. – Toronto: 1981, p. 57]
Татищев є єдиним джерелом, де описано суперечку. Він стверджує, що «Олег Ігорович» повернувся з битви на Калці і замінив Мстислава Святославича старшим князем серед Ольговичів. Він став чернігівським князем і дав Михайлу «уділ». Але останній вважав себе несправедливо позбавленим батьківської вотчини, тому закликав на допомогу свого шурина Юрія Всеволодовича (Історія, т. 3, с. 220; цих відомостей немає в першій редакції його роботи, див. т. 4).
Пояснення Татищева викликає сумнів. Оскільки він не включив цю інформацію до першої версії своєї «Історії», він, ймовірно, вставив її у свою другу редакцію як власне пояснення суперечки. Так само до імені Олега він додав по батькові Ігорович лише у другій редакції (т. 3, с. 220). Його ідентифікація неправильна. Олег Ігорович, син Ігоря з епічного твору «Слово о полку Ігоревім», ймовірно, помер невдовзі після свого народження, у 1175 році, оскільки це єдине згадка про нього; див. Іпатіївський літопис (ПСРЛ 2, кол. 600).
Крім того, є деяка розбіжність у хронології подій, поданій Татищевим та літописами. Він стверджує, що «Олег Ігорович» зайняв чернігівський престол, коли повернувся з битви на Калці. Але Новгородський Перший літопис зазначає, що в 1224 р. Михайло прийшов до Торжка з військами Чернігова (НПЛ, с. 64, 268). Це було б малоймовірно, якби чернігівським князем був «Олег Ігорович». Наступного року, перед від’їздом з Новгорода, Михайло сказав новгородцям, що не хоче правити в їхньому місті, але хоче повернутися до Чернігова і просив, щоб вони продовжували посилати до нього іноземних купців (там само).
Це знову ж таки не мова князя, якому в Чернігівському князівстві дали лише «уділ». Татищев також стверджує, що «Олег Ігорович» оскаржував претензії Михайла на чернігівський престол у 1224 р., тоді як літописи свідчать, що кризи не було до 1226 р. Отже, його хронологія не відповідає літописній, але, що істотно, остання узгоджена один з одним.
Тут знову все не так:
1, чи цей Олег – справді Святославич, як подано у генеалогічній таблиці М. Д. [с. 158] – напевно невідомо;
2, нізвідки не видно, щоб Олег претендував на Новгород-Сіверський;
3, так само довільно місцем вирішення конфлікту М. Д. подав Чернігів, куди приїхали князь Юрій та митрополит (я би думав швидше про Курськ).
4, пояснення Татищева М. Д. слушно називає «власним поясненням», дослідницьким здогадом, але – всупереч очікуванням – не відкидає його, надає йому роль «джерела».
А. Кузнецов в дуже неясних виразах спробував зв’язати справу Олега Курського із Великим Новгородом:
Георгій Всеволодович продовжив боротьбу за північну вольницю і змусив шурина [помилково замість дівера!] покинути її. Можливо, що одним з козирів Георгія Всеволодовича стала обстановка в Чернігівській землі, де Михайлу Всеволодовичу протистояв Олег Курський, проти якого і відбувся похід владимирського князя в 1226 р. [Кузнецов А. А. . – Нижний Новгород: 2006 г., с. 120].
Все це можна розуміти так, що Юрій вимушено погодився на новгородське княжіння Михайла, але шукав способу його вигнати. І от Юрій підбурив Олега Курського, Михайло кинувся рятувати своє чернігівське володіння, а Юрій виступив проти Олега, «допомігши» розв’язати проблему, яку він сам і створив. Справжня «багатоходова комбінація»!
Олега Курського М. Котляр назвав «Ігоровичем» [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 192].
Олега Курського польські коментатори вважають сином князя Святослава Ольговича Рильського – слідом за Баумгартеном та Войтовичем [ (Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017, prym. 321, s. 100].
Таким чином, Олег Курський становить непоборну перешкоду для дослідників, котрі не можуть дійти згоди – «хто він і звідкіля він суть». Всі припущення щодо його генеалогічної позиції однаково безпідставні і її слід вважати невідомою.
Чи він справді походив із роду Ольговичів – достеменно невідомо. Ім’я Олег було найбільше поширеним саме серед цього роду, але все ж таки не було в його монопольній власності, бо в близькому часі відомий князь (Настасич) з галицького дому та три князі з рязанського дому (, та ).
Отже маємо в його особі князя без роду, без племені, без батьків і без нащадків. «Ламврокакис, беглый грек без имени и отчества и даже без чина, был пойман графом Разумовским в Нежине на базаре и внезапно назначен в Глупов градоначальником»…