Княжіння Михайла Всеволодовича
у Новгороді
Микола Жарких
Знаю про існування статті: Толочко П. П. Михаил Черниговский – новгородский князь. – «Великий Новгород и средневековая Русь», М., 2009 г., с. 236 – 244. Її нема в Мережі (шукав 11.05.2022 р.).
Цілком помилково показує історію Чернігівського князівства після битви на Калці А. Горський:
Принято считать, что после гибели последнего в битве на Калке 1223 г. черниговским князем стал сын Всеволода Чермного Михаил – старший в следующем поколении Ольговичей. Но источники не сообщают о вокняжении Михаила в Чернигове именно в 1223 г. Между тем в Любецком синодике упоминается князь Константин Ольгович, сын старшего брата Всеволода Чермного Олега Святославича, приходившийся Михаилу старшим двоюродным братом […] Полагаем, таким образом, что в 1223 – 1225 гг. в Чернигове княжил Константин Ольгович [Горский А. А. : пути политического развития. – Спб.: Наука, 2016 г., с. 12].
При цьому А. Г. «науково» посилається на книгу В. Мавродіна (яку я розглянув в розділі «Історіографія»), завбачливо не зазначивши сторінки. Похвальна обережність – книга Мавродіна дуже слабка, але такої дурниці там нема (бо я, на відміну від А. Г., читаю ті книги, на які посилаюсь). І далі, переповідаючи міркування Р. В. Зотова, А. Г. посилається не на самого Зотова, на книги Маковського і Пашуто, тобто помилка у А. Г. – не випадкова, а системна.
Щоб не вставати двічі, зазначу, що А. Г. посилається на Зотова 24 рази. Зотовщина – хвороба заразна і продовжує нищити історичну науку уже друге століття поспіль.
О. Головко коротко згадав:
В Чернігові після смерті Мстислава Святославича сталася війна за князівський стіл, у якій переміг князь Михайло Всеволодович [Головко О. Б. «Удатний» і його доба. – Кам’янець-Подільський: 2017 р., с. 165].
Добре, що О. Г. не вдався у деталізацію, бо джерела ніякої війни не знають.
А. Кузнецов додав до біографії Михайла Всеволодовича вигаданий подвиг – захоплення Переяславля Руського:
Михайло Всеволодович, зазнавши поразки [у боротьбі] за Новгород, ударив по Переяславлю, вигнавши звідки Святослава Всеволодовича. У відповідь на це гіпотетичне вигнання Святослава був організований похід Георгія, Ярослава і Святослава на володіння чернігівського князя, який так і не привів до замирення [Кузнецов А. А. . – Нижний Новгород: 2006 г., с. 132; також с. 126].
Про таке «вигнання» не знав навіть сам Татищев! А зрештою, якщо Татищеву можна вигадувати події давньоруської історії з віддалі п’яти століть, то чому Кузнецову не можна робити те саме з віддалі восьми століть?
Щоправда, на наступній сторінці А. К. пише:
Необхідно зняти досі існуючі в історіографії здогади про те, що після 1211 р. Переяславль контролювався чернігівськими князями [ibid, с. 133].
Тобто справа виходить незрозумілою самому автору книги, а тим більше – її читачам.