Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Печерський синодик / Текст / 58. Рід княгині Василиси Бельської

Печерський синодик

Текст

58. Рід княгині Василиси Бельської

Микола Жарких

58. Рід княгині Іванової Володимировича
княгині Василиси Бельської (с. 24)

ПС Вітте (68 – 69) Примітки
58-0 Княгиня Василиса Василиса Андріївна з Гольшанських +
58-1 Князя Андрія Андрій Іванович Гольшанський +
58-2 Княгиню Устинію дружина кн. Андрія (?) ?
58-3 Князя Іоана Іван Володимирович Бельський (?) +
58-4 Князя Михайла Михайло Іванович Гольшанський (?) +
58-5 Князя Іоана Іван Ольгимонтович Гольшанський (?) +
58-6 Князя Іоана Іван Юрійович Гольшанський (?) +
58-7 Княгиню Марію дочка кн. Юрія Дубровицького (?) ?
58-8 Княгиню Федору дочка кн. Юрія Дубровицького, дружина кн. Богдана Соломирицького ?
58-9 Княгиню Ульяну 1, дочка Івана Ольгимонтовича, друга дружина Вітовта († 1449 р.);
2, дружина кн. Юрія Семеновича Гольшанського;
3, дочка кн. Семена Івановича Гольшанського, дружина кн. Семена Романовича Кобринського
?
58-10 Князя Василя Василь Юрійович Гольшанський +
58-11 Якова ?
58-12 Потапія ?
58-13 Пелагею ?
58-14 Анну ?
58-15 Фетінію ?

Маємо в розділі два блоки: рід княгині Василиси (58-1 – 58-10) і поточні записи (58-11 – 58-15).

Із Василисою завдяки виключно детальному означенню в заголовку – «виразна справа». Це безсумнівно та сама княгиня, котра вже була записана вище в позиціях 10-18 та 56-5.

Тому можна погодитись, що запис 58-1 позначає кн. Андрія Івановича Гольшанського, відомого з однієї згадки 1401 р. Дружину його звали Олександра, і вона померла в 1426 р. (здається, переживши чоловіка) [Вольф, 96]. Цієї Олександри ми тут не бачимо.

Як поділити трьох Іванів з ПС між трьома князями, запропонованими Є. Вітте – неясно, але це й не має принципового значення. Із застереженнями, як і у Є. В., можна з ними погодитись.

58-4 – Михайло Іванович Гольшанський відомий з 1422 р., загинув у 1433 р. [Вольф, 96]. І з цим можна обережно погодитись.

58-10 – маловідомому з документів Василю Юрійовичу Гольшанському поталанило у дослідників ПС. Ним заповнюють кожну згадку про «князя Василя», як 10-9 та 56-14.

Натомість не можна погодитись із визначенням записів 58-7 та 58-8 як таких, що позначають дочок кн. Юрія Дубровицького, який помер у 1536 р. Марія померла в 1586 р., її сестра Федора – перед 1576 р. [Вольф, 113 – 115].

А між тим в розглядуваному записі немає й самої княгині Василиси, він був споряджений нею ще за життя, отже, до 1484 р., тобто раніше за розділи 10 та 56. Як це могло статись, що такий ранній запис потрапив до ПС відносно пізно – ми бачили на прикладі блоку (57-1). Якщо прийняти всі зроблені припущення, блок (58-1) був сформований між 1481 і 1484 роками.

59. Рід пана Фурса Романовича (с. 24)

(1) Карпа, Романа, Іону, Олександра, Йосифа, Кирила, Юстина, Авдотью, Ксенію, Марію.

(2) Ігнатія, Акулину, Никиту, Анну, Олексія, Марію, Петра, Якова, Ірину.

Рід Фурса, на мою думку, займає перший блок, де йдуть спочатку імена чоловіків, а потім – жінок. В другому блоці бачимо натомість пари чоловік + жінка.

Фурс – простонародний варіант імені Фірс. В 1495 р. у Пінському князівстві згаданий Фурс Іванович [Бонецький-2, ]. В Україні є село Фурси (біля Білої Церкви) та Фурсове (біля Новгорода-Сіверського), але їх історія не досліджена, мабуть, вони пізнішого часу. Хіба орієнтовно можна припустити, що «наш» Фурс був засновником якогось із цих сіл, скоріше київського.

Цьому Фурсу приділила увагу Н. М. Яковенко [Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін.14 до сер.17 ст. – К. : Наукова думка, 1993 р., с. 161, 361]:

Приглушене тюркське споріднення чути в імені вірогідного брата Семена Романовича, котрий звався Фурс (Андрій?) Романович [«Фурс» татарською мовою означає «кінь» – прим. Н. Я.]. Його син Івашко Андрійович Фурс у 1510 р. виступає як дідичний власник с. Стрим’ятитчів під Каневом; вийшовши з невідомих причин на Волинь, він як «київський зем’янин» отримує там від Жигимонта 1-го сільце Разничі Луцького повіту [Żródła dziejowe, Warszawa, 1897, t. 22, s. 615; Акты ЮЗР, 1848 г., т. 2, с. 75].

На яких джерелах це основано? Зазначений том видання «Żródła dziejowe» – це монографія О. Яблоновського «Польща 16 ст. під оглядом географічно-статистичним» (частина, присвяченя Київщині та Брацлавщині). Зазначена сторінка вказує на перелік землевласників, і дійсно там названий рід Хурси або Фурси (Chursy / Fursy), і зазначено, що в 1510 р. вони (хто конкретно – не вказано) володіли селом Стрим’ятичі біля Трипілля (не Канева). Джерела тут не зазначено, залишається вірити на слово Яблоновському.

Далі, 2-й том «Актов, относящихся к истории южной и западной России» був надрукований в 1865 р., не у 1848-у; але це пусте, головне, що на зазначеній сторінці надруковано позов митрополиту Йосипу Рутському на трибунал (3 лютого 1627 р.). Ніякого Фурса там немає.

Далі, в 1848-у році був надрукований 2-й том «Актов западной России». Там на с. 75 – 79 уміщено грамоту короля і великого князя Сигізмунда 1-го місту Полоцьку на магдебурзьке право (27 серпня 1510 р.). І там, ясна річ, немає жодного Фурса. Якась нефортуна з джерелами вийшла.

У Адама Бонецького роду Хурс немає, а є рід Фурс гербу Вонж (Wąż) [Бонецький-1, ; Бонецький-2, – 332]. В другому довіднику подано докладнішу довідку, і там бачимо:

(1) 1495 р.: Фурс Іванович одержав село Краснів у Пінському повіті від княгині Марї Ровенської;

(2) 1559 р.: це село – у власності Івана та Гурина Фурсовичів;

(3) 1566 р.: згадано пінських зем’ян Івана, Григорія і Гурина Фурсовичів;

(4) 1579 р.: Іван Опанасович Фурс – земський суддя пінський;

(5) 1570 р.: Гурин Семенович Фурс – земський писар пінський;

(6) 1598 р.: Іван Гурин Фурс – земський суддя пінський;

(7) 1599 р.: згадано Марію Гуринівну Фурсівну – удову по Яну Верещаці;

(8) 1501 р.: великий князь Олександр надав Петру Фурсовичу дворище Мезово;

(9) 1511 р. король Сигізмунд 1-й надав село Разнин у Луцькому повіті київському зем’янину Івашку Фурсовичу;

(10) 1513 р.: Бенедикт Фурс був підчашим князя Федора Ярославича;

(11) 1541 р.: Августин Денисович Фурсович в 1541 р. був маршалком віленського біскупа Павла Гольшанського (+ знадки про нього 1546, 1551 рр.);

(12) 1547 р.: згадано слонімського зем’янина Фурса Івановича;

(13) 1595 р.: згадано Софію Фурсівну, дружину Амброзія Души-Підгорецького;

(14) 1606 р.: Станіслав Фурс – маршалок ошмянський;

(15) 1627 р.: десь на початку 17 ст. Фурс Онуфрієвич Ринда володів селами у Вітебському старостві; він мав синів Федора і Григорія, які служили самозванцю в Москві; там Григорія убито, а Федір в 1627 р. добивався повернення батьківських маєтків;

(16) 1634 р.: Захарій-Афанасій Григорович Фурс (у чернецтві ) – архіпресвітер та намісник Володимирської й Берестейської єпархії; в 1649 р. – іменований холмським єпископом, помер того ж року;

(17) 1700 р.: згадано Самуїла, Миколая, Марціана та Григорія Фурсів, шляхтичів Мстиславського воєводства;

(18) 1703 р.: Шимон Ян Фурс – декан августовський;

(19) 1706 р.: Петро Домінік Фурсевич – чашник парнавський;

(20) 1742 р.: Петро Фурсевич володів селом Загольшани; він мав сина Ігантія, онука Вінцентія та праонука Антонія-Василя; цей останній здобув визнання шляхетства в 1842 р.

(21) 1807 р.: згадано Юстиніана та Кароля Фурсів, шляхтичів Мозирського повіту.

З цих відомостей можна думати, що (1 – 7) стосуються однієї православної родини пінської шляхти. Чи споріднені між собою інші згадані особи – неясно. Бачимо тут також одного безспірного уніата (16) та безспірних католиків (11, 13, 14, 17 – 21). Територіально всі вони пов’язані із сучасною Білорусією і частково – з Польщею. Про ніяке татарське походження цього імені чи тим більше – роду Бонецький не писав.

Першим, наскільки я знаю, думку про «татарське ім’я Фурс» висловив С. Дзядулевич [Dziadulewicz S. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce. – Wilno : Lux, 1929, s. 396]. Він подав поруч дві довідки – про роди Фурсевичів та Фурсів, обидві гербу Вонж і обидві – nota bene! – в розділі «Роди татарського походження, які нині є християнськими».

Фурсевичів С. Д. виводив від якогось Фурса, котрий жив, здогадно, в середині 15 ст. і мав синів Петра, Андрія, Дениса та Митка. З цих імен С. Д. виводив, що вже їх батько був православним християнином. А джерело? А дзуськи не хочете! Нема джерела цієї звістки, вірте на слово!

Далі бачимо звістку про Петра (як вище – № 8) та Івашка Андрієвича (№ 9, звістка датована 1513 р. з покликом на книгу записів Литовської метрики № 7, с. 81). Андрія С. Д. вважав братом Петра.

Звістку про Августина (№ 11) С. Д. доповнив вказівкою, що він згааний у переписі литовського війська 1528 р., а Денис, здогадно, – ще один брат Петра. Гурину Фурсу С. Д. наказав бути сином Митка Фурсовича. Ясно, що всі ці родинні зв’язки – чисто умоглядні і не можуть вважатись чимось певним.

Родин Фурсів С. Д. вказав дві. Перша походить від Кілдиша Ходиревича, зазначеного у перепис литовського війська 1528 р. Він мав сина Фурса, зазначеного в переписі війська 1567 р., а його сином (онуком Кілдиша) мав би бути Станіслав (№ 14).

Другий рід Фурсів С. Д. вів від Фурса Івановича (№ 1), який мав синів Семена, Афанасія та Григорія, позначених у переписі війська 1528 р. Гурин Семенович Фурс (№ 5) – пінський земський писар в 1559 – 1570 рр. – мав би бути сином Семена. «Гурин – ім’я чисто татарське» – зазначив С. Д. і помилився (це – простонародна форма грецького календарного імені , нічого більше). Іван (№ 4) був сином Афанасія, а Григорій (№ 3-2) – сином Григорія.

Ці дві генеалогії обгрунтовані ніби краще, але про татарське походження можна говорити тільки щодо Кілдиша.

Ну, а татарське слово фурс? Я перевірив його за наступними словниками: (в турецькій мові такого немає); – не може перекласти (те саме пропонує й ); – не знає такого слова; (те саме ) – не знає такого слова; немає такого слова і в «» (под ред. проф. Ф. А. Ганиева; Казань: Татарское книжное издательство, 2004 г.) – ані серед апелятивів, ані серед власних імен (с. 372, 483) [до речі, в цьому словнику взагалі немає слів, які б починались на фу-].

Слова, що починаються на фу-, подані в найновішому кипчацькому словнику (на пам’ятках 16 – 17 ст.) [Гаркавец А. Н. Кыпчакское письменное наследие. Том III. . – Алматы: Баур; Касеан, 2010 г., с. 532 – 533], але майже всі вони розглядаються як запозичення з української та / або польської мов. Слова фурс там немає.

Таким чином, якщо це слово десь у тюркських мовах і є, то воно не є поширеним і не входить до основного фонду слів. Олександр Галенко (знавець тюркських мов) на моє запитання щодо цього слова відповів, що не знає такого (за це пояснення висловлюю пану Олександру щиру вдячність).

Навіщо я так докладно спинився на цьому міфічному «тюркізмі»? Ця «теорія» поступово набуває поширення, і вже пишуть беззастережно про «тюркське ім’я Фурс» [Однороженко О. Київської землі XV – першої половини XVII cт. – Сфрагістичний щорічник, 2012 р., т. 2, с. 147].

А коли це слово не тюркське, то яке?

Маємо в Росії 7 сіл – 3 в Калузькій області і по одному в Тульській, Рязанській, Владимирській та Кіровській областях. За винятком останнього всі назви лежать в зоні давнього руського розселення і безперечно походять від різних осіб з власним іменем Фурс. Таке власне ім’я нині не вживається, але воно відоме в якості . Також маємо досить поширені прізвища та , котрі первісно означали син Фурса. Прізвище поширене серед українців та росіян, ніяких тюрків з таким прізвищем нині ми не маємо. Це, разом з географією сіл, вказує, що це ім’я побутувало тільки у східнослов’янському мовному середовищі.

Далі, Віктор Талах звернув мою увагу на вікі-статтю і подав ще приклади переходу грецького іпсілон-а в наше -у-: Кіприан ⇒ Куприян, Анфіса ⇒ Анфуса, Поліевкт ⇒ Полуект. Він вважає цей перехід проявом «другого південнослов’янського впливу» на наших землях. За ці вказівки я висловлюю йому щиру вдячність. (Можу додати до цього імена Акила – апостол, від нього жіночі імена Акилина, Килина ⇒ Акулина, Кулина; Глікерія ⇒ Ликреа, Лікера ⇒ Лукерья).

Незалежно від нього Віра Ченцова порадила перевірити, чи справді слово написане через у, а не через іжицю. І їй також належить моя вдячність.

У виданні ПС розглядуване слово написано через ук (дуже добре видно на ), а ук, мої любі, – це, виявляється, зовсім не у (як я вважав у простоті душевній, властивій відставним фізикам-теоретикам)! Ук – це лігатура грецьких омікрон + іпсілон, котра графічно подібна до у. Але у грецькій мові маємо написання Θύρσος (звертаю увагу на іпсілон з наголосом, котрий, згідно теорії, має читатись як і – Фірс); тут немає ніякого омікрона, і не повино було би бути лігатури. Не повинно бути, але було таке написання – через ук, котре закономірно спростилося до -у- (бо простота душевна не мені одному властива, як видно з повищих прикладів).

Щодо правильного написанния цього імені – Фірс – можна сказати, що нині в Росії досить поширене прізвище , але зовсім немає прізвища Фірсенко, тільки Фурсенко. Тому можна думати, що це прізвище на території сучасної України поширилось із Росії. Також географія сіл – від Тули черз Урал та Алтай до Сахаліна – вказує на пізніше мовне явище, зовсім невідоме в Україні.

Висновки з наших фірсознавичх студій можна зробити наступні:

1. Написання грецького імені Фірс через ук і читання його як Фурс виникло на руських землях Великого князівства Литовського не пізніше 15 ст.

2. Звідси ця фонетична форма поширилась у Польщу та Росію (орієнтовно, 16 – 17 ст.).

3. У 18 – 19 ст. в Росії давня простонародна форма Фурс була витіснена граматично правильною формою Фірс.

4. Нічого татарського це ім’я в собі не має.

5. Генеалогію шляхетських родин з цим іменем треба переписати на документальній основі.

6. Краще було б, якби все це написали доктори історичних наук, а я – дилетант – тільки читав би їх. Але поки що так гладко не виходить.

Доповнено 5 – 12 лютого 2018 р.

60. Рід Петра Калініна Великого Новгорода з Черничини вулиці (с. 24 – 25)

100 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких цікаве ім’я Дія. Оце перший розділ ПС, який виразно вказує на території Московії (до цього ми все бачили тільки територію Великого князівства Литовського).

Про Черничину вулицю ми можемо сказати небагато. В 1418 р. була збудована мурована церква всіх святих «на Черници улици» [Новгородський 1-й літопис молодшого ізводу, ] Вона знаходилась в Людиному кінці Новгорода. Сучасні довідники такої церкви не знають (, ).

Після цього розділу в ПС іде пробіл майже на цілу сторінку. Можливо, наступний розділ почали писати трохи раніше, залишивши місце для 60-го розділу? Принаймні розглядаючи послідовність формування тексту, не слід ігнорувати такі пробіли, котрі мають знайти своє пояснення.

61. Федора… (с. 25)

49 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначимо Фауста (у 26 позиції).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 145

Модифіковано : 19.03.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.