21. Рід князя Василя Острозького

Микола Жарких

Цей розділ опубліковано на с. 10 – 11.

У роботі Є. Вітте [Є.В., 49] цьому розділу приділено дуже мало уваги, власне, тільки сказано, що Василь, рід якого записано – це Василь-Костянтин Острозький († 1608 р.); з цього випливало би, що сам розділ вписано десь у 4-й чв. 16 ст., що повністю руйнує уявлення про ПС як про давню пам’ятку.

Мені здається, що тут має рацію Л. Войтович, пов’язуючи цей розділ із князем Василем Федоровичем Острозьким, відомим у 1428 – 1446 роках. Можна погодитись і з запропонованим ним ототожненням осіб 21-1 та 21-2 як діда та батька кн. Василя.

21-3. З князем Олександром, як і з інфантою, теж невиразна справа. Вольф [с. 343], пишучи про нього, посилався на Руліковського та Максимовича. Максимович написав просто: «Менший брат його [Федора Даниловича] Олексій також закінчив життя іноком Олександром» [Максимович М.А. Письма о князьях Острожских к графине А.Д.Блудовой. – Максимович М.А. Собрание сочинений, К.: 1876 г., т. 1, с. 171] – і ніякого джерела. Руліковський та Люба-Радзімінський вказали на Дерманський та Дубнівський синодики і на Печерський патерик [Rulikowski W., Radzimiński Z.L. . – Kraków: 1880, s. 16].

В синодику Дерманського монастиря бачимо князя Олексія, во іноках Олександра [Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – К.: 1859 г., т. 4, с. 108], а в синодику церкви в Дубно – князя Олександра, во іноках Олексія [там же, с. 110]. Обидва синодики датуються 2-ю чвертю 17 ст., тобто є значно пізнішими за ПС.

А Печерський патерик? в ньому мало бути: «а меньший брат окончил жизнь иноком Александром, память его припадает 11 августа» [s. 16]. Що це за патерик – я здогадатись не можу. У відомих мені виданнях такої статті нема, друкований у 1635 р. патерик С. Косова був польським перекладом (а цитата дана російською мовою). Будь-що-будь це доповнення до тексту давнього Печерського патерика виникло в 17 ст. і також є пізнішим за ПС.

Таким чином, наш висновок простий: найдавніший синодик нічого не знає про чернецтво князя Олександра, ніже про чернецтво князя Олексія (21-5). Плутані на цьому місці згадки пізніших синодиків слід вважати нездалими фантазіями. Ми не маємо підстав сумніватись в існування якогось князя Олександра, але сказати про нього щось конкретне на підставі згадки в ПС теж не можна. Сама його приналежність до роду Острозьких прямо з тексту не випливає, а тим більше нема підстав вважати його сином князя Данила.

21-6. Думка Войтовича здається мені занадто натягнутою, до того ж Юрія Даниловича Холмського не всі визнають за сина Данила Острозького. Маємо кращого кандидата – князя Андрія Федоровича Острозького, відомого в 1431 – 1436 роках.

21-7. В переліку загиблих у битві на Ворсклі значиться князь Іван Юрійович Більський, якого сам Л. Войтович в іншому місці [, № 9] вважав сином белзького князя Юрія Наримунтовича. Яким ярмісом він перетворився на Острозького – я зрозуміти не можу.

До речі, щоб не повертатись до списку загиблих на Ворсклі: там ми бачимо князів Михайла і Дмитра Даниловичів, яких умовно можна вважати Острозькими – за браком ліпшого пояснення. В ПС цих імен, як бачимо, немає.

21-8. Також мені незрозуміло, з якого джерела Л. Войтович вивів цього «брата кн. Івана». Те саме можна повторити і щодо записів 21-9 – 21-12.

21-13. Недатований документ князя Данила і княгині Василиси на користь церкви св. Миколи в Острозі [Перлштейн А. . – ЧОИДР, 1847 г., год 3, № 4, отд. 4, с. 139 – 140; передрук частини: Максимович М.А. Письма о князьях Острожских к графине А.Д.Блудовой. – Максимович М.А. Собрание сочинений, К.: 1876 г., т. 1, – 169; заново з рукописів надруковано: Rulikowski W., Radzimiński Z.L. Kniaziowe na Ostrogu Ostrogscy. – Kraków: 1880, s. 15 – 16] дозволяє погодитись із думкою, що Василиса (21-13) – дружина кн. Данила. Тепер питання – якого саме Данила?

Грамота була вписана в євангеліє, котре зберігалось у згаданій церкві, і відома з обляти у луцькій гродській книзі 13 травня 1634 р., вписаної Іваном Виговським (тим самим, майбутнім гетьманом!) на прохання попа тієї церкви Івана Васильовича Криловського. Запис було зроблено в кінці книги і обведено рамкою. Облятування документу засвідчувало його правосильність, і ми можемо погодитись із Виговським, що документ не збуджує ніяких сумнівів.

Відсутність у наданні дати і свідків не повинна дивувати у приватному акті, котрий укладався між своїми – князем і попом однієї з його церков. Сам факт вписування дарчого акту в євангеліє або іншу церковну книгу також має аналогії в 14 – 15 ст. Тим не менше цього документу нема у жодному збірнику [Розов В. Українські грамоти: 14 і 1 п.15 ст. – К.: ВУАН, 1928 р., т. 1; Українські грамоти 15 ст. / Русанівський В. М. – К.: Наукова думка, 1965 р.; Грамоти 14 ст. / Пещак М. М. – К.: Наукова думка, 1974 р.], хоча в них є немало очевидних фальсифікатів і документів, відомих виключно з пізніх копій.

Якщо вважати цього князя Данила за родоначальника Острозьких, одразу виникає утруднення: цей запис треба було б датувати серединою 14 ст., отже, вважати євангеліє, на якому він зроблений, пергаментним, а церкву св. Миколи – чи не найдавнішою в Острозі (вона була весь час дерев’яною і стояла на схід від костелу, збереженого до наших днів – див. Острога А. Першлтейна в додатку до названої статті).

Ці складності знімаються, якщо вважати видавцем документу князя Дашка Федоровича Острозького, онука попереднього. Дата пересувається на 1 чв. 15 ст., євангеліє могло бути й паперовим, можна думати, що довкола замку в Острозі вже з’явилось окольне місто, і в ньому збудовано церкву св. Миколи (в паркані, як сказано в обляті). Таким чином, я схильний вважати «нашу» Василису дружиною Дашка Федоровича.

Прецінь не можна повністю виключати і можливість написання акту в 1 третині 17 ст., коли загострилась боротьба за землі довкола Острога (облята була вписана як протестація у судовій справі, котра викладались в гродській книзі далі й наразі не відома; але видно, що були якісь претензії на землю, котрою традиційно володіла церква св. Миколи). Руліковський та Люба-Радзімінський досить категорично твердили, що запис є фальсифікатом [Rulikowski W., Radzimiński Z.L. . – Kraków: 1880, s. 15], але мотивували цей погляд головним чином відсутністю дати та свідків.

21-14. А що ми знаємо про княгиню Агафію? Звичним рухом розкриваємо статтю Руліковського і читаємо: «Жена его Агафия тоже приняла иночество с именем Агриппины» [s. 37], з посиланням на виписку Л. Б. Романовського з Печерського патерика. З усього цього маємо користь хіба таку, що цей загадковий патерик виходить рукописом, а не друкованою книгою.

Отже, знову маємо пізню традицію, про яку нічого не знає ПС. Для іменування цієї Агафії дочкою Чурили Бродовського немає навіть таких ефемерних «підстав».

21-15. Про Олександра Четвертинського маємо тільки одну згадку в документі 1388 р. [Вольф, 35], де він названий серед тих, хто поручився за Олехна Дмитровича. Здається, цілком достатня підстава вважати його чоловіком Феодори Острозької, хіба ні?

Отже, висновок з аналізу цього розділу можна зробити такий: рід князя Василя Острозького в ПС налічував тільки двох його безпосередніх предків – батька (21-2) та діда (21-1). Інші князі, починаючи з 21-3, мабуть, не належали до цього роду і вписані в ПС як поточні записи.

В цьому переліку ми не бачимо Данила 2-го – брата Василя Федоровича Острозького. Данило (Дашко) востаннє згадується в 1420 р. як прибічник Свитригайла [Вольф, 344], але під час правління Свитригайла ми його вже не бачимо; отже, можна припускати, що він помер між 1420 і 1430 роками, а запис ПС зроблено на початку цього періоду.