Шлюби Ягайла
Микола Жарких
2-7. Так само власними вигадками автора слід вважати редакцію 59-го епізоду ППВ – шлюб Ягайла з Ядвігою.
«Ляхи пропонували князю Фрідріху Поморському оженитись із Ядвігою». Серед ніколи не було жодного на ім’я Фрідріх – такого князя не знає жодне джерело окрім Лит1Л.
«Поляки вигнали Фрідріха». Це нагадує історію князя Вільгельма Австрійського, який був уже заручений з Ядвігою і якого справді вигнали з Кракова (Длугош [с. 190] називає серед претендентів також Семовіта Мазовецького та Владислава Опольського).
«Зібрали сейм у Петрокові». Наскільки можа судити з Длугоша, всі наради з приводу шлюбу Ядвіги відбувались у Кракові.
«Ягайло узяв з собою [до Кракова]… своїх братаничів кн. Івана Володимировича Більського та Андрія Володимировича Могилівського». Такі князі – сини Володимира Ольгердовича – справді існували, але Андрій був ще живим у 1455 р., помер десь 1457 р., тому ніяк не міг брати участь у подіях 1386 року. До того ж ніяких могилівських князів ніколи не існувало [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 337 – 338].
«Вітовт, перебуваючи в Луцьку, віддав свою дочку Софію за великого князя Василя Дмитровича Московського» – з авторитетних джерели ми бачили, що він віддав Софію не з Луцька, а з Марієнбурга. Про це, зрештою, записано в самому Лит1Л (ППВ, епізод 83). Тому можна думати, що все це оповідання запозичене до Лит1Л у незмінному вигляді з якогось невідомого мені дуже баламутного «джерела», і зазначена суперечність лишилась не усунутою.
2-8. Кінець ППВ – епізоди 86 та 87 – побудовані на матеріалі основної редакції ППВ, але в Лит1Л Вітовт з боєм бере Вільно, полонить Скиргайла і, власне, тепер йому дозвіл Ягайла уже не потрібен. Отаке «виправлення» перебігу подій суперечить фактам, але відповідає самостійницьким уподобанням автора Лит1Л.
На противагу Длугошу і похідним від нього польським хронікам, котрі постійно підкреслювали: Вітовт – тільки губернатор Ягайла в Литві, Лит1Л наголошує на незалежності й політичній самостійності Вітовта.
3. В «Діяннях Вітовта» зроблено лише невеликі доповнення в епізодах 40 – 41. Ці епізоди (захоплення Смоленська) в Лит1Л викладені за Віт4Л, використання якого ми вже бачили раніше, а тут маємо ще одне свідчення.
4. Далі в Лит1Л іде вставка з «білоруського» літопису, але вона дуже сильно скорочена проти інших списків цієї вставки. Джерелом тут був той самий Віт4Л, що видно по характерних особливостях переліку загиблих у битві на Ворсклі в 1399 р.
5. Оповідання про заручини і шлюб Ягайла із Софією Гольшанською поставлено в Лит1Л після статті 1401 і перед статтею 1402 року.
Само оповідання спирається на Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 11, 1413 – 1430, s. 159, 165 – 166, 203 – 206], хоча й не містить прямих текстуальних запозичень. У Длугоша ці звістки розкидані в статтях 1421 – 1424 років. У Меховського про це сказано дуже коротко [Chronica Polonorv[m]. – Kraków: 1519, ]. Натомість у скороченому вигляді (зі збереженням усіх істотних фактів) вони подані у Кромера [Kronika polska Marcina Kromera biskupa warmińskiego. – Sanok : 1857, ].
Спільні риси такі:
5-1. Король оженився за намовою Вітовта.
5-2. Ім’я нареченої – Софія, її рід – дочка Андрія Івановича Ольгимунтовича Гольшанського (тут Лит1Л спрощує, пропускаючи Івана: Андрія Ольгимунтовича Гольшанського).
5-3. Особиста зустріч Ягайла з Софією перед заручинами.
5-4. Церемонія коронації у Кракові
Це оповідання написане значно пізніше часу самої події (весілля 1422 р. і коронації 1424 р.), тому що навіть про Казимира 4-го написано в минулому часі (був польським королем).
Анекдотичні подрробиці (король боїться свататись до Василиси) можливо, мають літературне походження. Можна пригадати історію Гунтера і Брунгільди у «Повісті про нібелунгів» – там теж Гунтер боїться своєї нареченої, а оженившись, не знає, що з нею робити. Не думаю, що в Лит1Л маємо слід саме цього оповідання, але варто пошукати щось подібне у європейській літературі.
Все інше слід вважати результатом письменицької фантазії автора Лит1Л, який використав саме книгу Кромера, а не Меховського. Отже, орієнтовний час написання Лит1Л ми можемо окреслити більш упевнено – після 1555 року.