Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Густинський літопис (1620-і рр.)

Микола Жарких

Густинський літопис – компілятивний історичний твір, написаний в Україні в 17 ст. З його іменуванням маємо ту саму проблему, що й «литовськими» літописами – в одному рукописному збірнику міститься ГЛ1 – загальний літопис від найдавніших часів до 1597 р., і ГЛ2 – локальний літопис Густинського монастиря 17 ст. Обидва вони видані в 2003 р. [ПСРЛ, т. 40, с. 7 – 152, 153 – 169 відповідно].

Сьогодні нас цікавить ГЛ1 (сторінки – за виданням 2003 р.). Ми не ставимо собі за мету розібрати його на гвинтики, як це було зроблено з Біл0Л – ми тільки вкажемо запозичення з ЛитЛ.

Коли було написано ГЛ1? На с. 44 маємо характерне зведення дат хрещення Володимира за різними джерелами: Нестора та інших руських літописців, М. Бельського, Гваньїні, Кромера, Баронія, Стрийковського. Не забуто й за Длугоша – вказано «лист 108». Тут автор цитував видання 1615 року [ Ioannis Dlugossi […] In Tres Tomos Digesta Autoritate et Sumptibus Herbulti Dobromilski edita. – Dobromili, 1615, [T. 1]], в якому зазначена інформація справді знаходиться на с. 108. Отже, літопис написано після 1615 року.

Дослідники відзначають, що в ГЛ1 використано «Палінодію» З. Копистенського (1621 – 1622) [Вілкул Т. Л. . – Енциклопедія історії України, К., 2004 р., т. 2].

Найдавніший список, покладений в основу видання 2003 р., переписав Михайло Лосицький в Густинському монастирі в 1670 році. Він був чистим копіїстом – не додав ані слова до подій після 1597 року (та й ця стаття виглядає обірваною); на с. 147 маємо лакуну від 1515 до 1572 року – не тільки не заповнену, але навіть не відзначену при переписуванні (на арк. 165 звор. рукопису іде суцільний текст).

Отже, загальні межі часу виникнення ГЛ1 – від 1622 до 1670 років, але з огляду, що Лосицький мав уже дефектний протограф, час його виникнення треба класти ближче до початку окресленого інтервалу. Умовно, з урахуванням цих спостережень, будемо вважати ГЛ1 твором 1620-х років.

Питання, де був написаний ГЛ1, розв’язується досить впевнено за умови, що ГЛ1 справді залежить від «Палінодії» (а не використав ті самі джерела, яких у «Палінодії» використано немало, хоча б і Бароній). Якщо ця залежність підтвердиться, то можна вважати, що ГЛ1 було написано у тому ж Києво-Печерському монастирі, де зберігався єдиний рукопис «Палінодії».

Як же автор скористався зазначеними джерелами? Повторюся – я обмежую своє завдання тільки до пошуку слідів «литовських» літописів в ГЛ1. Кандидатів на роль посередників маємо двох – Гваньїні-Пашковського (1611) та Стрийковського (1582). Чи все зводиться до запозичень з цих книг, чи можна думати про використання якихось рукописів?

Складаємо, як звичайно, порівняльну таблицю (жовтим тлом виділено епізоди, в яких джерела відходять від тексту ГЛ1; жирним виділено те, що є в ГЛ1, а нема у джерелах):

ГЛ1 (сторінки за виданням 2003 р.) Гваньїні-Пашковський, 1611 р. (сторінки за виданням 2007 р.) Стрийковський (том, сторінка за виданням 1846 р.)
1 Палемон утік від Нерона чи Аттіли [1] (19) 302 1, 55 – 58
2 Борк, Кунос і Спера. Спера заснував замок Вількомір (19) 304 Вількомір заснував Довспрунк, не Спера (1, 85) [1а]
3 Сини Куноса – Керн та Гібут (19) 304 1, 85
4 Син Керна – Живібунт, син Гібута – Монтвіл (19) Живібунд (304) Живінбуд – зять, а не син Кернуса (1, 85)
5 Син Монтвіла – Вікінт. В його час прийшов Батий і спустошив Русь (19) 304 1, 219, 229
6 Живібунт послав Ердівіла Монтвіловича підкорювати Русь (19) Ердівіл – син Живінбуда, не Монтвіла (304) Ердівіл – син Вікінта (1, 229)
7 Ердівіл побив царя Кайдана (19) Кердаш (305) 1, 238 – 239
8 Сини Ердівіла – Ольгимонт і Мінгайло (19) 305 На цьому місці немає Ольгимонта (1, 239)
9 Сини Мінгайла – Скирмонт і Гінвіл (19) 305 1, 240
10 Гінвіл оженився з Марією Борисівною Тверською, охрестився як Юрій, княжив у Полоцьку (19) 305 1, 240
11 Борис Гінвілович побудував багато церков і монастирів (19 – 20) 305 – 306 1, 242
12 Син Бориса – Рихвалд (20) Rechwold (305) Rechwold (1, 242)
13 Рихвалд мав сина Гліба і дочку Параскеву, яка 7 років жива в монастирі, пішла до Риму і там її шанують як св. Пракседу (20) 305 Критичне ставлення до Пракседи (1, 242)
14 Живібунд послав свого сина Куковойта на допомогу Скирмонту. Вони побили русь і татар (20) На цьому місці немає Куковойта (305) 1, 242 – 243
15 Сини – князі Стройнат, Любарт, Пісімонт (20) 305 1, 248
16 Вони билися з татарами, і загинули Любарт і Пісімонт (20) 306 1, 250
17 Син Стройната – Ольгимонт (20) 306 1, 250
18 Син Ольгимонта – Рингольт (20) Рингольт – син Гедруса (306) 1, 250
19 Син Куковойта – Утенус (20) Утенус – не князь (308 – 309) 1, 248
20 Утенус мав сина Свінторога, а опікуном його був Рингольт (20) 309 1, 250
21 Рингольт побив руських князів і їх помічників – татар (20) 306 – 307 1, 251
22 Син Рингольта – Міндовг, християнин, коронований папою Інокентієм (20) 307 1, 252, 285, 288
23 Син Міндовга Войшелк скинув чернецтво, помстився над убивцями батька і поставив князем Свінторога (20) 308 1, 299 – 301
24 Син Свінторога – Гірмонт (20) 309 1, 308
25 Сини Гірмонта – Гілігін і Трабус (20) Алігін і Трабус (309) 1, 312
26 Син Гілігіна – Роман (20) 1, 314
27 Роман мав синів Наримонта, Довмонта, Гоаса (!), Гедруса, Тройдена (20) Вони – сини Трабуса (309) 1, 315
28 Наримонт з Довмонтом посварились через жінку, і Довмонт утік до Пскова (20) 309 – 310 1, 322 – 323
29 Після смерті Наримонта князем став Тройден, його убив Довмонт (20) 310 1, 323, 327
30 Син Тройдена – чернець Ромонт убив Довмонта, і не схотів княжити, а посадив князем Вітона (!) (20) 310 1, 328 – 330
31 Вітень мав сина Гедиміна [2] (20) 2 версії (312) 2 версії (1, 354)
32 Гедимін мав 7 синів (21) 317 Інший порядок імен (1, 381)
33 Сини Ольгерда і Кейстута [3] (21) 319 2, 57 – 58
34 1276 р. Помер Трабус, і Наримонт відняв вінку у Довмонта. Довмонт утік до Пскова (125) 309 – 310 1, 322 – 323
35 1278 р. Син Тройдена – чернець Ромонт убив Довмонта, і не схотів княжити, а посадив князем Вітеня (125) 1278 р. (310) 1282 р. (1, 328 – 330)
36 1304 р. Гедимін побив Льва Даниловича Луцького і Володимира Васильковича Волинського (і убив його) і захопив Володимир [4] (128) 1304 р. (314) 1320 р. (1, 363)
37 1305 р. Гедимін узяв Овруч і Животів (!) у київського князя Станіслава, побив його, Льва Луцького і Романа Брянського, захопив Київ, канів, Черкаси, Путивль, Брянськ і Волинь (125) 314 1320 або 1321 р. (1, 364 – 366)
38 1305 р. Гедимін заснував Троки та Вільно (125) 1305 р. (314) 1322 р. (1, 369 – 373)
39 6870 / 1362 р. Ольгерд побив 3 цариків з їх ордами – Котлубаха, Качзея (!), Дмитра, і скинув татарську владу на Поділлі [5] (130) 1331 р. (2, 6 – 7)
40 Боротьба Вітовта за панування в Литві і потім його діяння (події 6889 / 1381 – 6904 / 1396 років) [6] (131)

1. Тут автор ГЛ1 віддає перевагу добі Нерона – на тій досить очевидній підставі, що за Аттіли італійці вже були християнами.

. Така версія є у хроніці Йоахіма Бельського (1597 р.) [Kronika Marcina Bielskiego. – Sanok: 1856, t. 1, s. 253], але не у виданнях хроніки М. Бельського 1551, 1564 рр.

2. Обидва джерела подають дві суперечливі версії, автор ГЛ1 мовчки вибрав Стрийковського.

3. Переліки ГЛ1 не співпадають повністю з жодним із джерел, але явно ближчі до Гваньїні.

4. Тут автор ГЛ1 додав до Гваньїні по-батькові з Галицько-Волинського літопису.

5. Самостійна фантазія автора ГЛ1 на підставі кардинально скороченого Стрийковського, але з хронологією, скоригованою на роки правління Ольгерда за московськими літописами.

6. Ці події викладено у сильному скороченні, з власними нездалими здогадами автора ГЛ1 (князь Володимир Київський названий Гедиміновичем), які показують повну некомпетентність автора.

Підсумки наших спостережень можна підвести наступним чином:

1. Із усього запасу відомостей, які мало «литовське» літописання, до ГЛ1 включено лише БПЛ; поза тим запозичення або дублюють БПЛ, або мають випадковий характер.

2. Ніяких «литовських» літописів автор ГЛ1 не мав і не використав. Натомість він скористався творами Гваньїні-Пашковського (1611) та Стрийковського (1582), об’єднуючи їх відомості, скорочуючи оповідь і додаючи подекуди власні фантазії. Критичні зауваження, наявні в обох джерелах, автора ГЛ1 не цікавили.

3. Зазначеними місцями не обмежується використання Гваньїні та Стрийковського в ГЛ1, але задача розібрати ГЛ1 на окремі епізоди і з’ясувати походження кожного з них – це справа майбутнього. Тільки після цього можна буде виявити оригінальні, неповторні повідомлення ГЛ1 і оцінити їх джерельну вартість. З огляду на пізній час написання твору можна припускати, що певну джерельну цінність можуть становити тільки оригінальні повідомлення від 1590 року (або – найширшою мірою – від лакуни, від 1572 р.).

На цьому перелік компілятивних творів, залежних від Гваньїні та Стрийковського, не вичерпується – його можна продовжити і хронікою Ф. Софоновича (1673 р.), і «Скіфською історією» А. Лизлова (1692 р.), і навіть «історичними» працями Ф. М. Шабульдо та Б. В. Черкаса.

Але розглянувши три твори, що виникли після Стрийковського, ми переконались, що в них уже нема ніяких слідів безпосереднього використання «литовських» літописів, і тому ці твори уже не становлять інтересу для дослідження цих останніх.

Більш ретельний аналіз Густинського літопису змушує дещо переглянути наведені тут міркування про джерела ГЛ. Детальніше – у розділі «Густинський літопис» статті «Ефемерний «київський князь Федір» (2018 р.).

Доповнено 28 серпня 2018 р.