Густинський літопис (1620-і рр.)

Микола Жарких

Густинський літопис – компілятивний історичний твір, написаний в Україні в 17 ст. З його іменуванням маємо ту саму проблему, що й «литовськими» літописами – в одному рукописному збірнику міститься ГЛ1 – загальний літопис від найдавніших часів до 1597 р., і ГЛ2 – локальний літопис Густинського монастиря 17 ст. Обидва вони видані в 2003 р. [ПСРЛ, т. 40, с. 7 – 152, 153 – 169 відповідно].

Сьогодні нас цікавить ГЛ1 (сторінки – за виданням 2003 р.). Ми не ставимо собі за мету розібрати його на гвинтики, як це було зроблено з Біл0Л – ми тільки вкажемо запозичення з ЛитЛ.

Коли було написано ГЛ1? На с. 44 маємо характерне зведення дат хрещення Володимира за різними джерелами: Нестора та інших руських літописців, М. Бельського, Гваньїні, Кромера, Баронія, Стрийковського. Не забуто й за Длугоша – вказано «лист 108». Тут автор цитував видання 1615 року [ Ioannis Dlugossi […] In Tres Tomos Digesta Autoritate et Sumptibus Herbulti Dobromilski edita. – Dobromili, 1615, [T. 1]], в якому зазначена інформація справді знаходиться на с. 108. Отже, літопис написано після 1615 року.

Дослідники відзначають, що в ГЛ1 використано «Палінодію» З. Копистенського (1621 – 1622) [Вілкул Т. Л. . – Енциклопедія історії України, К., 2004 р., т. 2].

Найдавніший список, покладений в основу видання 2003 р., переписав Михайло Лосицький в Густинському монастирі в 1670 році. Він був чистим копіїстом – не додав ані слова до подій після 1597 року (та й ця стаття виглядає обірваною); на с. 147 маємо лакуну від 1515 до 1572 року – не тільки не заповнену, але навіть не відзначену при переписуванні (на арк. 165 звор. рукопису іде суцільний текст).

Отже, загальні межі часу виникнення ГЛ1 – від 1622 до 1670 років, але з огляду, що Лосицький мав уже дефектний протограф, час його виникнення треба класти ближче до початку окресленого інтервалу. Умовно, з урахуванням цих спостережень, будемо вважати ГЛ1 твором 1620-х років.

Питання, де був написаний ГЛ1, розв’язується досить впевнено за умови, що ГЛ1 справді залежить від «Палінодії» (а не використав ті самі джерела, яких у «Палінодії» використано немало, хоча б і Бароній). Якщо ця залежність підтвердиться, то можна вважати, що ГЛ1 було написано у тому ж Києво-Печерському монастирі, де зберігався єдиний рукопис «Палінодії».

Як же автор скористався зазначеними джерелами? Повторюся – я обмежую своє завдання тільки до пошуку слідів «литовських» літописів в ГЛ1. Кандидатів на роль посередників маємо двох – Гваньїні-Пашковського (1611) та Стрийковського (1582). Чи все зводиться до запозичень з цих книг, чи можна думати про використання якихось рукописів?

Складаємо, як звичайно, порівняльну таблицю (жовтим тлом виділено епізоди, в яких джерела відходять від тексту ГЛ1; жирним виділено те, що є в ГЛ1, а нема у джерелах):

1. Тут автор ГЛ1 віддає перевагу добі Нерона – на тій досить очевидній підставі, що за Аттіли італійці вже були християнами.

1а. Така версія є у хроніці Йоахіма Бельського (1597 р.) [Kronika Marcina Bielskiego. – Sanok: 1856, t. 1, s. 253], але не у виданнях хроніки М. Бельського 1551, 1564 рр.

2. Обидва джерела подають дві суперечливі версії, автор ГЛ1 мовчки вибрав Стрийковського.

3. Переліки ГЛ1 не співпадають повністю з жодним із джерел, але явно ближчі до Гваньїні.

4. Тут автор ГЛ1 додав до Гваньїні по-батькові з Галицько-Волинського літопису.

5. Самостійна фантазія автора ГЛ1 на підставі кардинально скороченого Стрийковського, але з хронологією, скоригованою на роки правління Ольгерда за московськими літописами.

6. Ці події викладено у сильному скороченні, з власними нездалими здогадами автора ГЛ1 (князь Володимир Київський названий Гедиміновичем), які показують повну некомпетентність автора.

Підсумки наших спостережень можна підвести наступним чином:

1. Із усього запасу відомостей, які мало «литовське» літописання, до ГЛ1 включено лише БПЛ; поза тим запозичення або дублюють БПЛ, або мають випадковий характер.

2. Ніяких «литовських» літописів автор ГЛ1 не мав і не використав. Натомість він скористався творами Гваньїні-Пашковського (1611) та Стрийковського (1582), об’єднуючи їх відомості, скорочуючи оповідь і додаючи подекуди власні фантазії. Критичні зауваження, наявні в обох джерелах, автора ГЛ1 не цікавили.

3. Зазначеними місцями не обмежується використання Гваньїні та Стрийковського в ГЛ1, але задача розібрати ГЛ1 на окремі епізоди і з’ясувати походження кожного з них – це справа майбутнього. Тільки після цього можна буде виявити оригінальні, неповторні повідомлення ГЛ1 і оцінити їх джерельну вартість. З огляду на пізній час написання твору можна припускати, що певну джерельну цінність можуть становити тільки оригінальні повідомлення від 1590 року (або – найширшою мірою – від лакуни, від 1572 р.).

На цьому перелік компілятивних творів, залежних від Гваньїні та Стрийковського, не вичерпується – його можна продовжити і хронікою Ф. Софоновича (1673 р.), і «Скіфською історією» А. Лизлова (1692 р.), і навіть «історичними» працями Ф. М. Шабульдо та Б. В. Черкаса.

Але розглянувши три твори, що виникли після Стрийковського, ми переконались, що в них уже нема ніяких слідів безпосереднього використання «литовських» літописів, і тому ці твори уже не становлять інтересу для дослідження цих останніх.