Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Дві традиції літописання… / Компілятивні твори / «Хроніка Биховця» (1560-і… / Коронаці…

Дві традиції літописання
Великого князівства Литовського

Компілятивні твори

«Хроніка Биховця» (1560-і роки)

Коронація Вітовта

Микола Жарких

12. Ягайло радить Вітовту подбати за корону. Вітовт визначає для цього з’їзд у Луцьку і запрошує на нього християнського цісаря, датського короля, князів поморських, шльонських, німецьких, великих князів московського, тверського, рязанського, царя перекопського, воєводу волоського.

На з’їзд прибули цісар Сигізмунд (на той час – угорський і чеський король), польський король Ягайло, датський король, перекопський цар, великі князі рязанський, московський і тверський (Борис Олександрович), магістр пруський та ліфляндський [чомусь один на два ордени, мабуть, описка], князі Одоєвський, Перемишльський, Новосильський, воєвода волоський, посли від грецького царя Івана Палеолога, мазовецькі князі.

Цей перелік є модернізованим і додатково розширеним переліком з 3-ї редакції «Похвали Вітовту». Так, автор Лит1Л знає, що цісар і угорський король – то одна особа, ординського царя перетворює на «царя перекопського» (якого в часи Вітовта ще не існувало), додає поморських, шльонських і т. д. князів.

Ця тенденція до гіперболізації події видна і з наступних рядків: відповідно до збільшення числа гостей автор Лит1Л відпускає для них уже 700 діжок меду на кожний день (не 300 і не 500), і це окрім мускату та мальвазії (про які ані сам Вітовт, ані автор «Похвали» найменшого поняття не мали!), і відповідно до того – по 700 корів, баранів і вепрів. А от зубрів – тільки по 60, лосів – по 100. І тривала гостина 7 тижнів (як у ПВ).

Далі автор Лит1Л дає волю своїй політичній фантазії. Цісар сам пропонує Вітовту коронуватись. Вітовт разом із Ягайлом просили його це зробити і випросити благословіння папи римського. І так посли цісаря і Вітовта поїхали до Риму.

Цісар каже: «Між Чеським і Польським королівствами були війни, аж поки поляки не побрали від чехів гербів і так збратались, і війни припинились. І раджу литовським панам узяти польські герби для того ж».

Ця пропозиція служить увертюрою для відповіді литовських панів, котра є центральним, кульмінаційним моментом усього літопису, заради якої так старанно вибудовувались різні сюжетні лінії: «Поляки не були шляхтою, вони були люди прості і ціною великих дарів упросились в чеські шляхетські герби. А ми, литовські пани, того зовсім не потребуємо, бо наше шляхетство є давнім, ще римським [а так! Рушниця, яку почепив на стіні автор БПЛ, нарешті вистрілила!], а тому й польських гербів не потребуємо, а тримаємось своїх предківських».

Вітовт умовляє литовців прийняти польські герби, аби не було перешкоди його коронації, а після коронації, мовляв, вони зможуть польські герби покинути і до старих повернутись.

Потім Вітовт жив ще 3 роки і помер 23 жовтня 1430 року – дата помилкова, але така, як у ЛитЛ. Вітовтові посли з короною затримались в Італії через війну, і коли приїхали до Львова, дізнались про смерть Вітовта. І тут поляки забрали в них корону.

Отакої переробки зазнала під пером автора Лит1Л давня «Похвала Вітовту». З уламків старого оповідання вибудовано нове, рясно насичене авторськими фантазіями.

Питання про прийняття литовськими панами польських гербів було вирішене в рамках 1413 року, але не видно, щоб автор Лит1Л мав про цей акт якісь відомості.

13. По смерті Вітовта князі й пани литовські посадили великим князем Свитригайла. Автор, продовжуючи свою самостійницьку тенденцію, підкреслює, що це було тільки в присутності Ягайла, а не за його наказом, як реферує Длугош та інші польські хроністи.

Через два роки Ягайло знову приїхав до Литви, і Свитригайло почав вимагати у нього Поділля, і навіть посадив Ягайла під варту (про це згадував Длугош, але в контексті подій 1430 року). При цій нагоді Ягайло нагадує литовським панам про їх присягу (вище, епізод 12) – узяти собі за пана когось із двох його синів. У парадоксальний спосіб Ягайло повертає до того, щоб князем був Сигізмунд, якого він, Ягайло, з невідомої мені причини зве своїм «старшим братом». (Це фактично невірно, але підхлібно для литовського національного почуття.)

14. Далі в Лит1Л іде «Повість про Свитригайла», яка зіпсована відносно менше у порівнянні з іншими частинами «Вітовтового» літопису.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 76

Модифіковано : 11.06.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.