Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Дві традиції літописання… / Компілятивні твори / «Хроніка Биховця» (1560-і… / Змова…

Дві традиції літописання
Великого князівства Литовського

Компілятивні твори

«Хроніка Биховця» (1560-і роки)

Змова на Сигізмунда

Микола Жарких

15. Наступним іде оповідання про вбивство князя Сигізмунда Кейстутовича, датоване 6948 або 1440 роком (рідкісний випадок, що обидва роки правильні). При цій нагоді автор вдається до самоцитування: Сигізмунд був таким жорстоким, як Антіох Сірійський та Ірод Єрусалимський і його предок Тройден (цитата з БПЛ, хто ще не здогадався). Автор Лит1Л приписує йому навіть плани соціалістичної революції в дусі товариша Леніна: він, мовляв, збирався винищити усю шляхту, а піднести хлопський рід, песячу кров.

Для цього Сигізмунд схопив князя Юрія Лінгвеновича і ув’язнив його у Троках, а князя Олелька Володимировича – у Кернові. Жінку Олелька з синами – Семеном та Михайлом – ув’язнили в Утянах. Сигізмунд розіслав грамоти, скликаючи сейм, щоби усіх панів там перебити.

Віленській воєвода Довгірд та троцький воєвода Лелюша, втаємничені у цей план, змовляються з князем Чорторийським убити Сигізмунда і закликати Свитригайла в Волощини. Для цього вони відправили до Трок триста возів сіна як оброк, на чолі з киянином Скобейком. У кожному возі ховалось по 5 вояків. І так князь Олександр Чорторийський зі Скобейком в’їхали у Троки у вербну неділю і зайняли город. А Сигізмунд слухав месу у замку в своїй ложниці.

У Сигізмунда був улюбленець-ведмідь, і завжди, як князь приходив до ложниці, а ведмідь шкрябав лапою, то його впускали. І от Чорторийський зі Скобейком шкрябнули по дверях, і коли Сигізмунд, думаючи, що то ведмідь, відчинив, змовники вскочили у кімнату і зі словами «Те, що ти на князів і панів наготував – пий один» – убили його. А слугу Славка, який був відданий князю Сигізмунду – викинули з вікна, і так він зламав шию.

Це талановите оповідання і нині змушує читача напружуватись і переживати (література, як ми пам’ятаємо, це мистецтво слова, і тут ми уповні бачимо це мистецтво). Але на яких джерелах воно тримається?

Самий факт убивства і дату – вербна неділя (20 березня 1440 р.) – містить уже Смоленський літопис (епізод 11), але цей цінний запис, сучасний події, не подає ніяких подробиць.

Длугош, також сучасник події, записав, що Сигізмунд збирався після пасхи учинити велику різанину своїх панів (про сейм нема мови, ані про піднесення хлопства). Тоді князь Іван (не Олександр!) Чорторийський з помічниками у Вербну неділю, коли Сигізмунд слухав месу у замку в Троках, увійшли до його спальні і вбили. Цей Сигізмунд захоплювався ворожками і ворожбою, і тепер можна побачити, що вони йому допомогли! [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 11-12, 1431 – 1444, s. 241 – 242; коментатори вираховують Вербну неділю на 27 березня, здається, помилково]. Отже, тільки частина подробиць, наведених Длугошем, використана в Лит1Л.

Але це не значить, що автор літопису використав Длугоша безпосередньо. Першим про цю історію розповів :

Наступник його [Вітовта], Свитригайло, підгодовував ведмедицю, котра звикла брати хліб з його рук, але також часто блукала лісом. І коли вона знову приходила до покою князя, їй були відчиніне усі двері, а тут вона мала звичку, коли зголодніє, тертися об двері й стукати ногами; тоді князь відкривав двері і дава їй їсти.

Декілька знатних юнаків уклали змову проти князя, і, узявши зброю, почали, за прикладом ведмедиці, тертися об двері князівської спальні. Свитригайло, думаючи, що там ведмедиця, відкрив двері і тут умить пав під ударами тих, що були в засаді.

Цей опис міститься у книзі Піколоміні «» [Venetiis, 1477; наступні перевидання під назвою «Cosmographia Pii рарае» та іншими назвами], в описі Литви (Європа, розділ 26).

Хоча це оповідання було складено в недовгому часі після самої події і через 37 років уже було надруковано, воно не містить ніяких характерних деталей. Піколоміні не знав, коли це було; не знав, де саме сталась подія; не знав жодного імені змовників; не знав мотивів їх дій; нарешті, навіть ім’я забитого він переплутав.

Отже, в сухому залишку маємо: 1, подія сталась у Литві; 2, жертвою змови був правитель. Решта оповідання присвячена ведмедиці, котра маскує бідність фактичних даних. Я не маю сумніву, що й ведмедицю Піколоміні не сам вигадав, а узяв з якогось збірника анекдотів і приточив до даного випадку. Заглиблюватись в історію цього літературного сюжету я не маю змоги.

Матвій Меховський, готуючи свій «Трактат про дві Сарматії» (1517 р.), використав Длугоша і Піколоміні:

Цього Сигізмунда через кілька днів убив князь Іван Чорторийський, за походженням і вірою русин. Справа в тому, що до шатра (tabernaculum) князя Сигізмунда повадилась ходити ведмедиця; русини почали щтовхатися і тертися об двері шатра, як це робила ведмедиця. Князь почув, і подумавши, що це ведмедиця, відкрив двері і пав під ударами русинів.

Еней Піколоміні писав, що убитий був не Сигізмунда, а Вітовт, обдурений своїми, як розказано, під виглядом ведмедиці, але тут він довірився некомпетентним оповідачам і писав невірно .

Івана Чорторийського Меховський запозичив із Длугоша, але писав чомусь не про кімнату в замку, а про шатро.

У Кромера написано про це так: дійшла у Краків вість, що русин князь Іван або Ян Чорторийський забив великого князя Сигізмунда, який правив жорстоко. Після цього частина панів хотіла проголосити великим князем Михайла Сигізмундовича, а частина – Свитригайла.

І ось якою хитрістю забито Сигізмунда. Була в нього ведмедиця, з молоду вихована, так що і за столом і в покої його пильнувала. А коли він ішов спати, то ведмедицю випускали в перехід. І от змовники почали дряпати двері спальні, неначе ведмедиця, і так були впущені і забили князя [].

Ми бачимо, що Кромер повторив у сильному скороченні Длугоша, але додав ведмедицю (чи то з Меховського, чи то прямо з Піколоміні).

Автор Лит1Л скористався з опису Кромера і сильно розвинув його, вигадавши багато нових подробиць.

Ще одне джерело, до якого я сам би ніколи не дошукався, підказав мені М. Стрийковський. Описуючи спроби Вітовта захопити Вільно, Стрийковський вигадав фантастичне оповідання, як Вітовт послав до міста вози із сіном, сховавши в них вояків [Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, zmodzka i wszystkiej Rusi. – Warszawa : 1846, t. 2, s. 85 – 86]. При цьому ретельний компілятор не забув відзначити, що такою хитрістю король Команус захопив був Масілію, як пише Юстін у книзі 43.

(3 (?) ст. н. е.) у своїй дійсно про це писав (параграф 4-й).

Тепер ми бачимо, що ще перед Стрийковським у Литві були читачі Юстіна! Перше окреме видання Юстіна було в 1581 р. (J. Bongarsius; принаймні я раніших не знайшов), тому для Стрийковського це була новинка. Як джерело Лит1Л це видання не підходить – воно занадто пізнє; мабуть, було використано якогось історика, який переповідав Юстіна.

Ми бачимо також, що джерелом натхнення для автора Лит1Л був Кромер, з якого вийшло дуже гарне історичне оповідання – і самому Юрію Логвину не сором. Значення цього оповідання як історичного джерела – нульове, бо всі подробиці, які вперше виникають через 100 – 110 – 120 років після події, слід вважати вигадками пізнішого автора.

Ще одне джерело розглядуваного оповідання вказала О. В. Русина [Русина О. В. Від Кузьмищи-киянина до киянина Скобейка: моделювання смерті в «Хроніці Биховця». – В кн.: Русина О. В. , К., 2005 р., с. 264 – 294]. На її думку, таким джерелом був Іпатіївський літопис, а саме оповідання про змову на князя Андрія Боголюбського (1175 р.). Автор Лит1Л розібрав це оповідання на окремі деталі і вставив їх у свій текст. Оскільки цих будівельних елементів досить багато, можна думати, що така залежність справді мала місце.

Це, в свою чергу, наводить на думку – пошукати інші запозичення з ранньої (до кінця 12 ст.) частини Іпатіївського літопису в Лит1Л, бо поки що йшла мова тільки про запозичення з Галицько-Волинського літопису.

Дуже позитивна особливість статті Русиної – та, що вона ні на хвилинку не вірить у реальність подробиць, наведених в Лит1Л і вважає їх літературної фікцією (слушно, на мою думку).

Доповнено 23 січня 2018 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2019 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 47

Модифіковано : 22.06.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.