№ 88 – 95
Микола Жарких
88. Князя Андрея Оболенского
Філарет: Андрій Костянтинович Оболенський, син № 72, родоначальник кн. Долгорукових та Щербатових.
Р. Зотов: Андрій Костянтинович Івановича Оболенський – згаданий у родословіях як родоначальник князів Долгорукових, Щербатових та Тростенських (ВОИДР, т. 10, с. 46 – 48, 155).
Л. Войтович: Андрій Костянтинович Оболенський успадкував князівство в 1368 р. після свого батька.
Мої міркування: в окремому нарисі, тут – коротко. Андрія Костянтиновича слід вважати міфічним сином Костянтина Оболенського, вигаданим заради того, щоб князі невідомого походження – усі оті Долгорукови, Щербатови та Тростенські – отримали собі славних предків. Звідки Войтович узяв, що Андрій княжив в Оболенську – мені невідомо, думаю, це невдалий здогад автора.
Окрім того, в родословній книзі 1610 р. [ВОИДР, 1851 г., т. 10, с. 47 – 49] маємо ще таких (уже, мабуть, історичних) Андріїв Оболенських: Андрій Никитич Ноготок; Андрій Васильович; Андрій Петрович Лапа; Андрій Михайлович Дурний; Андрій Михайлович Пенінський; Андрій Федорович Золотий; Андрій Дмитрович; Андрій Васильович Ликов.
Мало? До них книга 1598 р. додає ще Андрія Михайловича Сухорукова, Андрія Федоровича Чорного. Отож маємо принаймні десять князів Андріїв з роду Оболенських – кожен може обрати того, хто йому смакує більше.
Висновок: цього князя не можна ототожнити (3).
89. Князя Симеона Трубецкого
Філарет: без коментарів.
Р. Зотов: Семен Михайлович Трубецький, онук Дмитра Ольгердовича (№ 86), записаний у родословіях.
Л. Войтович: без коментарів.
Мої міркування: Семен Михайлович Трубецький безпосередньо в джерелах не згадується, тільки у родословії [наприклад, ВОИДР, 1851 г., т. 10, с. 82]. В 1490 р. згадується Іван Семенович Трубецький [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 541], так що в існуванні Семена Трубецького нам сумніватись не випадає (інша справа – походження цього Семена!). Здогадно цей Семен жив у 3-й чверті 15 ст.
С. Келембет пише:
Кн. Семен Трубецький (арк. 20 зв.), за даними родоводів – онук Дмитра Ольгердовича († 1399), – отримав Трубчевськ не раніше 1449 р. [37]
Примітка 37. У 1422 р. сіверський князь Швитригайло Ольгердович звав себе «terrarum Czirneow, Szewor et Trubeczensis dominus» (Codex epistolaris Vitoldi magni ducis Lithuaniаe. – Crakoviae, 1882. – S. 569). А ще 4 липня 1449 р. король Казимір, знаходячись у Брянську, зробив два надання на володіння у Трубчевську, причому друге – з таким уточненням: «што ему панъ Петрашъ дал, коли Трубческъ держалъ» (Lietuvos Metrika. – Vilnius, 1998. – Knyga Nr 3 (1440 – 1498). – P. 39). [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сiверянський лiтопис, 2016 р., № 6, с. 24, 34].
Литовська метрика! Невже ми маємо нове джерело про «нашого» князя, котре не помітив Ю. Вольф? Дивлюсь зазначену сторінку Метрики (дякуючи добрим людям, вона доступна в Мережі) і…
Результати перевершують мої найсміливіші сподівання! Ніякої згадки про ніякого князя Семена – ані про Трубецького, ані про жодного іншого – в цьому записі просто немає! Гарне «уточнення» вніс С. Келембет!
І то все було б ще нічого (ну, хто не помилявся), але ж автор на підставі цього власне запису Метрики робить висновок, що «найпізніші згадки про князів, записаних у ЛС, відносяться до середини XV ст.» [с. 24], тобто на цьому базується його уявлення про всю хронологію пам’ятки.
Дискутувати зі мною з приводу цього князя С. Келембет не вважав за потрібне, хоча і згадав оцю мою статтю в примітці 22. Але я не слідую цьому прикладу і намагаюсь розібрати, що нового по цій темі пишуть інші дослідники.
Доповнено 9 квітня 2018 р.
Але ми не маємо відкидати московського боярина Семена Івановича Трубецького [Wolff J., s. 543], котрий помер в 1533 р.
Висновок: цього князя не можна ототожнити (3).
90. Князя Давида Дмитриевича Городецкого
и княгиню его Марию
Філарет: без коментарів
Р. Зотов: мабуть, це той руський князь Давид (3 чв. 14 ст. (?)), що був першим чоловіком Марії Ольгердівни [Барбашев А. И. Витовт до Грюнвальдской битвы, с. 20, прим. 8].
Л. Войтович:
«Князь Давид Дмитрович тримав Городецьке князівство (до 1388 – до 1399 рр.) і був одружений з княгинею Марією Ольгердівною. До кінця немає впевненості, про який Городець (турівський чи мінський) йде мова. Скоріше про перший. Не виключено також, що Давид був одним з синів Дмитра-Любарта і мав уділ з центром у Давид-городку. У нього були і якісь володіння у Сіверській землі, бо він згадується на першому місці в числі васалів Дмитра-Корибута у грамоті від 26.04.1388 р. [Archivum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie, t. 1, N 9, s. 8-9)]»
Мої міркування: у «Вітовтовому» літописі маємо такий запис:
…Князь великий Ягайло повів його [Войдила] дуже високо і дав за нього рідну сестру, княгиню Марію, котра потім була за князем Давидом [Віт1Л – ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 85; за ним слідом цю звістку повторюють всі інші літописи «Вітовтової» групи].
Ми бачимо що Зотов тут заблукав у двох соснах і переплутав чоловіків Марії місцями. Можна повірити, що саме цей Давид заснував Давид-городок (Берестейська обл. Білорусії), бо його син володів цим містечком [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 135]. Цілком імовірно, що саме цей Давид Дмитрович записаний першим у числі 27 васалів Дмитра-Корибута Ольгердовича у згаданій грамоті 1388 р.
Маємо рідкісний випадок документального підтвердження імені княгині.
Висновок: безперечно, князь Давид Дмитрович (1).
91. Князя Димитрия Болховского, княгиню его Анастасию
и сына их князя Василия
Філарет: Родословні книги (ВОИДР, т. 10, с. 244): у кн. Дмитра 3 сини – кн. Семен був на службі в Сибіру (1684 – 1686) [тут Філарет помилився у перерахунку: в Родословній книзі стоїть 7092, 7094 роки, тобто 1584, 1586 рр.]; кн. Петро був на заставі у Черкізові під Москвою і там помер; кн. Іван. Кн. Василь, на думку Ф., помер молодим.
Р. Зотов: у родословній книзі (ВОИДР, 10, 244) згадується князь Дмитро Болховський, нащадок Івана Болха, котрого різні родоводи виводять від різних синів Михайла Святого.
Болоховські князі сер. 13 ст., здогадно, були онуками та праонуками Ігоря Святославича Сіверського.
Л. Войтович:
«Князі Болховські походять від Івана Болха, молодшого сина Звенигородського князя Андріяна Мстиславича, який тримав свій уділ до 1339 р. Серед його нащадків ім’я Дмитро зустрічається аж у 1566 р. У цього князя Дмитра Івановича був старший брат Василь і двоюрідний брат Василь Юрійович. Внесення цих князів у Любецький пом’яник невірогідно. Вони були московськими служилими дворянами, які давно втратили удільні володіння і ніяк не були пов'язаними з Чернігівською землею. Отже залишається припускати, що Дмитро – одне з імен перших болохівських [sic!] удільних князів, найбільш вірогідно Олександра Івановича, внука Івана Андріяновича, який правив на рубежі XIV-XV ст. і мав сина Василя.»
Мої міркування: у Введенському синодику [Лаврський альманах, 2007 р., т. 18, с. 19] тут стоїть «Волконського», так що може бути просто описка.
Князь Дмитро Іванович Болховський справді згадується в 1566 – 1584 роках (); там же записані Дмитро Андрійович та інший Дмитро Іванович (обидва – 1 пол. 17 ст.).
Згадки про болохівських князів тут тільки заплутують справу, нічого не пояснюючи. Імена цих князів невідомі нікому, окрім Войтовича, тому ми сміливо можемо дати їм спокій.
Висновок: цей князь не може бути упевнено ототожнений; треба подивитись на Волконських (3).
92. Князя Иоанна Мстислава, княгиню его Софию
Філарет: такого в його тексті нема.
Р. Зотов: це Іван-Мстислав Торуський, убитий в Куликовській битві (1380, ПСРЛ, 8, 39). Точно визначити його рід неможливо.
Л. Войтович:
«Р.Зотов вважав князя Івана-Мстислава, який загинув у Куликовській битві у 1380 р., сином оболенського князя Івана Костянтиновича. У родоводі князів Волконських цей князь записаний як син Івана Юрійовича на прізвисько Товста Голова. Іван Менший Юрійович Товста Голова отримав Волконське князівство. Його син Федір, який загинув на Куликовському полі у 1380 р., названий у джерелах князем таруським, очевидно тому, що він був старшим з таруських удільних князів, які брали участь у цій битві. Іван-Мстислав був князем спаським.»
Мої міркування: ніякого Івана Костянтиновича у Зотова нема, і решта «міркувань» Войтовича – то суцільна беліберда, яку я просто процитував дослівно, щоб кожен міг побачити: таки беліберда.
З поглядом Зотова справа цікавіша. В моїй окремій розвідці про учасників Куликовської битви простежено, що в усіх літописах з поширеною редакцією повісті стоїть «Мстислав, брат князя Федора Торуського» (а сам він Торуським не названий); тільки у Воскресенському літописі [ПСРЛ, 1859 г., т. 8, с. 39] стоїть Іван Мстислав. Інтригуюча вказівка на знайомство автора СКЛС з цим літописом!
Висновок: князь літературного походження, мабуть, з Воскресенського літопису (3).
93. Князя Андрея Всеволодича, княгиню его Евпраксию
Філарет: такого в його тексті нема.
Р. Зотов: мабуть, це Андрій Шутиха Мезецький, син Всеволода Юрійовича Торуського, онук Юрія Михайловича Торуського, праонук Михайла Святого (Бархатна книга, 1, 201; ВОИДР, т. 10, с. 72, 243). Але для вирівнювання поколінь треба припустити між Андрієм і Всеволодом існування князя Всеволода Всеволодовича.
Л. Войтович:
«Мезецький князь Андрій Всеволодович на прізвисько Шутиха у 1422 р. разом з братом виступив на допомогу Одоєвському князівству проти ординців.»
Мої міркування: князів Андріїв Всеволодовичів ми маємо подостатком:
1, Андрій Всеволодович із Чернігова, чоловік княжни Ольги Васильківни [ІпатЛ, 6969 – 1261 р.; я знаю, що Ольга – то не Євпраксія, що в цих іменах немає жодної спільної літери, але маю тверде переконання, що всі імена княгинь в СКЛС вигадані];
2, Андрій Всеволодович невідомого роду, згаданий в літописах під 6931 (1423) роком: князь Вітовт послав його захищати Одоїв від татар [С3Л, С2Л, НикЛ, ВЛ]. Не треба плутати цей напад з нападом 1422 року (це окремі епізоди); також слід знати, що ніякого брата князя Андрія в літописі нема – це Войтович щось вигадав (тобто вигадав чи помилився Ю. Вольф [Kniaziowie, s. 8], а Войтович «науково» списав. Ну, коли десь яка дурниця надрукована, то наші завжди саме її й запозичать, річ досить відома).
3, Андрій Всеволодович Шутиха – літературно-міфічний князь, онук чи праонук такого ж міфічного князя Юрія Михайловича Торуського. Цей князь існує тільки в родословних книгах, історичні джерела його не знають, так само як не знають і прізвиська «Шутиха».
І це тільки такі Андрії Всеволодовичі, котрих я на бігу зібрав, не виключено, що й інші знайдуться. Більше про князів Мезецьких – в окремому нарисі.
Висновок: князя не можна ототожнити (3).
94. Князя Симеона Крошинского
Філарет: такого в його тексті нема.
Р. Зотов: Каспар Несецький виводив князів Крошинських від невідомого науці Вігунда Кейстутовича. Походження Крошинських не з’ясовано.
Л. Войтович:
«Крошинське князівство виділилося з Новогрудського. Першим крошинським князем був, ймовірно, Іван – син новогрудського князя Войдата Кейстутовича (після 1362 р.?). Потомство Крошинських, серед яких ім’я Семена не зустрічається, можна прослідкувати від Івана Романовича (1446-1450 рр.). У пом’янику монастиря св. Трійці у Вільні (перша пол. XV ст.) записані Роман, Петро, Флор і Суран Крошинські (504, c. 193). Напевно, що Роман був старшим сином Івана Войдатовича. Семен Крошинський міг бути його молодшим братом, записаним у пом'яник помилково як Суран.»
Мої міркування: посилання на Віленський пом’яник мене зацікавило. Войтович у книзі 2000 року, яку я процитував, дає посилання [Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII – XVI ст. – Львів, 1996, с. 193], але там про Крошинських нема нічого, ніже про Віленський пом’яник.
У Ю. Вольфа [Kniaziowie, s. 186 – 193], звідки Войтович переписав припущення про початок роду, цим князям присвячено немало уваги, і справді Семена там нема.
Висновок: вигаданий князь (3).
95. Князя Иоанна Станиславича
Філарет: такого в його тексті нема.
Р. Зотов: мабуть, з литовських князів.
Л. Войтович:
«Присутність у Любецькому пом’янику князя Івана Станіславича, який у другій половині XIV ст., напевно, тримав якесь князівство у Київській землі або княжив у Путивлі, підтверджує історичність київського князя Станіслава з династії путивльських Ольговичів. За легендарною частиною литовських літописів цей князь у 1321 р. був розбитий на р. Ірпені і прогнаний з Києва. Слідом за Ф.Шабульдо ми відносимо цей епізод до 1324 р. Ми ототожнюємо князя Станіслава з князем Терентієм Івановичем, погоджуючися з версією Р.Зотова».
Мої міркування: у Зотова, як ми вже бачили, ніякого Терентія не було. Так що Войтович даремно підшивається під його «авторитет». З фантазій самого Войтовича мені особливо подобаються вирази «напевно, тримав» та «або княжив». З такими виразами можна підтвердити тільки міфічність особи, але ніяк не її історичність. Міф про битву 1321 р. складений в 1 пол. 16 ст. [Русіна О.В. Легенда про виправу Гедиміна на Русь в оцінці В.Б.Антоновича та в пізнішій історіографії. – “Академія пам’яті професора Володимира Антоновича”, К., 1994 р., с. 93 – 99.]
Висновок: невідомий князь, згаданий тільки в СКЛС (4).