Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Картосхема Острозької волості станом на 1654 рік

М.І.Жарких

Острог – нині невелике місто, районний центр Рівненської області. З кінця 14 до середини 17 ст. місто було центром володіння князів Острозьких. Найвищого розвитку цей майновий комплекс набув на кінець 16 ст., наприкінці життя князя Василя-Костянтина Острозького. В 1603 р., ще за його життя, маєток був поділений між синами князя – Янушем та Олександром. Після смерті князя Олександра Острозького (в тому ж 1603 р.) його володіння успадкувала його донька Анна-Алоїза, яка померла 27 січня 1654 року. Я не зупиняюсь докладніше на історії міста і князівського роду, тому що цим темам присвячено багато публікацій (див. на сайті «Знання про Україну» сторінки та ).

Після смерті Анни було складено опис Острозької волості, датований 2 червня 1654 р. Цей документ написано польською мовою. Він опублікований з належними коментарями Віктором Атаманенком (Атаманенко В. Опис Острозької волості 1654 р. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 504 – 528). Документ містить докладний опис замку в Острозі та список маєтків з переліками статей прибутків і повинностей. Опис замку є настільки докладним, що дає можливість нанести об’єкти на план замку. Я подаю цей фрагмент документу у власному перекладі з польської мови; цифри в квадратних дужках відповідають позиціям на плані.

Опис замку в Острозі

План замку в Острозі

При в’їзді до замку від міста через вал – міст [1] із колод, у поганому стані. З нього – ворота у мурі [2] прості на дерев’яних бігунах, із залізною куною і скобами до замикання.

З лівого боку – старий дерев’яний будиночок [3] при мурі, двері до сіней на залізних завісах, залізна кунка до запору. Комин ліплений з глини, без огниська. Ізба, до неї двері з клямкою і гаком, скобами залізними. Коминок мурований на глині. Піч з простих кахлів. Три вікна з блонами, шиби оправлені в дерево, в поганому стані, лави з двох боків. Комора, двері до неї на залізних завісах із засувом і скобами. Вікно одно з поганою скляною блоною, до половини шибок нема.

Поруч – велика мурована церква [4], з одного боку двері залізні, а з другого їх нема, вся спустошена.

Напроти дзвіниця [5] з дерева, на ній великий дзвін – спільне володіння, але збудоване при мурі на ґрунті її милості.

Проти церкви на розі муру з правого боку – велика мурована вежа [6], спустошена, без покриття.

При ній стайня [7], ворота на бігунах.

В тилу церкви – старий дерев’яний будинок [8] двома боками аж до вежі [9] пана воєводи. Внизу чотири комори, до них двері на залізних завісах із засувами і скобами. На гору йдучи, сходи з ґанком, частково огороджені балясами. До верхнього будинку сіни, двері на залізних завісах із засувом і скобами. Комин мурований. Ізба, до неї двері на залізних завісах із клямкою, антабою і гачком зі скобами, два вікна з блонами, шиби оправлені в дерево. Піч зелених кахлів, прості лави по трьох сторонах. За ізбою – кімната, до неї двері на залізних завісах із залізними клямкою, антабою і гачком зі скобами, три вікна, шиби оправлені в дерево, в одному цілої кватири нема й кільканадцяти шиб. Піч зелених кахлів, комин мурований. Ванькир, до нього двері на завісах, із засувом, скобами і клямкою. Одно вікно з блоною, шиби оправлені в дерево, повал над ним дірявий. З того ванькиру комора, до неї двері фарбовані у сірий колір, на завісах із залізними засувом і скобами. Два вікна, але тільки в одному блона, друге закрите дошками.

Напроти через сіни перехід, до нього сірі двері на залізних завісах. Далі в сінях кухня, двері на залізних завісах. Мурований комин з огнищем і довгий стіл. З лівого боку ізба, двері на залізних завісах. Піч пекарська і друга – з простих кахлів, над ними мурований комин. Два вікна, в них уламки поганих блон. У ній ванькирчик, вкритий щитками (?), дверцята на залізних завісах, з трьох боків лави. Далі йдуть великі сіни та спустошена столова ізба, дверей і вікон у неї нема, повал поганий. Комин мурований.

Той будинок у двох частинах покритий соломою, а одна частина – ґонтами. Також ґанок побитий.

Посеред двору спустошена криниця [10] (у спільному володінні).

Замкова гармата велика на півтора сажені, мортира велика спижева – закопана у землі на Новому місті (про неї знає пан Космовський). Дві довгих залізних сміговниці. Друга гармата також спижева (спільна з містом). Великий мідяний казан для пива в замку – 1.

Коментарі

1. На місці давніх «простих ворот» в 1905 р. споруджена надбрамна дзвіниця замкової церкви. В часи князів Острозьких цей пункт не був акцентований.

2. Велика церква вся спустошена. В 1636 році місцеві жителі зібрались святкувати Пасху. В цей час Анна Острозька кудись їхала своїм ридваном і наказала проїхати через натовп. Православні обурились і зчинили бійку з гайдуками пані. Ця зневага, виказана католичкою до православної віри, не залишилась без покарання – багатьох православних було страчено, а церкву з наказу Анни було запечатано. Про це докладно розповідає «Острозький літописець». З того часу церква поступово руйнувалась аж до реставрації 1887 – 1891 років.

3. Велика мурована вежа в сучасних працях має назву Кругла або Нова. Даний документ показує, що башта не мала постійної власної назви, прецінь всім було ясно, про що йдеться. Виходить, що власні назви об’єктів пов’язані не з періодом їх функціонування, а з часом їх дослідження як пам’яток.

4. Вежа пана воєводи в сучасних працях має назву Вежа мурована..

5. Найцікавішим є опис двоповерхового дерев’яного палацу на два крила, який займав північно-східний кут замку. Від нього, як і від усіх дерев’яних споруд, не лишилось жодного сліду, але можна сподіватись, що археологічні розкопки на цьому місці дадуть принаймні уламки кахлів – простих і зелених. Взявши до уваги незбережені дерев’яні споруди, можна стверджувати, що забудова замку мала периметральний характер. В центрі лишався незабудований двір з колодязем. Колодязь нині засипаний, але можна сподіватись знайти колись пляму насипного ґрунту і визначити точне розташування цієї важливої споруди.

6. Артилерійське озброєння замку виглядає досить бідно, та й воно ніяк не використовувалось. Під час визвольної війни українського народу ніхто не намагався обороняти замок в Острозі, і він відігравав чисто пасивну роль. Згадку про мортиру я розумію так, що її закопали на Новому місті (тобто на правому низькому березі Вілії) через побоювання, що її заберуть козаки. Докладне місце мав би вказати пан Космовський. А що, коли цей пан не знайшов часу й натхнення її відкопувати ? Тоді не виключено, що вона і досі там лежить (вона ж бронзова, то що їй в землі зробиться ?).

Кругла башта замку в Острозі Богоявленська церква замку в Острозі
Кругла башта (фото М.І.Жарких 1985 р.) і досі стоїть спустошена й без покриття. Церква Богоявління (фото М.І.Жарких 1978 р.). Вигляд з півночі. На передньому плані – рів, який досі відділяє замок від міста.

Замок в Острозі

Загальний вигляд замку (фото М.І.Жарких 1985 р.).
Справа – Вежа Мурована.

Острозька волость

Картосхема Острозької волості

Далі документ переходить до володінь, належних до замку. Ці володіння нанесені мною на карту, стрілки і нумерація відбиває послідовність опису. Видно, що послідовність опису не збігається з географічною послідовністю поселень. В цьому відбилася внутрішня організація волості : спочатку описувалось головне поселення групи, де був фільварок (тобто панський маєток), а потім – належні до нього села. Лейтмотив опису – давніше було багато підданих, а нині їх лишилось дуже мало. «Нині» в наступних рядках – це в 1654 році. Давніше – це за матеріалами попередньої ревізії, складеної перед початком визвольної війни. В тексті документу нема згадки про цю попередню ревізію, але безсумнівно, що ревізори мали в руках її текст.

Виразною, але не зовсім ясною особливістю документу є те, що числа підданих до 100 виглядають записаними точно, а понад 100 – заокругленими до величин, кратних 50. Таких чисел в документі 5: 100 – 200 – 240 – 250 – 350. Виглядає, що такі числа є свідченням лічби по п’ятдесят, тобто якоїсь внутрішньої організації селянства, не відбитої в документі безпосередньо.

[1] Старе місто Острог. Тут здавна було 22 місця, з них під час опису було 10 кам’яниць, 6 будинків і 6 порожніх місць. Зафіксовано багато подробиць господарського життя.

[2] Каролін (нині це частина Острога, а на той час – окреме місто). Тут зафіксовано 48 господарів.

[3] Нове місто (нині це частина Острога, що лежить на правому березі Вілії). Тут зафіксовано 17 господарів і 10 порожніх місць. Розглядаючи дані про Острог, не слід забувати, що це тільки та частина, яка належала Анні.

Преображенська церква в с.Вельбівно Воскресенська церква у с.Старий Кривин
Церква Преображення
у с. Вельбівно, 1756 р.
(фото М.І.Жарких 1985 р.).
Церква Воскресіння
у с. Старий Кривин, 1763 р.
(фото М.І.Жарких 1985 р.).

[4] Вельбівно (Wielboino – в дужках польська назва відповідно до тексту документу) Острозького району Рівненської області : було 65 волок і 240 підданих, нині лишилось 18 підданих. Згадано попа і церкву. Отже, представлена на фото маленька дерев’яна церква не була першою – початок парафії слід віднести принаймні на 1640-і роки (я думаю, що в роки війни, коли населення різко зменшилось, створення нової парафії було неможливим; отже, вона виникла перед 1648 р.).

[5] Нетішин (Nietyszyn) Славутського району Хмельницької області : було 19 волок і 83 підданих, нині лишилось 6 підданих.

[6] Фільварок і село Колом’є (Koluml) Славутського району : було 17 волок і 54 підданих, нині лишилось 2 підданих.

[7] Старий Кривин (Krzywin) Славутського району : було 71 волока і 200 підданих, нині лишилось 15 підданих. Згадано попа і церкву. І тут наш документ дає тверду згадку про парафію в 1640-х роках.

[8] Фільварок Бараня (Barania) : було 26 волок і 67 підданих, нині лишився 1 підданий.

Нині це село Улашанівка Славутського району, до 1963 р. воно мало назву Бараннє-Улашанівка. Тепер назву Бараннє зберігає тільки залізничний роз’їзд.

[9] Крупець (Krupiecz) Славутського району : було 17 волок і 40 підданих, нині лишився 1 підданий.

[10] Фільварок Глинники (Hlinniki) Славутського району : було 38 волок і 69 підданих, нині лишився 1 підданий. Давніше був піп.

[11] Губельці (Vbielcze) Славутського району : було 19 волок і 48 підданих, нині лишилось 3 підданих.

[12] Головлі (Hołowel, Chołowli). Цей фільварок мав 40 волок, 60 підданих. Нині його спалено, лишилась тільки пекарня; немає жодного підданого.

[13] Фільварок Добрин (Debryn) Ізяславського району Хмельницької області : було 20 волок і 60 підданих, нині лишилось 5 підданих.

[14] М’якоти (Miekoty) Ізяславського району : було 30 волок і 100 підданих, нині лишилось 4 підданих.

[15] Плужне (Płuzne) Ізяславського району : був фільварок, було 90 волок і 350 підданих, нині лишилось 13 підданих. Згадано попа і церкву.

[16] Борисів (Borysow) Ізяславського району : був фільварок, було 80 волок і 250 підданих, нині лишилось 6 підданих. У фільварку нема жодного будинку.

[17] Білотин (Bilotyn) Ізяславського району : поля не були виміряні на волоки; було 50 підданих, нині не лишилось жодного. Була велика корчма на гостинці – нині нема.

Цікаво, що сучасна лісова дорога, яка проходить з Ізяслава до Острога через це село, в 17 ст. була гостинцем, тобто головною дорогою.

[18] Фільварок Войтовичі мав 13 волок і 40 підданих, нині не лишилось жодного. Цей топонім нині невідомий, в описі – між Білотином і Більчином.

[19] Більчин (Bilczyn) Ізяславського району : було 33 волоки і 80 підданих, нині лишився 1 підданий.

[20] Гнойниця (Gnoinica) Ізяславського району : був фільварок, було 32 волоки і 96 підданих, нині лишилось 10 підданих. У фільварку немає жодного будинку. Згадано попа.

До 1966 року село мало назву Велика Гнійниця, а в цьому році в ході війни комуністів проти української історичної топонімії було перейменоване на бездарно-благозвучне «Поліське». До речі, назва Гнойниця відома з 1152 року (принаймні Л.Махновець у географічному покажчику до свого перекладу «Літопису Руського» ототожнював цю назву з даним селом). Так поселення, яке перетривало князівські війни давньоруського часу, нашестя Батия, Ногая, Менглі-Гірея, литовських, польських і німецько-фашистських цивілізаторів, зникло з нашої історичної пам’яті простим прикладанням печатки.

[21] Калетинці (Kaletynce) Ізяславського району : було 7 волок і 17 підданих, нині не лишилось жодного підданого.

[22] Радогощ (Radohosc) Ізяславського району : був фільварок, було 10 волок і 22 підданих, нині не лишилось жодного підданого.

Нині тут два села : Велика і Мала Радогощ.

[23] Велика Боровиця (Borowica Wielka) Білогірського району Хмельницької області : був фільварок, було 40 волок і 80 підданих, нині лишилось 4 підданих.

[24] Мала Боровиця (Borowica Mala) Білогірського району : був фільварок, було 7 волок і 24 підданих, нині лишилось 5 підданих.

[25] Вілія (Willa) Острозького району : був фільварок, було 20 дворищ і 46 підданих, нині лишилось 2 підданих.

[26] Загірці (Zaorcze) Білогірського району : було 11 дворищ і 25 підданих, нині лишилось 6 підданих.

[27] Карпилівка (Korpilowcze) Білогірського району : було 10 дворищ і 19 підданих, нині лишилось 3 підданих.

[28] Юшківці (Juszkowce) (звалось також Попівська весь, від замкової церкви) було 19 дворищ і багато підданих, нині лишилось 7 підданих.

Нині це село Йосипівці Білогірського району; до 1947 року воно звалось Юськівці.

[29] Плоске (Ploskie) Острозького району : було 19 дворищ і 20 підданих, нині не лишилось жодного підданого.

Отже, в 29 місцевостях було 11 фільварків і 2086 підданих; станом на 1654 рік лишилось 117 підданих (що становить 5.6 % попередньої кількості) і жодного цілого фільварку; шість сіл повністю спустошені, ще в чотирьох лишилось по одному підданому. Про причини запустіння документ нічого не говорить (в одному випадку згадано, що споруда спалена татарами). На мою думку, основною причиною зменшення населення було переселення українців на схід, на територію Гетьманщини (чи ще далі – на Слобожанщину).

3.04.2009 р.