№ 63 – 72

Микола Жарких

63. Князя Димитрия Курского, княгиню его Феодору

Філарет: без коментарів.

Р. Зотов: мабуть Дмитро Святославич Ігоревича Святославича, княжив у Курську після свого небожа Георгія Георгійовича (№ 50) і перед 1283 роком, коли Курського князівства вже не існувало.

Л. Войтович: «після Георгія (Юрія) Ольговича престол Курського князівства займав його брат Дмитро».

Мої міркування: всі ці «курські князі» висмоктані з пальця.

Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).

64. и сына их князя Василия, убитого от татар,
княгиню его Анастасию

Філарет: без коментарів.

Р. Зотов: без коментарів.

Л. Войтович: був курським князем після свого батька, після нього Курськ тримав баскак Ахмат.

Мої міркування: і цей «курський князь» висмоктаний з пальця.

Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).

65. Князя Димитрия Новгородского, княгиню Марию

Філарет: у Київському синодику стоїть «Кн. монах Дмитрий, Мария».

Квашнін-Самарін: Дмитро Новгород-Сіверський, мабуть, син Мстислава.

Р. Зотов: мабуть, Дмитро Мстиславич Новгород-Сіверський, син Мстислава Давидовича (№ 51).

Л. Войтович: як у Зотова. Княжив він в 2 пол. 13 ст.

Мої міркування: невідомий князь.

Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).

66. Князя Иоанна Дмитриевича Переяславского
и княгиню его Марию

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: якщо це Олександровича (Невського), то дивує його включення до чернігівського списку. Але може бути, що це син Дмитра Мстиславича Новгород-Сіверського (№ 65), князював у Переяславлі Руському в 1 пол. 14 ст.

Л. Войтович: такого в його коментарі до СКЛС нема. В стоїть тільки: «Син Дмитра Мстиславича. Напевно отримав Переяслав у 1300/ 1301 р. від Тохти.» Тобто в цьому питання Войтович солідарний із Зотовим.

Мої міркування: в цьому питанні історики розіграли сцену з відомої української комедії «Лихий попутав». Справжній князь Іван (!) Дмитрович (!!) Переяславський (!!!) був онуком Олександра Невського, правив у Переяславлі-Залеському і помер у 1302 р. Зведена таблиця літописних згадок про це – в моїй статті «Звичай постриження правителя в ченці». Запис походить з авторитетного літопису (Лаврентіївський літопис було закінчено в 1304 р., тобто літописець був сучасником цього князя).

Висновок: можна прийняти цього князя за онука Олександра Невського (1).

67. Князя Андрея Всеволодича и сына его князя Феодора

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: Андрій Всеволодович-Лаврентійович Ярополковича, син № 27. Це він згаданий в ІпатЛ під 1261 р. з нагоди його одруження з Ольгою Васильківною.

Л. Войтович: Це невідомий з джерел син сновського князя Всеволода Ярополковича.

Мої міркування: Можна погодитись, що це той самий князь, котрий в 1261 р. оженився з дочкою Василька Романовича Волинського, але рід його встановити неможливо. А сновських князів ніяких ніколи не існувало.

Висновок: припущення про Андрія Всеволодовича 1261 р. можна прийняти (2), але походження його невідоме (3).

68. Князя Иоанна Путивльского, страстотерпца и чудотворца, убитого от татар за христианы

Філарет: так само у Єлецькому та Сіверському синодиках. [Тут приписки про києво-путивльських князів.]

Квашнін-Самарін: [Тут міркування про києво-путивльських князів 1 пол. 14 ст.]

Р. Зотов: Іван Іванович, син Івана Романовича Путивльського (№ 53). [Тут міркування про києво-путивльських князів 1 пол. 14 ст.]

Л. Войтович: як у Зотова. Додатково про києво-путивльських князів [Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI ст. — Львів, 1996, с. 178].

Мої міркування: ніяких «путивльських князів» ніколи не існувало. Жодне авторитетне, сучасне подіям джерело про таких не згадує. Всі звістки про них слід вважати літературними фікціями.

Разом з тим слід знати, що князь Богдан Федорович Глинський був намісником у Путивлі (кін. 15 ст.), тому його нащадки (16 ст.) подекуди звались князями Путивльськими [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 87 – 89]. Але серед них не видно Івана. Можливо, автор СКЛС щось чув про якихось «путивльських князів» і на цьому побудував свою фантазію.

Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).

69. Князя Иоанна Рязанского, убитого от татар,
и княгиню его Василису

Філарет: кн. Іоан Посник (+1237).

Р. Зотов: Іван Федорович Посник помер в 1237 р. немовлям і не міг мати княгині (Карамзин, 3, 167, прим. 357; Иловайский, История Рязанского княжества, 129, прим. 123). Мабуть, це Іван Ярославич Романовича, вбитий татарами у 1327 р. (ЛЛ; ПСРЛ, 3, 74; 4, 50; 5, 218; 7, 201, 243; 10, 194).

Л. Войтович: це рязанський князь Іван Федорович (1402 – 1427) та його сестра Василиса, дружина кн. Івана Володимировича Серпуховського. Чого вони потрапили до пом’яника – неясно.

Мої міркування: слід знати, що Івана Посника авторитетні літописи не знають (ЛЛ, Н1ЛСІ, ТЛ, Сим1Л, РогЛ…). Звідки він узявся (ким і коли вигаданий) – я не збираюсь дошукуватись. З Іваном Ярославичем, вбитим татарами в 1327 р., ситуація краща. Про нього пишуть ТЛ, Сим1Л, МАЛ та пізніші літописи. Це можна прийняти.

А от рязанському князю Івану Федоровичу (+1427) «не поталанило» – не вбили його татари, помер власною смертю. Багатьох рязанських князів татари вбили, а для цього якось не знайшли ані часу, ані натхнення. І якби хто пояснив нашим «історикам», що сестра князя – це не те саме, що дружина, було б добре.

Висновок: можна прийняти ототожнення з Іваном Ярославичем (1).

70. Князя Михаила Андреевича Трубецкого

Філарет: нащадок кн. Дмитра Ольгердовича Чернігівського і Трубчевського (+1557). Родословные книги (ВОИДР, т. 10, с. 82, 136, 138, 223; Долгорукий, 1, 320).

Р. Зотов: мабуть, Михайло Андрійович Святославича Всеволодовича, тобто праонук Всеволода Буй-Тура Трубчевського. Здогадно, він жив у кін. 13 – на поч. 14 ст.

Л. Войтович: як у Зотова.

Мої міркування: про Михайла Андрійовича Трубецького (+1556) нам , окрім того, що він значиться у родословних книгах. Натомість запропонований Зотовим і прийнятий Войтовичем князь є результатом спекуляцій.

Висновок: можна прийняти ототожнення з князем, померлим у 1556 р. (1).

71. Князя Юрия Туровского

Філарет: у його тексті «Торуского». Син Михайла Святого, родоначальник кн. Мезецьких, Оболенських та Борятинських. Родословні книги (ВОИДР, т. 10, с. 46, 68, 72).

Р. Зотов: прийняв варіант тексту Філарета: «Торуського» замість «Туровського». Мабуть, Юрій Михайлович Торуський, син Михайла Святого. А туровські князі не мали ніякого стосунку до Чернігова.

Л. Войтович: здогадно, це родич Ольговичів, жив у 2 пол. 13 ст. і походив від Юрія Ярославича Туровського. Можливо, цей Юрій – онук кн. Андрій, що загинув на Калці.

Мої міркування: у Введенському синодику тут стоїть «Торуський» [Лаврський альманах, т. 18, с. 18].

Можна не мати сумніву, що СКЛС на цьому місці має на увазі Юрія Торуського – міфічного сина Михайла Святого. Докладніше – в окремому екскурсі.

Слід знати, що у Войтовича є одразу два набори князів «Юрій + Семен Юрійович»: один раз вони стоять в розділі «» (№ 37, 42 – як згадані в СКЛС), а вдруге – в розділах «» (№ 8) та «» (№ 2) – без посилання на СКЛС (але ми-то знаємо, в чому справа!).

Висновок: можна прийняти цього князя за Юрія Торуського (2), але не можна визнати реальності його існування (3).

72. Князя Константина Оболенского, убитого от литвы

Філарет: у 1368 р. Ольгерд убив кн. Костянтина Юрійовича Оболенського (ПСРЛ, 7, 16). Долгорукий (1, 50) вважав, що в 1368 р. вбито Костянтина Івановича (+Родословні книги, 46)

Р. Зотов: мабуть це Костянтин Іванович Оболенський, вбитий у 1368 р., праонук Юрія Михайловича Торуського (№ 71).

Л. Войтович: як у Зотова. У НикЛ він сплутаний зі своїм дідом Костянтином Юрієвичем.

Мої міркування: в окремому екскурсі. Тут – коротко: всі літописи знають тільки Костянтина Юрійовича Оболенського, вбитого в 1368 р. Костянтин Іванович Оболенський вперше з’являється в родовідній книзі 1581 р. – давніші, авторитетні джерела його не знають.

Висновок: безспірно, це князь з літописного запису 1368 року (1).