Замість висновків
Микола Жарких
Ми не даремно запроваджували класи князів і розмічали їх різними кольорами. Прийшов час скористатись овочами нашого аналізу.
| Група князів | №№ списку | Число |
| (1) безсумнівні | 6. 9. 12. 17. 21. 22. 24. 25. 30. 46. 47. 49. 59. 66. 69. 70. 72. 75. 76. 81. 82. 84. 85. 87. 90 | 25 |
| (2) допустимі | 1. 2. 3. 20. 23. 60. 61. 67. 71. 78. 86. 100 | 12 |
| (3) невідомі та вигадані | 4. 5. 7. 8. 11. 13. 14. 15. 16. 18. 19. 26. 29. 43. 51. 74. 77. 79. 80. 83. 88. 89. 91. 92. 93. 94. 96. 97. 98. 99. 103 | 31 |
| (4) відомі тільки з СКЛС | 27. 28. 31. 32. 33. 34. 35. 36. 37. 38. 39. 40. 41. 42. 44. 45. 48. 50. 52. 53. 54. 55. 56. 57. 58. 62. 63. 64. 65. 68. 73. 95. 101. 102. 104. 105 | 36 |
А тепер з цієї таблиці змалюємо діаграму:
Розподіл князів СКЛС за класами достовірності
Ми бачимо, що князі, ототожнення яких не викликає сумнівів, становлять лише четверту частину. Навіть якщо додати до них князів podlejszego gatunku (2) – і тоді їх загальне число сягає лише третини. Дві третини списку складають князі 3-го та 4-го сорту.
Яку ж історичну інформацію можна узяти з цього – прости господи! – «джерела»? Висновок категорично ясний – ніякої. Список князів з Любецького синодика не несе жодного біта нової інформації про відомих нам князів (1); для князів груп (2 – 4) інформація списку не може бути з упевненістю прив’язана до якоїсь особи, а тому її не можна втягувати в подальші наукові міркування. Навпаки, саме існування цих князів та їх ідентифікація ще вимагає підтвердження з боку інших, кращих джерел.
Наш висновок категорично розходиться з висновком Л. В. Войтовича:
Підводячи короткий підсумок нашої перевірки дослідження Р.Зотова, можна стверджувати, що Любецький пом’яник є унікальним і надзвичайно цінним джерелом, яке дає багато достовірної інформації стосовно князів і їх родин. Більшість князів, записаних у пом’янику, відомі з інших джерел, що підвищує довіру до пам’ятки. [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв. : 2000 р., .]
Де пан Войтович побачив більшість князів, відомих з інших джерел – для мене залишається загадкою. Невже ті хворобливі фантазії, котрі я змушений був цитувати дослівно, щоб мене не звинуватили у перебріхуванні (мовляв, не міг Войтович такої беліберди написати) – можна вважати за відомості з інших джерел?
А як же бути із відповідями на запитання, поставлені в розділі «Завдання джерельного дослідження»? Тільки-но я зібрався написати «А тепер розглянемо питання про час складання СКЛС та його джерела» – як прозвучав сигнал, що прибула нова електронна пошта. Це був лист від Олексія Кузьмука, котрий надіслав мені опублікований ним синодик Введенської церкви Києво-Печерської лаври [Лаврський альманах, 2007 р., т. 18].
Досить було одного погляду на цей текст, щоб зрозуміти: ми маємо іншу копію списку князів, на 100 (сто!) років давнішу і кращу. Можете уявити собі радість історика літератури, котрому е-поштою приїхав ранній список «Слова о полку Ігоревім»?
У зв’язку з появою нового джерела план подальших студій змінився. Ми спочатку пройдемось по тексту Введенського синодика за схемою, випробуваною на Любецькому синодику, а потім розглянемо список князів за двома копіями. Тому даний розділ зветься «Замість висновків» – більш рішучі висновки ми зробимо після завершення запланованих робіт.