Історіографія
Микола Жарких
Список князів викликав найбільший інтерес дослідників, і коли говорять про Любецький синодик, часто мають на увазі саме список князів. Розглянемо праці, присвячені дослідженню списку в цілому, всіх його позицій.
Наскільки мені відомо, першим подав звістки про Любецький синодик Г. О. Милорадович [. – Черниговские губернские ведомости, 1860 г., №№ 36 – 48.] В цій статті була надрукована частина списку князів від початку до князя Федора Дмитровича (за нашою нумерацією – № 45), з великою кількістю друкарських помилок. До імен князів, яких автор міг ототожнити, додано дати смерті. До імені Георгія Київського (за нашою нумерацією – № 4) додано примітку, що це – Ігор Ольгович.
Наступна публікація Філарета Гумілевського містила власне СКЛС та складені ним історичні примітки про князів [Чернигов. Терем с епископиею, усыпальница и синодик князей. – Черниговские епархиальные известия, 1863 г., № 10. Передруковано: Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов: 1874 г., т. 5, с. 35 – 47. Цих видань немає в Мережі.]
В наступній статті Г. О. Милорадовича надрукована передмова до Любецького синодика та СКЛС з примітками Філарета [Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1871 г., кн. 2, с. 25 – 42.] Ця стаття легко доступна у Мережі і через неї думки Філарета стали доступні людям. Надалі ми будемо посилатись на примітки до цієї статті, коли треба буде згадати Філарета.
Склад Любецького синодика за описом Милорадовича (Філарета?) дуже відрізняється від того рукопису, який досліджував і опублікував Р. Зотов, а саме:
Передмова (однаково в обох виданнях).
Окремий аркуш з рисунком (двоголовий орел та ін.) і чотиривіршем. Згідно Зотова, список царів починається на звороті цього аркуша. Про найважливішу для укладача частину синодика – списки царів / імператорів, цариць, царевичів, цесарівен, московських патріархів – у Милорадовича немає згадки.
Список князів, який починається словами «Помяни, господи, благоверных князей черниговских». Згідно Зотова, список князів іде після послушників, і заголовок його – «Помяни господи благоверных великих князей черниговских, киевских и прочих».
Переліки вселенських патріархів, київських митрополитів, чернігівських архієпископів, чернігівських єпископів, архімандритів, ігуменів, ієромонахів, ієродияконів, монахів, трудолюбивих іноків, послушників. Згідно Зотова, ці переліки йдуть перед списком князів. Після монахів у Зотова подано список трудолюбивих інокинь, не іноків.
Двох схимонахів любецьких (Симеона та Іоана). Цих імен у виданні Зотова немає.
Перелік 150 давніх родів: архієпископів чернігівських від Лазаря Барановича до Амвросія Дубневича, ігуменів, архімандритів чернігівських монастирів, українські шляхетські роди (Полуботків, Дуніних, Милорадовичів…). Зотов нарахував тут 174 записи (Полуботка – с. 15, № 68; с. 18, № 139; Дуніна-Борковського – № 70). Рід Милорадовичів у Зотова записаний під № 174, на окремому новому аркуші. Ясно, що це доповнення вписано самим Григорієм Милорадовичем («что охраняешь, то имеешь», як говорив Аркадій Райкін), але у своїй статті 1871 року він про цю обставину не згадав. Але тепер ми знаємо орієнтовний час появи цього запису – між 1855 і 1871 роками.
В кінці – запис про вклад євангелія від Йосипа Левицького [Милорадович, с. 41; Зотов, с. 18, № 137]. У Зотова цей запис стоїть зовсім не в кінці.
Таким чином, опис рукопису у Милорадовича / Філарета страждає всіма мислимими недоліками: пропусками частин, довільними перестановками, доповненнями невідомого походження, друкарськими помилками, які викривляють зміст. Недбалість, безпорадність і дилетантизм найгіршого розбору.
Текст списку князів у Милорадовича / Філарета страждає всіма тими ганджами, що й опис:
| Милорадович Г. А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1871 г., кн. 2, с. 31 | Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Летопись занятий Археографической комиссии, 1892 г., т. 9, с. 28 |
| В. к. Константина Мстислава Черниговского, создавшаго церковь св. Спаса, и княгиню его Анастасию, и сына их к. Евстафия | Великаго Кнзя Костантина Мстиславича Чернѣговского создавшого церков стого Спса, и кнгиню его Анастасію |
| В. к. Давыда Черниговского, и княгиню его Феодосию, и сына их в. к. Владимира | Вли: Кнзя Давида чернѣгов и кнгиню его Феодосію |
| К. Михаила Олега; к. Святослава Черниговского, во иноцех Гавриила, и княгиню его Екатерину | Вел: Кнз: Стослава чер: в Іноцех Гавріила, и Кнгиню его Екатерину |
Окрім відзначених доповнень невідомого походження, текст Милорадовича / Філарета містить значимі помилки в іменах (декілька прикладів наведено в моєму тексті СКЛС). Ще гірше те, що в цьому тексті проминено тих князів, яких Милорадович не вважав чернігівськими. Тут треба говорити уже не про недбалість, а про фальсифікацію, свідоме псування тексту джерела в угоду авторській концепції (котра відбилась у назві списку князів, як вище).
Текст списку князів у версії Милорадовича / Філарета настільки відмінний від тексту Зотова (який ми змушені вважати авторитетним, за відсутністю сучасного наукового видання), що його слід розглядати як окрему пам’ятку, схожу на СКЛС, але не тотожню з нею.
Скоріше за все, тут ми маємо справу з археографічною безпорадністю горе-видавців: Філарет об’єднав у своїй публікації варіанти з кількох джерел (і добре, якщо не додав до них своїх власних вигадок), а Милорадович «нічтоже сумняшеся» його передрукував. Згадку про князя Євстафія я схильний вважати саме ерудитським доповненням Філарета.
Пропуски у списку Милорадовича / Філарета відзначено нижче у нашому тексті списку фразами «такого в його тексті нема». Доповнення списку Милорадовича / Філарета проти СКЛС не розглядаються.
Цей аналіз тексту Милорадовича / Філарета має бути застереженням – щоб ним не користувались.
Стаття Миколи Квашніна-Самаріна [По поводу Любецкого синодика. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1873 г., № 4, с. 213 – 226] також легко доступна у Мережі. Ця стаття, на жаль, досить коротка і з неї важко здогадатись, про котрого з князів списку ідеться. В тих випадках, коли ці задачі квашніно-самаріно-знавства можна було розв’язати упевнено, його думки теж враховувались. Оскільки він користувався виданням Милорадовича 1871 р., то й коментарі його стосуються Філаретової версії, а не СКЛС.
Найбільшу увагу СКЛС приділив Р. В. Зотов, який написав про нього цілу книгу [О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Летопись занятий Археографической комиссии, 1892 г., т. 9; окреме видання: Спб.: 1892 г. – 327, 47 с.; на с. 24 – 29 – текст СКЛС]. Це видання легко доступне у Мережі, і ми будемо користуватись опублікованим там текстом пам’ятки. Зотов прокоментував кожну позицію списку, хоча не завжди щасливо.
Останнім звернувся до розгляду списку Л. В. Войтович [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв. : 2000 р., ]:
Найбільш доступним для дослідників залишається Любецький пом’яник. У ньому в більшості випадків є не тільки вказівки на родинні стосунки, але й на престоли, які займав той чи інший князь. Сама пам’ятка, яка датується 1693 р., дійшла до нас у зошиті, переписаному у 1886 р.
Такий вступ не обіцяв нічого хорошого (список, як ми бачили, датується 1750-ми роками, не 1693 р.; в 1886 році він був тільки оправлений, а не переписаний…). Войтович розглянув запропоновані ототожнення, де з чим погодився, дещо переглянув. Найцікавішими видаються його спостереження над кінцевою частиною списку, якій Зотов не приділив достатньої уваги.
Оцими роботами вичерпуються спеціальні дослідження, присвячені СКЛС.
Найбільшим недоліком дотеперішніх студій над СКЛС є апріорний характер певних припущень, покладених в основу студій. Маємо два головних припущення:
1, що СКЛС – це список чернігівських князів (або навіть Ольговичів);
2, що в цьому списку князі не повторюються.
Оці припущення є апріорними, тобто сформульованими перед початком роботи як робочі гіпотези. Після завершення роботи слід було подивитись на список згори і перевірити – чи результати студій підтверджують висхідні припущення (це зветься апостеріорна перевірка).
Як не дивно, ніхто такої перевірки ніколи не проводив, і припущення якось автоматично перейшли у розряд аксіом, тобто тверджень, котрі й не потребують ніякого доведення, ніякої перевірки. Тому одне із завдань моєї роботи – перечитати список без використання цих «аксіом» і потім подивитись, чи вони випливають із фактичного матеріалу.
Іншу групу робіт представляють загальні генеалогічні праці, автори яких не займалися спеціально СКЛС, а тільки використовували його дані. Тут перше місце займає довідник Г. О. Власьєва [Власьев Г.А. Потомство Рюрика. – Спб. : 1906 г., т. 1, ч. 1 = 666 с.], перший том якого присвячений чернігівським князям. Більшість князів із нашого списку згадані в першій частині цього тому. Книга цінна тим, що для кожного князя подано списки джерел, де він згаданий, що створює гарну підставу для подальших студій. Книга Р. В. Зотова виступає для Власьєва як джерело, дані з якого він переніс до свого довідника, подекуди подаючи власні міркування.
Кажуть люди, що цікаві думки з приводу СКЛС висловив М. Баумгартен [Baumgarten N. Généalogie des branches régnantes de Rurikides du 12-е au 16-е siècle. – Roma: 1934]. Кажуть, що він дуже критично поставився до побудов Р. Зотова і відкинув їх (принаймні частину). На жаль, цієї роботи немає в Мережі, а тому я не міг нею скористатись.
В 1993 році побіжне зауваження про Любецький синодик (власне, про перелік князів) висловив С. В. Конев:
Древность традиции поминальных записей подтверждается записями знаменитого Любецкого синодика 11 – 13 вв. – настолько уникальными, что дает возможность отнести их именно к указанным столетиям, хотя сам синодик дошел до нас в списке 17 в. [Конев С. В. Синодикология. Часть 1: Классификация источников. – Историческая генеалогия (Екатеринбург), 1993 г., т. 1, с. 8.]
Посилання, само собою зрозуміло, він робить на Зотова (с. 24 – 27). Але Зотов не писав про 17 ст., він писав, що рукопис – 18-го століття (що й підтверджується усім його складом, простеженим у моїй ппопередній статті).
Ще гірше те, що Конев приймає як аксіому те, що є предметом джерелознавчої студії: час виникнення записів, на його думку, відповідає часу життя згаданих осіб. З такою – прости господи – «методикою» повість Івана Франка «» слід вважати пам’яткою 13 ст., а роман Володимира Чівіліхіна «Пам’ять» треба віднести аж до 9-го століття. Адже в ньому про Аскольда та Діра написано!
Ясно, що такі поверхові зауваження в стилі «бігла через гребельку – ухопила води крапельку» нічого не можуть додати до розуміння предмету.
Доповнено 4 грудня 2015 р.
Інші дослідники використовували результати Р. В. Зотова, не виявляючи щодо них найменших сумнівів. У такий спосіб побудовані сучасні генеалогічні праці [наприклад, генеалогічна таблиця, складена Л. Махновцем і додана до його перекладу «Літопису Руського» (К.: 1989 р.), або Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12 – 16 ст. – Льв.: 1996 р. – 255 с.; Войтович Л. . – Льв. : 2000 р.]. Також «Вікіпедія» містить всі здобутки Р. Зотова – як доведені твердження, так і припущення, в тому числі неймовірні.
Висновок з нашого історіографічного екскурсу такий: центральне місце у студіях над СКЛС займає книга Р. Зотова, і тому подальші студії над списком хоч-не-хоч утворюють науку зотово-знавства.