Розвиток сюжету
Микола Жарких
Стемма розглянутих нами текстів доволі заплутана, що проявляється у перетині ліній запозичення та необхідності пунктирних ліній, якими відображено можливі (не цілком певні) зв’язки:
Стемма польських оповідань про битву на Ворсклі
З неї видно, що автори наших текстів не їли свій хліб задарма – вони старанно опрацьовували їх, залучаючи нові матеріали, які були їм доступні. Якщо узяти усю сукупність подробиць, поданих в цих текстах, то ми не знайдемо жодного твору, в якому певний набір цих подробиць повторювався б та йшов у тому самому порядку.
Цим польські історичні твори рішуче відрізняються від творів православної традиції (великоруських та Великого князівства Литовського), в якому головну роль відігравало дослівне переписування текстів.
Хоча я постійно відзначав, що в кожному творі оповідання про битву на Ворсклі слідує за оповіданням про «похід на Дон», стемми цих текстів помітно відрізняються, що говорить про незалежне опрацювання кожної з цих тем майже кожним автором.
Із цих творів джерельне значення для історика має тільки запис Меховських анналів, наближений у часі до самої події.
Всі інші твори є плодом чистого розуму, котрі не мають жодного джерельного значення. Ключове значення тут має історичний роман, написаний Яном Длугошем. Його повна некомпетентість у справі (зокрема, плутанина Темір-Кутлуя з Тамерланом) фатально відбилась на всіх наступних творах польської традиції, із Густинським літописом включно.
За сто років від Длугоша до Стрийковського битва на Ворсклі послужила притокою для трьох визначних літературних творів – романів Длугоша та Ваповського і поеми Стрийковського. Всі вони мають значну художню цінність, нічим не поступаючись «Краледворському рукопису» чи навіть роману Сенкевича «Вогнем і мечем».
Оскільки принцип «Se non e vero, e ben trovato» відповідав і продовжує відповідати смакам читачів, цим творам був забезпечений тривалий успіх.
Але нам треба розрізняти читацький успіх твору красного письменства і значення тексту як історичного джерела. Розглянуті тексти прекрасно показують нам, як дивились поляки 15 – 16 ст. на патріотизм та шляхетську доблесть, можемо розглядати Спитка як архетипального (зразкового) польського героя, але саме намагання підтягнути реальну особу під мірку ідеального героя змушує авторів до вигадок. Ці вигадки – повторю – не мають ніякої ваги історичного джерела про події 1399 року.