Битва на Ворсклі 1399 р.
Микола Жарких
Написавши кілька статей про джерела для походу Вітовта на Ворсклу, природно скористатись їх плодами і написати історію цієї події у власному розумінні.
Нагадаю:
– найбільш докладним і компетентним джерелом є повість С1ЛСІ (1418 р.); її пізніші редакції у великоруських літописах і літописах Великого князівства Литовського повністю залежать від С1ЛСІ і не є першоджерелами; Никонівський літопис подає історичний роман, оснований на С1ЛСІ, але переповнений власними вигадками пізнього автора;
– в німецьких літописах є три незалежних оповідання, з яких найбільш змістовне – Йогана фон Посільге; запис продовжувача Дітмара Любецького короткий і мало компетентний, ще менш компетентний запис подано в Торунських анналах;
– серед польських літописів тільки Меховські аннали подають короткий запис, відносно сучасний події; у Длугоша маємо історичний роман, який показує повну некомпетентність автора; всі наступні польські твори прямо чи посередньо залежать від Длугоша.
Тепер роботи залишається небагато: 1, дати виклад подій на підставі компетентних джерел; 2, вилаяти тих істориків, які користувались пізніми фантазіями (вони прецінь мали ті самі можливості виявити авторитетні джерела, що й я, і коли цього не зробили – хто ж їм винен?).
Висновки
1. Битва на Ворсклі відносно добре висвітлена у письмових джерелах, написаних сучасниками події. Ці джерела були складені в Москві, Марієнбурзі та Кракові. У Великому князівстві Литовському ніякої власної пам’яті про цю битву не збереглось, відомості про неї були запозичені з московських, а пізніше – і з польських історичних творів.
2. Для походу під керівництвом Вітовта були зосереджені великі сили коаліції католицьких держав (Великого князівства Литовського, Тевтонського ордену, Польщі). В поході брали участь православні князі – васали Вітовта, та загін з Молдавії, але вони не відігравали самостійної політичної ролі.
3. Метою походу було утвердження Тохтамиша на престолі Золотої Орди і підпорядкування її у такий спосіб владі Вітовта.
4. Хан Темір-Кутлуй серйозно поставився до загрози і зосередив великі сили для відсічі.
5. Поразка литовського війська була зумовлена тактичною перевагою татар, котрі зуміли правильно розпорядитись наявними у них силами.
6. Поразка Вітовта знаменувала припинення експансії Великого князівства Литовського в південному напрямку, котре у весь наступний час (до 1569 року) не просунулось на південь далі Черкас. Стратегічна відмова від воєнної активності поставила литовські володіння на землях сучасної України у положення пограниччя, відкритого для постійних нападів татар.
7. За розмахом району мобілізації, складністю учасників коаліційного війська, тривалістю кампанії (5 місяців від травня до вересня 1399 року) ця війна мусить вважатись дуже масштабною для свого часу. За всіма цими показниками вона значно перевищує Куликовську битву 1380 року і може бути співставлена хіба що з битвою під Нікополем 1396 року.
Київ, 12 березня – 11 квітня 2017 р.