Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Баснословний «перший київський митрополит» Михаїл

Баснословний «перший київський митрополит» Михаїл

Микола Жарких

Михаїл – міфічний «перший руський митрополит», який буцімто очолював руську церкву після хрещення Русі кн. Володимиром Святославичем у 988 р.

Якщо вам усе ясно в цьому твердженні і ви з ним згодні – далі статтю можете не читати, бо ви й так маєте правильне уявлення про її предмет.

Якщо є щось неясне – читаємо далі…

Історія

Становлення системи церковного управління на Русі після акту хрещення 988 р. відбувалось повільно і важко. Найдавніша «Повість времен і літ» (1116) для часу кн. Володимира знає тільки одну духовну особу – Анастаса Корсунянина, священика Десятинної церкви. Перша незаперечна згадка про митрополита (Феопемпта) належить до 1039 р., тобто більше ніж 50 років після хрещення.

Уповні авторитетних руських джерел для акту хрещення, написаних учасниками або сучасниками самої події, не було. Тому дослідники змушені признавати авторитет джерелам, написаним значно пізніше, визнаючи, що їх автори не мали в руках давніших джерел.

Так, «Слово про закон і благодать» Іларіона (написане між 1037 і 1050 рр.) не знає ніякого митрополита. Так само його не знає найдавніший літопис – «Повість времен і літ» (1116); пізніші літописи в питанні хрещення Русі тільки повторюють цей літопис і не можуть вважатись незалежними, а тим більше авторитетними джерелами.

Питання про першого митрополита не мало в джерелах самостійної традиції – митрополита згадували (якщо згадували) лише в контексті оповідання про Володимирове хрещення Русі.

Коротке житіє Володимира (у складі Пролога під 15 липня, т. зв. Проложне) відоме у списках не раніше 1 пол. 14 ст. Це житіє не згадує про митрополита.

Так само пізніми (не раніше 14 ст.) є згадки пам’яті кн. Володимира під 15 липня у місяцесловах (Лосева, 2001, с. 91). Відсутність таких згадок у місяцесловах давнішого часу (відомих від середини 11 ст., від Остромирова євангелія) вказує, що в цей час шанування Володимира як святого ще не було, тому датування проложного житія 2-ю половиною 2 ст. здається занадто раннім.

Немає згадок про митрополита в описах хрещення у творі «Пам’ять і похвала князю Володимиру» (датування цього твору, як і його атрибуція Якову Мніху, залишається дискусійним – від 2 пол. 11 ст. до поч. 13 ст., списки не раніше 16 ст.) та в поширеному (звичайному) житії кн. Володимира (орієнтовно датується кінцем 13 – початком 14 ст.).

Отже, не тільки в давньоруський час, але і на першому етапі створення «Володимирової легенди» про митрополита в часи Володимира не було згадок.

Баснословіє

Згадки про «першого київського митрополита» виникають в дуже пізніх пам’ятках. Так, «Церковний устав князя Володимира» (датується різними дослідниками від 12 до 14 ст.) є пізнім фальсифікатом, приписаним князю Володимиру. Генетично первісною можна вважати Варсонофіївську редакцію устава (найдавніший список кін. 14 ст.), котра не містить згадок про патріарха та митрополита і титулатури князя Володимира.

На його основі, слід гадати, створено Оленінську та Синодальну редакції, котрі містять пишну титулатуру князя Володимира. Там згадуються (в дужках подаємо дату найдавнішого списку):

митрополит Леон – Синодальний ізвод (найдавніший список 14 ст. – з Новгорода), Археографічний ізвод (сер. 15 ст. – при одному зі списків Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу), Білозерський ізвод (1470-х рр.; в деяких списках цієї групи ім’я Леона закреслене і надписано ім’я Михаїла), Крестининській ізвод (4 чв. 15 ст.), Печерська редакція (сер. 17 ст.);

митрополит Михаїл – Іпатіївський ізвод (1420-х рр.), Архівний ізвод (1460-70-х рр.), Рум’янцевський ізвод (4 чв. 15 ст.), Архангельський та Пушкінський ізводи (рубежа 15 – 16 ст.), Волоколамський ізвод (1560-х рр.), ізвод «Стоглава» (3 чв. 16 ст.), Маркеловський ізвод (1 пол. 17 ст.), Львівський ізвод (1777 р.).

Слід відзначити, що поділ списків та ізводів щодо імені митрополита не збігається з поділом на редакції устава. В усіх перелічених ізводах пам’ятки міститься грубий анахронізм – митрополита призначає патріарх Фотій, котрий правив за сто років до події хрещення (з його іменем різночитань немає).

Троїцька редакція (2 чв. 16 ст.) характерна значним поширенням історичної частини: в ній Фотій призначає спочатку Михаїла, а потім Леона. Очевидно, що це пізня редакція, котра намагалась об’єднати дві рукописних традиції.

Волинська редакція уставу (кін. 15 ст.) має титул Володимира та ім’я Михаїла, але не згадує імені патріарха.

Можна зробити висновок, що ім’я Леон в уставі походить з новгородських пам’яток, а ім’я Михаїл – з московських.

Другою групою пізніх джерел виступають пізні літописи, які містять додаткові деталі про хрещення Володимира, відсутні у «Повісті времен і літ». Так, Софійський 1-й літопис старшого ізводу (доведений до 1418 р.) у статті 6499 (991) року містить запис, що Володимир узяв у патріарха Фотія митрополита Леона, новгородського архієпископа Акима та інших єпископів [ПСРЛ, 2000 г., т. 6, вып. 1 с. 105]. Це – пізній домисел (що видно хоча б з іменування новгородського владики архієпископом).

Цей запис міститься в усіх літописах, що походять від Софійського 1-го: Новгородському Карамзінському літописі (доведений до 1428 р.) [ПСРЛ, 2002 г., т. 42, с. 55], Новгородському 4-у літописі (1447 р.) [ПСРЛ, 1915 г., т. 4, вып. 1, с. 90], Софійському 1-у літописі за списком Царського (1508 р.) [ПСРЛ, 1994 г., т. 39, с. 35], Новгородському літописі Дубровського (1539 р.) [ПСРЛ, 2004 г., т. 43, с. 44; характерно, що в рукописі почерком 17 ст. над іменем Леона надписано: Михаїла].

Він міститься також в інших літописах, залежність яких від Софійського 1-го не є такою очевидною: Єрмолінському літописі (1481 р.) [ПСРЛ, 1910 г., т. 23, с. 15], Типографському літописі (1489 р.) [ПСРЛ, 1921 г., т. 24, с. 39], Московському зводі 1492 р. [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 365], Московському скороченому зводі 1493 р. [ПСРЛ, 1962 г., т. 27, с. 215], Московському скороченому зводі 1495 р. [ПСРЛ, 1962 г., т. 27, с. 314], Літописі від 72-х язик старшого ізводу (1497 р.) [ПСРЛ, 1962 г., т. 28, с. 18], Хронографі 1512 р. [ПСРЛ, 1911 г., т. 22, с. 367], Літописі від 72-х язик молодшого ізводу (1518 р.) [ПСРЛ, 1962 г., т. 28, с. 172], Тверському літописі (1534 р.) [ПСРЛ, 2000 г., т. 15, стб. 114; літопис завершено у Ростові, і місцевий патріот додав до переліку ростовського архієпископа Федора], Воскресенському літописі (1541 р.) [ПСРЛ, 1856 г., т. 7, с. 313].

Варіант Тверського літопису (Фотій – Леон – Аким – Федір) відбився й у Владимирському літописці (1534 р.) [ПСРЛ, 1965 г., т. 30, с. 37].

Особливий варіант цього запису подає Новгородський 1-й літопис молодшого ізводу (1446 р.): там нема згадки про патріарха, згаданий митрополит (без імені) та новгородський архієпископ Аким Корсунянин [Новгородская первая летопись. – М.: 1950 г., с. 159 – 160]. Чи цей варіант легенди генеалогічно старший за версію Софійського 1-го літопису – потребує окремого дослідження.

Такого запису нема у літописі Авраамки (1469 р.) [ПСРЛ, 1889 г., т. 16, стб. 39], Вологодсько-Пермському літописі (1538 р.) [ПСРЛ, 1959 г., т. 26, с. 31], Львовському літописі (1560 р.) [ПСРЛ, 1910 г., т. 20, с. 81], але оскільки в них згадується новгородський архієпископ Аким, то пропуск фрагменту з іменами Фотія і Леона слід розглядати як скорочення первісного тексту.

Я не звернув у свій час уваги на повідомлення Рогозького літописця: «І повелів [Володимир] церкви ставити, і поставив у Києві митрополита Михаїла, а по іншим городама єпископів і попів» [ПСРЛ, 1922 г., т. 15, ч. 1, стб. 16].

Як бачимо, тут про патріарха взагалі немає мови, а митрополита статись князь Володимир. Думаю, що ця недоречність – результат скорочення більш докладного оповідання (в Рогозькому літописці уся початкова історія Русі подана у сильному скороченні). Але це скорочення у списку 1440-х років засвідчує відносно раннє виникнення оповідання з іменем Михаїла.

Доповнено 13 лютого 2018 р.

Інакше представлена справа у Никонівському літописі старшого ізводу (1520 р.): тут князь Володимир узяв від патріарха Фотія митрополита Михаїла [ПСРЛ, 2000 г., т. 9, с. 57], і цей Михаїл заступає в оповіданні роль Анастаса Корсунянина. Михаїлу присвячено в літописі короткий параграф. Далі, під 6500 (992) роком літописець переповідає попередній варіант оповідання: патріарх Фотій призначає митрополита Леонта, а Леонт – новгородського єпископа Акима [с. 64].

Сильну залежність від оповідання Никонівського літопису показує «Степенна книга» (1560 р.) [ПСРЛ, 1908 г., т. 21, с. 102], в якій Михаїлу присвячено окрему главу (33-ю). Митрополиту Леонтію там присвячено 49-у главу [с. 113].

Третьою групою пізніх джерел виступають переліки митрополитів, додані до різних літописів. Генетично найранішим слід вважати перелік, доданий до статті 6496 (988) року в Новгородському 1-у літописі молодшого ізводу. Він починається з Феопемпта і закінчується Герасимом (+1435), тобто час його остаточного оформлення – 1431..1435 роки. Хоча до цього ж літопису додано устав з іменем Леона, це ще не вплинуло на перелік.

Наступна редакція переліку, яку ми будемо називати Новгородською, додана до Новоросійського списку Новгородського 4-го літопису (список закінчується на подіях 1437 р.). Він містить на початку імена Леонта та Михаїла, закінчується Фотієм (+1431), звідки можна виснувати, що час оформлення переліку припадає на правління Фотія (1410 – 1431). Перелік такої редакції уміщено на початку Воскресенського літопису (1541 р.), відмінність – тільки у продовженні переліку до Макарія (1542 – 1563), тобто до моменту завершення літопису.

Ще одна редакція переліку, яку ми будемо називати Московською, додана до скороченого Московського літописного зводу 1493 р. Вона містить на початку ім’я Михаїла, а потім – Леонта. Останнім у переліку стоїть Зосима (правив у 1490 – 1494 рр.). Вона містить також інші системні відмінності від Новгородської редакції.

Московська редакція набула поширення у московському літописанні. Вона уміщена на початку Симеонівського літопису (кін. 15 ст.), Никонівського літопису (1520), Хронографа редакції 1512 р. (за списком 1538 р.), у змісті Степенної книги (1560 р.).

Отже, переліки митрополитів при літописах не залежать від оповідання про хрещення Володимира у тих самих літописах.

Певне значення для нашого сюжету мають виправлення в деяких рукописах імені Леона на ім’я Михаїла – при відсутності виправлень у зворотньому напрямку. Це свідчить, що версія Леона була давнішою, але в конкуренції перемагав Михаїл.

Історію формування легенди про першого київського митрополита можна уявити собі у вигляді наступних етапів:

1. Орієнтовно в 1 пол. 14 ст. було складено коротку версію уставу князя Володимира. Укладач мав перед собою тільки літописне оповідання в первісному його варіанті, звідки узяв імена Володимира та Анни. Можливо, притокою для складання устава була якась грамота на користь церкви якогось князя Володимира (Володимира Васильковича Волинського?). Цей документ мав виконувати на Русі роль «Костянтинового дару» для римських пап.

2. Орієнтовно в 2 пол. 14 ст. цей короткий устав потрапив до Новгорода, де зазнав значної переробки: князю Володимиру надано пишний генеалогічний титул (із зазначенням імені Ольги – абсурдним з точки зору княжого права!) і вставлено імена патріарха Фотія та митрополита Леона як одержувача (бенефіціара) документа.

3. Орієнтовно на поч. 15 ст. новгородська версія устава потрапила в Москву, де з невідомої причини ім’я Леона було замінене на Михаїла. В подальшому розвитку тексту устава імені митрополита не надавалось значення, і книжники, котрі мали обидва варіанти, вибирали те або інше ім’я за власним уподобанням.

4. Одночасно з третім етапом на початку 15 ст. невідомий на ім’я патріот Новгорода вирішив додати 175 років до архієпископського стажу новгородських владик. На підставі новгородської версії устава він зробив доповнення до літописної статті про хрещення Русі, де з’явились не тільки Фотій та Леон, але й новгородський архієпископ Аким. Таким чином архієпископський титул новгородського владики можна було рахувати не з 1165 року, а з 991 (988). Цей запис потрапив до Софійського 1-го літопису, а через нього – до всіх наступних великоруських літописів.

5. В 1430-х роках укладач Новгородського 4-го літопису вирішив скласти довідковий перелік руських митрополитів. Він мав обидва варіанти уставу, і поставив на початку свого переліку Леона (мабуть, на тій підставі, що Леон був згаданий і літописі, а Михаїл – ні), а за ним – Михаїла. Цей варіант переліку набув певного поширення у подальшому літописанні.

6. Десь у 1490 – 1493 роках у московському літописному центрі також почали опрацьовувати перелік руських митрополитів. Знову було використано обидва варіанти уставу, але на першому місці опинився Михаїл, а Леону віддали друге місце. Такий перелік увійшов у певну суперечність з текстом самих літописів, котрі розповідали про Леона і геть не знали Михаїла.

Незалежність новгородського та московського варіантів переліку особливо підкреслюється тим, що новгородський містить баснословних митрополитів Николу, Афанасія та Федора, яких нема в московському; натомість московський містить рівно ж баснословних митрополитів Кирила та Федора, якого нема у новгородському варіанті.

7. В 1510-х роках редактор Никонівського літопису звернув увагу на невідповідність і переніс Михаїла з переліку в текст літопису на місце Леона, котрий був відсунутий на друге місце. Ця редакція оповідання про хрещення Володимира потрапила і до «Степенної книги» – офіційної історії Московської держави.

Остання була дуже поширена (відомо бл. 150 списків – більше, ніж усіх інших літописів разом узятих!) і тому версія про «першого митрополита Михаїла» стала панівною, а за Леона забули. Цьому немало сприяв гладкий, зв’язний і цікавий стиль викладу в Степенній книзі.

Закріпленню цієї версії в літературі немало сприяло також те, що Никонівський літопис та «Степенна книга» були надруковані раніше за інші джерела – відповідно у 1767 та 1775 роках.

Накреслена картина досить складна, але вона дозволяє пояснити усі виявлені в джерелах 14 – 16 ст. факти по темі.

Історіографія

Єпископ Амвросій (Орнатський) [История российской иерархии. – М.: 1807 г., , с. 45] не мав сумніву, що першим митрополитом був Михаїла, якому наслідував Леон.

Обережний Микола Карамзін [История государства Российского. – Спб.: 1818 г., т. 1, ] в основному тексті відзначив тільки суперечність пізніх літописів щодо «першого митрополита». У примітці до цього місця [№ 425, ] він зреферував доступні йому джерела, не висловлюючи власного погляду на них.

Митрополит Євгеній (Болховітінов) [Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии. – К.: 1825 г., с. 59 – 65] відзначив суперечність між «Повістю времен і літ» та «Степенною книгою», але в каталозі митрополитів подає першим Михаїла, а за ним – Леона.

Митрополит Макарій (Булгаков) [История христианства в России до равноапостольного князя Владимира. – Спб.: 1846 г., ] визнав першим митрополитом Михаїла, другим – Леона. Цей же погляд повторено в його основній праці [История русской церкви, ; 1-е вид. 1883 р.].

Сергій Соловйов [История России с древнейших времен. – Спб.: 1851 г., т. 1, ] з обережністю визнає Михаїла (на підставі Никонівського літопису).

Євген Голубінський першим присвятив окремий нарис питанню про «першого київського митрополита» [История русской церкви. – М.: 1901 г., т. 1, часть 1, с. 276 – 285]. Зауваживши розбіжності в доступних йому джерелах, він віддав перше місце Леону, а друге – Іоанну (баснословному «митрополиту», відомому з переліків). Михаїла ж він взагалі вигнав геть: «вас тут не стояло». Це був певний крок вперед, але непослідовний: якщо вже відкидати пізні джерела як не авторитетні, то треба було би відкинути і Михаїла, і Леона, і Йоанна. [Я не мав змоги переглянути перше видання 1880 р., але Лебединцев, котрий це видання бачив, реферує погляди Голубінського так само, як викладено і в 1901 р.]

Петро Лебединцев, присвятивши окрему статтю митрополиту Михаїлу з 12 ст. (1131 – 1147) [К вопросу о киевском митрополите 12 в. Михаиле. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1896 г., т. 10, с. 3 – 14], торкнувся і суперечливих даних джерел про першого митрополита. Він схилявся до думки, що в 10 ст. ніякого Михаїла не було, а виник він внаслідок помилкового перенесення особи 12 ст. в часи хрещення Руси. В такому випадку першим митрополитом варто було би визнати Леона.

Олексій Павлов з нагоди статті Лебединцева висловив своє припущення про походження імені митрополита Михаїла [Догадка о происхождении древне-русского предания, которое называет первого русского митрополита Михаилом Сирином. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1896 г., т. 11, с. 22 – 26]. Він звернув увагу, що сповідання віри, котре (за Повістю времен і літ) не названий на ім’я корсунський єпископ викладав князю Володимиру – написано Михаїлом Синкелом, і це ім’я було відоме руським книжникам. Тому вони і припустили, що автор сповідання був першим митрополитом. Виникнення цього погляду Павлов орієнтовно датував 1 пол. 13 ст.

Лебединцев відповів на статтю Павлова новою заміткою [Примечания к «Догадке» А. С. Павлова. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1896 г., т. 11, с. 27 – 33], в якій погодився зі схемою «Михаїл Синкел – митрополит Михаїл», але пропонував датувати її 16 ст. Тут Лебединцев більш рішуче наголосив, що митрополитів в часи Володимира не відомо, але оголосити всіх «перших митрополитів» вигадками він не наважився.

Михайло Грушевський першим з українських істориків розпочав війну за «приватизацію» історії Київської Русі (перефразовуючи класика, розподіл історичного минулого між імперіалістичними державами уже закінчився, і розпочалась боротьба за його переділ). В 1-у томі «Історії України-Руси» [1-е видання: Льв.: 1898 р., с. 327 – 328, 436 – 437] він зреферував звістки джерел та погляди істориків, не висловлюючись рішуче. В 2-у виданні цього тому [Льв., 1904 р., с. 460, 554] він додав до цього огляду, що традиція про Леона старша за традицію про Михаїла. У 3-у виданні 1-го тому [К.: 1913 р., с. 518 – 519] ці ж думки повторені в деякому скороченні.

Іван Огієнко у своєму популярному нарисі (1-е видання 1942 р.; [Українська церква. – К.: 1993 р., с. 56]) віддав першість Леону (з посиланням на Голубінського).

В популярному нарисі Івана Власовського (1-е видання 1955 р.; [Нарис історії української православної церкви. – К.: 1998 р., т. 1, с. 37 – 38, 44]) віддано першість Михаїлу, залишивши Леонтія другим.

Антон Карташов присвятив питанню про першого митрополита окремий нарис [Очерки истории русской церкви. – Париж: 1959 г., т. 1, с. 134 – 138]. Його висновок:

Что митрополит Михаил сам по себе не мнимая, а реальная личность и именно первый митрополит Русский, командированный миссионерствовать среди Руси великим Фотием, патриархом Цареградским, это является для нас высоко ценным достижением научного знания.

Тільки треба пам’ятати – Карташов вважав «митрополита Михаїла» діячем 9 ст., часів Аскольда.

Згідно особливого погляду Михайла Брайчевського [Утвердження християнства на Русі. – К.: 1988 р., с. 162 – 163], Михаїл був київським митрополитом у часи патріарха Фотія і князя Аскольда (в 860-х роках), а Леон був призначений так само Фотієм після смерті Михаїла. Так власне думав ще автор київського «Синопсиса» (1671 р. [Киевский Синопсис. – К.: 1836 г., с. 73]).

Згідно особливого погляду Анжея Поппе [Поппе А. Митрополиты киевские и всея Руси (988 – 1305 гг.). – В кн. Щапов Я. Н. Государство и церковь Древней руси 10 – 13 вв., М., 1989 г., с. 191 – 192], «Феофілакт – перший засвідчений джерелами київський митрополит», після якого буцімто був Іоан. Таким чином, із першої трійки митополитів, відомої за переліками 15 ст., викреслено як Михаїла, так і Леона.

Матвій Стахів [Христова церква в Україні. – Льв.: 1993 р., с. 84] не визнає ані Михаїла, ані Леона, висуваючи натомість цілком фантастичне твердження про хрещення Русі міфічними «слов’янськими єпископами», згадки про яких пізніше (від 1037 р.) затерли мстиві греки. Ця неймовірна конспірологічна «теорія» потрібна автору, щоби показати первісність римського і вторинність візантійського впливу на Руську церкву. Unia forever!

Тільки сучасний український історик Ярослав Затилюк (2014) поставив нарешті справу «першого митрополита» на належний раціональний грунт: він розглядає Володимирову легенду не як джерело для акту хрещення, а як свідчення поглядів людей 14 – 17 ст. на цей акт і доповнення (переформування) ними образу власного минулого (тобто як історіографію або історію баснословія).

Довідники

Павло Строєв, як личить документалісту, назвав першим митрополитом Феопемпта (1039 р.) [Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. – Спб.: 1877 г., стб. 1].

Дмитро Блажейовський включив у свій перелік аж двох Михаїлів – одного для князя Аскольда і одного для князя Володимира [Ієрархія київської церкви. – Льв.: 1996 р., с. 62 – 63]. Багато – то не шкодить, аби не було мало:

Скажуть вікувати;

Треба всюди, добрі люди,

Приятелів мати.

Російська «» (станом на травень 2016 р.) визнає першим митрополитом Михаїла, а другим – Леона. Само по собі – це не дивина, але посилання при цьому дано на А. Поппе, котрий, як ми бачили, не визнавав ані того, ані другого. Дивні діла твої, господи, і несповідимі шляхи Вікіпедії!

Інші національні Вікіпедії подають цю статтю скорочено, але сумнівів ніхто не висловлював.

Висновки

1. Нема підстав сумніватись, що першим київським митрополитом був Феопемпт, згаданий в 1039 р.

2. Конспірологічні теорії щодо «візантійської цензури», яка буцімто затерла згадки про давніших митрополитів, є результатом перенесення сучасних обставин і поглядів в далеке минуле і не можуть братись до уваги.

3. Ім’я «першого митрополита Леона» було вигадане у Новгороді в 14 ст. і звідти поширилось у писемності.

4. Ім’я «першого митрополита Михаїла» було вигадане, мабуть, у Москві на початку 15 ст. і також поширювалось у писемності паралельно з іменем Леона.

5. Вирішальне значення для закріплення Михаїла в ролі «першого митрополита» мав Никонівський літопис старшого ізводу (1520 р.). Його оповідання було спопуляризоване «Степенною книгою» (1560 р.), котра і до нашого часу визначає погляди у цій справі.

6. Історіографія, а за нею і довідники, в основному слідує версії «Степенної книги» замість того щоб оголосити всіх митрополитів до Феопемпта баснословними.

Література

Древнерусские княжеские уставы XI – XV вв. / Я. Н. Щапов. – М.: 1976 г.

ПСРЛ – Полное собрание русских летописей, 1841 – 2004 гг., т. 1 – 43.

Лосева О. В. Русские месяцесловы 11 – 14 вв. – М.: 2001 г.

Затилюк Я. В. князем Володимиром: конструювання історичної оповіді та її доповнення православними книжниками XII–XVI ст. – Український історичний журнал, 2014 р., № 1, с. 40 – 58.

Затилюк Я. В. «» хрещення Русі князем Володимиром в історичній культурі ранньомодерної України. – Україна в Центрально-Східній Європі, 2014 р., вип. 14, с. 71 – 100.

Київ, травень 2016 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 455

Модифіковано : 13.02.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.