Мартин Кромер (1555 р.)

Микола Жарких

Твір Кромера написано у хронікальному стилі, розбивки на річні статті в нього нема. Отже, розповівши про перший похід Вітовта на татар (який ми розглядали раніше), він зазначив, що Вітовт дав своєму війську рік спочинку, а далі почав новий похід:

Другого року по тому Вітовт, не слухаючи відраджувань короля і королеви, вдруге зібрався проти татар. На ту війну з ним безвідмовно пішла велика кількість польської та німецької шляхти, жадібна воєнної слави. Однак королева Ядвіга, пророкуючи протилежний наслідок того походу, багатьох відвела своєю повагою від тієї дороги.

Приєднались до тих загонів найзначніші особи з наших поляків, Рафал Тарновський, син сандомирського каштеляна Яна; Сендзівой Остророг, Доброгост Шамотульський, мазовецький воєвода Ян Гловачовський, Ян Домбровський, Верш Меховський, плоцький воєвода Соха, Томаш Вержинек, а понад тих всіх славніший – краківський воєвода Спитко Мельштинський, пан нижчої Русі або Поділля, котре його король Владислав подарував два роки тому, не звертаючи уваги на відмовляння королеви і деяких сенаторів. Король сподівався, що він за королівським наказом буде ставати з готовим людом на кожну війну.

Вітовт, переписавши під Києвом військо, сповнений доброї надії, вдерся з військом до татарських країв. У татар командував на той час Тамерлан, хоча з підлого роду узятий, але за зручністю і щастям у воєнних справах піднесений до такої потужності, що у війську своєму 12 сотень тисяч воєнного люду мав. Він побив турків, їх імператора Баязета спіймав у всадив у залізну клітку і возив із собою неначе якусь тварину, до того ж незвичайно швидко спустошив країни Іберії [в польському перекладі – явно помилково Іспанії], Албанії, Вірменії, Персії, Месопотамії, Азії та Єгипту і залякав пострахом свого імені весь взагалі окіл землі.

Уже тоді Вітовт, окрім всілякої оборони переправ, перейшовши ріки Сулу і Псолу (Sula & Psola), прийшов у татарські поля до ріки Ворскли. Там проти нього вийшов один з татарських князів (duces) Едигей найпотужніший полководець [legat; у польському перекладі – hetman] Тамерлана, з незліченною татарською мурашнею. Там тільки до стривоженої думки наших дійшли віщі застереження королеви Ядвіги.

Так за особливою порадою Спитка Мельштинського, спробували домовитись про мир з поганством. І татари не погорджували миром. Це було прийнято за порадою старших голів, а молодь ганьбила Спитка, закидаючи йому лякливість.

Отже, наші дали битву, а перемогли поганці, хоча й не без шкоди для себе. Якби поганство не напирало густими рядами, напевно було би уражено відвагою й умілістю наших.

Немало там наших без помсти полягло. Між ними брати короля Андій та Дмитро Корибут (Andreas & Demetrius Coributhus, & alii) та інших дев’ять руських і литовських князів на полі лягло, і дуже мало живих потрапило в руки неприятеля.

Вітовт зі стриєчним братом Свитригайлом, до того ж з Остророгом і Шамотульським, бачачи, що його військо програє, злякалися й поїхали. Але Мельштинський, маючи можливість відійти здоровим, не поїхав і не скористався охороною від поганського царя (якому він сподобався своєю цнотою і мудрою порадою при намовлянні до миру). Він ускочив поміж найгустіші лави поган, і волів почесно загинути – чого сам собі бажав і Павлові Щуковському наперед говорив. Той, коли Спитко умовляв на мир, закидав йому в очі лякливість і прив’язаність до прекрасної жінки; але той рицар, мужніший язиком, аніж руками, сам перед усіма показав спину.

Недовго і Тамерлан після тієї перемоги тішився життям, того ж року помер. Татари ж, ідучи шляхом перемог, пустошили Поділля і Волинь, добігли аж до Луцька. Кияни однак відкупили від спустошення своє місто і грунти трьома тисячами рублів. А тоді рубль на Русі й Литві важив сто цілих грошів [De origine et rebus gestis Polonorum libri XXX. – Basileae: I. Oporium, 1558, ; Kronika polska Marcina Kromera biskupa warmińskiego. – Sanok : 1857, ].

Ми бачимо, що основою оповідання Кромера виступає роман Длугоша, але деякі подробиці походять з Посільге (швидка смерть татарського царя – можливо, що й не прямо з рукопису, а з якогось друкованого німецького історичного твору, де було використано літопис Посільге); також бачимо виразні сліди повісті С1ЛСІ (імена вбитих Андрія та Дмитра – його Кромер помилково назвав Корибутом, напад на Волинь і Луцьк, викуп з Києва). Нічого дивного в цьому немає – ми бачили, що Кромер користався «Вітовтовим» літописом, в якому була і великоруська повість про битву на Ворсклі.