19. «Новгородська» група (№ 400 – 432)

Микола Жарких

Цілком виразна «новгородська» група, як не дивно, не виділена в СРГ окремим заголовком.

(400) Новгород Великии детинец камен а болши древян

Завдяки додатковому визначенню ми можемо не сумніватись, що йдеться про місто, котре з 1999 року офіційно зветься . Клас вірогідності – А.

, що муровані укріплення дитинця почали будувати в 1333 році і продовжили в 2 пол. 14 ст. Природно, що окольний город на обох берегах Волхова мав дерево-земляні укріплення, так що вказівка СРГ «детинец камен а болши древян» відповідає реаліям 2 пол. 14 – 15 ст.

(401) а святаа Софиа о шести версех

у Новгороді дійсно є і він дійсно має 6 верхів (якщо до п’яти верхів над навами додати ще верх над сходовою баштою). Клас вірогідності – А.

(402) а озеро Илмерь

Немає сумніву, що це сучасне озеро . З його північного кінця витікає ріка Волхов і через 6.5 км протікає під дитинцем Новгорода. Клас вірогідності – А.

Форму назви Илмер (Илмерь) можна побачити у недатованій частині «Повісті временних літ», в описі розселення слов’ян [ІпатЛ, стб. 5, 6], бачимо її і в 15 ст. [1471 р. – СимЛ, с. 230]. Отже, форма назви в СРГ відповідає вживанню 15 ст.

(403) река Волхов

Новгород справді стоїть на ріці – тут писар СРГ не помилився. Клас вірогідності – А.

(404) Ладога камен

Можна не мати сумніву, що це сучасне село на Волхові у 15 км від його впадіння в Ладозьке озеро.

Город добре відомий з давньоруських літописів, зокрема в Новгородському 1-у літописі під 6624 (1116) роком сказано: «Том же лете Павьл, посадник ладожьскыи, заложи Ладогу город камян» [Н1Л, с. 20]. Можна припустити, що ці давні муровані укріплення підтримувались і пізніше, і визначення СРГ «камен» відповідає дійсності. Клас вірогідності – А.

(405) Орешек

Про заснування цього города є чітка згадка у Новгородському 1-у літописі: «В лето 6831 [1323]. Ходиша новгородци с князем Юрьем и поставиша город на усть Невы, на Ореховом острове» [Н1Л, с. 97]. Досить часто згадується Орешек і пізніше (Новгородський 1-й літопис, за географічним покажчиком). нині відреставрована. Клас вірогідності – А.

В усіх списках СРГ Орешек названий кам’яним, думаю, в списку Новгородського 1-го літопису це визначення пропущене випадково.

(406) Корельскыи

Перша згадка про цей город міститься в Новгородському 1-у літописі:

В лето 6818 [1310]. Ходиша новгородци в лодьях и в лоивах в озеро, и идоша в реку Узьерву, и срубиша город на порозе нов, ветхыи сметавше… В лето 6822 [1314]. Избиша Корела городчан, кто был Руси в Корельском городке, и въведоша к собе Немец [Н1Л, с. 92, 94].

Згадки про цей город продовжувались і пізніше, зокрема під 6912 (1404) роком записано про приїзд до Новгорода смоленського князя-вигнанця Юрія Святославича:

… и дашя ему 13 градов: Русу, Ладогу, Орехов, Тиверскыи, Корелскыи, Копорью, Торжок, Волок Ламскыи, Порхов, Вышегород, Высокое, Кошкин, Городец [НКЛ, с. 94; Н4Л, с. 395 – 396; в Н1Л, с. 398 звістка скорочена, перелік городів пропущено].

Всі вони значаться і в СРГ.

Можна не мати сумніву, що Корельський – це фортеця на острові посеред ріки Вуокса, у 4 км від місця її впадіння у Ладозьке озеро. Клас вірогідності – А.

Додатково хочу звернути увагу, що поставлено «город на порозе». Вище (277 – 278) ми бачили загадкове визначення «Копорья на Порозе». Чи не могло статись так, що це визначення відірвалось від Корельського і причепилось до Копор’я?

(407) Тиверьскии

Про цей город є виразна згадка під 1404 роком (як вище) і далі: «В лето 6919 [1411]. Пришед Свея воиною и взяша пригород новгородскыи Тиверьскыи» – і далі йде оповідання, як новгородці побили шведів [Н1Л, с. 402].

Вважається, що цей город знаходився на острові посеред ріки Вуокси біля сучасного села Васильєво Приозерського району Ленінградської області. Там збереглись . Клас вірогідності – А.

(408) за Волоком

Вперше такий вираз зустрічається в Новгородському 1-у літописі: «В лето 6587 [1079]. Убиша за Волоком князя Глеба, месяця маия в 30». Далі «в лето 6677 [1169]. Иде Даньслав Лазутиниць за Волок даньником съ дружиною»; «в лето 6695 [1187]… избьени быша печерьскеи и югърьскии в Печере, а другии за Волоком» (звідси видно, що Печора – то щось одне, а за Волоком – щось інше) [Н1Л, с. 18, 33, 38].

Далі в тому ж літописі: «В лето 6724 [1216]… что еси зашьл волости нашеи новгородьскои Волок, въспяти; мир с нами възьми» (таку пропозицію зробили новгородці князю Юрію Всеволодовичу перед битвою на Липиці). Подібна вимога була поставлена перед князем Ярославом Всеволодовичем: «В лето 6737 [1229]… отступися Волока, и что есть новгородьскаго за тобою, силою еси зашьл, а крест целуи» [Н1Л, с. 56, 68].

Далі Новгородський 1-й літопис старшого ізводу не цікавиться Волоком, а літопис молодшого ізводу дещо подає:

В лето 6781 [1273]… Святослав со тферици и начаша воевать волость новгородскую: Волок, Бежици, Вологду [Н1Л, с. 322].

В лето 6845 [1337]… Тои же зимы розратися князь великыи Иван с новгородци, и посла рать на Двину за Волок [Н1Л, с. 347].

(Отже, з точки зору жителя Новгорода, Північна Двина – це «за Волоком».)

В лето 6850 [1342]… Лука Валфромеев, не послушав Новаграда, митрополица благословениа и владычня, скопив с собою холопов збоев, и поеха за Волок на Двину, и постави городок Орлиць; и скопивши Емцан, и взя землю Заволочкую по Двине, все погосты на щит. В то же время сын его Онцифор отходил на Вагу… [Н1Л, с. 355].

«В лето 6905 [1397]… насла князь великыи Василии Дмитриевич за Волок на Двину бояр своих» – і так захопив усю Двінську землю [Н1Л, с. 389].

В лето 6906 [1398]… Воеводы же новгорочкыи: посадник Тимофеи, посадник Юрьи и Василии и вси вои поехаша за Волок на Двину к городу к Орлецу [Н1Л, с. 392].

В лето 6909 [1401]… Того же лета на миру, на крестъном целовании, князя великаго Василья повелением Анфал Микитин да Герасим Рострига с князя великаго ратью наихав воиною за Волок на Двину и взял всю Двиньскую землю на щит без вести… И Степан Иванович, брат его Михаила и Микита Головня, скопив около себе важан и сугнав Аньфанла (!) и Герасима, и бишася с ними на Колмогорах [Н1Л, с. 396].

В лето 6953 [1445]… Приидоша Свея Мурмане безвестно за Волок на Двину ратью, на Неноксу, повоевав и пожгоша [Н1Л, с. 426].

В останньому епізоді, я думаю, оті «мурмане» напали на Двіну з півночі, з боку моря ( знаходиться власне на березі Білого моря, не на Двіні), але для новгородського літописця кожна подія на Двіні відбувається «за Волоком».

Важливо відзначити, що всі процитовані згадки походять із новгородського літопису, московські літописи боротьбою за Двіну не цікавились. Є нова стаття, де прокоментовано наведені літописні звістки [Едовин А. Г. Двинские войны 1323–1417 гг. – «Петербургские военно-исторические чтения», СПб., 2020 г., – 19].

Ясно, що Волок цих звісток – це вододіл басейнів Балтійського і Білого морів (власне, Північної Двіни). Де саме проходив цей шлях і чи був там один маршрут чи кілька – із цих звісток зміркувати не можна. , що шлях проходив через Кубенське озеро. Може, й так – для моєї вузької теми це не істотно.

Важливо, що вираз «за Волоком» постійно вживався в новгородській писемності 12 – 15 ст., і СРГ слідує цій традиції. Дану позицію в СРГ можна вважати літературним запозиченням. Клас вірогідності – Е.

(409) на Колмогорах

Перша згадка «Двінського посадника на Колмогорах» міститься в грамоті великого князя Івана Даниловича, надісланій ним разом з очільниками Новгорода до того посадника [Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи археографической экспедицией императорской Академии наук. – Спб.: 1838 г., т. 1, № 2, ]. У виданні грамота загально датована роками правління Івана – 1328 – 1340 рр., але мені здається, що вона була видана під час приїзду князя Івана до Новгорода в 6837 (1329) році, коли новгородський літописець занотував, що князь Іван прийшов у Новгород на стіл [Н1Л, с. 98].

Подія «на Колмогорах», як ми бачили вище, згадувалась у 1401 році. Наступна згадка міститься у тому ж Новгородському 1-у літописі під 6925 (1417) роком:

Того же лета с Вятки, из князя великого отчине, княжь боярин Юрьев Глеб Семеонович с новогородчкыми беглице, с Семеоном Жадовьскым и с Михаилою с Россохиным, и с устьюжаны и с вятцаны изъихаша в насадех без вести в Заволочькую землю и повоеваша волость Борок Ивановых детеи Васильевича, и Емцю и Колмогоры взем и пожгли [Н1Л, с. 407].

Якщо перша звістка могла стосуватись урочища чи поселення, то друга начебто більш виразно вказує на поселення. Чи було воно укріпленням, городом – не можна сказати напевно.

Можна не сумніватись, що назва позначає сучасне село на лівому березі Двіни у 100 км від Білого моря. Клас вірогідності – А.

(410) в Емце

– досить значний (188 км) лівий доплив Двіни. Гирло його знаходиться у 77 км на південь від Холмогор.

В записі 1342 р. ми бачили «емцан» (жителів Ємці), а в записі 1417 р. – «Емцю». Скоріше за все, це означало жителів поселень на ріці Ємца.

Сучасні дослідники пишуть, що «Емецкий городок» знаходився на Ємці у 2.5 км від її впадіння в Північну Двіну. Нині він зруйнований, але дещо археологи встигли дослідити [Ясински M. Э., Овсянников О. В. Взгляд на Европейскую Арктику. Архангельский Север: проблемы и источники. – СПб.: 1998 г., т. 1, – 96]. Вони вважають, що городок з’явився десь у 3-й чверті 15 ст.

Думаю, тут в СРГ згадана ріка Ємца, можливо, її нижня течія. Клас вірогідності – А.

(411) на Ваге

– велика (575 км) ріка, лівий доплив Північної Двіни. Вона один раз згадана в літописі під 1342 роком (як вище). Гирло Ваги знаходиться у 95 км на південь (вище за течією Двіни) від гирла Емці.

Що саме знаходилось «на Ваге» – СРГ не уточнює. Навряд чи це був сучасний Шенкурськ, як думав М. Тихомиров [ТМН2, с. 132] – він-то стоїть на ріці Вага, але , що згадувався в 1446 році під назвою Шенкурье. Я цього не перевіряв, але якщо справді так і писар СРГ думав про Шенкурськ, то він і вжив би його властиву назву.

Думаю, тут в СРГ згадана ріка Вага, можливо, її нижня течія. Клас вірогідності – А.

(412) Орлечь

Вище ми бачили згадку про заснування Орлеця в 1342 р. і далі згадку про нього в 1398 р. В Новгородському 1-у літописі це взагалі єдине конкретне поселення (навіть городок!) у всьому Заволоччі.

Вважається, що був зруйнований під час війни 1398 р. і більше не відновлювався. Городище його знаходиться на лівому березі Двіни точно напроти сучасного містечка у 26 км на південь від Холмогор. Клас вірогідності – А.

В цілому група записів 408 – 412 здається мені скороченням якогось опису заволоцьких володінь Новгорода: «за Волоком – [щось є] на Колмогорах, [щось є] в Емце, [щось є] на Ваге, [іще є] Орлечь». Після цього СРГ переходить до земель на південний схід від Новгорода.

(413) Торжок

Єдине поселення такої назви – це сучасне місто .

В Новгородському 1-у літописі є згадки про «Новый торг» під 6645 (1137), 6655 (1147) і подальшими роками (див. ) – аж до 6705 (1197) року. Далі, починаючи від 6718 (1210) року, в літописі згадується переважно Торжок. Через його велике значення для Новгорода він згадується дуже часто. Клас вірогідності – А.

(414) Демяна

В Новгородській області є сучасне місто з подібною назвою – . Йому присвячена спеціальна корисна стаття [Васильев В. Л. средневековой Новгородской земли (история населенного пункта и этимология имени). – Вопросы ономастики, 2005 г., № 2, с. 97 – 110]. Якщо не рахувати СРГ, ця назва (в тому числі у формі Демяна) згадується у договорах Новгорода із Литвою 1431, 1441..1442, 1471 р., також у літописі під 6949 (1441) роком [СимЛ, с. 192; Н1Л, с. 421].

Городом Демон виразно названий в літописній згадці 6990 (1482) р. [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 329]. Чи мав він такий статус раніше – не видно, але в сер. 15 ст. це поселення безсумнівно існувало. Клас вірогідності – А.

(415) Молвотице

Село існує й нині у 28 км на південь від Демянська. «Молвотичи» згадані у новгородській (десь середини 12 ст.), а в літописі під 6909 (1401) роком виразно згадано: «погоре владычень городок Молвотице» [Н1Л, с. 397]. Цей город мав певне значення у московсько-новгородських війнах 3 чв. 15 ст. Клас вірогідності – А.

(416) Березовечь

В договорі литовського великого князя Казимира із Новгородом (орієнтовно 1441..1442 рр.) зазначено: «На Березовцы взяти мне великому князю полтора рубля да 20 куниц» [Грамоты Великого Новгорода и Пскова. – М.: 1949 г., № 70, ]. Вважається, що давній Березовець – це біля деревні Осташковського району Тверської області, на березі озера Селігер.

Давня назва збереглась у назві Березівського плеса озера Селігер, а також у назві сусідньої деревні – . Клас вірогідності – Б.

(417) Стержь

У жалуваній грамоті московського князя Івана 3-го своєму братові Борису на Ржевську землю (1483 р.) описано границю Стержської волості, яка належала новгородському Аркажу монастирю, і ржевських волостей Кличен та Вселук, які були пожалувані Борису [ДДГ, № 77, с. 921].

Нині поселення з такою назвою не існує, вважається, що Стерж – це на березі . Клас вірогідності – Б.

(418) Морева

Про село на півдні Новгородської області є дуже гарна і змістовна стаття [Васильев В. . – Чело, 2002 г., № 1 (23), с. 41 – 46]. Поселення з назвою Морева згадується у 1229 р. і потім у новгородсько-литовських договорах 15 ст. В цих договорах значиться, що Морева мала виплачувати певну данину Литві, і можливо тому (слушно думає В. Васильєв) записана в СРГ двічі – раз серед литовських володінь (№ 231), а другий раз – серед новгородських.

Чи була Морева городом – із зібраних у статті даних не видно. Клас вірогідності – А.

(419) Велиль

В уже згадуваній жалуваній грамоті 1483 р. для князя Бориса Волоцького окреслено рубіж новгородської Велильської волості із ржевською волостю Вселук [ДДГ, № 77, с. 292]. В числі новгородських волостей Велиль згадується і пізніше [1494 р. – № 83, с. 329; 1504 р. – № 89].

Контекст цих згадок дуже добре узгоджується з розміщенням сучасного села у 15 км на південний захід від Марёва. Трохи непокоїть тільки відсутність ранніх згадок, до середини 15 ст. Клас вірогідності – Б.

(420) Лукы

Назва Луки нам уже зустрічалась в СРГ під № 284. Чи вважати цей запис за подвоєння, чи за згадку якихось інших Лук, так само невідомих? Ясно, що це – не Великі Луки, як думав М. Тихомиров [ТМН2, с. 113].

Вважаю запис подвоєнням. Клас вірогідності – Ж.

(421) Руса

Сучасне місто тільки з 16 ст. стала зватись Старою, а до того вона була просто Русою.

Перша згадка цією назви міститься у новгородській , котра за стратиграфією датується 2-ю третиною 11 ст. Від 6675 (1176) року Руса постійно згадується Новгородському 1-й літописі (див. ); під 6879 (1371) роком є запис про будівництво в Русі мурованої церкви [Н1Л, с. 371; СимЛ, с. 111], що у непрямий спосіб вказує на городський статус поселення.

Безспірна Стара Руса. Клас вірогідності – А.

(422) Кур

Поселення із назвою Кур нині невідоме. Відомі деревні і , розташовані на правому березі ріки Ловать на віддалі 1.5 км. Є дотепна стаття [Раздорский А. И., Селин А. А. жены князя Ивана Семёновича Ростовского Аграфены (1568 г.). – Очерки феодальной России (М.), 2004 г., вып. 8, с. 107 – 115], в якій зібрано додаткові відомості про ці поселення. Автори переконливо показали, що в пам’яті 1568 р. не міг згадуватись сучасний Курськ, а тільки оце поселення на Ловаті.

Неповне співпадіння назви. Клас вірогідності – Б.

(423) на Ловоти

Значна (530 км) ріка впадає в озеро Ільмень. Форма назви Ловоть вживається в статтях 6708 (1200), 6742 (1234) і далі [Н1Л, с. 45, 73], відома така форма і в московському літописанні [6824 – 1316 р., СимЛ, с. 88]. Клас вірогідності – А.

(424) Копорья камен

Копорья уже була згадана в СРГ під № 277. Відомо такої назви, із яких найдавніше і найбільш відоме – це у 12 км від берега Фінської затоки в сучасній Ленінградській області.

Перша згадка належить до 6748 (1240) р., коли німці спорудили город у погості Копор’є. Наступного року князь Олександр Ярославич здобув цей город [Н1Л, с. 78; СимЛ, с. 63 – 64].

Далі під 6787 (1279) р. записано, що князь Дмитро Олександрович «сруби город Копорью», а наступного року він же «обложиша город камен Копорью» [Н1Л, с. 323; С1ЛСІ, стб. 356], і невдовзі, в 6790 (1282) році, зайшла суперечка за Копор’є між великим князем Дмитром і новгородцями [ті самі літописи].

Далі в 6805 (1297) р. «поставиша новгородци город Копорью» [Н1Л, с. 328; «камен» – додає С1ЛСІ, стб. 364].

Під 6839 (1331) роком записано, що новгородці погодилися надати литовському князю Наримонту деякі землі, в тому числі половину Копор’я [С1ЛСІ, стб. 404]. В 6891 (1383) р. деякі новгородські землі було надано сину Наримонта – князю Патрикію, в тому числі й половину Копор’я [Н1Л, с. 379]. Згадка 1404 р. процитована вище.

Нарешті, в 6919 (1411) р. записано, що у князя Лугвена (Лінгвена, сина Ольгерда) народився син Ярослав – у Копор’ї [С1ЛСІ, стб. 533], де, виходить, Лінгвен реально жив. Можливо, відносно часте перебування литовських князів у Копор’ї дало підставу згадати Копор’є в числі литовських городів.

Муровані укріплення, про які були згадки вище, частково збереглися до наших днів, так що визначення СРГ «Копорья камен» має підставу. Клас вірогідності – А.

(425) Яма камен

Цілком виразну звістку про побудову цього города маємо під 6892 (1384) роком: «Того же лета поставиша новгородци город камен на Луге, на Яме… толко в 30 дни и в 3 дни» [Н1Л, с. 379]. Звідси видно, що Яма спочатку була назвою урочища чи маленького поселення, а надалі стала назвою города.

Далі в 6903 (1395) р. «приходиша Немци Свея к новому городку к Яме» [Н1Л, с. 387]. Наступні згадки 6905 (1397) та 6952 (1444) років повідомляють про напади німців на цей город [Н1Л, с. 389, 423].

Безспірна у сучасному місті на ріці Луга. Клас вірогідності – А.

(426) на Луге

Річок із назвою Луг / Луга відомо кілька, але в даному контексті можна не мати сумніву, що йдеться про значну (353 км) у Новгородській та Ленінградській областях, котра впадає у Фінську затоку.

Ця ріка часто згадується у зв’язку з орденсько-новгородськими війнами, починаючи від 6748 (1240) р. [Н1Л, географічний покажчик]. Клас вірогідності – А.

(427) а на Шолоне

– досить значна ріка (248 км), котра впадає в озеро Ільмень з південного заходу.

Перша згадка про неї пов’язана із нападом литви у 6725 (1217) р. [Н1Л, с. ]. Всі згадки в новгородському літописі подають форму Шелонь (або Шелоня), натомість московський літопис у трохи пізнішому записі подає форму Шолона [6979 – 1471 р.; СимЛ, с. 233 і далі] – точно як в СРГ. Клас вірогідності – А.

(428) Порхов камен

В 6747 (1239) р. «князь Александр с новгородци сруби городци по Шелоне» [Н1Л, с. 77]. Можна думати, що серед цих укріплень був і Порхов, котрий ще нічим не уславився. Далі в 6854 (1346) р. Ольгерд напав на новгородські землі і «с Порховьского городка и с Опоки взя окуп» [Н1Л, с. 358]. Далі в 6895 (1387) році «поставиша город Порхов камен» [Н1Л, с. 381]. Далі маємо згадку 1404 р., процитовану вище. Звернемо увагу – всі 4 городи зазначені в СРГ, хоча і не в тому порядку, що в літописі. Подальші згадки показують значну роль Порхова в житті Новгородської республіки.

Безспірне сучасне місто . Клас вірогідності – А.

(429) Опока

Перша згадка про місце з такою назвою належить до 6837 (1329) р., коли з наказу татарського хана Узбека московський князь Іван Данилович пішов війною на Псков – виганяти з нього ворога татар, опального тверського князя Олександра Михайловича. Тоді псковичі «прислаша послы с поклоном в Опоку, и доконцаша мир» [Н1Л, с. 342]. Наступну згадку під 6854 (1346) р. ми бачили трохи вище. З того, що з Опоки було взято окуп (а не просто пограбовано), можна вивести, що це було яке-не-яке укріплення.

Можна думати про сучасну деревню на Шелоні у 24 км на північ від Порхова. Пишуть, що там є давня церква св. Миколи, чи не 13..14 ст., що так само вказує на відносно високий статус поселення. Розташування її добре відповідає контексту походу 1329 року – військо не дійшло до Пскова 80 км. Про цю деревню думав і М. Тихомиров [ТМН2, с. 131]. Клас вірогідності – А.

(430) Высокое

Перша і, здається, єдина літописна згадка про город Високий належить до 1404 р. (як процитовано вище). О. Андріяшев зазначив, що за пізнішими документами цей город був центром повіту і складався із городка, сельця Високого та посада. Він вказав на деревню на ріці Судома [Андрияшев А. М. Новгородской земли. Шелонская пятина по писцовым книгам 1498 – 1576 г. – М.: 1914, с. 310]. Річка впадає у Шелонь з лівого боку у 2 км від Городка.

Посадом Високого Андріяшев вважав село Посад Городок на північ від Городка [Андрияшев А. М., с. 306]. На сер. 19 ст. показано Городок на Судомі і на північ від нього – село Княжьи Горы (нині – ). Де Андріяшев побачив отой Посад Городок – невідомо.

Приймаючи це місце з великими застереженнями, я ніякою мірою не можу зрозуміти, як міг безслідно зникнути значний город, не лишивши жодного сліду в топоніміці. Клас вірогідності – В.

Через якесь непорозуміння М. Тихомиров вказував на село Високе на правому березі Шелоні [ТМН2, с. 131], але посилався він при цьому на книгу О. Андріяшева. На Шелоні такого села нині не видно, є мізерна деревня у Дедовичському районі на сході Псковської області, у 9 км на південь від Шелоні і у 17 км на південний захід від Городка. Якщо локалізація Андріяшева правильна, що ця деревня не стосується давнього города Високий.

(431) Вышегород

Окрім процитованої літописної згадки 1404 р., про цей город так само майже нічого не відомо, як і про Високий. Андріяшев вказав його місце між озерами та [Андрияшев А. М., с. 354]. Між ними розташована сучасна деревня – у 32 км на південь від Порхова й у 18 км на захід від Городка (Високого) і найближчої точки на Шелоні. Клас вірогідності – А.

(432) Кошкин

Цей город згадано в літописі в 1404 р. (як вище). Андріяшев зазначив, що збережені писцові книги згадують про нього, але не дають ніякого поняття – де він знаходився. Дуже обережно висловлено припущення, що це те саме, що й Жедрицький погост [Андрияшев А. М., с. 364].

Сучасна деревня знаходиться у 10 км на захід від Вишегородка.

Для локалізації Кошкина потрібна додаткова інформація. Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

В цілому «новгородська» група із 33 об’єктів показує високу якість і компетентність: 25 об’єктів (76 %) локалізуються цілком упевнено, ще 4 (12 %) – зі значною ймовірністю. Її можна поділити на 4 підгрупи: 1, шлях від Новгорода до Тиверського; 2, місця «за Волоком»; 3, об’єкти на ржевському порубіжжі на південний схід від Новгорода; 4, об’єкти в басейні Шелоні на південний захід від Новгорода. Звичайно, це далеко не всі значні об’єкти, що були у володінні Новгорода.

Картосхеми

«Новгородська» група досить численна і досить якісна. Оптимальний маршрут я проклав такий: 409 → 412 → 410 → 411 → 406 → 407 → 424 → 425 → 405 → 404 → 400 → 421 → 429 → 428 → 431 → 418 → 415 → 414 → 413 = 2117 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 400 → 404 → 405 → 406 → 407 → 409 → 410 → 411 → 412 → 413 → 414 → 415 → 418 → 421 → 424 → 425 → 428 → 429 → 431 = 3220 км. Він нанесений на наступній схемі стрілками червоного кольору. Ентропія-А = 152 %. Слід звернути увагу, що цей реальний маршрут частково збігається із чисто умоглядним оптимальним маршрутом.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В): 400 → 404 → 405 → 406 → 407 → 409 → 410 → 411 → 412 → 413 → 414 → 415 → 418 → 421 → 424 → 425 → 428 → 429 → 431 = 3431 км, що дає нам ентропію-В = 162 %.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (409 – 431) дорівнює 992 км. Всі об’єкти групи на час складання СРГ належали до володінь Новгорода, і нема підстав називати якісь із них сторонніми. Разом з тим група не має виразного територіального ядра.