14. «Бобруйська» група (№ 319 – 336)

Микола Жарких

«Бобруйська» група об’єктів в СРГ формально входить у блок «А се рязанскии», але якістю своєю вона дуже сильно відрізняється в гірший бік навіть від розглянутої вище «рязанської» групи. Назву я їй дав за першим надійно локалізованим об’єктом в її складі.

(319) Крилатеск

Єдина подібна назва – це село , котре знаходилось на березі Москви-ріки в 11 км на захід від Кремля і з 1960 року включене до складу Москви.

Це село вперше згадане у заповіті московського великого князя Василя 1-го 1417 р. – він надав село своїй княгині (Софії Вітовтівні) [ДДГ, № 21, с. 58]. Цей же наказ повторено в його наступному заповіті 1423 р. [ДДГ, № 22, с. 58].

Це село, звичайно, не рязанське, але нічого кращого я вказати не вмію. Клас вірогідності – В.

(320) Неринеск

Перша згадка про Неринськ міститься в Іпатіївському літописі під 6655 (1147) роком: князь Святослав Ольгович, тікаючи від своїх ворогів, зустрівся на Москві з князем Юрієм Володимировичем; далі

«С[вя]тослав же оттоуда възвратисѧ к Лобыньскоу и оттоудоу иде к Нериньскоу и перешед Ѡкоу и ста… С[вя]тослав же пришед ста оу Нериньска и тогда придоша к немоу сли ис Половець» [ІпатЛ, стб. 340, 341].

Дослідники розуміють цей текст так, що Святослав мав намір прийти в Неринськ, і по дорозі переправився через Оку, так що Неринськ знаходився десь на правобережжі Оки. Цьому об’єкту присвячено спеціальну статтю Г. Шебаніна [Шебанин Г. А. . – Археология Подмосковья, 2023 г., вып. 19, с. 63 – 79]. Там розглянуто історіографію питання, системно розглянуто гідроніми з основою Нер- (а їх дуже багато). На підставі топографічних пошуків Г. Ш. спинився на городищі біля деревні у Заокському районі Тульської області. Під городищем протікає річка Нериска, котра через 13 км впадає в Оку. Городище має площу 0.7 га, знахідки з нього вказують на 11 – 12 ст. Життя на городищі припинилось задовго до складання СРГ.

Городище знаходиться у 18 км на схід від Алексина і у 40 км на південь від Серпухова. Основна проблема локалізації – повна відсутність пізніших згадок про Неринськ. Залишається припустити, що він запозичений до СРГ з Іпатіївського літопису, а на час складання СРГ він уже давно зник. Клас вірогідності – В.

(321) Кулатеск

Точно такої назви нині ніде нема. Доводиться приточувати до її пояснення згадку з Іпатіївського літопису 6654 (1146) року, де сказано, що князь Святослав Ольгович тікав від ворогів на Дідославль, далі на Козельськ, а далі «пришедшю же С[вя]тославоу в Колтеск городок и тоу присла емоу Гюргии в помочь тысѧчю Бренидьець» [ІпатЛ, стб. 338]. Далі, уже в наступному 6655 березневому році, Святослав зустрівся з Юрієм у Москві. Пізніших згадок про Кулатеск / Колтеск немає.

Дослідники думають про 11 – 13 ст. біля деревні Московської області. Воно розташоване на правому березі Оки у 7 км на захід від Кашири. Проблема та само, що й з Неринськом – на момент укладання СРГ цей город давно зник. Залишається припустити, що й він запозичений до СРГ з Іпатіївського літопису. Клас вірогідності – В.

(322) Рослаль

Точно така назва невідома, доводиться виправляти її на Рославль. Але цей Рославль треба відрізняти від іншого, більш відомого у Смоленській області.

«Наш» Рославль згаданий у договорі 1494 р. великого князя московського Івана 3-го з великим князем литовським Олександром. Останній зобов’язався не вступатись у володіння Івана «в Олексин, и в Тешилов, и в Рославль, и в Венев, и во Мстиславль, и в Торусу, и в Оболенеск» [ДДГ, № 83, с. 330]

Далі в заповіті Івана 3-го 1504 р. згадано: «город Кошыру з Заречьем, что за рекою за Окою, Тешилов, и Рославль и Венев, и Мстиславль» [ДДГ, № 89, с. 354].

Далі у заповіті Івана 4-го 1572 р. згадано: «город Каширу и з Заречьем, и со всеми пошлинами, и с волостми за Окою рекою, Тешилово, Ростовец, Рославль, Венев, Мстиславль» [ДДГ, № 104, с. 435].

Ці та інші згадки Рославля прокоментував А. Дедук [Дедук А. В. XIV – начала XVI в. – М.: 2018 г., с. 365 – 367]. Він вважає назву скороченням під титлом назви Ростиславль, і так може бути. Але де він знаходився – виразної вказівки немає. А. Д. вказав на Ростиславльський погост, який мав би знаходитись у 8 км на північний схід від села , на річці . Маленька проблема в такій локалізації полягає в тому, що у 8 км на північний схід від Хотуші знаходиться деревні та на річці , а річка Вашана тече на південь від Хотуші (наприклад, до Ясногорська на Вашані – 7 км).

Якщо подивитись на послідовність згадок місць в заповітах, ми знову побачимо повну неупорядкованість географії: Тешилов лежить у 50 км нижче Алексина на Оці, далі Веньов лежить у 70 км на південний схід від Тешилова, далеко від Оки, далі Таруса лежить на Оці між Алексином і Тешиловом, але у 80 км на північний захід від Веньова, і нарешті Оболенськ лежить у 25 км на північний захід від Таруси, зовсім не на Оці. Тому згадка невідомих Рославля й Мстиславля в цьому контексті вказує хіба що на північну частину сучасної Тульської області, котра лежить на південь від Оки.

У краєзнавчій літературі висловлена думка, що Ростиславь – це сучасне село [Дружинин А.Г. Село Лаптево-Ростислово и его храмы (Тульского уезда). – Тульская старина, 1901 г., , с. 30 – 39]. Звідки конкретно видно, що Лаптево колись мало назву Ростислово – я не зрозумів. Дружинін посилався на якісь не названі конкретно «документи 16 ст.».

Село Лаптево лежить у 30 км на захід від окресленого А. Дедуком села Овечкино, на річці . Тобто всі запропоновані дослідниками локалізації суперечать одна одній. Наразі цей об’єкт слід вважати невідомим. Клас вірогідності – Г.

(323) Польскыи

Це визначення може стосуватись як невідомого Рослаля, так і Свинеска (так само невідомого). У справі локалізації воно не допомагає. Клас вірогідності – Г.

(324) Свинеск

Цей запис є дублікатом невідомого науці Свинеска № 180. Клас вірогідності – Ж.

(325) Новгородок на Осетре (326)

– досить значний (228 км) доплив Оки в Тульській та Московській областях. Клас вірогідності – А.

Але Новгородок на цій ріці геть невідомий! У книзі «Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба», у томі «», складеному М. Барановичем, висловлено припущення, що це – село при впадінні Осетра в Оку (с. 541). О. Монгайт пропонував [Монгайт А. Л. op. cit., с. 238], хоча він відомий лише з 1521 року. Все, що було в Зарайську давніше – мабуть, чиста фантастика, принаймні вимагає критичної перевірки. Виразного давньоруського сліду тут нема.

Обидва припущення нестійні. Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(327) Бобруеск

Точно така назва нині невідома, приходиться поправляти її на – місто у Могилівській області Білорусії.

Перша згадка про нього походить з 1387 року [ГС 1387]. В сер. 15 ст. було згадано «бобруйського намісника» [LM 3, с. 71], далі в 1488 р. згадано «дубас бобруйський» (торговельне судно) [LM 4, № 138, с. 146]. Невелика кількість згадок показує відносно незначну роль цього поселення в 15 ст. Клас вірогідності – А.

Була висловлена думка, що цей Бобруеск – це [Шебанин Г. А. западной части Рязанского княжества XII – начала XVI в. – «Великое княжество Рязанское: историко-археологические исследования и материалы», М., 2005 г., с. 469]. Підстав для такої локалізації у статті не висловлено ніяких, нема з чим сперечатись.

(328) Дубечин

Назва Дубечин нині невідома, найбільш подібною є назва села у Ковельському районі Волинської області. Воно стоїть на річці Лютка, котра впадає у Прип’ять. Відоме це село з 1500 року.

Далі є село Дубечно () у Люблінському воєводстві в Польщі, у 66 км на захід від ковельського Дубечна. Воно відоме з 1640 р.

Є ще деревня у Берестейський області Білорусії, у 46 км на північ від Дубечна ковельського і у 68 км на північний схід від Дубечна люблінського. Історія його невідома.

Отже, всі три поселення дуже зручно розмістились на стику границь сучасних України, Польщі та Білорусії, на північно-західній Волині. В інших краях східної Європи таких назв немає, і тут мабуть є якась закономірність (неясна для мене).

З великим зусиллям приймаю Дубечно-Ковельське. Клас вірогідності – В.

(329) на Плаве

Відома невелика (89 км) річка в Тульській області Росії. Вона впадає в річку Упу, а вже Упа впадає в Оку. Найвизначніше поселення на ній так і називається – Плавськ (радянізм, у 1671 – 1926 рр. – Сергіївське). На ній стоїть зо два десятки поселень, серед яких немає нічого хоч трохи подібного до Дубечина ані до Микитина, які сусідують в СРГ.

До цього місця М. Тихомиров [ТМН2, с. 123] спробував приточити фразу із заповіту Івана 4-го: «Да ему ж [царевичу Івану] даю город на Плаве и на Солове» [ДДГ, № 104, с. 435]. На думку пізнішого копіїста заповіту, йшлося про Крапивну біля гирла Плави. Але:

1, сам город на Плаві не названий на ім’я. Так могло бути лише у випадку, коли він – новозаснований, і назва його ще не устоялась. Тобто про ніяке 15 ст. не може бути мови.

2, річка тече загалом паралельно до Плави і впадає у ту саму Упу. Між їх гирлами – 8 км, тобто город не міг одночасно стояти і на Плаві, і на Солові. Тут у заповіті якась недокладність.

Окрім розглянутої річки, нині відоме ще невелике озеро у 37 км на північ від Вітебська. На його березі нині відома одна тільки деревня – знову не Дубечин і не Микитин.

З великим зусиллям приймаю річку Плаву в Тульській області. Клас вірогідності – В.

(330) Микитин

М. Тихомиров волів читати СРГ так: «Дубечин. На Плаве Микитин. Вердерев» [ТМН2, с. 95, 118, 123; звертаю увагу на довільну розстановку крапок!] і вважав, що Микитин – це сучасне село біля гирла Плави. Підстав для такої локалізації, як бачимо, немає ніяких.

Хоча ім’я Микита – українізований варіант календарного грецького імені Никита – відносно поширене в Україні і відомі носії прізвища Микитин, географічних назв Микитин не існує. Найближче підходить назва Микитин Ріг (від 1775 року – ), де була Микитинська переправа через Дніпро, Микитинська Січ, а з 1652 р., кажуть, згадувалось уже й село Микитине (не Микитин!).

В Росії, , була деревня Микитино десь у 18 км на північ від Костроми, але в 1609 році його спалили поляки, і далі за неї вже не чути. Можливо, це те саме, що сучасна деревня у 12 км на північ від Костроми.

Але якщо ми змінимо характерну назву Микитин на Никитино, ми отримуємо ціле море можливостей – , що робить справу локалізації безнадійною.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(331) Вердерев

М. Тихомиров вказав на село у 9 км на північний схід від міста Скопин Рязанської області [ТМН2, с. 119]. Із цим можна погодитись із застереженням, що село відоме лише з 1629 року. Клас вірогідності – Б.

Це непокоїло самого Тихомирова, і він вказав також на невелику (74 км) річку Вьорда (, впадає в Ранову → Проню → Оку), на якій стоїть місто Скопин. Але є ще інша річка (впадає в Пару → Оку), її гирло лежить у 84 км на схід від гирла Вьорди-Скопинської. Думаю, назва Вердерев не пов’язана із гідронімами.

(332) Ломихвост

Така географічна назва нині невідома.

Висловлена думка, що це – сучасне село Скопинського району Рязанської області на річці Вьорда-Скопинська [Коростелев В. А., Российский М. А. Прошлое Скопинской земли в очерках по истории её сёл и деревень. – М.: Вече, 2017 г., т. 1 (Алмазово – Кушуново), ]:

Имеются некоторые основания предполагать, что в окрестностях современного Городецкого мог располагаться и город Ломихвост. Возможно, под этим названием было известно одно из выявленных селищ или даже комплекс поселений на обоих берегах р. Вёрды, если они существовали одновременно. Как свидетельствует план Генерального межевания дачи села Городецкого, датируемый 1779 г., в это время около 1 км выше по течению реки от современного моста ее русло делало крутой поворот, образовывая два параллельных излома с островом посередине. Не исключено, что название Ломихвост указывает как раз на эти излучины или заломы реки с островом.

В словаре В.И. Даля: «Заламыванье ср. длит. заломанье окончат. заломленье однократн. залом м. заломка ж. об. действ. по знач. глаг. || Залом и самый предмет или та часть его, место, которое заломлено: колено, локоть реки, поворот дороги, загиб». В том же словаре сообщается об одном из значений слова «хвост» – «хвост острова, арх. нижний конец по течению; верхний голова, а берег головы: взглавье».

Острова на излучине Вёрды существовали и северо-западнее Городецкого, немного ниже по течению. Возможно, название Ломихвост является образным описанием резкого изгиба реки как излома и образовавшегося ниже по течению некоего хвоста в виде трех рукавов реки.

Я спеціально процитував цю топонімічну фантазію повністю, щоби стало ясно – ніяких конкретних підстав вважати Городецьке, відоме від 1676 р., за Ломихвост – немає.

Через невміння читати та / або нерозуміння написаного твердить, буцімто П. Саунькин вважав Ломихвост за сучасний Скопин [Саунькин П. С. «Птичьи» ойконимы Рязанского края: проблема Скопина. – «Актуальные вопросы современной лингвистики: Тихоновские чтения», Елец, 2021 г., ч. 1, ]. Насправді у статті сказано рівно протилежне: що немає підстав вважати Ломихвост за Скопин.

Я ж не гуманітарій, я – відставний фізик-теоретик. Тому я не тільки вмію читати, але вмію розуміти написане.

Висновок: невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(333) въверх по Дону

Назва великої (1870 км) ріки не викликає сумнівів. Клас вірогідності – А.

Але що значить вказівка «вгору Доном»? Вгору – від якого місця?

Дон має виток у сучасному місті Тульської області, і звідти тече генеральним курсом на південь. Цей виток лежить на південь від усіх об’єктів «рязанської» групи, хіба що Вердерев та річка Плава лежать на приблизно тій же широті, що й виток (але не південніше). Ніякої точки на Дону, від якої слід було рухатись вгору, в СРГ не позначено.

Можливо, ця вказівка стосувалась розміщення Ломихвоста, але це нічого не допомогло останньому.

(334) Дубок

Назва поселення відносно поширена: є такі деревні у Берестейській та Гродненській областях Білорусії, також у Ленінградській, Псковській та Тверській областях Росії – де завгодно, тільки не на Дону.

В договорі московського князя Дмитра Івановича з рязанським князем Олегом Івановичем (1382 р.) записано:

А что на Рязанской стороне за Окою, что доселе потягло к Москве, почен Лопастна, уезд Мстиславль, Жадене городище, Жадемль, Дубок, Броднич с месты, как ся отступили князи торуские Федору Святославичю, та те места к Рязани [ДДГ, № 10, с. 29].

Ця формула переписана з помилками в наступному договорі московського князя Василя 1-го із рязанським князем Федором Ольговичем (1402 р.):

А что на Рязанской стороне за Окою, что доселе потягло к Москве, почен Лопасна, уезд Мъстиславль, Жадене городище, Дубок, Жадемль, Проднич с месты, как ся отступили князи торуские Федор Славич, та те места к Рязани [ДДГ, № 19, с. 53].

Трохи інакше це місце стилізовано у договорі московського князя Юрія Дмитровича з рязанським князем Іваном Федоровичем (1434 р.):

А меж нас роздел земли по реце по Оку, что доселе потягло к Москве, Почяп (!), Лопастна, оуезд Мъстиславль, Жадено городищо, Дубок, Жадемль, Броднич с месты, как ся отступили князи тарусские Федору Святославичю, та те места к Рязани [ДДГ, № 33, с. 84].

Нарешті, в договорі московського князя Василя 2-го з рязанським князем Іваном Федоровичем (1447 р.) це місце звучить так:

А что резанское на Резанской стороне за Окою, что доселе тягло к Москве, почен Лопастна, уезд Мстиславль, Жадено городищо, Дуб (!), Жадемль, Броднич с месты, кая ся отступили торусские князи Федору Святославичю, и та те места к Рязани [ДДГ, № 47, с. 143].

У пізніших документах Дубок уже не згадується. Хронологія згадок повністю відповідає актуальному для СРГ часу, і контекст згадок в договорах вказує, що цей Дубок належав до Рязанського князівства. Таким чином, автор СРГ мабуть знав, що робив, коли поставив Дубок в рязанському блоці.

Але де він знаходився?

Про князя ми майже нічого не знаємо. Із того, що його дочка Євпраксія була (невдалою) дружиною московського князя Семена Івановича у 1345 – 1346 рр., виходить, що він діяв десь у 1-й половині 14 ст. Далі з договорів видно, що таруські князі відступили йому землю «за Окою» (повторюся – дивлячись із Москви, «за Окою» – це на правому березі Оки). В Москві вважали, що ці землі мали би належати їм, але довелося відступити їх рязанським князям.

Таруса лежить на лівому (західному) березі Оки, котра в цьому місці тече з півдня на північ і утворює адміністративний кордон сучасних Калузької (на заході) й Тульської (на сході) областей. Отже, названі місця треба шукати на північному заході Тульської області, в районі, котрий і нині зветься Заокським.

Вважається, що давній город знаходився на правому березі Оки проти гирла річки . Це 44 км на схід від Таруси.

Мстиславль, Жадено городище, Жадемль, Броднич цілком невідомі. Тому Дубок знаходився між Тарусою й Лопаснею, можливо, це було просто урочище, а не поселення, тим більше не город.

Від Таруси до витоку Дона – 108 км, а від Лопасні – 96 км. Виток Дона, а тим більше подальша його течія, перебували далеко за межами Таруського князівства.

Тому спроба М. Тихомирова [ТМН2, с. 122 – 123] прив’язати процитовані договори до села Липецької області цілком помилкова. З оцими Дубками тільки те добре, що вони справді лежать на Дону, але у 70 км на південний схід від витоку Дона, і відповідно у 176 км від Таруси. Вважаю владу таруських князів над цими Дубками неможливою.

Окрім того, якщо вже міняти назву Дубок на Дубки, то ми маємо 6 в Білорусії, 68 в Росії і 3 в Україні, і треба пояснювати, чому відмовились від 76 інших Дубків на користь якогось одного.

Далі О. Монгайт висловив був думку, що Старо-Донковське городище часів Київської Русі могло бути залишками «древнерусского города Дубок» [Монгайт А. Л., op. cit., с. 232]. Тут все прекрасно – і визначення «город», і датування «давньоруське», але найкраще – це, звичайно, розташування. Ніякого Старого Донкова нині не існує, городище показують біля села , котре теж покинуте жителями. Воно знаходиться на Дону в 75 км на південний схід від витоку Дона, і тому ще далі від Таруси, ніж Дубки. Гіпотеза нестійна.

Значну увагу Дубку приділив А. Дедук [Дедук А. В. op. cit., с. 237 – 246]. Розглянувши історіографію питання і вивчивши матеріали 17 – 18 ст., в яких немає прямих вказівок на «наш» Дубок, А. Д. припустив, що це – археологічний комплекс при впадінні р. Мокра Табола в Дон, при сучасній деревні при впадінні річки в Дон. Одразу кажу – це 52 км на південний схід від витоку Дону, отже, за межами Таруського князівства. Розуміючи, що це не може бути Дубок із процитованих договорів, А. Дедук закінчив свій розгляд припущенням існування двох Дубків – «договірного» та «на верхів’ї Дону».

Обидві ідеї – двох Дубків та Устьїнського археологічного комплексу – лягли в основу окремої статті [Лаврентьев А. В. , «въ верхъ Дону Дубокъ» и Донской путь XIV–XV вв. – Историко-географический журнал, 2023 г., т. 2, № 2, с. 20 – 45], котра, однак, не додала нічого до аргументації.

Ідея двох Дубків – одного невідомого + другого, відомого ще менше – суперечить бритві Оккама. Її треба рішуче відкинути. Досить припустити, що визначення «въверх по Дону» стосується Ломихвоста, а не Дубка.

Висновок: невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(335) Корнике

Така назва нині невідома. Їй присвячена спеціальна стаття [Пасынков С. В. – летописный город Рязанского княжества (по материалам исследований Р. В. Клянина). – Российский научный журнал, 2020 г., т. 63, с. 22 – 34].

Для С. Пасинкова, як і для рано померлого Р. Клянина, ця назва не становить жодної проблеми:

Само место города расположено у южной окраины деревни Городище Веневского района Тульской области на берегу реки Шат при впадении в нее р. Корничка [с. 26].

Назву річки Корничка С. П. вважає похідною від назви (урочища?) Корнике і вказує на існування тут в 17 ст. «Карницкой засеки». На знайдено матеріали 12 – 14 ст. (в цих знахідках мене трохи дивує повна відсутність золотоординських монет та кераміки).

Прийняти цю локалізацію можна тільки з великими сумнівами. Клас вірогідності – В.

(336) Урюпеск

Точно такої назви нині не видно, тому її виправляють на на Хопрі у 450 км на південь від сучасної Рязані. З історією цього міста все неясно. Легендарна дата заснування города Урюпинська – 1618 р., але далі цей «город» кудись зникає, а виникає козацька станиця Урюпинська, котра конкретно відома тільки з початку 18 ст. І тільки радянська влада в 1929 році перетворила станицю на місто.

Неповне співпадіння назви + відсутність ранніх згадок = неймовірності припущення про Урюпинськ. Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

За числом об’єктів «бобруйська» група майже дорівнює «рязанській» – 18 об’єктів. Із них надійно локалізованих – 3 (17 %, причому із цих трьох один тільки Бобруйськ може бути городом, а два інших об’єкти – то ріки), локалізованих з вірогідними припущеннями (Б) – 1 (6 %), локалізованих зі складними припущеннями – 6 (33 %), невідомих – 7 (39 %), подвоєння – 1. В групі рішуче переважають невідомі об’єкти, якість джерела записів дуже низька.

Картосхема

В «Бобруйській» групі маємо тут тільки один надійно локалізований об’єкт – Бобруйськ (327), тому нема куди вести оптимальний маршрут і не можна вирахувати ентропію упорядкованості переліку.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В): 319 → 320 → 321 → 327 → 328 → 329 → 331 → 335 = 2335 км.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (328 – 331) дорівнює 1057 км, тобто приблизно дорівнює діаметру «рязанської групи».

З вилученням сторонніх об’єктів – Бобруйська (327) та Дубечна (328) ядро групи (контур жовто-гарячого кольору) набуває діаметр 254 км (319 – 331), або 11 % від повного діаметру. Восьмикратне зменшення діаметра ядра групи об’єктивно показує, що й «бобруйска» група утворена формально, без розуміння реальної географії.

Можна об’єднати «рязанську» та «бобруйську» групи в одну «супер-рязанську» групу (300 – 336), котра складається із трьох основних підгруп із вклиненням двох сторонніх підгруп (305 – 310, 327 – 328).