12. «Смоленська» група (№ 286 – 298)

Микола Жарких

«Смоленська» група об’єктів в СРГ починається доречним заголовком «А се смоленскии» і на першому місці в ній стоїть Смоленськ. Це – унікальне з’явище серед заголовків СРГ.

(286) Смолнеск на Днепре (287)

Безспірне сучасне місто , котре справді стоїть на Дніпрі (і в цій деталі СРГ не помилився!). Клас вірогідності – А.

(288) Елно

Точно такої назви нині немає, дослідники автоматично виправляють її на – місто у 75 км на схід від Смоленська.

В 4-й грамоті для Смоленської єпархії згадано: «От Елны урока три гривны и лисица» [Древнерусские княжеские уставы 11 – 15 вв. – М.: 1976 г., с. 146]. Грамота походять із комплекса 4 грамот для Смоленської єпархії, збережених в єдиному списку 16 ст. Л. Алексеєв датував цю грамоту 1210-ми роками [Алексеев Л. В. Смоленская земля в 9 – 13 вв. – М.: 1980 г., розділ «»].

В 1447 р. загін із Брянська, рухаючись на північ, пройшов попри Єльню [СимЛ, с. 202]. «Волостка Ельна» згадана у переліку пожалувань короля Казимира 1488 р. [LM 4, № 16.8, p. 68], далі у пожалуванні великого князя Олександра з 23 жовтня 1495 р. («в Смоленском повете у Елной») [LM 6, № 134, p. 120] і далі у московсько-литовському мирному договорі 1503 р. (в числі смоленських волостей, які належали Литві) [LM 5, № 118.13, p. 209].

В СГС (1432 р.) Єльня не згадується, так само нема про неї згадок в московських документах [ДДГ]. Отже, існування такого поселення в середині – 2 пол. 15 ст. засвідчено надійно, але великого значення це поселення не мало, і мабуть не було укріпленим. Клас вірогідності – А.

(289) на Име

Слід знати, що Єльня стоїть біля витоку ріки Десна – її виток лежить у 7 км на схід від Єльні. В Єльні у Десну впадають кілька зовсім дрібних річок, не підписаних на карті.

Одна річка Іма відома в Бурятії і – у Пермському краї, у басейні Ками. Там же є й озеро Іма. Гирла обох річок лежать у якихось 230 км на північний схід від Вятки (СРГ № 352), і нічого неможливого у такій віддалі я не бачу. Але все ж таки бажано додатково обгрунтувати приналежність річки Іми до Смоленського князівства (як і Єрусалима – до князівства Литовського).

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(290) Вязма

Окрім добре відомого міста на однойменній річці, відомі ще такої назви.

В 6808 (1300) році князь Олександр Глібович із Смоленська напав був на Дорогобуж, але на відсіч прийшов князь Андрій Вяземський із вяземцями і побили смольнян [СимЛ, с. 84]. Тут маємо непряму згадку про Вязьму. Далі город Вязьма прямо згадується в 6911 (1403) р. – литовський князь Вітовт послав князя Лугвеня, і той захопив Вязьму й узяв у полон князя Івана Святославича [СимЛ, с. 150]. Далі в 6915 (1407) році московський князь Василь 1-й підняв війту проти свого тестя Вітовта, і війська сточили битву біля Вязьми [СимЛ, с. 154]. Далі в 1427 р. Вітовт уклав договір із тверським князем Борисом, серед умов якого було право Вітовта брати мито у Вязьмі [ДДГ, № 23, с. 63]. Ця умова повторена в договорі того ж князя Бориса із наступником Вітовта – королем Казимиром в 1449 р. [ДДГ, № 54, с. 164].

Думаю, наведених даних досить, щоби переконатись у важливому значенні Вязьми в 1 пол. 15 ст. (але не раніше!) і в тому, що вона була укріпленим городом. Клас вірогідності – А.

(291) Дорогобуж

Дорогобуж на Волині був згаданий в СРГ раніше (164), а на цьому місці можна не сумніватись, що йдеться про на Дніпрі у 82 км на схід від Смоленська.

Перша згадка про нього належить до 1300 р. (як вище) і свідчить, що Дорогобуж був укріпленим. Далі з 1427 і 1449 років маємо згадки про литовське мито в Дорогобужі (як і у Вязьму, див. вище). До сер. 15 ст. належить згадка про князя Андрія Дорогобузького, який володів був Дорогобужем, але великий князь Казимир віддав цей маєток Гаштовту [LM 3, p. 46].

Отже, значення Дорогобужа як укріплення в 14 – 15 ст. не підлягає сумніву. Клас вірогідності – А.

(292) Мьстиславеч

28 квітня 1496 р. великий князь литовський Олександр виставив привілей для князя Олехна Глазині на волость Мстиславець [LM 6, № 147, p. 125]. Олехно представив справу так, що ще його батько князь Василь Глазиня вислужив цей маєток за Казимира 4-го. Якщо тому правда, звістку про цю волость можна протягнути до середини 15 ст. Волость знаходилась десь біля Смоленська, детальніших вказівок привілей не містить.

Далі в 1504 р. Мстиславець згаданий у заповіті московського великого князя Івана 3-го серед дорогобузьких волостей [ДДГ, № 89, с. 355], і ця згадка повторена у заповіті царя Івана 4-го 1572 р. [ДДГ, № 104, с. 436]

Спеціальна стаття [Королёва О. А. : исторический и лингвистический аспекты. – Ономастика в Смоленске и Витебске, 2017 г., вып. 5, с. 50 – 52] недоступна для читачів поза межами Лаптестану.

Стаття у говорить, що в 1668 році в Дорогобузькому повіті записана деревня Мстиславець, котра потім звалась Николы (від назви церкви). В кінці 20 ст. це поселення зникло разом із церквою. Місце її показують на ріці Осьма у 29 км на схід від Дорогобужа. Деревня Никола показана на на правому березі Осьми, а на лівому березі показана висота 254, і координати Вікіпедії вказують саме на цю висоту. Там має бути овальне в плані городище зі знахідками 8 ст. до н. е. – 7 ст. н. е. і потім давньоруського часу.

Ясно, що до Мстиславця 15 – 16 ст. це городище стосунку не має, Мстиславець завжди був незначним селом. Клас вірогідності – В.

(293) Мстислав

Сучасне місто у Могилівській області Білорусії було один раз згадане в Іпатіївському літописі під 6664 (1156) роком: «стояща оу Мьстиславлѧ» [ІпатЛ, стб. 485].

Далі в 6867 (1359) р. маємо звістку: «Ольгерд воевал Смолнеск, а Мьстиславль взял» [ПСРЛ, 1922 г., т. 15, вып. 1, стб. 68]. Далі в 6895 (1387) році маємо звістку про невдалу спробу смоленського князя Святослава Івановича відвоювати Мстиславль [там же, стб. 152 – 153].

Далі князем у Мстиславлі був Семен (Лінгвен) Ольгердович [докладно: Мяцельскі А. А. і ваяводства ў 12 – 18 ст. – Мінск: 2010 г., розділ «3.2 Мсціслаўскае княства Лынгвеневічаў канца 14 – 15 ст.»]. У 1420 році місто відвідав митрополит Фотій [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 56].

Таким чином, статус города і важливе значення Мстиславля в кінці 14 – 1 пол. 15 ст. – поза сумнівом. Чому в СРГ назва подана без кінцевого -ль – мені неясно. Клас вірогідності – А.

(294) на Вехре

Мстиславль справді стоїть на річці, котра нині зветься . Вона впадає у Сож у 9 км на схід від Мстиславля. Клас вірогідності – А.

(295) Оболенеск

Подвоєння запису Оболенська (№ 242). Клас вірогідності – Ж.

(296) Козелеск

Подвоєння запису Козельська (№ 251) Клас вірогідності – Ж.

Ці подвоєння виразно показують, що СРГ укладено як компіляцію різних джерел, а не як критичне зведення географічних даних.

(297) Вятическ

Що це за об’єкт – ніхто висунути не зміг. Клас вірогідності – Г.

(298) Ржавеск

В сер. 15 ст. було пожалувано «Мунъчисе Леменевичу Ръжавеск у Смоленску» [LM 3, p. 37]. О. Шеков, коментуючи цей запис [Шеков А. В. в Смоленской земле и Мстиславском княжестве XV в. – Историко-географический журнал, 2022 г., т. 1, № 4, с. 26], вказав на струмок Ржавец, який впадає в річку , котра впадає у згадану вище Вихру. Гирло оцього Ржавця має бути між деревнями та Краснянського району Смоленської області. Ця територія знаходиться у 50 км на північ від Мстиславля і у 60 км на південний захід від Смоленська.

Вікіпедія не знає такого допливу Молоховки, натомість знає доплив Артыхань, котрий має доплив Ржавка. Отже, топоніми з коренем Ржав- у цьому районі відомі, і Шеков робить висновок, що Ржавеск був незначним селом.

Інша можливість тлумачення вимагає припущення переходу: Вержавеск → ве Ржавеске → Ржавеск. Вважається, що це можливо [Картавенко В. С. : к этимологии названия. – Вопросы ономастики, 2008 г., № 2 (6), с. 93 – 96] Литовська метрика знає й таку назву: «Давиду Вержавеск до воли» [LM 3, p. 35]. Де знаходився цей Вержавеск – вказівки нема. Мені здається, що Ржавеск та Вержавеск не можуть бути одним об’єктом, оскільки вони згадані в одному потоці записів, тобто у відносно близькому часі, можливо, навіть, записані одним писарем.

Далі Вержава згадана в договорі 1503 р. як така, що належала Москві [LM 5, № 118.13, p. 210] і далі Вержавъско згадане серед смоленських волостей Литви в договорі 1508 року [LM 7, № 55, p. 138].

На поч. 17 ст. згадано городище Вержавск, котре, на думку дослідників, відповідає городищу, знайденому біля деревні [Курмановский В. С. местности Вержавляне Великие. – История военного дела, 2015 г., специальный выпуск 4 (Смоленские войны 15 – 17 вв.), ч. 1, с. 150].

Такої ж думки тримався Л. Алексеєв [Алексеев Л. В. Смоленская земля в 9 – 13 вв. – М.: 1980 г., розділ «»], який додатково сказав, що городище має культурний шар 12 – поч. 13 ст. і пізніше використовувалось як цвинтар. Знову (вкотре!) не бачимо нічого, що би підтверджували функціонування городища в 14 – 15 ст.

Це знаходиться у 75 км на північний захід від Смоленська і у 100 км на північ від розглянутого вище «Ржавеска».

В уставній грамоті Смоленської єпархії 1136 р. зазначено: «У Вержавлянех у Великих 9 погост» [Древнерусские княжеские уставы 11 – 15 вв. – М.: 1976 г., с. 141]. Для В. Курмановського, як і для інших дослідників, немає сумніву що Вержавляне Великие – це те саме що Вержавеск.

Між тим географічний покажчик до Іпатіївського літопису виразно демонструє, що в цей час не було ніяких топонімів з визначеннями Великий / Малий, за винятком запозиченої з грецької мови назва Велика Скуфь. Видно, що прикметник виступає в якості назви виключно в парі з іменником: Белехово поле, Белзенська земля, Біле озеро, Борсуків діл, Браневичева ріль і т. д.

Слово вержавляне мало би бути назвою жителів (катойконімом) поселення Вержава / Вержавськ. Але Вержавляне Великі – це вочевидь не катойконім, а окрема двочленна назва. І така назва пізніше зовсім невідома, що виразно суперечить тому великому значенню, котре надано їй у грамоті 1136 р.

До того ж «город Вержавск» виразно згадано в тій самій грамоті окремо [с. 143]. Як із цього виплутатись – я не знаю.

Висновок: невідома назва. Клас вірогідності – Г.

Таким чином, із 13 об’єктів «смоленської» групи маємо 7 безспірних (54 %), один пояснюється з бідою, три – невідомі і два – подвоєння. Якість СРГ в цій частині низька, не краща за попередню групу.

Картосхеми

Малочисельна «Смоленська» група неякісна, проте компактна. Оптимальний маршрут – очевидний: 293 → 286 → 288 → 291 → 290 = 274 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 286 → 288 → 290 → 291 → 293 = 394 км. Він нанесений на наступній схемі червоними стрілками. Ентропія-А = 144 %.

Повний реальний маршрут (класи А + В): 286 → 288 → 290 → 291 → 292 → 293 = 297 км, що дає нам ентропію-В = 145 %. Стрілки різних кольорів не мають спеціального значення, тільки щоби не було плутанини при перетині. У групі є тільки один умовно локалізований об’єкт, тому приріст ентропії незначний.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (290 – 293) дорівнює 212 км. Сторонніх об’єктів у групі немає.