8. «Волинсько-Галицька» група
(№ 138 – 176)

Микола Жарких

(138) Вручии

Назва саме в такій формі неодноразово згадується в Іпатіївському літописі від 6485 (977 – «город рѣкомыи Вручии») до 6767 (1259 – «иконы же прине[се] изо Оуроучего» [ІпатЛ, стб. 62, 844]). Відома ця форма назви і пізніше: «Витовт поиде взя гряд Житомир и Вручии» (подія 1394 р.) [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 65 та інші згадки в цьому томі]. Згадано город і в СГС (1432 р.).

І далі наприкінці 15 ст. все бачимо «корчмы вруцъкие мещаном вруцъким» [LM 4, № 5, с. 42 (1489 р.); № 12, с. 46 (1487 р.); № 104, с. 127 – 128 (1488 р., Вруцкий повет); LM 3, № 28, с. 80 (1493 р., Вруцкий наместник)]. Тобто форма назви в СРГ відповідає практиці 15 ст.

Безспірне сучасне місто Житомирської області. Клас вірогідності – А.

(139) Житомель

Точно такої назви не існує, тому доводиться її виправляти на , хоча це – інша топонімічна модель.

Назва Житомель подібна до назв Боремель, Гостомель, Черемель, Яромель.

Назва Житомир подібна до назв Кимир, Поздимир, Соломир, Станимир, Ушомир, Хотимир, Хутомир.

Обидві моделі не дуже поширені й імена непрозорі, можливо, і не слов’янські (хай філологи над цим думають).

Житомир вперше згадано в цитованому описі походу Вітовта 1394 р., далі в СГС (Zytomÿr). Далі в Литовській метриці є досить докладний опис города Житомира та його повіту [LM 3, № 41, с. 88 – 89], здогадно – 1471 року. Існування Житомира в 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(140) Коречь

В Іпатіївському літописі маємо згадки Корчеська під 6658 (1150) роком («до Коречьска и тако проводив и [Гліба] за Корческ» і далі «поиде ко Коречьску и Корчане же вышедше…») і далі під 6663 (1155) роком («Тогда же Гюрги въда Изѧславу Корческ») [ІпатЛ, стб. 396, 482]. За контекстом згадок це – безсумнівне сучасне місто Рівненського району і області. Коли він почав згадуватись під назвою Корець – я не дошукався. В 1488 р. згадано пожалування «князю Ивану Корецъкому» [LM 4, № 18.2, с. 72], що в непрямий спосіб засвідчує топонім Корець. Клас вірогідності – А.

(141) А се волынскии

Заголовок згадує Волинь як область, не як конкретне поселення. Також цей заголовок не позначає ніякого політичного тіла, і його блок починається не зі столиці, а з випадкової незначної Степані.

(142) Степань

Назва точно відповідає сучасному Сарненського району Рівненської області. Воно стоїть на річці Горинь. Перша непряма згадка Symeone Stepansky міститься в грамоті Вітовта з 11 серпня 1387 р. [CEV, № 35, p. 13]. Далі Степань (Stepan) згадується в СГС (1432 р.). Князь Іван Степаньський згадується в книзі данин великого князя Казимира [LM 3, c. 31], отже, десь в 1440-1450-х роках, близько до часу появи СРГ. Поселення явно згадане у привілеї 1488 р. [LM 4, № 138, с. 146]. Клас вірогідності – А.

(143) Горинь річка

Відома тільки такої назви. Це велика ріка (659 км), тече загалом з півдня на північ і впадає у Прип’ять. Згадку її слід, мабуть, відносити до Степані. Клас вірогідності – А.

(144) Остро

Точно така назва невідома, доводиться припускати, що тут маємо недописану назву (місто Рівненського району). Острог стоїть на річці Вілія, котра через 2 км впадає в Горинь.

Перша згадка про нього міститься у Повісті временних літ під 6608 (1100) роком: князь Давид Ігорович «шед сѧди в Бужьскѣмь в Острозѣ а Дубен и Черторыеск» (Радзивилівський список; в Лаврентіївському – Остроме, в Іпатіївському – в Божеском во Острозѣ) [ПСРЛ, 1989 г., т. 38, с. 100; ЛЛ-1, стб. 274; ІпатЛ, стб. 249].

Далі у недатованому договорі литовського князя Ольгерда з братами та польським королем Казимиром і князями зазначено, що Луцька земля (в її числі й Острог) має належати Любарту [Книга посольская метрики великого княжества Литовского 1545 – 1572 гг. – М.: 1843 г., ]. Дослідники датують цей договір 1366 роком.

Далі маємо пожалування 1396 р. великого князя Вітовта князю Федору Даниловичу – там названо Острог та сусідні села [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., ] і в СГС (Ostroh). Далі маємо згадку про князя Василя Федоровича Острозького [LM 3, с. 62 – запис датовано 6-м індиктом – мабуть, 1443 р.; с. 54 – запис датовано 9-м індиктом – мабуть, 1446 р.] і про його княгиню Васильєву Острозьку [LM 3, с. 41 – запис датовано 13-м індиктом – мабуть, 1450 р.] Клас вірогідності – А.

(145) Хоробор

Маємо тільки один об’єкт такої назви. Він тричі згаданий в Іпатіївському літописі: під 6661 (1153) роком («С[вя]тослав Олговичь скупѧсѧ с Изѧславом Д[а]вд[о]вичем оу Хоробрѧ»), 6666 (1158) роком («ѣха на Городок та на Глѣбль та на Хоробор»), 6742 (1234) роком («тоу же взѧша и Хоробор и Сосницю» [ІпатЛ, стб. 465, 502, 772]). Де він знаходився – точно невідомо, я думаю про Новгород-Сіверського району Чернігівської області [Жарких М. І. Чернігів і татари: 1198 – 1278 рр. – К.: 2022 р., розділ «Війна за Чернігів (1233 – 1235 рр.)»]. Безсумнівно тільки одне – це фрагмент «Іпатіївської» групи, який потрапив не на місце.

Приймаю Короп. Клас вірогідності – В.

(146) Луческ Великыи

Луческ багато разів згадується в Іпатіївському літописі, починаючи від 6593 (1085) і до 6795 (1287) року. Луцька земля згадана в договорі бл. 1366 р. (як вище). Точно така назва, як в СРГ – Великий Луческ – стоїть у літописній «Повісті про битву на Ворсклі» (6707 – 1399 р.) [С1ЛСІ, стб. 517; звід цитат у моїй статті «Літописна «Повість про битву на Ворсклі» (1399 р.)» (К.: 2017 р., розділ «Основна редакція (1 пол. 15 ст.)»; для нашої теми спеціально важливо, що така форма стоїть в НКЛ (с. 166) та Н4Л (с. 385)]. Далі форма «Луцк Великий» стоїть у книзі данин Казимира [LM 3, с. 57, 59] і в документі 1484 р. [LM 4, № 45, с. 101].

Отже, точне співпадіння маємо в літописній повісті, але сама вона досить поширена в літописанні 15 ст., і сказати упевнено, який саме текст міг тут бути джерелом, не можна. Безсумнівний сучасний . Клас вірогідності – А.

(147) на Стыри

Маємо тільки такої назви – доплив Горині. Це значна ріка (483 км), і Луцьк справді стоїть на ній. Клас вірогідності – А.

(148) Иван

За дотепним припущенням Ю. Пшеничного, до якого я приєднуюсь, це – сучасне село Дубенського району Рівненської області [Пшеничный Ю. Л. . – «Город Средневековья и раннего Нового времени II (V): археология, история», Тула, 2016 г., с. 132 – 138]. Воно справді стоїть на річці Іква. Клас вірогідності – Б.

Інші припущення – 1, що це город Іван, один раз згаданий в Іпатіївському літописі під 6659 (1151) роком («стояхоуть вси оу Ивана» [ІпатЛ, стб. 426] – здогадно, городище на Дніпрі біля Ржищева Київської області); 2, що тут мається на увазі церква св. Іоана Богослова в Луцьку [Колосок Б. В. «На Стирі Іван». – Пам’ятки України, 1986 р., № 1, с. 48 – 49] – вважаю менш імовірними.

(149) на Икве

– досить значна річка (155 км), котра тече загалом з півдня на північ і впадає у Стир. Як село Іваннє, так і місто Кременець стоять на цій річці, так що її згадку можна відносити до будь-якого з цих об’єктів. Клас вірогідності – А.

Є ще невелика (56 км) річка у Хмельницькому районі і області, яка впадає у Бог. Від гирла волинської Ікви до її гирла – 200 км. Також Іквою подекуди звуть зовсім маленьку (6 км) річку в Обухівському районі Київської області. Це 390 км від гирла волинської Ікви. Думаю, ці річки нам не підходять.

(150) Кременець

Назва точно відповідає в Тернопільській області. Місто стоїть на річці Іква. Кременець кілька разів згадується у Хроніці Романовичів (Галицько-Волинському літописі): під 6734 (1226) роком («оттудоу же приде ко Кремѧнцю и бисѧ под Кремянцем») і далі до 6791 (1283) року («поиде отолѣ мимо Кремѧнѣць ко Перемилю» [ІпатЛ, стб. 749, 892]). Далі він згадується у недатованій (орієнтовно 1352 р.) угоді литовських князів з поляками («а Кремѧнець держати Юрью Наримонътовичю» [Грамоти 14 ст., К., 1974 р., ]) і у згаданому вище договорі бл. 1366 р. Він часто згадується в різних пізніших джерелах, зокрема у літописному записі 6926 (1418) р. [С1ЛСІ, стб. 540] та в СГС (1432 р. – Crzemenyecz). Клас вірогідності – А.

У Волинській області відомі два маленьких села Кременець: на північ від Луцька, – на захід від нього. Історія їх невідома, думаю, вони нам не підходять.

(151) Белз

Єдиний відомий об’єкт з такою назвою – це маленьке у Червоноградському районі Львівської області. Белз вперше згаданий у Повісті временних літ під 6538 (1030) роком («Ярослав взѧ Белз», далі в Київському літописі під 6658 (1150) роком («Володимер же в то веремѧ стояше оу Белза» [ІпатЛ, стб. 137, 406]) і далі досить часто – у Хроніці Романовичів. Пізніше він згадується в уже цитованій грамоті 1352 р. В 1388 – 1462 роках Белзьке князівство належало мазовецьким князям, але це ніяк не відзначено в СРГ. Клас вірогідності – А.

(152) Дубичи

Назва досить поширена, і маємо такі досить точні співпадіння:

– село у Вовковиському районі Гродненської області Білорусії;

– село у Гайнівському повіті Підляського воєводства Польщі;

– село в тому ж повіті, у 10 км від попереднього села;

– , яке нині включене до складу міста Більськ-Підляський у Польщі;

– село у Лосицькому повіті Мазовецького воєводства в Польщі;

Далі можна розглядати варіації на тему топооснови Дуб-. В сучасній Білорусії є 4 села і ще 4 села .

В Україні назви Дубища немає, натомість є 4 об’єкти з назвою

– містечко Луцького району Волинської області;

– село того ж району (38 км на схід від попереднього);

– село Житомирського району і області;

– село Хмельницького району і області.

Ще далі від потрібної нам форми стоїть місто у Перемиському повіті Підкарпацького воєводства Польщі.

Отже, наразі маємо 18 кандидатів на цю позицію в СРГ, і всі вони лежать на території, охопленій в СРГ, ані одну можливість ми не можемо відкидати. Назву неможливо локалізувати. Клас вірогідності – Г.

(153) Теребовль

Нині відомий тільки один об’єкт такої назви – місто у Тернопільському районі і області. Воно вперше згадується в Повісті временних літ під 6605 (1097) роком («сѣде Василко в Теребовли») і далі кілька разів до 6734 (1226) року («поиде король ко Теребовлю и взѧ Теребовль» [ІпатЛ, стб. 241, 749]). Далі «соцький теребовельський» згаданий у 1386 р., а «Теребовельська волость» – у 1393 р. [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., , ]. «Districtus Trebowliensis» згадано у 1395 р. у грамоті Ягайла для Спитка Мельштинського [CEV, № 115, p. 38]. Клас вірогідності – А.

(154) Любно

Поселень з такої назвою відомо кілька: село (Lubno) в Любуському воєводстві на заході Польщі, далі село в Західно-Поморському воєводстві на північному заході Польщі, село в Чехії, котре нині включене до складу міста Фридлант над Остравицею. В Словенії є ціле місто . Всі вони знаходяться на слов’янській території, але далеко за межами області, охопленої СРГ.

В цій області ми маємо село (по-польськи Lubno, по-російськи Любно) в Гродненській області Білорусії. Є також деревня у Новгородській області Росії.

Далі можна вносити поправки в написання, що ще більше розширює коло претендентів. Вважаю Любно невідомим об’єктом. Клас вірогідності – Г.

(155) Зудечев

В Іпатіївському літописі під 6672 (1164) роком є опис повені на Дністрі, під час якої потонули люди, «иже бѧху пошли с солью из Удеча» [ІпатЛ, стб. 524]. Цю звістку досить правдоподібно прикладають до сучасного міста у Стрийському районі Львівської області.

Далі маємо привілей польського короля Ягайла для Данила Задеревецького, виставлений у Кракові 29 червня 1394 р., яким останньому було пожалувано, зокрема, «под Зудечовом Джюров» [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., ]. Джурів грамоти – це сучасне село Івано-Франківського району і області (24 км на схід від Жидачева), не у Коломийському районі (140 км на південний схід від Жидачева).

Далі маємо серію із 4 грамот князя Федора Любартовича 1421 – 1430 років [АЗР, т. 1, № 30, с. 42 – 45], в яких маємо згадки про «пана Ленка, старосту Зудечовского», «дорогу от Зудечова», «наш двор в Зудечове» і т. д.

Виходить, що форма Зудечев була поширеною в кінці 14 – 1 пол. 15 ст. назвою сучасного Жидачева. Клас вірогідності – А.

(156) Холм

Хоча ця назва співпадає з апелятивом, географічних об’єктів такої назви відносно небагато – одна деревня у Вітебській області в Білорусії та в Росії. Всі вони дуже маленькі й незначні.

Натомість місто на заході української етнічної території, в Люблінському воєводстві Польщі – давнє, значне і добре знане. Про його заснування в Хроніці Романовичів подано окреме оповідання (Іпатіївський літопис під 6767 (1259) роком [ІпатЛ, стб. 842 і далі]), і надалі це місто постійно згадується в джерелах, створених у Польському королівстві ; я не вважаю потрібним заглиблюватись у їх розшуки). Клас вірогідності – А.

(157) Другабоць

На цьому місці наш основний список СРГ містить пропуск, який можна надолужити з пізніших списків. В назві не важко пізнати сучасне місто у Львівській області. Починаючи від 1387 р. Дрогобич згадується у документах, створених у Польському королівстві. Клас вірогідності – А.

(158) Солона річка

Річок із назвою маємо в Україні принаймні 7 – у Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях, всі у степовій зоні, яка була поза межами уваги СРГ.

Потрібна нам річка нині зветься . Вона має довжину 20 км, тече загалом на північ і впадає у річку Тисменицю якраз на східній околиці Дрогобича (в 4 км від Замкової гори). Місто на магдебурзькому праві існувало уже на поч. 15 ст. (згадки про радників з 1407 і 1408 років). Думаю, це місто було засноване поруч із давнішим руським поселенням того ж імені (як і Львів); і можливо, що це поселення стояло якраз на Солониці. Клас вірогідності – А.

(159) Изборско

Цій назві дуже поталанило в СРГ – маємо аж три її копії в позиціях 159, 260, 434. Найбільш надійний і якісний запис маємо в позиції 434, її я вважаю основною. В позиції 159 маємо подвоєння, з якої причини – я не вмію здогадатись. Клас вірогідності – Ж.

Ярослав Книш мимоходом висловив припущення:

Найімовірніше, укладач цієї писемної пам’ятки [СРГ] механічно об’єднав в одне слово, наявні у джерелі, яким він користувався, сполучник “і” та наступний топонім “Зборско”, у якому можливо маємо перекручене написання назви міста Зборова [Книш Я. у Тверському літописі під 6743 (1241) р. – Княжа доба (Льв.), 2008 р., вип. 2, с. 136].

Ні, неймовірно.

1, в усьому СРГ ніде немає сполучника і між сусідніми назвами;

2, назви утворені за різними топонімічними моделями. Зборів має формант ів / ов, типовий для назв, утворених від антропонімів: Андріянів, Хирів, Ходорів, Яворів і т.д.

Натомість Ізборськ має формант ск / ськ, типовий для назв, утворених від природних об’єктів, річок: Буськ (від ріки Буг), Сновськ (від ріки Снов), Турійськ (від ріки Турія) і т. д. Я не пригадую жодного випадку, щоби один топонім був настільки варіативним, аби мати в різних написаннях обидва форманти.

Однак Я. Книш має повну рацію, коли пише, що фрагмент «у Солоной реки, на ней же грады Велиньские: Изборско, Львов великий, Велинь», який стоїть у Тверському літописі під 6740 (1240) роком [ПСРЛ, 2000 г., т. 15, стб. 375], – є нездалою глосою, поясненням літописця, що то за Солона ріка. Це помилкове пояснення однозначно запозичене із СРГ – його немає ані в першоджерельному [ІпатЛ, стб. 787], ані у похідному від нього фрагменті Софійського 1-го літопису старшого ізводу [С1ЛСІ, стб. 303].

Цей приклад використання СРГ в літописі, доведеному до 1534 р., показує, що СРГ справді використовувався як довідник з географії.

(160) Львов Великии

Це безсумнівно сучасне місто , обласний центр України. На відміну від Луцька, для якого визначення «Великий» зафіксоване в кількох незалежних джерелах, Львів названо «Великим» в одному тільки СРГ. Вперше Львів згаданий під 6767 (1259) роком [ІпатЛ, стб. 840] і подальшому досить часто згадується в різних джерелах, розшукувати і переповідати які вважаю зайвим. Клас вірогідності – А.

Через властиве мені занудство зазначу, що є ще із назвою Львів / Львов. В Україні маємо два маленьких села у Дніпропетровській та Миколаївській областях, в Росії – хутори у Білгородській, Воронізькій та Ростовській областях. Уже сама географія їх розміщення виключає їх з кола претендентів на місце в СРГ.

(161) Волынь

Із уже згаданого занудства зазначу, що Волынь є у Вітебській області в Білорусії (далеко не на території історичної Волині), у Новгородській, Рязанській та Тульській областях Росії. Мабуть ані одне з них не годиться для СРГ. Іще 5 поселень Wołyń відомі в сучасній Польщі.

Є також область Волинь, уже згадана вище в позиції 141, в заголовку «А се волынскии».

Перегляд звісток про «город Волинь» показав, що такий город ніколи не існував [Жарких М. І. Міфічний «город Волинь». – К.: 2024 р.]. Слід говорити не про те, де й коли він існував, а про те, звідки укладач СРГ запозичив цю назву.

Перегляд ранніх літописів показав, що у записі «Повісті враменних літ» під 6526 (1018) роком у трьох списках згадується «Велинь на Бузі», а ще в шести – «Волинь на Бузі». Отже, запис в СРГ має відповідники в літописанні, хоча на підставі тільки цього запису не можна вказати конкретний список.

Чисто літературний об’єкт. Клас вірогідності – Е.

(162) на Бугу

Безспірний (Західний Буг), запозичений зі вказаного вище літописного запису. Його довжина до впадіння в Нарев – 772 км, а довжина Нарева до впадіння у Віслу – тільки 484 км, то правильніше було би називати Буг допливом Вісли, а Нарев – допливом Бугу (як і було до 1962 року). Клас вірогідності – А.

(163) Володимерь

Місто на Волині було засноване з ініціативи київського князя Володимира Святославича і вперше згадується в літописі під 988 роком (у переліку синів Володимира та їх володінь). Клас вірогідності – А.

Інший Володимир (сучасний в РФ). також згадується в СРГ у позиції 372. Такий розподіл спирається на контекст записів, на сусідні унікальні безспірні назви. Я намагався уникати в своїх ототожненнях такого способу, але подекуди просто нема іншого виходу.

(164) Дорогобучь

Точно така назва нині невідома, заміною однієї літери її можна перетворити або на Дорогобуж, або на Дрогобич. Останнє припущення – складніше, бо вимагає додаткового припущення про подвоєння запису Дрогобича в СРГ (157 і 164).

Нині – село Рівненського району і області, розташоване біля ріки Горинь. Там є городище давньоруського часу, котре упевнено пов’язують із літописним городом Дорогобуж (в Іпатіївському літописі є багато згадок про нього від 6592 (1084) до 6716 (1208) року [ІпатЛ, стб. 196, 725]). Наступні згадки про нього належать уже до 16 ст. Існування його в якості укріпленого города в 14 – 15 ст. є сумнівним, хоча можна вірити в існування неукріпленого поселення. Клас вірогідності – Б.

Інший добре відомий Дорогобуж стоїть на Дніпрі у Смоленській області. Він згаданий в СРГ в позиції 291. Знову розподіл спирається на контекст записів.

(165) Перемышль

Із трьох об’єктів такої назви найбільшим і найкраще відомим є сучасне місто на ріці Сан у Підкарпатському воєводстві Польщі. В Іпатіївському літописі Перемишль систематично згадується від 6489 (981) до 6791 (1283) року. Клас вірогідності – А.

Два інших городи (укріплення!) такої назви існували у Калузькій та Московській областях. Думаю, вони отримали свої назви від «справжнього» Перемишля.

(166) Перемиль

Єдине поселення із точно такою назвою – це в Луцькому районі Волинської області. Там є добре відоме городище давньоруського часу, котре упевнено пов’язується зі згадками Перемиля в Іпатіївському літописі під 6605 (1097), 6733 (1225) та 6735 (1227) роками [ІпатЛ, стб. 239, 746, 752]. Є згадки про нього в 1382, 1420 роках [, не перевіряв цих звісток]. Далі «Перемылский повет» згадується в сер. 15 ст. [LM 3, с. 57, 63, 64], і назви сусідніх поселень не залишають сумніву, що це – саме Перемиль на Волині. Клас вірогідності – А.

(167) Галичь

Згадки города Галича в давньоруський час стосуються сучасного села на Лукві в Івано-Франківському районі і області. Там є велике городище, котре безсумнівно належить давньоруському Галичу. Він уперше згадується в Іпатіївському літописі під 6648 (1140) роком і далі дуже часто до 6780 (1272) року.

Поляки, опанувавши Галичину в 1349 році, не відновлювали зруйновані укріплення в Крилосі, а заснували новий значно менший замок на горі над місцем впадіння Лукви у Дністер, у 5 км на північ від Крилоса. Це – сучасне місто . Клас вірогідності – А.

У 1388 році король Ягайло заставив був Галич молдавському воєводі Петру, далі Галич згадано у жалуваній грамоті того ж Ягайла 1394 р. [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., , ]. Від 1435 р. починається перша галицька судова книга [Akta grodzkie i ziemskie, 1887, t. 12].

Інший Галич згадано в СРГ в позиції 396. Контекст там не дуже виразний, скоріше за все, це Галич Мерський (у сучасній Костромській області РФ), відомий від 1237 року.

(168) Самъбор

Нині маємо двох претендентів на цю позицію: та . Обидва знаходяться на Дністрі у Самбірському районі Львівської області, Самбір – у 18 км на північний схід від Старого Самбора.

В давньоруський час ця назва невідома, першу згадку 1375 р. прикладають до сучасного Старого Самбора, а згадку про заснування Самбора в 1390 р. – до [Нового] Самбора, сучасного районного центру. Укладач СРГ не знав про існування двох Самборів або не вважав цю різницю істотною. Вважаю, що згадка стосується Старого Самбора як поселення, згадуваного трохи раніше. Клас вірогідності – А.

(169) ту лежить святыи Ануфреи

Слід думати, що згадка стосується св. Онуфрія, який знаходиться у 10 км на південний захід від Старого Самбора. Перша безспірна згадка про нього походить з 1407 р. (), тобто більше-менше з часу укладання СРГ.

Запис СРГ мав би означати, що в монастирі зберігаються мощі св. Онуфрія (слід думати – , дуже давнього загальнохристиянського святого).

Але із цими мощами така біда, що вони власне зовсім невідомі! Як таке могло трапитись? Чому не можна було відкопати який-небудь кістяк, вказати на нього пальцем і сказати «Оце останки св. Онуфрія Великого!» (у християн ця процедура має спеціальну назву «обретіння мощів такого-то святого»). Але якось ніхто про це не подбав, і ми не маємо ніяких мощів св. Онуфрія.

Більше того, стаття «», ретельно написана групою авторів для «Православной энциклопедии» [т. 53, с. 14 – 52], не подає ніяких конкретних даних про час та місце його життя. Висловлено серйозні сумніви, чи це справді історична особа, чи тільки літературна вигадка.

Отак і виходить, що житіє св. Онуфрія є (і дуже популярне), іконографія – є, храми на його честь – є, а слідів його земного існування нема.

Також і в самому Лаврівському монастирі нічого не відомо про мощі св. Онуфрія. Виходить, це місце в СРГ слід вважати особистим поглядом укладача або його помилкою в добрій вірі (монастир св. Онуфрія прийнято за місце сховку мощів). Клас вірогідності – Е.

(170) Четвертня

Єдине відоме нині поселення такої назви – це в Луцькому районі Волинської області, котре знаходиться у 2 км від ріки Стир, у 36 км на північ від Луцька.

Перша непряма згадка про Четвертню походить із грамоти, якою 10 жовтня 1388 р. група волинських вельмож поручилась за Олехна перед королем Ягайлом [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., , с. 96 – 97]. Серед поручителів згадано князя Олександра Четвертенського.

Далі маємо виразну згадку про Четвертню в неодноразово цитованому вище торговельному привілеї 1488 р. [LM 4, № 138, с. 146] і згадки князів Четвертинських у записах пожалувань 1486 – 1488 рр. [LM 4, № 1.7, с. 36; № 18.2, с. 72; № 23.4, с. 83].

Думаю, існування цього поселення від кінця 14 ст. – незаперечне. Клас вірогідності – А.

(171) Черторыеск

Єдина відома нині назва – це село на ріці Стир у Луцькому районі, у 66 км на північний схід від Луцька. Слід думати, він став «Старим» після заснування села у Житомирському районі.

Чорторийськ кілька разів згадується в Іпатіївському літописі – від 6608 (1100) до 6799 (1291) років [ІпатЛ, стб. 249, 938], далі від 1440-х років згадуються князі Чорторийські [Wolff J. – Warszawa: 1895, s. 95 і далі]. Згаданий Чорторийськ і в торговельному привілеї 1488 р. [LM 4, № 138, с. 146]. Клас вірогідності – А.

(172) Пинеск

Єдиний кандидат на цю назву – сучасний при впадінні ріки Піна у Прип’ять, у Берестейській області Білорусії.

Сама форма Пинеск стоїть у першій згадці в Іпатіївському літописі під 6605 (1097) роком, і далі ще кілька разів, аж до 6771 (1263) р. (Пиньск) [ІпатЛ, стб. 237, 860]. Як володіння князя Наримонта Пінськ згаданий в записі про розподіл земель між синами Гедиміна [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 61 та інші списки «Повісті про Вітовта», див. Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р., розділ «Варіанти тексту «Вітовтового» літопису»]. Сам розподіл стався мабуть наприкінці життя Гедиміна, в 1330-х роках, повість написана, за моїми міркуваннями, в 1392 р. Далі Wassilio de Pinsko згаданий в грамоті Вітовта з 11 серпня 1387 р. [CEV, № 35, p. 13]; Пінськ (Pynsk) згадано в листі Вітовта з 6 листопада 1408 р. [CEV, № 385, p. 164]. Маємо наступні згадки з сер. 15 ст. [LM 3, с. 51, 56, 57]. Форма назви в СРГ – стародавня, в 15 ст. вона уже не вживалась. Клас вірогідності – А.

(173) Піна річка

Невелика (40 км) тече із заходу на схід і впадає у Прип’ять у Пінську. Клас вірогідності – А.

(174) Воробееск на Струмене (175)

Поселень з точно такою назвою нині немає. Є 7 сіл , три села і 6 сіл . Всі вони знаходяться досить далеко від Волині і частково навіть за межами області, висвітленої в СРГ.

Трохи краще стоїть справа із річкою Струмень (175). Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона [1901 р., т. 31а] подає, що Струмень – назва рукава ріки Прип’ять, котрий починається від озера Нобель, тече загалом на північний схід і з’єднується з основним руслом у с. Пінського району Берестейської області. Довжина рукава – 77 км по руслу і 53 км по прямій.

Сучасні карти не знають такої назви і такої протоки – слід думати, вона зникла внаслідок обширних меліоративних робіт. Але вона показана на карті РСЧА 1936 року (). Названа енциклопедія обіцяє на Струмені 21 поселення, частина з них показана на карті, але нічого навіть віддалено подібного до Воробійська там нема.

Клас вірогідності для Струменя – А. Клас вірогідності для Воробійська – Г.

(176) Берестии

Думаю, це (Брест) – обласний центр Білорусії, давнє, значне і добре знане місто при впадінні Мухавця у Буг.

В Іпатіївському літописі Берестье згадується багато разів від 6527 (1019) до 6797 (1289) року. Берестя й надалі залишилось важливим місцем; так, у 1400 році тут було укладено два договори Івашка, сина молдавського воєводи Петра із королем Ягайлом і князем Вітовтом [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., , 83]. Клас вірогідності – А.

Інша подібна назва – Берестей – відома біля Тули в 1420-х роках. Дослідники так і не змогли її локалізувати. Вона потрапила до кримських ярликів, у в 16 ст. писарі приймали її за «наше» Берестя [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст.. – К.: 2024 р., розділ «Берестей і Ратунь»].

Не бачу ніякої потреби виправляти цілком зрозумілу назву. А хто хоче виправляти – мусить знати, що топонімів на Берест- в одній тільки Україні 36.

В цілому «Волинсько-Галицька» група відзначається високою якістю записів – із 39 об’єктів 30 локалізуються без жодних проблем, ще 2 локалізуються з великою ймовірністю. Хоробор (145) та Ізборськ (159) потрапили в цю групу випадково, «Волинь» (161) запозичено з Повісті временних літ, звістка про святого Онуфрія (169) явно помилкова.

Попри те, що багато об’єктів групи відомі з давньоруського літописання, група в цілому складена не за літописом, містить багато об’єктів, котрі реально існували в 2 пол. 14 – 1 пол. 15 ст. і не були відомі в попередній час.

За винятком зазначених випадкових відскоків, всі об’єкти групи лежать на Волині й у Галичині, але серед них немає ніякого географічного упорядкування, перелік вільно стрибає від литовської Волині до польської Галичини і назад, не зважаючи на політичний кордон.

Картосхеми

Я склав такий оптимальний маршрут: 139 → 138 → 172 → 175 → 176 → 156 → 163 → 146 → 170 → 171 → 142 → 140 → 144 → 150 → 166 → 151 → 160 → 165 → 168 → 157 → 155 → 167 → 153 = 1572 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками. Але охочі можуть спробувати побудувати економніший маршрут.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 138 → 139 → 140 → 142 → 144 → 146 → 150 → 151 → 153 → 155 → 156 → 157 → 160 → 163 → 165 → 166 → 167 → 168 → 170 → 171 → 172 → 175 → 176 = 2738 км. Він нанесений на наступній схемі червоними стрілками. Стрілки різних кольорів не мають спеціального значення, тільки щоби не було плутанини при перетині. Ентропія-А = 174 %.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В): 138 → 139 → 140 → 142 → 144 → 145 → 146 → 148 → 150 → 151 → 153 → 155 → 156 → 157 → 160 → 163 → 164 → 165 → 166 → 167 → 168 → 170 → 171 → 172 → 175 → 176 = 3945 км, що дає нам ентропію-В = 251 %.

Ясного поняття – що таке історична Волинь і що таке історична Галичина – перелік не показує; він чотири рази переходить із Волині в Галичину і повертається назад на Волинь.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (145 – 165) дорівнює 741 км. Зі складу групи хочеться вилучити три сторонніх об’єкти: Овруч (138), Житомир (139) та Хоробор (145). Думаю, про розташування останнього писар СРГ не мав ніякого поняття (його краще було би віднести до «Іпатіївської» групи). Овруч і Житомир не вписуються ані в попередню «Прип’ятську» групу, ані в наступну «Волинську». В 1 пол. 15 ст. ці два городи належали до (теоретичного) Київського князівства, але СРГ не показує найменшого розуміння – чим було Київське князівство кінця 14 ст. і далі сер. 15 ст.

З вилученням цих трьох об’єктів діаметр ядра групи зменшується до 370 км (168 – 172, контур жовто-гарячого кольору), або 50 % від повного діаметру.