18. «Верейська» група (№ 393 – 399)

Микола Жарких

Після «одоєвської» групи СРГ повертається до об’єктів Владимирського (Московського) великого князівства.

(393) Верея

Вище, розглядаючи Новий городок № 385, уже були наведені згадки об’єктів на Протві в московсько-рязанських договорах. Серед них значилась і в Московській області.

Її існування і значення в часи складання СРГ – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

Можна навіть припустити, що фрагмент «Новый городок (385) – Лужа (386) – Боровеск (387) – Верея (393) – на Поротве (394)» був запозичений із якогось із названих договорів, тільки розбитий вставкою.

(394) на Поротве

Верея справді стоїть на річці , яка впадає в Оку. Клас вірогідності – А.

Я навіть думаю, що це визначення стосувалось всієї групи з 4 об’єктів зі згаданих договорів, і тільки через незручну стилізацію СРГ виглядає так, ніби це стосується однієї Вереї.

(395) Новгородок

Ще один із численних нових городків в СРГ. Припущень щодо його локалізації ніхто не висував, я думаю, ще може бути подвоєння Нового городка № 385 на тій самій Протві. Клас вірогідності – Ж.

(396) Галичь

Вище в СРГ уже згадувався Галич № 167, який не мав додаткового визначення і міг вважатись «галицьким» Галичем (на Дністрі).

Галич № 396 так само не містить додаткового визначення, тому що (я думаю) автор кожного локального переліку знав тільки свій Галич, не мислив масштабом усієї території давньої Русі і не міг собі уявити, що в такому його записі може бути щось неясне.

Але літописець, складаючи розповідь про похід татар в 6745 (1237) р., знав про існування двох Галичів і тому зазначив, що татари «плѣниша все по Волзѣ доже (!) и до Галича Мерьскаго» [ЛЛ-2, стб. 464].

Далі цей Галич згаданий у кінці «Повісті про Митяя» (під 6885 – 1377 роком): опального митрополита Пимена повезли на заслання через Ростов, Кострому, Галич – аж у Чухлому [СимЛ, с. 125]. Тут все правильно: від Костроми до Галича – 106 км на північний схід, а від Галича до Чухломи – ще 46 км на північ.

Починаючи від 6933 (1425) року Галич часто згадувався в літописі у зв’язку з боротьбою за московський престол [СимЛ, с. 165 – 175].

Існування і значення костромського в часи складання СРГ – безсумнівне. Клас вірогідності – А.

(397) Кличень

В 1371 р. литовський князь Ольгерд скаржився константинопольському патріарху Філофею, що Москва забрала в нього деякі місця, в тому числі Кличен (τὸ Κλήτζεν) [Русская историческая библиотека, т. 6, № 24, стб. 137, 138]. Де він знаходився – з цієї згадки не можна зміркувати.

Далі в 1477 р. у заповіті князя Бориса Васильовича волоцького є згадка про «Кличен и з слободками, которые на Кличенской земле сели» – в контексті переліку ржевських володінь [ДДГ, № 71, с. 250]. Далі в 1483 р. було проведено розмежування ржевських волостей князя Бориса Васильовича і землі Великого Новгорода, яка дісталась великому князю Івану 3-у [ДДГ, № 77, с. 290 – 291]. Там Кличенська волость згадана поруч із озером Селігер. Ще один раз Кличен згадано в числі ржевських волостей в заповіті сина князя Бориса – князя Федора Борисовича (бл. 1506 р.) [ДДГ, № 98, с. 407]

Тому може бути, що розташовувався на одноіменному острові на озері Селігер, у 3 км від сучасного Осташкова на березі озера. Кажуть, що на тому острові навіть маленьке городище є [Куза А. В. Древнерусские городища X–XIII вв. – М.: 1996 г., с. 114.]. Клас вірогідності – А.

(398) Ржова

Вище уже розібрано звістки про Пусту Ржеву, помилково розміщену «на Волзі» (№ 263), а тепер СРГ дійшов і до справжнього на справжній Волзі.

Перша згадка про «Ржевку» міститься під 6724 (1216) роком у контексті війни на верхній Волзі [С1ЛСІ, стб. 263]. Виразну згадку про Ржеву маємо з 6876 (1368) р., коли її захопив князь Володимир Андрійович із московского дому [ПСРЛ, 1926 г., т. 1, вып. 3, стб. 533]. В тому ж літописі під 6884 (1376) роком виразно сказано, що Ржева – город, бо москалі його облягали і не змогли здобути [стб. 536]. Під 6913 (1405) р. маємо згадку про «Ржову» (саме в такій формі) [С1ЛСІ, стб. 526].

Запекла боротьба москвичів за Ржеву привела до того, що вона потрапила у володіння князя Володимира Андрійовича, що зафіксовано договором 1390 р. між ним і князем Василем 1-м [ДДГ, № 13, с. 37]. Далі бл. 1401 р. ці князі уклали договір про обмін володіннями, за яким Ржева дісталась Василю 1-у [ДДГ, № 16, с. 43]. І далі Ржева постійно згадувалась у документах 15 ст. [ДДГ, за географічним покажчиком].

Таким чином, існування города Ржеви і форми назви Ржова в 14 – 15 ст. безсумнівне. Клас вірогідності – А.

(399) Бежицкий Верх

у стислому значенні – це підвищення на верхів’ї ріки Мологи (доплива Волги). Колись-то ця територія входила в Новгородську землю, а нині – у Тверську область.

В 6905 (1397) році новгородський владика Іоан у Москві скаржився, що «князь великыи на крестъном целовании у Новагорода отъял еси Заволочье, Торжок, Волок, Вологду, Бежичкыи верх» [Н1Л, с. 390].

В заповіті московського князя Василя 1-го (1406 р.) згадано якісь села, куплені «в Бежицском версе» [ДДГ, № 20, с. 56]. В його наступному заповіті (1417 р.) згадано «прадеда моего примысл в Бежицьском Версе Кистьму да села Онтоновские» [ДДГ, № 21, с. 58]. Прадідом Василя був князь Іван Данилович, тобто придбання відбулось десь у 2 чв. 14 ст. Кистьма нині невідома, можливо, це село у 73 км на північ від Бежецька та село у 42 км на північ від Бежецька.

За договором між князями Юрієм Дмитровичем та Василем 2-м (1433 р.) Бежецький Верх переходив у володіння Юрія, і якщо у когось із бояр будуть жалуванні грамоти Василя 1-го чи Василя 2-го на місцеві слободи, рішення щодо них приймає князь Юрій [ДДГ, № 30, с. 76]

Виходить, Бежецький Верх – це не конкретние поселення, а територія, на якій були села і слободи, в тому числі і в боярському володінні. Думаю, що саме в такому значенні Бежецький Верх згаданий в СРГ. Клас вірогідності – А.

Ми бачимо, що малочисельна «верейська» група показує досить пристойну якість: із 7 її об’єктів 6 (86 %) локалізуються досить упевнено. Але самі ці об’єкти розкидані на великому просторі, часто розміщуючись поблизу об’єктів, згаданих в СРГ раніше. Географічна близькість, як ми уже не раз бачили, не була визначальною при укладанні СРГ.

Картосхеми

Оптимальний маршрут я проклав такий: 393 → 398 → 397 → 399 → 396 = 846 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 393 → 396 → 397 → 398 → 399 = 1413 км. Він нанесений на наступній схемі стрілками червоного кольору. Ентропія-А = 167 %.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (393 – 396) дорівнює 500 км. Особливість цієї групи – в тому, що вона цілком складається зі сторонніх об’єктів, не має власного ядра. Галич (397) краще вписався би в «Муромську» групу, Ржев (398) та Кличен (397) – у «Торопецько-Єрусалимську» групу, де вже були записані ржевські волості, але не було самого Ржева; Верея (393) безумовно належала до «Владимирської» групи, де перелічено інші об’єкти на Протві. Складається враження, що тут записано об’єкти, які забули вписати на належних місцях.