13. «Рязанська» група (№ 299 – 318)

Микола Жарких

«Рязанська» група об’єктів в СРГ починається заголовком «А се рязанскии» (299), і на першому місці в ній стоїть Стара Рязань, котра, прецінь, в сер. 15 ст. не була столицею князівства.

(300) Рязань Старая

Нині існує маленьке село – поруч із великим (60 га!) і відносно добре збереженим Старої Рязані.

Давня столиця Рязанського князівства багато разів згадувалась в літописах; вона була зруйнована татарами в грудні 1237 року і ніколи потім не відновлювалась. Немає ніяких сумнівів, що в СРГ йдеться саме про неї. Клас вірогідності – А.

Запитання виникає тільки у зв’язку із визначенням «Старая». В офіційній документації ця Рязань стала «Старою» тільки в 1778 р., одночасно Переяславль-Рязанський став зватись Рязанню (новою, сучасною).

У договірних грамотах мамо такі згадки: «Рязанська сторона [ріки Оки], Рязань» [1382 р. – ДДГ, № 10, с. 29; 1402 р., № 19, с. 53 – те саме; 1447 р., № 47, с. 143 – те саме; 1483 р., № 76а, с. 284, 285 – те саме]; «княжіння Рязанське, Переяславль і Пронськ» [1434 р. – № 55, с. 84]; «Переяславль Рязанський, Рязанська сторона, Рязань» [1483 р. – № 76а, с. 284, 285; № 76б, с. 288].

Далі в 1496 році в договорі рязанського великого князя Івана Васильовича зі своїм братом Федором згадано заповіт їх батька князя Василя Івановича (який помер у 1483 р.). За цим заповітом Переяславль, Ростиславль і Пронськ належали Івану, а Федору відділили «в Переяславле Перевитеск и Рязань Старую с волостьми», також описано «рубеж Переяславлю с Рязанью». Місце видачі документа – Переяславль [ДДГ, № 84а, с. 333, 334].

Цей договір було конкретизовано у грамоті-відповіді князя Федора Васильовича. Там є всі формули попередньої грамоти, але додатково згадана третина города Переяславля, котра належала Федору, і він зобов’язався її укріплювати; згадано спеціального «третчика», який мав управляти цією третиною від імені Федора [ДДГ, № 84б, с. 337 – 341].

Далі в заповіті московського великого князя Івана 3-го 1504 р. згадано, що рязанський князь Федір Васильович передав йому, Івану, «свою отчину на Рязани в городе и на посаде свой жеребей, и Старую Рязань і Перевитеск с волостьми» [ДДГ, № 89, с. 357 – 358]. Городом тут (як і в грамотах 1496 р.) спрощено зветься Переяславль Рязанський. Виходить, що Федір віддав московському князю свою третину міста. Далі в заповіті згадано «татарские проторы» (витрати на татарських послів), зокрема, на випадок їх приходу «к Рязани к Старой, и к Перевитску ко княж Федоровскому жеребью рязанского» [с. 362] – сини Івана мали брати участь у цих витратах.

Нарешті, цар Іван 4-й в заповіті 1572 р. надав своєму синові Івану (ще не вбитому!) «великое княжество Резанское: город Переславль Резанский, город Старая Рязань…» [ДДГ, № 104, с. 435]

В «Книзі Большому чертежу» (1627 р.) назва «Старая Рязань» використана 5 разів [Книга большому чертежу. – М.: 1950 г., с. 122]. В 1629 р. село біля городища звалось Резанцы (так говорить Вікіпедія). В 2 пол. 17 ст. було складено «Росписи государства Московского градом», де перераховано об’єкти на ріці Ока (згори вниз) і серед них «Переславль Резанский на Оке и на проливе на Трубеже. Старая Рязань на Оке ж» [Археографический ежегодник за 1972 год. – М.: Наука, 1974 г., ].

В 1619..1620 роках для англійського вченого Річарда Джемса було записано кілька великоруських пісень, серед них « на Русь [Московію] в 1572 году». В ній татари планують панувати у Москві, Володимирі, Суздалі, Звенигороді та «а боярину конюшему держать Резань Старая, / а меня [Дивей-мурзу], государь, пожалуй Новым городом». Пісня складена орієнтовно на рубежі 16 – 17 ст. Я не думаю, що тут йдеться про реальну Стару Рязань (на той час мізерне село), а йдеться про поетичне протиставлення Рязані старої – Городу новому.

Таким чином, виходить, що назва «Стара Рязань» починає зустрічатись з 4-і чверті 15 ст., і може бути що СРГ відбивав практично вживану в 1 пол. 15 ст. усну номенклатуру.

(301) на Оце

Стара Рязань справді стоїть на . Тут СРГ не помилився. Клас вірогідності – А.

(302) Новый городок Олгов на усть Проне (303)

Річка (336 км) дуже звивисто тече з південного заходу на північний схід і впадає в Оку у 50 км нижче Рязані і у 6 км вище Старої Рязані. В її гирлі справді є не дуже велике (1.2 га). Археологічні дослідження показали, що життя на ньому тривало з 11 до 13 ст., відкрито залишки цегляної церкви (здогадно рубежа 12 – 13 ст.) [Монгайт А. Л. . – М.: Изд-во АН СССР, 1961 г., с. 150 – 152]. О. Монгайт вважав це городище князівським замком (десь як Боголюбово біля Владимира).

Городище настільки добре відповідає згадці в СРГ, що енциклопедії називають це городище «Новым Ольговым [городком]» (Вікіпедія – як вище, (2021 р.)). І справді, з його розміщенням немає проблем. Клас вірогідності – А.

Проблема є з його назвою, під якою він записаний в СРГ (і ніде більше!). Якщо вважати, що запис стосується давньоруського укріплення, то постає запитання – іменем якого Олега воно назване? Як не дивно, до 1237 року ми не знаємо ані одного князя Олега, який княжив би в Рязані. (1207 – 1217) був князем пронським, (1220) – князем муромським.

Пізніше відомі два рязанських князя: (княжив у 1252 – 1258 рр.) і славний (княжив у 1351 – 1402 рр., з перервою). Думаю, що хтось із них і наказав збудувати для себе отой Новий городок. Хто ж саме?

Якщо думати про Олега Інгваровича, то від нього до часу укладання СРГ минуло мале не два століття. Якщо весь цей час городок функціонував, то він мав би залишити по собі сліди як в історії, так і в археології. Але на згаданому вище городищі перед-татарського часу нема (не знайдено?) залишків 2 пол. 13 – 1 пол. 15 ст. Як це могло статись? Городок міг існувати недовгий час та / або займати невелику площу, і тому його археологічні рештки незначні. Недовгий час знову ставить перед нами запитання – як тоді писар СРГ дізнався про існування давно закинутого городка? Друга можливість – що цей пізній городок був не на гострому мису лівого берега Проні, де є давнє городище, а десь на правому її березі, на території сучасної деревні .

Якщо ж думати про Олега Івановича, все одразу спрощується. Можна припустити, що городок було збудовано десь наприкінці 14 ст. Після смерті Олега в 1402 р. це укріплення втратило значення і швидко занепало, так що і пам’яті про нього не лишилось. В «Книзі Большому чертежу» згадане гирло Проні, але ніякого поселення там не згадано, хоча в інших місцях «Книги» є немало згадок про городища. Так можна примирити факт короткочасного існування городка із записом упродовж наступного півстоліття в СРГ.

В даному випадку гарно досліджений археологічний об’єкт створює ілюзію розуміння запису в СРГ.

(304) Пронеск

Нема сумніву, що це – сучасне місто на річці Проня у 57 км на південь від Рязані. Клас вірогідності – А.

В Радзивилівському літописі Пронськ вперше згаданий під 6694 (1186) р. [ПСРЛ, 1989 г., т. 38, с. 153] і далі він кілька разів згадується в Лаврентіївському літописі аж до 6745 (1237) року, коли його зруйнували татари.

14 серпня 1427 р. Вітовт у листі до великого магістра Тевтонського ордену, відісланому зі Смоленська, хвалився, що підпорядкував своїй владі князів рязанського, переяславського, пронського, новосильського, одоївського і воротинського [die Rasanischen, als die von Prejaslav, die von Pronesk, die von Novossilesk mit iren kindern, und ouch us namhaftigen lande Odoyow, die herczogen und herczoginne wittwe von Wrotynsk. – CEV, № 1298, p. 779].

Далі в 1434 р. Пронськ згаданий в договорі московського князя Юрія Дмитровича і рязанського князя Івана Федоровича як власність останнього [ДДГ, № 33, с. 84]. В 1496 р. Пронськ згаданий як власність рязанського князя Івана Васильовича в його договорі зі своїм братом Федором Васильовичем [ДДГ, № 33, с. 333].

Отже, існування і значення Пронська в 1 пол. 15 ст. – поза сумнівом.

(305) Торческ

Город часто згадується в Іпатіївському літописі, починаючи від 6601 (1093) р. («приидоша Половцѣ мнози і ѡступиша Торъчьскии град… друзии оузъвратишася к Торочьскому… Половцемь же осѣдѧще Торочьскии… Половцѣ оузъвратишасѧ к Торочкому» [ІпатЛ, стб. 209 – 212]; Лаврентіївський літопис: «ѡступиша Торциискыи град… друзии възвратишасѧ к Торцьскому… Половцем же ѡсѣдѧщем Торцьскыи… Половци возвратишасѧ к Торцьскому» [ЛЛ-1, стб. 218, 221, 222, 225]; Радзивилівський літопис: «Торческии»; Московський академічний літопис: «Торьскии»). Наступні згадки в Іпатіївському літописі:

– 6669 (1161) р. («Андрѣевичи ѣха к Торческому» – стб. 516);

– 6670 (1162) р. («Рюрик поиде ис Торцьского… ѣха в Торцьскыи » – стб. 517, 519);

– 6671 (1163) р. («възвороти всѣ городы Мьстиславу Торьскыи и Бѣлъгород» – стб. 521);

– 6677 (1169) р. («Торцьскыи со всим Поросьем» – стб. 533);

– 6682 (1174) р. («ис Торцького… в Торьцкыи… к Торчькому… к Торцькомоу» – стб. 570);

– 6685 (1177) р. («приѣхавше к Торцькомоу» – стб. 605);

– 6696 (1188) р. («Рюрик же да емоу Торцькыи» – стб. 662);

– 6698 (1190) р. («я [тобто: схопив] Кондоувдыя Торцького кнѧзѧ… слышавше Ростислава Рюриковича в Торьском… Ростислава ѡставѧ в Торцьком… приѣхаша в Торцькыи к Ростиславоу… Ростислав же прѣеха в Торцькыи свои со славою» – стб. 668 – 672);

– 6734 (1226) р. («иде к Торьцкомоу» – стб. 750);

– 6739 (1231) р. («держите Торцькии город» – стб. 766).

В Лаврентіївському літописі маємо згадки у повчанні Володимира Мономаха («потом на Торческыи город») та ще під 6715 (1207) р. («си же придоша к Торъцьскому») [ЛЛ-2, стб. 249, 429].

Всі ці згадки безспірно стосуються одного об’єкта – города у Пороссі, який пов’язують із великим городищем біля с. Ольшаниця Білоцерківського району Київської області.

Здається, суду все ясно?

Не зовсім. Властива нам, відставним фізикам-теоретикам, ретельність у читанні джерел змушує сказати, що літописи знають ще інший Торчеськ. Оповідання Іпатіївського літопису під 6690 (1182) р. про похід суздальського князя Всеволода Юрійовича на волзьких болгар дуже неясне, у перекладі-реконструкції Л. Махновця потрібний нам фрагмент звучить так:

Навколишні ж городи болгарські – собі, куляни і челмата – з’єдналися з іншими болгарами, що звуться темтюги. І коли зібралося їх п’ять тисяч, [то] рушили вони насадами, а із [города] Торцького – на конях (идоша на Сады а ис Торьцькокого на коних). Коли вони приїхали на човни руські, то, вийшовши на острів той [Ісади], пішли вони на Русь [ІпатЛ, ; краще в Лаврентіївському літописі: «поидоша в лодьях а ис Торцьскаго на коних» ЛЛ-2, стб. 390].

Отже, болгари зосередили сили на острові Ісади. – село на правому березі Волги у 73 км нижче за течією від гирла Оки. Нині, після заповнення Чебоксарського водосховища, біля цього села утворилось багато островів, але були вони й раніше, зокрема, вони показані на 1927 р.

Де був той Торцький, звідки болгари прийшли суходолом на конях, і чим він був? – Невідомо.

Я думаю, суду таки все повинно бути ясно: джерелом запису був Іпатіївський літопис, і знову, як у кожному випадку неоднозначності літописних назв, треба запитувати не «де був цей об’єкт», а «з якого джерела він потрапив до СРГ». Отже, приймаю городище біля Ольшаниці. Клас вірогідності – Б.

Менше з тим, дослідники шукають Торчеськ біля Рязані. Пропонують село (13 км на північ від Старої Рязані, 35 км від Ісад), історія якого зовсім невідома. Пропонують деревню Торкину, відому з писцових книг 16 ст., пустош Торчково з тих же книг, ще Торчино і Торчинську дорогу [Гордова Ю. Ю. : восстановление и локация топонимии предыдущего хронологического слоя по названиям средневековых пустошей, городищ, селищ (рязанский материал). – Rhema. Рема, 2019 г., № 4, с. 65]. Все це добре, тільки ані в одному випадку немає свідчень існування цих назв у 1 пол. 15 ст., і переважно невідомо, де ці деревні й пустоші знаходились (це – предмет окремих клопотів). Вважаю ці пропозиції невдалими.

(306) Воино

Перша згадка про об’єкт такої назви не досить виразна. В Радзивилівському літописі в кінці статті 6562 (1054) року є запис: «Иде Всеволод на торкы зиме к Воиню и победи торкы» [ПСРЛ, 1989 р., т. 38, с. 69]. В Лаврентіївському літописі цей запис виглядає так: «Иде Всеволод на Торкы и побѣди Торкы» [ЛЛ-1, стб. 162]. В Іпатіївському літописі цей запис поставлено в статті 6563 (1055) року: «иде Всевод (!) на Торкы зимѣ воиною и побѣди Торкы» [ІпатЛ, стб. 151]. Таким чином, цей запис в кожному списку має окремі дефекти, і не можна однозначно вирішити, чи йдеться про війну, чи про об’єкт із назвою Воин.

Пізніші згадки більш виразні: «Приде Роман с Половцѣ к Воиню» (6587 (1079 р.) – ІпатЛ, стб. 195); «пришедше Половци Воини воротишасѧ» (6618 (1110) р. – ІпатЛ, стб. 260). Ще одну згадку дає Лаврентіївський літопис: «Изяслав… мир створи с Половци оу Воинѧ» [6655 (1147) р. – ЛЛ-2, стб. 315]. Після цього Воїнь зникає з літопису, мабуть був полишений половцям.

Вважається, що великий (28 га!) город Воїнь знаходився на правому березі Сули біля її гирла, де на правому березі Сули було село Воїнська Гребля. Тепер ця місцевість затоплена Кременчуцьким водосховищем, топографічна ситуація до затоплення показана на

В Іпатіївському літописі згадано ще інший Воїнь – під 6790 (1282) р.: «Лестко послав Люблинѣць взѧл бѧшеть оу него [Володимира Васильковича] село на Въкраиници именемь Воинь» [ІпатЛ, стб. 889]. Це сучасне село у Польщі, у 57 км на північ від Любліна.

Вважаю, що в СРГ запозичено назву Воїня на Сулі. Клас вірогідності – Б.

О. Монгайт [op. cit., с. 248 – 249] замість Лаврентіївського процитував Никонівський літопис: «Того же лета князь Изяслав Мстиславич сотвори мир с половцы у града у Воина в Резани» [ПСРЛ, 1862 г., т. 9, с. 173]. Звістка запозичена із Лаврентіївського літопису із доповненнями, котрі слід вважати здогадами писаря Никонівського літопису. (Монгайт не був фізиком-теоретиком, навіть відставним, і тому ретельне читання джерел не належало до його чеснот.)

О. М. вказав на городище «» на правому березі Оки біля села Кривцово у 26 км на схід від Старої Рязані. На городищі знайдено залишки від 7 ст. до н. е. до давньоруського часу. Знахідок 14 – 1 пол. 15 ст. нема (як завжди). Чому воно має бути Воїнем – невідомо. Вважаю здогад безпідставним.

(307) Шилов

Населеного пункту з точно такою назвою нині не відомо, хіба що деревня у 26 км на південь від білоруського Могилева.

Тому доводиться виправляти назву Шилов (город) на Шилово (село) і далі шукати вже його. є подостатком: дві деревні в Білорусії, 60 (шістдесят!) в Росії, ще по одній в Сербії та у Косово.

Із них дослідники ігнорують перші 63 і зосереджуються на містечку на правому березі Оки у 31 км на схід від Старої Рязані.

З історією цього поселення все неясно. В «Книзі Большому чертежу» (1627 р.) є навіть ріка Шилка у Забайкаллі, але немає ані одного Шилова: «А ниже Старой Рязани на Оке Терехов монастырь» [КБЧ, с. 122]. Село знаходиться в 11 км нижче Шилова.

До історії цього Шилова даремно намагаються приточити про його поїздку Окою і Волгою до Персії в 1636 р.:

В этот день [5 липня 1636 р.] мы прошли мимо различных небольших монастырей и деревень; это невдалеке от Рязани [Старої!]: село , в 7 верстах, Обложицкий монастырь, в 3 верстах. Липовые , дворянская усадьба, в 2 верстах, , в 2 верстах, Калинине, в 1 версте, , – в 1 версте – деревня архиепископа рязанского, Новоселки, в 3 верстах, Шилка в 2 верстах… 6-го того же месяца поездка шла мимо монастырей Терехина, в 10 верстах [Адам Олеарий. Описание путешествия в Московию. – М.: Русич, 2003 г., с. 306].

Отже, невідома нині Шилка (не Шилово!) відповідає сучасному селу Шиловського району. А далі? А наступного дня мандрівники пройшли 10 верст від місця ночівлі на березі Оки до Терехова монастиря. Місце ночівлі якраз відповідає розташуванню Шилова, де в той час не було геть нічого.

Висновок: невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(308) Старыи Лвов

Один Львов – Великий – уже значився в СРГ вище (№ 160). Тепер він же (??) названий ще й Старим. Можна припускати подвоєння назви міста в Галичині.

Але можна такого і не припускати. Маємо Львов в Росії, щоправда, всі вони лежать на південь від зони, заселеної в 15 ст., і жодне з них не зветься Старим.

Маємо Львово – всі в зоні старого розселення, але й тут немає жодного Старого.

Маємо із назвою Льгов. Всі лежать у зоні, охопленій СРГ, але й тут немає Старих.

Маємо ще із назвою Льгово – так само в зоні СРГ і так само без додаткових визначень.

О. Монгайт з усіх поселень Льгово полюбив на правому березі Оки у 13 км на схід від сучасного міста Рязань. Чому?

По-перше, може бути, що це місце згадане в Лаврентіївському літописі під 6715 (1207) роком: «вышелъ из Рѧзанѧ Роман Игоревичь с полком и бьетьсѧ с лодеиникы оу Ѡлгова» [ЛЛ-2, стб. 432]. Військо Всеволода рухалось униз вздовж Оки та Окою, а вказане село лежить у 36 км (якщо по прямій) вище Старої Рязані – і якраз тут можна було сточити бій з ворогом, який наступав на столицю. Думаю, що в той час це було просто урочище.

Далі, біля вказаного села є городище, селище, кургани 12 – 13 ст. та могильник 14 ст. Городище, як вважав О. М., належало до городецької культури (7 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.), пізніше на ньому розмістилось слов’янське поселення. «Данных для датировки селища получено недостаточно» [Монгайт А. Л., op. cit., с. 191].

Є звістка, що село згадане в рязанських писцових книгах 1629 – 1630 рр. та в окладній книзі 1676 р. під назвою «Старое Льгово» [Добролюбов И. В. Историко-статистическое описание церквей и монастырей Рязанской епархии. – Зарайск, 1884 г., т 1, с. 64].

Отже, виправлення назви в СРГ не дають нічого конструктивного і переконливого, тому їх треба відкинути. Маємо невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(309) Глебов

В Іпатіївському літописі під 6693 (1185) р. є згадка, що половці «взѧх на щит город Глѣбов оу Переяславлѧ» [ІпатЛ, стб. 643]. Де він знаходився – невідомо. Л. Махновець у коментарі до свого перекладу літопису с. у Бориспільському районі Київської області у 17 км на північ від Переяслава. Чому він так думав – залишилось невідомим.

Дослідники пропонують:

1, село на річці Вожа у 32 км на захід від сучасної Рязані [Иванов Д. А. на реке Воже. – «Археологические исследования в Центральном Черноземье – 2017», Липецк–Воронеж, 2018 г., с. 160 – 163]. Дослідник називає Глебов «городом», та ще й «літописним» – на підставі одним-однієї згадки в СРГ. Там є городище площею 1.65 га і селища-посади на 38 га. Знахідки тут належать до 9 – 10 ст., далі до кінця 12 – 14 ст. і далі до 16 – 17 ст.

Вікіпедія зазначає, що в селі є мурована церква 1694 року, але коли власне зафіксована назва Глебово Городище – таки неясно.

2, село у 5 км від розглянутого вище села Льгово (що на Оці). Воно може похвалитись церквою Різдва богородиці 1695 року. Воно також розглядається як кандидат на звання Глебова із СРГ [Гордова Ю. Ю. op. cit., с. 64].

3, є ще загадковий (помилковий) город . Із ним справа така.

Лаврентіївський літопис під 6688 (1180) роком подав оповідання про похід владимирського князя Всеволода Юрійовича на Рязань. В Коломні його зустрів рязанський князь Гліб Святославич – Всеволод наказав схопити його і ув’язнити у Владимирі. Далі

Всеволод иде к Рѧзаню взѧ город Борисов Глѣбов пришед же к Рѧзаню мир створи с Романом и со Игорем [ЛЛ-2, стб. 338].

Дослідники бачать тут город «Борисов-Глебов», але може бути так, що це власне город Борисов, який належав князю Глібу і якого Всеволод був захопив. Запропоновано 5 (п’ять) варіантів його розміщення [Монгайт А. Л., op. cit., с. 195, картосхема 81], з чого можна зробити цілком певний висновок, що нічого певного про розміщення цього города ми не знаємо. Плюс повне мовчання пізніших джерел про нього.

Висновок: вважаю Глебов запозиченням з Іпатіївського літопису 1185 р., з бідою приймаю с. Пристроми. Клас вірогідності – В.

(310) Зареческ

В Іпатіївському літописі є цілих два Зареческа:

1, під 6614 (1106) роком записано: «Повоева Половци ѡколо Зарѣчьска и посла по них С[вя]тополк Янѧ» [ІпатЛ, стб. 257]. Л. Махновець, коментуючи це місце, чомусь на село Застугна на правому березі Стугни (нині у складі Василькова). Мені здається, з тексту видно тільки, що це було десь на Київщині, бо нападом клопотався київський князь Святополк.

2, під 6658 (1150) р. записано: «Изѧслав же пришед и ста выше Пересопници и пожьже Зарѣческ» [ІпатЛ, стб. 409]. Тут слід погодитись із Л. Махновцем, що це сучасне село Рівненського району та області, бо якщо Пересопниця розташована на правому березі Стубли, то Заріцьк – якраз на лівому березі і якраз у 9 км вище за течією Стубли.

Вважаю запис в СРГ запозиченням з Іпатіївського літопису. Можна думати про Заріцьк-Рівненський. Клас вірогідності – В.

Спроби дослідників перетягнути цю ковдру на Рязанщину непереконливі. Д. Іловайський і слідом за ним М. Тихомиров вказали на сучасне місто , бо там від 1535 року відомий . Зарецкий – бо він розташований на лівому березі Оки напроти Старої Рязані (що на правому березі). Ну, сам Тихомиров зазначив, що назва Заречье дуже поширена.

І справді, маємо таких назв: 64 в Білорусії, 202 – в Росії, 35 – в Україні. Є з чого обирати.

(311) Переяславль

Город Переяславль постійно згадується в Іпатіївському літописі від 907 до 1239 року, і нема жодного сумніву, що це – сучасний у Бориспільському районі Київської області.

Від 6683 (1175) року в Лаврентіївському літописі досить систематичного згадується інший Переяславль – сучасний . Переважно він ніяк не відзначається від «справжнього» Переяславля, і його розміщення треба виводити з контексту згадки.

Нарешті, під 6810 (1302) р. маємо запис: «Данило кнѧзь Московьскыи приходил на Рѧзань ратью и билисѧ оу Переяславлѧ» [ЛЛ-2, стб. 486]. Це, здається, перша згадка Переяславля-Рязанського, і так він звався до 1778 р., коли був офіційно перейменований в Рязань. Вище ми бачили, що назва «Переяславль Рязанський» вперше вжита в 1483 р.

14 серпня 1427 р. Вітовт у листі до великого магістра Тевтонського ордену, відісланому зі Смоленська, хвалився, що підпорядкував своїй владі князів рязанського, переяславського, пронського, новосильського, одоївського і воротинського [die Rasanischen, als die von Prejaslav, die von Pronesk, die von Novossilesk mit iren kindern, und ouch us namhaftigen lande Odoyow, die herczogen und herczoginne wittwe von Wrotynsk. – CEV, № 1298, p. 779].

Який конкретно Переяславль мав на увазі писар СРГ на цьому місці – невідомо. З бідою можна припустити Переяславль-Рязанський. Клас вірогідності – В.

(312) на Трубежи

Даруйте, але ж Переяславль № 311 можна цілком певно локалізувати за додаткової вказівкою «на Трубежи».

Переяславль-Руський справді стоїть на ріці , котра впадає у Дніпро (ну, в Канівське водосховище).

Переяславль-Заліський теж стоїть на ріці , котра впадає у Плещеєво озеро.

Переяславль-Рязанський так само стоїть на річці , котра впадає в Оку.

Простою мовою, скільки ми маємо Переяславлів – рівно стільки ми маємо Трубежів. І якщо я з бідою визнав Переяславль № 311 за рязанський, то і цей Трубіж з такою самою бідою можна визнати за рязанський. Клас вірогідності – В.

(313) Михаилов

Єдиний значний пункт точно такої назви – це Рязанської області, розташований на річці Проня у 62 км на південний захід від сучасної Рязані. на півдні сучасної Росії ігноруємо.

Історія цього города мало відома. Никонівський літопис подає під 7059 (1551) роком:

Того же году, месяца августа, поставлен на Проне на реке Михайлов город, а ставили его воеводи князь Александр Иванович Воротынский да Михайло Петров сын Головин [ПСРЛ, 1907 г., т. 13, ч. 1, с. 168]

Це було через сто років після появи СРГ. Зусиллям волі можна визнати запис СРГ за ранню згадку сучасного міста, але таке зусилля не заміняє конкретних даних про існування поселення на цьому місці і з такою назвою на століття або й раніше від сер. 16 ст. Клас вірогідності – В.

(314) Перевитеск

Перша згадка цього об’єкту міститься в договорі рязанського князя Івана Васильовича зі своїм братом Федором Васильовичем 1496 року. Там згадано заповіт їх батька – князя Василя Івановича (помер у 1483 р.), за яким Василь «отделили есмя тебя [Федора] в Переяславли Перевитеск и Рязань Старую з волостьми» [ДДГ, № 84, с. 333]. Згадується Перевитеск і в пізніших документах цього видання.

показують на високому правому березі Оки біля деревні Луховицького району Московської області, у 46 км на північний захід від сучасної Рязані. Клас вірогідності – А.

(315) Шипино

Відомо такої назви. Всі вони лежать на північ від паралелі Москви. Історія 3 деревень зовсім невідома, перші згадки про інші датуються 1571, 1678, 1710 роками. Думаю, ані одна з цих деревень нам не підходить.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(316) Ростиславль

В Никонівському літописі, складеному в 1520-х роках, під 6661 (1153) роком міститься згадка: «Того же лета князь Ростислав Ярославич Рязанский созда во имя свое град Ростиславль у Оки реки» [ПСРЛ, 1862 г., т. 9, с. 197]. Правдиві давньоруські літописи не знають ніяких «заснувань» городів князями, хоча відомо немало назв поселень, утворених від княжих імен. Також збуджує сумнів географічна вказівка «на Оке». думаю, це пізня топонімічна легенда.

Більше можна довіряти згадці Симеонівського літопису під 6850 (1342) р.: «Князь Ярослав Александрович всел в Ростиславле» [СимЛ, с. 94].

Розміщення цього Ростиславля подає «Книга Большому чертежу» (1627 р.):

А ниже Коширы 20 верст Ростиславль, а под Ростиславлем пала в Оку река Осетр… А на реке на Осетре вверх от Ростиславля 30 верст город Зараеск [КБЧ, с. 120].

Від Зарайська до гирла Осетра по прямій – 25 км на північ, а від Кашири до цього гирла – 43 км на схід, тобто дані книги не зовсім відповідають сучасній карті.

Дослідники вважають городище на правому березі Оки біля села Сосновка Озерського району Московської області. Воно лежить у 32 км на схід від Кашири, у 20 км на північний захід від Зарайська і в 15 км на південний захід від гирла Осетра. З великим зусиллям можна вважати це городище за Ростиславль. Клас вірогідності – В.

(317) Венев

(Веньов) згадується у договорі московського великого князя Івана Васильовича (3-го) із рязанським великим князем, теж Іваном Васильовичем 1483 року як купля московського великого князя Василя Васильовича (2-го, помер 1462 р.) «за Окою», і рязанський князь не повинен був туди вступатися [ДДГ, № 76, с. 285]. Орієнтовно можна відносити це московське придбання до середини 15 ст. (в договорі Василя 2-го із рязанським князем Іваном Федоровичем 1447 року [ДДГ, № 47] згадки про цю куплю ще немає).

Безспірний сучасний Веньов. Клас вірогідності – А.

(318) Тешилов

В тому самому договорі 1483 р. Тешилов згадується перед Веньовом як об’єкт «за Окою», куплений московським великим князем Василем 2-м (мабуть, десь в середині 15 ст.).

Далі в 1504 р. Тешилов, як і Веньов, були згадані у заповіті московського великого князя Івана 3-го в числі об’єктів, підпорядкованих Каширі [ДДГ, № 89, с. 354]. Так само в числі каширських волостей за Окою Тешилово та Веньов названі в заповіті царя Івана 4-го 1572 р. [ДДГ, № 104, с. 435].

Вважається, що давній Тешилов – це маленьке (0.4 га) на правому березі Оки біля деревні Московської області. Якщо дивитись із Москви, то правий (південний) берег Оки справді знаходиться «за Окою». Культурний шар городища містить залишки 12 – 16 ст. Клас вірогідності – А.

У «рязанській» групі занотовано 19 об’єктів. Із них надійно локалізованих – 8 (42 %), локалізованих з вірогідними припущеннями (Б) – 2 (10 %), локалізованих зі складними припущеннями – 6 (32 %), невідомих – 3 (16 %). Вона характеризується невисокою якістю джерела, котре досить упевнено можна вважати рязанським.

Картосхеми

«Рязанська» група не дуже численна, але досить дивна. Мабуть, немає іншої групи, для якої лапки в назві були би більш доречними. Добре локалізовані об’єкти розташовані по еліпсу, і тому байдуже, з якого місця починати оптимальний маршрут. Наприклад: 318 → 317 → 304 → 302 → 300 → 314 = 320 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 300 → 302 → 304 → 314 → 317 → 318 = 320 км. Він нанесений на наступній схемі стрілками різних кольорів; кольори не мають спеціального значення, тільки щоби не було плутанини при перетині. Ентропія-А = 100 %, що є своєрідним рекордом упорядкованості переліку.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В): 300 → 302 → 304 → 305 → 306 → 309 → 310 → 311 → 313 → 314 → 316 → 317 → 318 = 2883 км, що дає нам ентропію-В = 901 %, що теж є рекордним значенням.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (300 – 310) дорівнює 1067 км.

Із картосхеми чітко видно, що «рязанську» групу треба розбити на три підгрупи: першу рязанську (300 – 304), «українську» (305 – 310, сюди дуже добре вписується Старый Львов – 308) і другу рязанську (311 – 318). Очевидно, що «українська» підгрупа є сторонньою, котра вклинилась на випадкове місце і розірвала єдину рязанську групу на дві частини.

З вилученням цієї сторонньої підгрупи ядро групи (контур жовто-гарячого кольору) набуває діаметр 126 км (300 – 318), або 12 % від повного діаметру. Велетенське значення ентропії-В та восьмикратне зменшення діаметра ядра групи об’єктивно показують, що «рязанська» група утворена формально, без розуміння реальної географії.