15. «Муромська» група (№ 338 – 370)

Микола Жарких

«Муромська» група об’єктів є першою в останньому блоці СРГ, виділеному заголовком «а се залескии». Названа від першого безспірного об’єкта – Мурома.

(338) Мещерьское

Судячи із середнього роду прикметника, це мало би бути село, але таке поселення нині не існує.

Корінь назви – мещера. Так звалось в давнину , від якого великий лісовий масив на північ від Оки отримав назву . Вона займає східну частину Московської області, південну частину Владимирської області та північну частину Рязанської області (Мещера par excellence).

До складу Рязанського чи Владимирського князівств вона ніколи не входила, тут навіть були свої князі (здогадно, татарського роду). В договорі московського князя Василя 1-го із рязанським князем Федором Ольговичем 1402 р. згадано, що батько Федора – рязанський князь Олег Іванович – купив був якісь «Мещерьская места», але тепер Федір не мав в них вступатись [ДДГ, № 19, с. 54] – тобто ці «місця» знову стали нейтральною територією, не належною ані до Рязані, ані до Москви.

І далі в документах цього збірника ми бачимо «Мещерские волости», «Мещерские земли», «Мещерские места», «Мещерский рубеж» та «Мещерских князей», але ніколи ця назва не прикладалась до конкретного поселення.

Вважаю запис в СРГ назвою території, можливо, заголовком. Якщо вважати запис назвою поселення – то воно невідоме. Клас вірогідності – Г.

Спроби дослідників розмістити оце Мещерьское в Касимові [ТМН2, с. 127], у волості Мещерка на ріці Цна [Кучкин В. А. в XIII–XV веках (число и политико-географическое размещение). – История СССР, 1990 р., № 6, с. 79 – 80] або прямо у сучасному місті у Нижегородській області [Ююкин М. А. Этимологический словарь летописных географических названий северной и восточной Руси. – М.: 2015 г., с. 190] обгрунтовані слабо і непереконливі.

(339) Камена Могыла

Назва прозора, дуже характерна і добре відома. знаходиться у Запорізькій області, у 13 км на північ від Мелітополя. Довкола неї є кілька сучасних сіл, найчастіше кажуть, що вона знаходиться біля с. Терпіння. Клас вірогідності – А.

Якщо комусь ця Кам’яна Могила здасться невідповідною – у нас є, як модно нині говорити, «план Б», і в ньому значаться (у множині!) біля села Назарівка Маріупольського району Донецької області, у 130 км на схід від мелітопольської Кам’яної Могили. Характерно, що в цілій східній Європі більше ніде не відомо ані точно такої назви, ані подібної до неї.

Дослідники не приділяють цьому об’єкту уваги. В. Кучкин [op. cit., с. 80] кинув фразу: «Далее [після Мещерського] в Списке следует упоминание Каменной могилы на той же р. Цне». Да він побачив в СРГ ріку Цна – не можу здогадатись. І де він побачив на Цні Кам’яну Могилу? Нема там такої назви – і крапка.

Далі можна прочитати таке: «город «Камена Могыла на Дъсне» – видимо, остатками этого города является Темгеневское городище на левом берегу Цны, известное в начале XVI века как Андреев городок» [Акчурин М. М. Мещеры XV – начала XVII вв. (этнополитические аспекты) : дис…. канд. ист. наук. – Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2019 г., с. 37, 180]. Отже, Андреев замість Кам’яної, городок замість Могили і Цна – замість Дъсни. Що й казати – практично повне співпадіння!

(340) на Дъсне

За контекстом Дъсна мала би бути назвою річки. Але ані річки Досна, ані річки Дсна ніхто не знає, всі знають тільки ріку Десна. Дехто фантазує: десна (тобто правиця, правий бік) перейшла у Дсна, далі у Тсна, а далі – у Цна. Нехай топонімісти розважують, чи таке перетворення мухи на слона переконливе, я зі своєї робітничо-селянської точки зору думаю, що випадіння повноголосного ъ в початковому складі неможливе.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(341) Муром

Безспірний сучасний – місто у Владимирській області.

Формально перша згадка про Муром датована 6370 (862) роком – місто згадане в числі володінь князя Рюрика, легендарного засновника династії руських князів [ІпатЛ, стб. 15]. Ця історія складена літописцем на початку 12 ст.

Однак Муром на той час справді існував: під 6596 (1088) роком згадано, що «взѧша Болгаре Муром» [ІпатЛ, стб. 199]. І далі Муром час від часу згадується в літописі, зокрема в 6683 (1175) р. записано, що

престависѧ Дюрьдии кнѧзь Муромьскии м[е]с[я]ца генварѧ ѳі [19] днь и положен быс[ть] оу Хсвы ц[е]ркви в Муромѣ юже сам создал [ІпатЛ, стб. 580; ЛЛ-2, стб. 366].

Під 6747 (1239) р. записано, що «взѧша Татарове Мордовьскую землю и Муром пожгоша» [ЛЛ-2, стб. 470]. У подальший час Муром згадується в літописі під 6853 (1345), 6859 (1351), 6863 (1355) і потім до 6954 (1446) року [СимЛ, с. 95, 97, 99, 199]. Отже, існування Мурома, його статус города і певне політичне значення в 14 – 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(342) на Оце

Муром справді стоїть на лівому березі ріки – тут СРГ не помилився. Клас вірогідності – А.

(343) Стародуб Вочьскыи

Окрім СРГ, ця назва відома ще із заповіту московського князя Василя 2-го 1461 р. [ДДГ, № 61, с. 199]. За цим заповітом «села Муромские и в Вотском Стародубе» мали перейти до княгині Василевої.

Дальші відомості зібрав Н. Грибов [Грибов Н. Н. на правобережье р. Оки. – «Уваровские чтения – V», Муром, 2003 г., с. 20 – 21]: в 16 ст. назва поселення зникає з джерел, згадується тільки стан / волость (адміністративна одиниця). Висловлено обережне припущення, що цей знаходився на місці деревні Городищи при впадінні річки Вачка в більшу річку Малу Кутру. Нині ця деревня включена до складу містечка в Нижегородській області (це у 50 км на північний схід від Мурома). Клас вірогідності – В.

(344) другыи Стародуб на Клязьме (345)

Велика (686 км) ріка справді існує, тече загалом із заходу на схід в 4 областях центральної Росії і впадає в Оку. Тут СРГ не помилився.

Більше того, на Клязьмі справді був , який знаходився на території сучасного села Владимирської області (у 77 км на схід від Владимира).

Цей Стародуб згадується у Лаврентіївському літописі під 6726 (1218) роком, коли він був наданий як уділ князю Володимиру – синові князя Всеволода Юрійовича [ЛЛ-2, стб. 442]. Наступна згадка в цьому літописі міститься під 6746 (1238) роком [ЛЛ-2, стб. 467]. Далі ним володіли князі із наймолодшої гілки Всеволодовичів і тому, мабуть, він не фігурує в заповітах московських князів. У переліку земель, наданих за обміном князю Володимиру Андрійовичу в січні 7074 (1566) року, названо «городище Стародуб Ряполовский и посад» [ПСРЛ, 1906 г., т. 13, ч. 2, с. 400], і далі в заповіті царя Івана 4-го 1572 р. він записаний як «город Стародуб Ряполовский» [ДДГ, № 104, с. 437]. «Книга Большому чертежу» (1627 р.) визначає віддаль від Владимира до Стародуба на 60 верст, а від Стародуба до Гороховця – на 150 верст, хоча там не більше 80 км [КБЧ, с. 124 – 125]. Іменування цього Стародуба «другим» показує, що обидва Стародуби стояли в одному документі, використаному в СРГ, і його писар підкреслив, що це не є випадковим подвоєнням.

Отже, існування Стародуба на Клязьмі від 13 до 17 ст. є безсумнівним. Клас вірогідності – А.

(346) Ярополчь

В Іпатіївському літописі під 6668 (1160) роком записано: «Володимир Андрѣевич и Ярослав Изѧславич и Галичане избиша Половци межи Мунаревом и Ярополчем» [ІпатЛ, стб. 505]. Із того, що в коаліції взяли участь галичани, можна вивести, що битва сталась десь на правобережжі Дніпра. Л.Махновець у своєму до перекладу літопису вказав, що Мунарів – це сучасне село при витоку Унави, а Ярополч – це сучасне село при витоку Ірпеня, у 13 км на північ від Городища (обидва села в Бердичівському районі Житомирської області). Вважаю ці локалізації можливими, не заглиблюючись у цю справу.

Пізніше, в 1389 році, в договорі московського князя Василя 1-го зі своїм стриєм Володимиром Андрійовичем Василь обіцяв: «А ци каким делом отоимется от тебя Ржева, и дати ми тобе, во Ржевы место, Ярополч да Медуши» [ДДГ, № 13, с. 38].

На жаль, з цього запису зовсім неясно, де знаходився отой Ярополч, не можна навіть твердити, що він був у сусідстві Медуш (ця місцевість так само невідома!). учить нас, що це – велике (2.8 га!) городище на правому березі Клязьми біля села Владимирської області, у 50 км на схід від Стародуба на Клязьмі. Городище давньоруського часу відносно добре досліджене археологами, є навіть окрема книга [Седова М. В. Ярополч Залесский. – М.: Наука, 1978 г. – 160 с.]. Я її не читав, бо її немає у Мережі; а шкода, бо мені зовсім не ясно, чому це городище вважають Ярополчем.

Приймаю Ярополч на Клязьмі з великим застереженням. Клас вірогідності – В.

(347) Гороховец

Єдиним кандидатом на цю назву є сучасне місто на правому березі Клязьми на сході Владимирської області. З його ранньою історією все неясно. В договорах московських князів він взагалі не згадується, перша конкретна дата в енциклопедичній довідці – аж 1500 рік.

Отже, існування Гороховця під такою назвою в 14 – 15 ст. – все ще під запитанням. Клас вірогідності – Б.

(348) Бережечь

Цьому об’єкту присвячена спеціальна стаття [Борисов Е. А. . – «Актуальная археология 7», СПб., 2024 г., с. 255 – 257]. Автор дуже обережний у своєму висновку:

«Источники позволяют локализовать территории для поиска городища Бережца в границах Березопольского стана либо в Нижнем Поочье».

Отже, невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(349) Новгород Нижнии

Я уже відзначав, що в СРГ кілька Новгородів мають додаткові визначення, зокрема «наш» . З ним маємо рідкісний випадок, коли в літописі (Лаврентіївському) чітко зафіксовано заснування нового города: «Великыи кнѧз Гюрги с[ы]н Всеволожь заложи град на оусть Окы и нареч[е] имѧ ѥму Новъград» [6729 (1221) р. – ЛЛ-2, стб. 445]. Далі цей Новгород отримав визначення «Нижній» – найраніша згадка, яку я знайшов, датована 6848 (1340 р.) [СимЛ, с. 93].

Добре відоме сучасне місто. Клас вірогідності – А.

(350) Куръмыш на Суре (351)

Кажуть, що Курмиш – це чуваське слово на позначення хутора, деревні з одного двора. Відповідно відомо такої назви у Поволжі + ще одне село.

Оце сучасне село на лівому березі в Нижегородській області, при кордоні з Чувашією – колись було повітовим містом Нижегородської губернії. Воно знаходиться у 140 км на схід від Нижнього Новгорода.

Про його заснування є конкретна згадка у Симеонівському літописі під 6880 (1372) роком:

Тое же осени князь Борис Костянтинович постави собе город на реце на Суре и нарече имя ему Курмыш [СимЛ, с. 112].

Наступна згадка Курмиша під 1445 (6953 та 6954) роком пов’язана із татарським царем Махметом, який був захопив у полон московського князя Василя 2-го. І от 25 серпня 1445 р. Махмет пішов від Новгорода (Нижнього) до Курмиша, а 1 жовтня відпустив Василя з Курмиша на його княжіння [там же, с. 195].

Безспірне сучасне село Курмиш. Клас вірогідності – А.

(352) Вятка

Це слово може означати велику (1314 км) ріку , яка впадає в Каму. Також може означати . Окрім того, відомі Вятка в європейській частині Росії та село Вятка у Сумській області. Також це може бути давньою (до 1934 року) назвою сучасного міста на ріці Вятка, котре було центром Вятської землі.

Літописи згадують Вятку, не конкретизуючи – що воно таке. Перша згада міститься у Рогозькому літописці під 6882 (1374) роком:

Того же лета идоша на Низ Вяткою ушкуйници разбойници, совокупишася 90 ушкуев, и Вятку пограбиша [ПСРЛ, 1922 г., т. 15, вып. 1, стб. 106; СимЛ, с. 114].

Тут перша згадка позначає ріку, друга – землю.

Далі в Симеонівському літописі під 6899 (1391) роком маємо подібну згадку:

Того же лета новгородци Новгорода Великого да и устюжане гражане выехаша в насадех и в юшкуех рекою Вяткою на Низ и взяша Жукотин [СимЛ, с. 141].

Але про участь в поході «гражан» (жителів города) Вятки згадки нема. Подальші згадки 1402, 1418, 1459 років [СимЛ, с. 150, 165, 212] також не дають певних підстав вважати Вятку назвою поселення.

В 1428 р. в договорі московського князя Василя 2-го із своїм стриєм Юрієм Дмитровичем зазначено що «Вяткою и со слободами и со всеми месты» мав володіти Юрій [ДДГ, № 24, с. 64, 66]. Цей князь Юрій у своєму заповіті (бл. 1433 р.) визначив, що «Вятку з городы и волости» його три сини мають поділити порівну [ДДГ, № 29, с. 74]. Із цих згадок видно що Вятка – назва землі. Пізніші договори аж до останнього (1447 р.) [ДДГ, № 46, с. 141] не подають про Вятку навіть таких подробиць, обмежуючись голою згадкою назви.

Думаю, можна не мати сумніву, що Вятка в СРГ позначає землю, територію, а не конкретне поселення. Клас вірогідності – Б.

(353) Городець

Назва : маємо 17 таких назв у Білорусії, 24 – в Росії і 2 – в Україні, всього 43 претенденти на одне місце в СРГ. І все це – не рахуючи Великих / Малих, Верхніх / Нижніх Городців.

Дослідники автоматично приймають на лівому березі Волги у 53 км на північний захід від Нижнього Новгорода.

Він вперше згаданий у Лаврентіївському літописі під 6680 (1172) р.: коли князь Мстислав Андрійович вибрався походом на волзьких болгар, він зупинився на Городці, а потім у гирлі Оки з’єднався з муромським і рязанським загонами [ЛЛ-2, стб. 364]. Контекст оповідання не залишає сумніву, що йдеться про Городець на Волзі.

Далі Новгородський 1-й літопис під 6771 (1263) роком, що князь Олександр Ярославич повертався із Татар дуже хворий і помер на Городці 14 листопада [Н1Л, с. 83, 312].

Далі син Олександра – князь Андрій Олександрович зробив Городець своєю резиденцією, там (мабуть) помер і там був похований 27 липня 6813 (1305) року [СимЛ, с. 86]. Після цього Городець на Волзі вже не відігравав політичної ролі, але був важливим городом Нижегородського князівства.

Далі в заповіті князя Володимира Андрійовича (бл. 1401 р.) чітко зазначено «Городец на Волзе» [ДДГ, № 17, с. 47, 50]; у 1448 р. Городець згадано в числі володінь суздальського князя Івана Васильовича [ДДГ, № 52, с. 156].

З високою ймовірністю в СРГ згаданий саме цей, а не якийсь інший Городець. Для повної упевненості бракує додаткового визначення. Клас вірогідності – Б.

(354) Юрьевеч

Поселень із назвою значно менше, ніж поселень Городець – тільки 6. Найвизначніший серед них – на правому березі Волги в Іванівській області РФ, напроти гирла р. Унжа. Це 76 км на північ від Городця і 120 на північ від Нижнього Новгорода.

Здається, перша про нього міститься в договорі московського князя Василя 1-го зі своїм стриєм Володимиром Андрійовичем (1401..1402 рр.), за яким Василь відступав Володимиру

Городця с волостми, а волости Городецкие: Белогородье, Юрьевец, Корякова слобода, и Чернякова, и унжинская тамга [ДДГ, № 16, с. 43].

Саме завдяки згадці «унжинской тамги» можна не сумніватись, що йдеться про Городец та Юрьевец на Волзі.

Приблизно в цей же час було складено заповіт князя Володимира Андрійовича, в якому велика увага приділена його Городецькому володінню. Зокрема,

«сыну князю Ярославу станы на оной стороне Волги, повыше Городца, да Юрьевец… А сын князь Ярослав захочет собе яз забити на Волзе, и от себе яз затепет выше Городца, под Юрьевцом» [ДДГ, № 17, с. 47, 50].

Таким чином, підтверджується існування Юрьевца від початку 15 ст. Клас вірогідності – А.

(355) Унжа

Назва – досить популярний гідронім, в європейський частині РФ таких річок відомо шість. Найбільша з рік (426 км) – це уже згадана у Вологодській та Костромській областях. Конкуренти її значно менші: 122, 41, навіть 11 км.

Перша згадка про Унжу походить з Московського літописного зводу 1492 р. Там під 6727 (1219) роком записано: «Приидоша болгаре на Устюг и взяше и [його] лестью и потом идоша к Унжи, и унжане отбишася от них» [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 116 = 1856 г., т. 7, с. 126].

Тут Унжа позначає ріку, а унжане – люди, що на ній жили.

Далі в заповіті московського князя Івана 3-го (1504 р.) згадано:

город Галич с волостьми, и с путми, и з селы, и со всеми пошлинами, и з Солью, и с Унжею, и с Чюхломою [ДДГ, № 89, с. 356].

Тут Унжа може позначати як поселення, так і волость (укладачі географічного покажчика до збірника вважали Унжу волостю).

Далі в заповіті царя Івана 4-го (1572 р.) згадано:

город Галич с волостми, и с путми, и с селы, и со всеми пошлинами, и с Кужейкою, и с Чухломою, и со всеми городки, что в Галицкому уезде, и солми, и со всем, что к Галичу, и к Чюхломе, и к Унже потягло [ДДГ, № 104, с. 435]

Тяглі люди тягнуть звичайно до города, і в цьому контексті Унжа, здається, позначає город.

В «Книзі Большому чертежу» (1627 р.) записано:

От Галицкой Соли 30 верст город Унжа на реке на Унже; от того города 50 верст город Кологрив… На реке на Унже, против города Тотьмы 40 верст, городок Великая Деревня, да город Кологрив. От Галицкой Соли город Кологрив 80 верст, на усть реки Вижаса [КБЧ, с. 165 – 166].

Далі в переліку російських міст 2 пол. 17 ст. записано:

Город Галицкая Соль на Костроме реке. Судиславль на речке. Судай на речке Виге. Кологрив на Унже реке на усть реки Вижаса. Кадуй на реке Немде. Парфеньев на реке Нее. Унженский городок на реке Унже… городок Великая Деревня на реке Унже [Археографический ежегодник за 1972 год. – М.: Наука, 1974 г., ].

Як же погодити вказівки джерел 17 ст.? Почнемо з того що справді стоїть на річці Кострома. А от ріка Унжа тече з північного сходу на південний захід, наближаючись до Солигалича, і в тому районі, де нині сходяться Вологодська і Костромська області, повертає на південний схід, починаючи віддалятись від Солигалича. До цією зони повороту від Солигалича – 80 км на схід, і всі інші місця на Унжі розташовані ще далі.

Таким чином, вказівка КБЧ на 30 верст від Солигалича до города Унжа помилкова.

Далі, сучасний отримав цю назву в 1727 р., а перед тим город знаходився у 40 верстах вище, що приблизно відповідає місцю сучасної деревні . Від цього місця до Солигалича – 94 км, що більше-менш узгоджується з КБЧ.

Далі, річка впадає в Біле море, вона нам не підходить. Серед допливів «нашої» ріки Унжа позначено річку , котра впадає в Унжу – NB! – якраз у при кордоні Костромської області із Вологодською, у зазначеній вище точці повороту Унжі, точнісінько в 80 км від Солигалича (на річці Віжас, до речі, справді стоїть село ). Поселення в цьому місці так і зветься Усть-Вига. Вікіпедія до нього не дійшла, але на воно позначене. Це місце здається мені кращим для давнього Кологрива (звідси до сучасного Кологрива – 57 км). Також з цього випливає, що Вига і Вижас – дві назви однієї річки.

Далі, Кадуй тут – це зовсім не , як можна було би подумати, а містечко на сході Костромської області, на річці (Ньомда, ані разу не Немда, це зовсім інше). Це 152 км на південь від Солигалича.

та без проблем відшукуються у Костромській області. Парфеньев – це сучасне село , дійсно на річці Нея, як і було сказано. Отже, переважна більшість згаданих назв локалізуються без проблем – за винятком загадкових Великої Деревні та Унженського городка.

Не використана для локалізації города Унжа тільки вказівка, що це – 50 верст від Кологрива. Тільки в який бік? Якщо вгору Унжею, то це приблизно початок ріки (там, де зливаються річки Кема та Лундонга); Якщо ж вниз за течією, то ми повертаємось приблизно на місце сучасного Кологрива.

Дослідники не журяться викладеними вище джерелами і вважають Унжу з СРГ за сучасне село [ТМН2, с. 124; Щербаков В. Л. в 2014 – 2015 гг. – Археология Владимиро-Суздальской земли (М.), 2017 г., вып. 7, с. 110 – 122]. Між тим це село лежить у 140 км на південь від давнього Кологрива (Усть-Виги) і в 156 км на південний схід від Солигалича. Це жодною мірою не згоджується зі вказівками письмових джерел.

Висновок: назвою Унжа в СРГ позначена ріка і (можливо) волость. Існування города Унжа (де б він не знаходився) простежується з початку 16 ст. Клас вірогідності для ріки – А.

(356) Плесо

Взагалі-то українське слово плесо означає глибоку ділянку ріки між двома перекатами. В Росії на наше плесо кажуть – плёс (пльос), але значення – те саме.

У Росії деревень із назвою Плёсо / Плесо , ві вони лежать у зоні СРГ, але всі – незначні. Окрім того, є із назвою Плёс, серед яких є на Волзі, в Іванівській області.

М. Тихомиров відніс Плесо з СРГ до числа об’єктів, котрі локалізуються без проблем [ТМН2, с. 124], і з того часу прийнято думати, що це Плёс на Волзі.

Перша письмова згадка належить до 6918 (1410) р.: «Того же лета князь великий Василей повеле рубити град Плесо» [СимЛ, с. 160]. Далі під 6928 (1420 р.) записано про «мор силен на Костроме и в Ярославли, в Галиче, на Плесе, в Ростове» [СимЛ, с. 165]. Тут перелік інших міст вказує на Плёс на Волзі. У заповіті московського князя Івана 3-го (1504 р.) маємо згадку про «город Кострому, и Плесом, и с Нерехтою» [ДДГ, № 89, с. 356]. Далі цар Іван 4-й в своєму заповіті (1572 р.) надав (пообіцяв) синові Федору «город Кострому да город Плесо» [ДДГ, № 104, с. 442].

Таким чином, Плесо – це давня форма назви, яка вживалась в 15 – 16 ст. Є у Плёсе і залишки , досліджені археологічно [Коваль В. Ю. по раскопкам 1957 и 1990 годов. – Археология Подмосковья (М.), 2023 г., вып. 19, с. 110 – 124].

Безспірний Плёс на Волзі, у 47 км на південний схід від Костроми. Клас вірогідності – А.

(357) Кострома

Попри те, що є кілька незначних поселень із назвою Кострома, безспірним претендентом на цю позицію в СРГ є сучасне місто на Волзі.

Перша згадка під 6722 (1214) роком – військо князя Костянтина Всеволодовича (ростовського) спалило Кострому, котра мабуть належала його братові Юрію Всеволодовичу (владимирському) [ПСРЛ, 1995 г., т. 41, с. 131]. Хіба я сторож брату моєму?

Далі під 6773 (1265) р. є звістка, що князь Василь Ярославич мав резиденцію в Костромі [СимЛ, с. 72]; і далі про нього написано, щ він дослужився був до великого князя і помер у січні 6784 (1277) р. у Костромі [СимЛ, с. 75]. Також Кострому згадано під 6791 (1283) роком [СимЛ, с. 79].

Далі маємо згадку, що в 6811 (1303) році на Костромі помер князь Борис, син князя Андрія Олександровича [ЛЛ-2, стб. 486; СимЛ, с. 85].

Після цього Кострома уже не відігравала самостійної політичної ролі, а була предметом боротьби різних князів, і часто згадувалась в літописі. Так само часто Кострома згадувалась у договорах князів, починаючи від 1389 року [ДДГ, географічний покажчик].

Отже, існування і велике значення Костроми в 14 – 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(358) Устьюг

Сучасне місто (власне, Усть-Юг) стоїть на лівому березі ріки напроти гирла ріки . Від цього місця ріка набуває назву .

Вперше назва згадується під 6726 (1218) роком: «Взѧша Болгаре Оустюг» [ЛЛ-2, стб. 502], далі під 6798 (1290), 6803 (1295), 6872 (1364) роками [ЛЛ-3, стб. 526, 527, 533]. Не забувають про нього і московські князі у своїх заповітах, починаючи від 1406 р. [ДДГ, географічний покажчик].

Отже, існування і значення Устюга в 14 – 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(359) Вологда

Єдиний претендент на цю назву – сучасне місто на річці такої ж назви, котра впадає в Сухону.

Вперше ця назва згадана у 1264 р. у договорі Великого Новгорода з князем Ярославом Ярославичем [Грамоты Великого Новгорода и Пскова. – М.: 1949 г., № 1, ]. Далі Вологда була предметом боротьби Великого Новгорода і Москви, простежувати яку не входить в мою задачу. Але московські князі, починаючи від 1406 р., згадували Вологду у своїх заповітах і мабуть вважали її своєю власністю [ДДГ, географічний покажчик].

Таким чином, існування і деяке значення Вологди в 14 – 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(360) на Беле озере

у східній Європі не так-то й мало: в одній тільки Білорусії їх відомо 42 (сорок два!), у європейській частині Росії – 64 (шістдесят чотири; Урал та азіатську частину виключаємо з рахунку), в Україні – 4 (чотири). Всього 110 таких назв. Отже, Білих озер маємо навіть більше, ніж Синіх рік.

Найбільш відоме з них у Вологодській області, котре має розмір 46 × 33 км. Вважається, що саме воно згадано на початку «Повісті временних літ» в описі розселення слов’ян [ІпатЛ, стб. 8], і подальші згадки (6579 – 1071 р., стб. 165; 6604 – 1096 р., стб. 226) стосуються саме його.

Я не ставлю собі за мету скласти повний літопис Білого озера, відзначу тільки, що в 6759 (1251) році на Білому озері з’явився свій князь – Гліб Василькович, брат ростовського князя Бориса Васильковича [СимЛ, с. 70]. Так почалася історія , котрих вважають нащадками Гліба. Частину їх князівства Москва захопила ще за князя Івана Даниловича (1325 – 1340), але інша частина зуміла протриматись до 1476 р., коли й її захопила Москва, а численні князі Білозерські стали на службу в Москві.

В звістках до сер. 15 ст. включно під Білоозером, здається, слід розуміти саме озеро, а не конкретне поселення. Зокрема, під 6955 (1447) р. можна прочитати, що великий князь Василь 2-й, відпущений з ув’язнення, поїхав до Кирилова монастиря, а далі «побыв же князь великий на Беле озере, поиде прочь» [СимЛ, с. 201]. Виходить, що перебування у і рахувалось за перебування на Білому озері, хоча монастир лежить у 30 км від найближчої до нього точки Білого озера, і довкола нього є своє власне .

Думаю, можна не сумніватись, що в СРГ згадано саме це Біле озеро, яке відігравало в 14 – 15 ст. певну навіть політичну роль. Клас вірогідності – А.

(361) два городка

Але що за два городки були на Білому озері? Нині на березі озера є тільки одне місто , котре до 1777 р. звалось Белоозеро. , що спочатку город знаходився в тому місці, де Шексна витікає з Білого озера (в сучасному селі ), і тільки після епідемії чуми, котра повністю спустошила цей город, новий город був заснований у 1364 – 1365 рр. у 14 км на захід від старого. Я не маю змоги заглиблюватись в цю історію. Цілком може бути, що «два городка» – це старе й нове укріплення на березі Білого озера, із назвами яких писар СРГ відчував утруднення, тому що на Білому озері кожне поселення – білозерське. Так думав М. Тихомиров [ТМН2, с. 128].

Інакше думає К. Аверьянов [Аверьянов К. А. «Списка русских городов»? – «Вспомогательные исторические дисциплины в современном научном знании», М., 2018 г., с. 49 – 52]. В якості одного городка він пропонує давній і сучасний , а в якості другого – (нині – хутір у 2 км на схід від Білозерська). Якщо цей останній справді стоїть на березі Білого озера, то Каргополь лежить у 175 км на північ від Білозерська, на берез ріки Онеги, і між ним і Білим озером лежить досить велике , відоме принаймні від часу «Моління Данила Заточника» (поч. 13 ст.).

Думати, що Каргополь стоїть на Білому озері – це розтягати поняття «Біле озеро», «білозерський» до нескінченості. Окрім того, неясно, чому характерна унікальна назва Каргополь не потрапила до СРГ.

Думаю, припущення Тихомирова більш ймовірне. Клас вірогідності – Б.

(362) на Молозе

– досить велика (456 км) ріка, котра колись-то впадала у Волгу (нині – у Рибінське водосховище). На цій ріці стоять давні міста Бежецьк, Устюжна, Весьєгонськ; колись-то в гирлі її був город Молога, нині затоплений водосховищем.

Немає сумніву, що в СРГ згадана саме ця ріка. Клас вірогідності – А.

(363) Городець

Поселення з такої назвою на Молозі нема й не було. Всього в СРГ є три Городця – неясний Городець на Німані (183), відносно ясний Городець (353 – на Волзі) і оцей (363), неначе на Молозі. Але текст СРГ можна читати і так: «два городка на Молозе; Городець». А я уже відзначав, що поселень із назвою Городець ми маємо не менше 44, і без додаткових визначень не можна зупинитись на якомусь одному з них. Клас вірогідності – Г.

М. Тихомиров пропонував на цю позицію в СРГ «Холопий городок» на Молозі [ТМН2, с. 126]. Він уперше згаданий в 1504 р. у заповіті московського князя Івана 3-го [ДДГ, № 89 с. 360], далі – у заповіті царя Івана 4-го 1572 р. [ДДГ, № 104, с. 440, 443]. Чому так не може бути? 1, Чи існував цей городок століттям раніше – не ясно. 2, в СРГ немає визначення «Холопий».

В. Кучкин запропонував замість цього город Мологу [Кучкин В. А. в XIII–XV веках (число и политико-географическое размещение). – История СССР, 1990 р., № 6, с. 84, прим. 71]. Аргументів ніяких він не навів, also sprach Koutschkinn – і крапка. Цей город Молога згадується принаймні з 1371 р. [ПСРЛ, 1913, т. 18, с. 111], але саме як Молога, а не як Городець. Обидві гіпотези невдалі.

(364) Ярославль

Давній добре відомий на Волзі, заснований, як думають, ще на початку 11 ст. новгородським князем Ярославом Володимировичем (Мудрим). Перша згадка – в 6579 (1071) р. [ІпатЛ, стб. 164]. В 13 – 15 ст. тут навіть були . Клас вірогідності – А.

(365) Ростов

Так само давній і так само добре відомий .

Формально перша згадка про Ростов датована 6370 (862) роком – місто згадане в числі володінь князя Рюрика, легендарного засновника династії руських князів [ІпатЛ, стб. 14]. Ця історія складена літописцем на початку 12 ст.

Далі непряма згадка (ростовського єпископа Ісайї) міститься під 6597 (1089) р. і пряма згадка міста – під 6599 (1091) р. [ІпатЛ, стб. 199, 207]. В 13 – 15 ст. Ростов був центром . Клас вірогідності – А.

(366) Юрьев Польскыи

Найдавніші згадки про цей в Лаврентіївському літописі (за географічним покажчиком, 6685 (1177) – 6805 (1297) роки) називають його Юрьев без додаткового визначення. Назва «Юрьев Полскии» вперше зустрілась мені в в заповіті князя Володимира Андрійовича (1401..1402 рр.) – згадано 4 села «в Юрьеве в Полском» [ДДГ, № 17, с. 46]. Далі в 6916 (1408) році, Юрьев Польский значиться в переліку городів, які отримав був князь Свитригайло [СимЛ, с. 155], хоча в пізніших згадках у тому ж літописі все стоїть просто Юрьев.

Виходить, що кваліфікована назва Юрьева побутувала паралельно із назвою без додаткового визначення. Кваліфікована назва вживалась в часи укладання СРГ. Клас вірогідності – А.

(367) Мстиславль

Про цей дуже окрім СРГ є тільки одна згадка в заповіті царя Івана 4-го 1572 р.: «В Юрьеве Польском село Городище Мстиславле» [ДДГ, № 104, с. 443].

С. Томсинський вважає, що йшлося про городище в сучасному селі у 12 км на північ від Юрьева-Польского [Томсинский С. В. (предварительные результаты археологического изучения посада и письменные источники). – Археология Владимиро-Суздальской земли (М.), 2015 г., вып. 5, с. 111 – 128]. Площа його – майже 2 га, вал має висоту до 5 м. Розкопки виявили на городищі три шари, з яких найдавніший датується 11 – 13 ст., а шар, який лежить вище – загально датують 14 – 18 ст.

Думаю, можна упевнено вважати це городище залишками давнього Мстиславля. Клас вірогідності – А.

(368) Суждаль

Давній добре відомий , у 12 ст. недовгий час – столиця Залісся, котре подекуди в давніх літописах загально звалось Суздаль / Суждаль. Уже в 2 пол. 12 ст. Суздаль поступився своїм значенням новозаснованому Владимиру (у 30 км на південь від Суздаля).

Найперша згадка про нього під 6532 (1024) роком дає форму Суждаль [ЛЛ-1, стб. 147], далі форми Суздаль і Суждаль фігурують в літописі поперемінно.

Таку саму картину показують і договори середини 15 ст.: Суздаль [1445 р. – ДДГ, № 40, с. 119, 120]; Суждаль [1448 р. – ДДГ, № 52, с. 156, 158]; Суздаль [1461 р. – ДДГ, № 61, с. 194].

Отже, ці дві форми назви побутували в 11 – 15 ст. паралельно, витягнути звідси вказівку на якесь одне джерело не можна. Клас вірогідності – А.

(369) Шумьскыи

Вважаю цей запис подвоєнням Шумська № 256 (котрий, зауважу, теж потрапив в СРГ не на місце). Клас вірогідності – Ж.

М. Тихомиров пропонував виправити назву на Шуйский і вважати її згадкою города в Іванівській області [ТМН2, с. 129]. Це припущення є зайвим, тому що ніяк не допомагає. Города Шуйский інші джерела не знають, літопис знає князів Шуйських (від 1471 р. – СимЛ, с. 226 та ін. за іменним покажчиком), але не знає поселення Шуя чи Шуйський.

Шуя згадана в заповіті московського князя Івана 3-го 1504 р. [ДДГ, № 89, с. 359], але серед волостей Серпейська, тобто це – не та Шуя, що в Іванівській області.

«Наша» Шуя згадана в заповіті царя Івана 4-го 1572 р. на належному їй місці – поруч із Суздалем і разом зі своїми волостями [ДДГ, № 104, с. 442]. Вона лежить у 72 км на північний захід від Суздаля.

Висновок: існування Шуї в 1 пол. 15 ст. не підтверджується, вважаю неможливою її згадку в СРГ.

(370) Несвежьскыи

Дослідники мовчки ігнорують цей запис, не пропонуючи ніяких припущень.

Очевидне припущення – місто у Мінській області. Воно має тільки те утруднення, що перша згадка про це поселення датується 1445 роком. Так пишуть дослідники [W. Semkowicz O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413. – Lithuano-Slavica Posnaniensia. Studia Historia, t. III, Poznań 1989, s. 51; Ліцкевіч А. Яшчэ раз пра «Пачаткі Нясвіжа»: першая пісьмовая згадка і асоба нобіля Клаўкі // Герольд Litherland, № 19. – Горадня-Менск, 2013. – С. 44-53; T. Jaszczołt, Ród Niemiry z Wsielubia – Niemirowiczowie i Szczytowie herbu Jastrzębiec do połowy XVI wieku. – «Unia w Horodle na tle stosunków polsko-litewskich», Warszawa 2015, s. 195]. На жаль, ані однієї з цих статей немає в Мережі, тому я не знаю, що за документ лежить в основі дати 1445 р. Знаю тільки, що в 3 – 7-й книгах записів Литовської метрики згадок про Несвіж немає.

Отже, якщо Несвіж справді існував уже в 1 пол. 15 ст., то він ще довго залишався незначним поселенням. Клас вірогідності – В.

В цілому в «муромській групі» – 33 об’єкти, з яких 5 – водні (4 ріки та 1 озеро), 25 поселень, дві назви позначають території (Мещерське, Вятка) і принаймні одна назва – урочище (Кам’яна могила). Із них 21 об’єкт (64 %) упевнено локалізовано, 4 (12 %) локалізуються з деякими припущеннями, 3 (9 %) вимагають складних, мало ймовірних припущень, 4 (12 %) – не вдалося локалізувати, також маємо одне подвоєння назви.

Якість переліку в цілому досить висока, локалізовані об’єкти розташовані на схід та на північ від центру Залісся (Владимир – Москва). Відскоків з цієї території маємо тільки три.

Картосхеми

«Муромська» група досить численна. Оптимальний маршрут, нагадаю, треба починати з найвіддаленішого об’єкту, щоби не повертатись до нього більше і зекономити на зворотньому шляху: 339 → 341 → 344 → 368 → 366 → 367 → 365 → 364 → 357 → 356 → 359 → 360 → 358 → 355 → 354 → 349 → 350 = 3053 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками. Втім, не маю упевненості, що цей маршрут – справді найкращий, можливо, існує і коротший.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 339 → 341 → 344 → 349 → 350 → 354 → 355 → 356 → 357 → 358 → 359 → 360 → 364 → 365 → 366 → 367 → 368 = 3646 км. Він нанесений на наступній схемі стрілками червоного кольору. Ентропія-А = 119 %. Слід звернути увагу, що цей реальний маршрут частково збігається із чисто умоглядним оптимальним маршрутом.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В): 339 → 341 → 343 → 344 → 349 → 350 → 354 → 355 → 356 → 357 → 358 → 359 → 360 → 364 → 365 → 366 → 367 → 368 = 5284 км, що дає нам ентропію-В = 173 %.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (339 – 358) дорівнює 1690 км.

Своєрідність складу «муромської» групи полягає в тому, що вона має чітке компактне ядро, щось як «Золоте кільце». Ядра групи (контур жовто-гарячого кольору, 349 – 365) має діаметр всього 294 км, або 17 % від повного діаметру.

Ядро групи з усіх боків оточене сторонніми об’єктами, так що повний реальний маршрут утворює неначе лапи, що простягаються в усі боки від ядра. Це – напрямки майбутньої експансії Москви.