Карти й переліки назв

Микола Жарких

Карта Фра Мауро (бл. 1450 р.)

Венеціанський чернець, відомий тільки зі свого чернечого імені – Фра Мауро (Fra Mauro) – працював у 1-й половині – середині 15 ст. Він народився десь наприкінці 14 ст. (називають 1385 і 1400 роки, тобто все це – здогади) і помер у 1459 чи 1464 р. (дати також здогадні).

Із його картографічної спадщини збереглися два портолани, сканів яких я не знайшов, та славна Mappa mundi – карта всього світу на одному аркуші, котра спрощено зветься «картою Фра Мауро». Її критичне видання здійснив у 2006 р. італійський дослідник Piero Falchetta, і я б ним скористався… Та його немає в Мережі, отже «його нема взагалі» (Білл Гейтс).

Відомо два примірники карти – один раніший, не датований (зберігається у Венеції), другий був закінчений 24.04.1459 р. на замовлення португальського короля Альфонса 5-го (нині невідомий). Венеціанський примірник має розмір 2.4 × 2.4 метри, тому його якісний скан – це велика проблема. Достатньо якісний скан є у Вікіпедії, на сайті raremaps.com доступний ще детальніший скан з копії, зробленої Carlo Naya з оригіналу бл. 1873 р.

Карта орієнтована на південь, отже північ знаходиться внизу. Природно, що найбільш реалістично на ній зображені Середземне і Чорне моря, але чим далі ми віддаляємось від них – тим меншою виглядає компетентність картографа. Так, Данія (Ютландський півострів) зображена у вигляді острова. Волга на карті впадає в Каспійське море (і це правильно), в її середній течії вона утворює велетенський острів Амасонія (Amaçonia). На захід від Амасонії, між Волгою і Доном – великий напис Чорна Росія (Rossia Negra), на схід від Волги – напис Біла Росія (Rossia Biancha). Далі вище по Волзі є написи Галицьке князівство (p. Alich), Тверське князівство (p. Quier) та Білозерське князівство (p. Balimata), але нема ніякої Москви (ну, принаймні я такого напису не знайшов). Інші помилки читач може знайти сам.

На карті відображено об’єкти зовсім різних часів: амазонки належать до часів Троянської війни (кін. 2 тис. до н. е.), готи – до час Великого переселення народів (перші століття н. е.), Татарія, Русь та Польща – до часу креслення карти (15 ст.).

Тобто карта безумовно цікава для з’ясування розвитку географічних знань, але наскільки вона корисна для з’ясування конкретних географічних реалій 15 ст.?

Подивимось тепер на територію сучасної України:

Тут ми бачимо Дніпро, який тече генеральним курсом з півночі на південь. На карті показана велика лука Дона, але немає подібної великої луки Дніпра. Це – великий недолік карти.

Дніпро впадає в Чорне море, утворюючи дельту, яку ми бачили і на давніших італійських картах. Тут ніякого поліпшення немає.

На правому березі Дніпра біля дельти є напис «Готія» (Gothia), далі на північ – Рутенія (Rvenia). Ще північніше – великий острів на Дніпрі, який мабуть символізує плавні, на самому острові зображено місто, і ще три міста розташовані зовсім поруч – два на лівому березі вище (Cpieuo Onerchio (?)) та нижче (Macbarmi) острова, одне (Sizacio) – на правому березі проти острова, під ним напис Поділля (чи Подільське князівство? p. Podolia).

На північ від цих міст на лівому березі є напис Раксанське князівство (p. Raxan). Може, Рязанське? Далі на північ у Дніпро зі сходу впадає річка, неначе Десна. При її гирлі – велике місто і напис Мценське князівство (p. Meçenexe in Rossia). Трохи вище – із заходу впадає досить велика ріка, неначе Прип’ять. На південь від неї, на території Київщини – місто Лаціка (Lacicha). Ніякого Києва в цьому місці нема.

З річками Фра Мауро мав великий клопіт. Всі більші ріки – Дунай, Дніпро, Дон, Волга, Ніл і т. д. – накреслені на карті смугами, підфарбованими блакитним тоном. Всі вони легко ототожнюються. Але на карті є також велика кількість досить широких жовто-зелених смуг. Що це мало би бути?

На прикладі умовної «Прип’яті» ми бачимо, що ця смуга з’єднує Дніпро із Балтійським морем. Якщо це ріка, то вона впадає одночасно у Дніпро та в Балтійське море, власне в якусь його затоку (чи не Ризьку затоку, як Західна Двина?). Тоді виходить, Фра Мауро не знав про вододіли? Далі на захід подібні смуги досить реалістично показують Німан та Віслу, із написом Прусія (Prvsia) між ними.

І от власне від гирла «Прип’яті» починається (закінчується?) ще одна смуга, котра звивистою лінією йде на південь загалом паралельно Дніпру і двома рукавами впадає в Чорне море між гирлами Дніпра та Дунаю. Північну частину цієї лінії можна було би вважати за якийсь доплив Прип’яті (Тетерів?), а південну з натяжкою можна прийняти за Дністер. На західному березі цього «Дністра» накреслено місто Львів (Leopolio). На північ від Львова – напис Польща (Polana). На північ від нього напису є місто Віслиця (? Visliça). Між оцією «Віслицею» та написом «Поділля» є ще один напис, який я не можу прочитати.

Згадана вище «Вісла» другим кінцем впадає у цей умовний «Дністер», на її північному березі легко читається назва міста Кам’янець (Cameniç). Само місто розташоване далеко на північний захід від Львова. Приблизно на півдорозі від Львова до гирла «Прип’яті» накреслено місто Chiouio, мабуть Київ. На північ від Кам’янця і на захід від «Києва» позначено Луцьк (Licua).

Оце все, що умістилось на карті із західної половини сучасної України. Через дрібний масштаб карти та малу обізнаність автора із регіоном вона корисніша для історії картографії, ніж для ознайомлення із географічними реаліями наших земель в 15 ст.

Портолан Граціозо Бенінкази (1470 р.)

Граціозо Бенінказа (Grazioso Benincasa, також у Вікіпедії) народився в Анконі (здогадуються, що в 1400 або 1415 р.) і помер у Римі (здогадно в 1482 р.). Його портолани дослідники відносять до Анконської картографічної школи.

Його портолан, накреслений в 1470 р., окреслює європейський берег Атлантичного океану, Середземне та Чорне моря.

Як бачимо, це – класичний портолан, підписано тільки об’єкти на самому березі, в глибині материка ніяких об’єктів не позначено.

Позначено дельту Дунаю між двома рукавами, далі на схід – не підписаний Дністер (на цьому портолані жодна ріка не підписана). Дністер впадає в лиман, а той – у море. Уздовж правого берега Дністра – напис червоною фарбою Moncastro, але спеціальної позначки міста нема (таких позначок нема ніде на цьому портолані, навіть Рим підписано, але без позначки).

Далі на схід – ще два лимани і дельта Дніпра. Отже, поживи для нашої вузької теми портолан не дає.

Інший портолан Г. Бенінкази, накреслений в 1473 р., показує Чорне море та західну частину Середземного моря. В частині, котра нас цікавить, він повністю повторює портолан 1470 р.

Портолан, накреслений Хорхе де Агвіаром (Jorge de Aguiar, брак біографічних даних) у Лісабоні в 1492 р., дуже подібний до портолана Бенінкази 1470 р., тільки африканське узбережжя Атлантичного океану продовжене далі на південь. В частині, котра нас цікавить, він повністю повторює портолан Бенінкази 1470 р. і навіть гірше: Дунай у нього перетворився на якийсь канал, котрий одним кінцем впадає у Північне море (неначе Рейн), а другим – у Чорне море (подібне ми бачили на карті Фра Мауро).

«Карта Миколи Кузанського» 1491 р.

Вважається, що німецький вчений Микола Кузанський (Nikolaus von Kues, 1401 – 1464) бл. 1450 року склав карту Німеччини «Quot picta est parva Germania tota tabella…», на периферії якої зображена частина території сучасної України. Але ми не маємо ані його власноручних креслень, ані навіть згадок про карту у самого М. К. чи у його сучасників.

У 1490 р. у Флоренції зроблена рукописна карта Генріха Мартела (Henricus Martellus Germanus). Ця карта була награвійована на міді в 1491 р. і стала першою друкованою географічною картою в Європі (збереглось три примірники; доступний якісний скан з бібліотеки Базельського університету; я також звертаю увагу, що поширений в Мережі скан з книги Dr. Otto Henne am Rhyn: Kulturgeschichte des deutschen Volkes, Erster Band, Berlin, 1897, S. 421 не тільки має дефект в районі 40 – 41° широти, але зроблений з якоїсь переробки – шрифт написів змінено з готичного на Antiqua, і є відмінності в написанні деяких назв). В 1493 р. дуже спрощений варіант, награвійований на дереві, був надрукований у складі «Всесвітньої хроніки» Гартмана Шеделя. Цей останній варіант не містить потрібних для нас деталей [див.: Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах: кін. 15 – 1 пол. 16 ст. – К.: Картографія, 2006 р., с. 8 – 9].

Отже, назва «карта Миколи Кузанського» є умовною, прийнятою в історіографії, але яка роль М. К. в її створенні – невідомо. Я користуюсь цією назвою, але не можу бачити в ній твір 1450 р. – тільки 1491 р.

Одразу видно, що ця карта, хоч і награвійована в Італії, зовсім не залежить від італійської картографічної традиції. Карта орієнтована на північ, Ютландія тут зображена таки як півострів, і взагалі південний її край проходить по Альпах. Отже, можна повірити, що карта креслилась десь у Німеччині.

Розгляд території України і східної Європи на цій карті показує, у якій скруті перебував автор, якому довелось першому, без попередників, креслити дуже мало відому йому територію. Карта просто переповнена помилками, котрі говорять нам, що автор мав якись географічний опис із назвами об’єктів, але не міг із нього зміркувати їх розташування.

1. Дніпро (напис neper flu) тече з гір (! zamadotis mons) на півночі у південно-східному напрямку і впадає у якусь затоку (Bycis palvs pars) на схід (!) від Перекопського перешийка (Азовське море – palus Meoticus – зображено на північ від цієї затоки). Біля самого перешийку зображено фортецю zescum (не можу здогадатись, що це таке).

2. На оному горопашному Дніпрі показано міста Київ (chiouia), Канів (? comenia) і – нижче з відступом від правого берега – ще один Київ-Манкерман (mancromana). Наявність двох позначень Києва говорить нам, що автор компілював різні джерела, і це в його ситуації звичайно, але показує його необізнаність з предметом.

3. Напис «Поділля» (Podolia) знаходиться на захід від напису «Червона Русь» (Rubea Rusia), хоча мало би бути навпаки.

4. Дністер (nester flu) тече із заходу прямо на схід і прорізає при цьому смугу Амадоцьких гір (amadocus mons). При самому гирлі він з’єднується з якимось рукавом Дунаю, так що весь Буджак виходить неначе островом величезної дельти Дунаю. Однак Дністровського лиману на карті немає.

5. На верхньому Дністрі показано Белз (bils) на північ від Дністра і Львів (leopolis) – на південь від нього (!). Наступна пара міст – camitra, solgor (Самбір і Золочів?). Третя пара міст – turlo на лівому березі (турецька назва Дністра перетворилась на місто?) та Холм (colme) на півдні (так, на південь від Дністра!). Четверта пара міст – Теребовля (tribofla) на півночі та sinocuso (неясне, чи не Санок?) на півдні.

6. Нижче Амадоцьких гір на південному березі Дністра показано замок scapenos (неясне) і п’яту пару міст: Білий город (albis castrum) на південному березі згаданого рукава Дунаю та Чорний город (nigrum castrum) на північному березі Дністра.

7. Проти дельти Дунаю в морі зображено острів Зміїний у вигляді велетенського острова, на якому умістився напис ofidonio insula (Фідонісі).

8. До «Поділля» на цій карті можна віднести позначення Луцька (lueztro), Острога (ostrock) та неясне sala (Сіль у Львівській області?). До «Червоної Русі» можна віднести позначення sincboek (Зіньків?), baraes (неясне), smelinch (Хмільник), braslama (Брацлав). Але Бог на карті не позначено.

9. На північ від Хмільника позначено Новгород (nouagarda), мабуть, Новогрудок у Гродненській області.

10. За межами наведеного фрагменту карти відзначу наступні особливості: Псковське королівство (plesrov regnum) біля східної рамки карти; Марієнбург з нижньої Вісли заїхав у центр Лівонії; позначено Рагнету на Мемелі (Німані), а не позначено Вільно.

Так уявляли собі територію східної Європи у Флоренції наприкінці 15 ст.

Компетентність автора будь-якого твору (не тільки картографа) виявляється перш за все у правильному представленні великих «будівельних блоків» обраної теми; на подробиці всередині блоків не можна спускатись, якщо автор помилково окреслює ситуацію в цілому. Наприклад, Україна – не Росія? Здавалось би, так, але деякі президенти Сполучених Штатів Америки про це не знають; то як можна вимагати від них детального уявлення про таку подробицю, що Крим – це Україна?

Так і в нашому випадку: некомпетентність автора у розміщенні великих об’єктів, цілих земель, позбавляє джерельного значення розміщення та іменування дрібних деталей. Ясно, що це не є персональною провиною картографа – це відбиває стан знань про східну Європу у Європі справжній (західній). До революції в уявленні про географію східної Європи, зробленою книгою С. Герберштейна (1549 р.), було ще дуже далеко.

За основу розглядуваної карти служила, звісно, карта Птолемея, на яку картограф намагався нанести відомі йому з різних сучасних джерел об’єкти. Спеціально щодо Білого і Чорного городів – він мав джерела, які вказували на їх розміщення в гирлі Дністра, наприклад, щось на кшталт Длугоша:

Четвертої [ріки назва] Дністер. Його джерело знаходиться у Сарматських горах поблизу замку Собень у Перемиській землі, а устя у Велике море – нижче Чорного та Білого городів (Nigrum et Album Castrum) [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2009, Ks. 1, Ks. 2, s. 102 – 103].

(Коментатори видання слушно вказали на подібність «карти М. К.» до цього фрагменту, але при цьому без потреби нафантазували, що Чорний город – то Каравул 1442 року. Руїни замку Собень знаходяться на ріці Сан у 58 км на північний захід від справжнього витоку Дністра – тут Длугош помилився.)

Назві Білого й Чорного городів утворювати прекрасну пару, доповнення до уже накреслених чотирьох пар. Але який з них розмістити на лівому березі, а який – на правому? Оскільки ріка має тільки два береги, розміщення навмання з імовірністю 50 % дасть правильний результат. Ніякого глибшого знайомства з територією Причорномор’я карта не показує.

Висновків можна зробити два:

1. Ця карта не може бути джерелом для вивчення східної Європи 15 ст.

2. Ця карта може бути джерелом для історії нагромадження географічних знань про східну Європу.

Ці висновки лежать на самісінькій поверхні, і мені цілком неясно, чому дослідники досі продовжують вважати цю карту вірогідним джерелом. Наприклад: [Casacu M. A propos de l’expansion polono-lituanienne au nord de la mer Noire aux 14 – 15 siècles: Czarnigrad, la “Cité Noire” de l’embouchure du Danube. – «Passé turco-tatar, present soviétique», Paris, 1986, p. 100].

Переліки географічних назв 15 ст.

Нині відомо три таких переліки: «Список городів Свитригайла», складений у Вітебську в 1432 р., «Список руських городів», складений у Великому Новгороді в середині 15 ст., і переліки у складі ярликів кримських ханів (їх відомо 15 – від 1461 до 1574 р.). Всім я присвятив окремі роботи [Жарких М. І. «Список городів Свитригайла»: порядок і безпорядок. – К.: 2024 р.; «Список руських городів»: ясне й неясне. – К.: 2024 р.; Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р.]. Тут – коротко.

Про «Список городів Свитригайла» уже була мова вище. Цей перелік має зв’язок з переліками у ярликах через гіпотетичний перелік територіальних здобутків Вітовта, складений (здогадно) в 1430 р. при підготовці до коронації Вітовта. Обидва переліки показують певну логіку в побудові – обидва починаються з Києва.

Натомість «Список руських городів» має дуже слабкий і віддалений зв’язок з оцими переліками:

Зведений перелік виглядає так:

Як бачимо, одні тільки Черкаси присутні в усіх трьох переліках. Дашів з’являється в ярликах тільки з початку 16 ст. Простого зв’язку між цими переліками немає, як було видно і зі стемми.

Всі вони додають дуже мало інформації до того, що ми знали і без них.