Джерела для складання СРГ

Микола Жарких

Зберемо тепер докупи всі наші спостереження над безспірними випадками використання письмових джерела в СРГ.

Отже, найкраще засвідчено використання Київського літопису 12 ст. Але він не існував у рукописній традиції як окремий твір – він відомий тільки у списках Іпатіївського літопису, разом із «Повістю временних літ» та Хронікою Романовичів.

Назви із «Повісті временних літ» також представлені досить поважно, і немало є назв, записаних як у «Повісті», так і в Київському літописі. «Повість временних літ» входила до складу не одного Іпатіївського літопису, але також інших літописів, однак виразних слідів цих останніх в СРГ не видно. Зокрема, немає назв, присутніх тільки в «Суздальській» частині Лаврентіївського літопису, тому один запис 306 можна віднести до числа запозичень із «Повісті временних літ» і виключити Лаврентіївський літопис із числа джерел СРГ.

Таким чином, Іпатіївський літопис виступає джерелом 33 (чи 35) записів, що становить 44 (47) % від загального числа запозичень із літописів. При цьому в СРГ зовсім не видно слідів використання Хроніки Романовичів (Галицько-Волинського літопису). Тому можна припустити, що писар СРГ мав список Іпатіївського літопису особливого складу, без Хроніки Романовичів.

Всі інші літописи, використані в СРГ, створені в 1 пол. 15 ст. і навіть вужче – у 2-й чверті 15 ст. Більшість із них створена в Новгороді. З них запозичена 21 назва (28 %). Оскільки потрібні нам записи часто читаються більше ніж в одному літописі, в цих випадках не можна однозначно вирішити, який саме літопис був джерелом. Можливо, слід виключити з числа джерел Софійський 1-й та Новгородський Карамзінський літописи, які не дали нічого унікального, і залишити тільки заснований на них Новгородський 4-й літопис. Також використано Новгородський 1-й літопис і якийсь ранній псковський літопис (найраніший список закінчується на 1468 році).

Із числа гіпотетичних письмових джерел, які не дійшли до нас, можна припустити існування «Дніпровсько-лівобережного» переліку. Звідки видно, що він існував? Він увійшов до СРГ у його «Дніпровсько-лівобережну» групу (можливо, у суміші з якимись іншими відомостями) та у географічні переліки ярликів кримських ханів для Великого князівства Литовського.

Переліки в ранніх ярликах засновані на іншому гіпотетичному джерелі – «Переліку завоювань Вітовта», складеному мабуть в 1430 р. Перелік завоювань ліг в основу відомого нам списку городів Свитригайла (1432 р.), але в ньому не видно характерних назв із «Дніпровсько-лівобережного» переліку. Вони з’являються тільки в ярликах середньої групи (від 1507 р.). Отже, «Дніпровсько-лівобережний» перелік відбився в двох реально відомих документах і пояснює текстуальний зв’язок між ними.

Пряме використання СРГ в пізніших від нього ярликах вважаю неймовірним, бо в цих ярликах не видно унікальних назв, наявних тільки в СРГ (окрім вказаної «лівобережної» групи). Із згадок Києва, Смоленська, Великого Новгорода чи Луцька виводити залежність джерел неможливо.

Стемму виявлених джерел можна подати в наступному вигляді:

Про інші письмові джерела можна говорити тільки в чисто гіпотетичному плані. Найбільші ймовірним мені виявляється існування документів, із яких сформовано «Молдавську» та «Подільську» групи. Можливо, існували подібні документи для «Болгарської» групи та для території Великого князівства Литовського. Але чим були ці документи – сказати неможливо, бо не видно інших слідів від них.

Великою помилкою було би думати, що СРГ – це «миттєвий знімок» (snapshot, як кажуть програмісти баз даних) географії східної Європи в рік складання документу. Не можна припускати, що автор СРГ розіслав в усі кінці чотириста своїх «спеціальних кореспондентів», щоби вони принесли йому відомості: поселення зветься отак, а стоїть воно на ріці такої-то назви. В СРГ використано документи різного часу (орієнтовно останніх 75 років, тобто 4-ї чв. 14 – 1 пол. 15 ст.), різного походження і різного призначення. Частина інформації, можливо, походила з усних оповідань осіб, з якими писар СРГ спілкувався.