Надання 1448 року

Микола Жарких

Від 2-ї половини 15 ст. до нас дійшло більше документів про надання земельної власності на Побожжі. Їх все ще дуже мало, але на тлі повної відсутності таких надань з першої половини століття – це уже щось.

Це стало можливим тому, що в 1440 році великим князем Литви став чотирнадцятирічний син Ягайла – Казимир (від 1447 р. – також і король Польщі з іменем Казимир 4-й). Він народився у Польщі і отримав у Кракові католицьку шкільну освіту, якої не мали попередні литовські правителі. Упродовж свого понад півстолітнього правління в Литві він сприяв запровадженню польських адміністративних порядків у Великому князівстві Литовському. Зокрема, за його правління і, мабуть, не без його впливу почав формуватись справжній державний архів князівства – Литовська метрика.

Найдавніша книга Метрики нині має назву «Книга записів № 3», також її часто звуть «Книгою данин (власне, надань) Казимира». Вона була надрукована двічі [РИБ, 1910 г., т. 27, стб. 1 – 172 (далі РИБ 27); LM 3].

Документи в цій книзі переписані не у хронологічному порядку, пізніші позаскакували серед раніших. Більшість записів взагалі не датована. У питанні датувань я спираюсь на дослідження М. Г. Бережкова [Бережков Н. Г. Литовская метрика как исторический источник. – М.-Лг.: и-во АН СССР, 1946 г., т. 1 – 179 с.].

Отже, у цій книзі на арк. 51 звор. – 52 міститься цікава для нас серія надань, яка має спеціальний заголовок «У Браславли у Подольском» [РИБ 27, стб. 90 – 91 = LM 3, с. 55, нумерація записів моя]:

(1) Грицку Ясмановичу Крюковъци а Жорнъвища, а Погребища, а Ратов.

(2) А Ивашку Львовичу на отчину потверждение на Селерелев, а на Расечеев, а на Лебединские доходы.

(3) А Грицку Баласепревичу Палчиковцы а Идолинъное,

(4) а Пушце Пореевъци.

(5) А Рагозе две селе выслуги, Воробевичи а Щьпеков, а отчины три села: Мервинъци а Гиковци, а Кобылее.

(6) Воиту Станиславу Ермолинци.

(7) А Скабарни Остолопов, а Дашов, а Ометинци, а Сидкговци, а Кропивна, а Роговъци.

(8) А Менку Илинъци.

(9) А Коптю Кожинци а Копъевъци.

(10) А Шелибору Калник а Шандырев, а Куничное.

(11) У Бряславли Слупици Куна а Носовци.

(12) А Иванъку Гинъковичу Бортниковъци а Юрковци.

(13) А Ивашенку Осташковичу Вязовец.

(14) И всим тым правил пан Юрша. У Вильни, о соиме. Генваря 12, индикт 11.

Перше запитання тут – коли це діялось? 11-й індикт випадав у правління Казимира в 6956, 6971 та 6986 вересневих роках. Згідно хронологічної таблиці Бережкова [с. 116], на арк. 1 – 73 звор. книги № 3 міститься книга данин 1440 – 1455 рр. з доповненнями до 1475 р. Це залишає нам дві можливості: 12 січня 1448 (6956) року і 12 січня 1463 (6971) р.

Далі Ян Длугош записав, що Казимир перебував у Вільні на Різдво Христове (25.12.1447 р.) і потім приймав у Вільні послів [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1445-1461. – Warszawa : 2009, s. 67]. Таким чином, присутність короля за великому з’їзді у Вільні 12 січня 1448 р. підтверджується незалежним джерелом.

В той же час Казимир не міг бути у Вільні 12 січня 1463 р. Длугош записав, що 4.12.1462 р. король виїхав з Петрокова до Рави й Гостиніна, де перебував від 14 грудня, а далі 17 січня 1463 р. прибув на з’їзд у Петрокові [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1462-1480. – Warszawa: 2009, s. 58, 60]. Від Гостиніна до Вільна – 470 км, і потім ще 520 км від Вільна до Петрокова. Я не вірю, щоб за 4 коротких зимових дні (13 – 16 січня 1463 р.) по глибоких снігах король промчався понад 500 км, долаючи по 125 км на добу. І Длугош про такий відскок короля до Вільна нічого не повідомив.

Остаточно треба зупинитись на 1448-у році.

Далі, у клаузулі (14) названий Юрша, який правив всім тим. Правити – технічний термін Метрики, який означає «готувати справу для розгляду правителем і радою» (наприклад: «правил пан Михайло, канцлер, а писал Якуб» [РИБ, 27, стб. 85 = LM 3, s. 51]). Типово це слово писар пропускав, і закінчував клаузулу надання тільки іменами пана, який готував справу, та писаря (необов’язково, як у нас в (14)). Тобто одне надання – одне ім’я ходатая.

А наш блок записів відрізняється тим, що окремі надання не містять імені ходатая, і слова всім тим стосуються всіх надань (1 – 13).

Отже, Юрша тут виступає ходатаєм за цілу групу брацлавських зем’ян. Його зв’язок із Брацлавом підкріплюється тим, що у вересні того ж 1448 р. Длугош згадав його саме у Брацлаві [Jana Długosza Roczniki…, s. 82; трохи докладніше: Жарких М. І. Напади татар на Україну: 1438 – 1478 рр. – К.: 2022 р., розділ «Напади татар 1448 року»].

М. Вольський слідом за О. Галецьким написав, що в 1447 р. Юрша був іменований старостою (намісником) брацлавським [Halecki O. Ostatnie lata Swidrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiełłończyka. – Kraków: 1915, s. 85; Urzędnicy Wołyńscy XV–XVIII wieku: spisy. – Kórnik: 2007, s. 60]. Із Вольського це твердження перейшло і до П. Кулаковського [Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу. – Ukraina Lithuanica (К.), 2015 р., т. 3, с. 219]

Але Галецький спирався на розглядуваний запис метрики, а Вольський додав до цього вказівки на грамоту Свитригайла з 2 вересня 1438 р. [АЮЗР, т. 1, № 20, с. 12 – 13 = РУГ, № 74, с. 135 – 137] та фількіну «грамоту Свитригайла» 1445 р. (докладніше). Так біда навіть не в тому, що одна із грамот підроблена, а в тому, що в обох грамотах немає ніякого Юрші. Не тільки брацлавського намісника, а взагалі ніякого.

Думаю, якби король і великий князь Казимир вважав Юршу своїм намісником, то в 1448 році була прекрасна нагода згадати Юршу з оцим гоноровим титулом, але цього ми не бачимо. Мабуть, на це була якась невідома нам причина.

Також виходить, що Свитригайло не мав влади на Побожжі, бо його надання для цього регіону невідомі. І виходить, що Побожжя принаймні у цей час не було додатком до Волині, як ми звикли думати.

Отже, Грицько Ясманович (1) одержав 4 пункти, з яких легко ототожнюється Погребище на верхній Росі – районний центр Вінницької області (від 2020 р. – місто Вінницького району). Виходить, що верхня течія Росі, як і за Коріатовичів, належала до Брацлавщини, не до Київського князівства.

Жорновище можна досить упевнено вважати сучасним селом Жорнище Іллінецького (Вінницького) району, а Крюківці менш упевнено вважати сучасним селом Криківці Немирівського (Вінницького) району. Ратов, на мою думку – це сучасне містечко Оратів районний центр Вінницької області (від 2020 р. – містечко Вінницького району). Якщо подивитись на послідовність переліку, вийде: Криківці → 10 км на північний схід → Жорнище → 48 км на північ → Погребище → 37 км на південний схід → Оратів.

Що отримав Івашко Львович (2) – неясно. Селерелев можна з великою натяжкою вважати селом Селевинці Немирівського (Вінницького) району. Взагалі комбінація приголосних с-л-р не є популярною в українській мові, найближче, що мені вдалося знайти – це Салерно в Італії (ну, й рослина селера відома). Що таке Расечеев – я припущень не маю, так само щодо Лебединських доходів. Хіба би думати про Лебедин у Шполянському (Звенигородському) районі Черкаської області, але які з нього могли бути доходи?

Можливо, слово доходи тут значить не те, що нині (не прибутки), а якийсь географічний термін, чи не уходи (угіддя для якихось промислів)?

Так само не можна зміркувати, хто з попередніх великих князів надав отому Льву (Івашковому батьку) ці маєтки, так що тепер вони виступають як отчини, на які дано підтвердження. Може бути, що первісне надання (князя Сигізмунда Кейстутовича?) не мало письмової форми, і Юрша засвідчив, що воно мало місце, з власного знання ситуації.

Пальчиківці, надані Грицьку Баласепревичу (3) – об’єкт з такою назвою нині невідомий. Сучасне село Пальчик Катеринопільського (Звенигородського) району Черкаської області знаходиться далеко від Брацлава (150 км на схід). Інше село Пальчик знаходиться у Мінській області в Білорусії (також Пальчики у Вітебській області та у Бахмацькому районі Чернігівської області). Село Пальчиківка має назву ближчу до потрібної нам, але знаходиться аж у Полтавському районі.

Пізніше – орієнтовно в 1500..1506 р. король Олександр надав село зі схожою назвою Пальчиково Семену Кошці (я вже розглядав цей документ) і далі історію цього володіння у 16 ст. можна простежити за пакетом документів роду Кошок, записаним 7 жовтня 1515 р. [ДБВ, № 142, с. 387 – 400]. Але з цих документів видно, що воно було біля Брацлава – і тільки. Думаю, що Пальчиково з поч. 16 ст. – це те саме, що Пальчиківці з 1448 року, але де воно знаходилось – наразі невідомо.

Ще гірше стоїть справа з Идолиным. Нині відомо тільки маленьке село Ідоліно у Вітебській області Білорусії. В Україні подібної назви нема, і навіть назви Долинне – це радянізми в Криму.

Трохи краще стоїть справа із Пореївцями, наданими Пушці (4). Маємо два села із близькою назвою Паріївка – одне в Іллінецькому (Вінницькому) районі, друге в Погребищенському (Вінницькому) районі. Також Паріївкою звалось давнє село Ганщина (нині у складі містечка Вороновиця Вінницького району).

Вислуги Рогози (5) можна досить упевнено ототожнити із сучасними поселеннями Воробіївка на Бозі (у Немирівському (Вінницькому) районі) та Шпиковом у Тульчинському районі (це всього 17 км на південний захід від Воробіївки). Цікаво, що маєток у складі Воробіївців та Шпикова зберігав цілісність ще у 1585 році [ДБВ, № 141, с. 383 – 387]. Воробіївці зберігали паралельну назву Рогізна: це зазначено в документі 4-го індикту, мабуть 1515 р. і далі у згаданому вище привілеї 1518 р. [ДБВ, с. 391, 397]. Сучасне село Рогізна лежить у 4 км нижче від Воробіївки за течією Бога.

Його отчинні володіння – Мервинці у Могилів-Подільському районі (лежить на ріці Мурафі, на її лівому – брацлавському – березі). Назва Гиківці нині невідома. Назва Кобылее може відповідати сучасним селам Кобильня (Липовецький (Вінницький) район, 114 км від Мервинців), Кобелецьке (Тиврівський (Вінницький) район, 64 км від Мервинців) або Кобилівка (нині – Зарічне Тульчинського району, 65 км від Мервинців).

Я схиляюсь до Кобелецького, оскільки Шпиків від нього – у 25 км, а Воробіївка – у 27 км. Отже, можна думати, що Рогоза, володіючи здавна (на отчинному праві) оцим Кобелецьким, вирішив придбати собі сусідні поселення. Знову можна думати, що Юрша, знаючи місцеву ситуацію, міг засвідчити отчинне право Рогози.

Село Ярмолинці, пожалуване війту Станіславу (6), знаходиться в Гайсинському районі, у 25 км на схід від Брацлава, де, здогадно, цей Станіслав був війтом. Чи він був війтом у сенсі магдебурзького права? Маю сумнів, щоб так могло бути. Думаю, він був якимось начальником у Брацлаві, а писар, намагаючись зрозуміти, що це за посада, передав її звичним для Вільна словом війт.

Скабарна (7) отримав цілих 6 пунктів: Остолопів (нині зветься Червоне), Дашів (обидва у Гайсинському районі), Ометинці (у Немирівському (Гайсинському) районі), Ситківці (Гайсинський район), Кропивна відповідає Вищій Кропивні або Нижчій Кропивні (обидві у Немирівському (Гайсинському) районі), назва Рогівці нині невідома. Всі відомі пункти цього надання досить компактно лежать на лівому березі Бога на схід від Брацлава.

Іллінці, пожалувані Менку (8) – районний центр Вінницької області (від 2020 р. – місто у Вінницькому районі).

Копоть (9) отримав два пункти, кожен з яких має два відповідники у Вінницькій області. Козинці Липовецького (Вінницького) району віддалені від Копіївки Іллінецького (Гайсинського) району на 57 км, від Копіївки Тульчинського району – на 62 км; Козинці Тростянецького (Гайсинського) району – на 62 км від Копіївки-Іллінецької й на 40 км від Копіївки-Тульчинської.

Можна було би зупинитись на парі Козинці-Тростянецькі – Копіївка-Тульчинська, котра дає найменшу віддаль.

Шелибор (10) отримав Кальник (у Гайсинському районі), щодо якого немає сумнівів; Шандырев, я думаю – це сучасний Шендерів (у Тиврівському (Вінницькому) районі, 54 км на захід від Кальника; але є ще дві Шендерівки), Куничное – сучасне село Куниче (у Крижопільському (Тульчинському) районі, 68 км на південний захід від Кальника; а є ще Кунка біля Гайсина – 25 км на південний захід від Кальника). Навряд чи ці три далеко розкидані місця утворювали суцільне володіння.

Слупиця (11) отримав Куну та Носівці (12 км на північний захід від Куни) – обидва у Гайсинському районі. Відносна близькість цих пунктів наводить на думку, що це було суцільне володіння (село Кунка лежить якраз між Куною та Носівцями, тому слід думати, воно було висілком Куни і не було надане Шелибору).

Івашко Гинкович (12) отримав Бортниківці – мабуть сучасне село Бортники в Тульчинському районі, та Юрківці. Останнє може бути сучасним селом Юрківці (у Гайсинському районі, 37 км на північний схід від Бортників), або Юрківкою (у Тульчинському районі, 18 км на південний захід від Бортників), або Юрківцями у Тиврівському (Вінницькому) районі (за совітів його перейменували на Лани, 49 км на північний схід від Бортників). Хочу думати про Юрківку-Тульчинську як найближчу до Бортників.

Де шукати В’язовець (13)? В Україні є два села такої назви – у Білогірському (Шепетівському) районі Хмельницької області (224 км від Брацлава) та у Пулинському (Житомирському) районі Житомирської області (184 км від Брацлава), також два села в Мінській області Білорусії. Із близьких назв нам підходить В’язовиця в Іллінецькому (Вінницькому) районі.

Разом із 32 назв 20 (62.5 %) упевнено локалізуються у сучасній Вінницькій області, 6 назв (19 %) мають по два і більше відповідники у Вінницькій області, ще 6 назв невідомі – вони не мають відповідників ані у Вінницькій області, ані деінде. Це підвищує мою упевненість: всі записи із розглядуваного блоку стосуються Побожжя.

Тепер нашу здобич можна нанести на карту:

На картосхемі велике червоне коло – Брацлав, центр краю; зелені кола – відносно певно локалізовані об’єкти, жовтогарячі кола – сумнівно локалізовані. Жовтогарячі стрілки показують зв’язок між варіантами локалізації. Товста зелена лінія – південна границя заселеної (? принаймні, згаданої) території. Числами позначені:

Із числа певно локалізованих об’єктів тільки 6 (30 %) лежать на південь від Брацлава, решта – на північ від нього. Східна межа краю проходить майже точно із півночі (Тетіїв) на південь (Гайсин). Тільки в записі (5) пожалування названі селами, чим були інші об’єкти в цей час – не зазначено, селами їх можна вважати умовно.

Порівняння з картою надань Коріатовичів показує значне скорочення заселеної території на півдні (приблизно на 50 км) та на сході (приблизно на 40 км).

Те, що можна витягнути із цього надання для соціальної історії – не є предметом моїх студій, але побіжно відзначу:

1, серед наділених осіб немає князів;

2, із 13 наділених осіб тільки 5 (38 %) названі із патронімами і, слід думати, їх батьки або дальші предки уже мали якісь заслуги. Решта патронімів не мають, і мабуть були новими людьми, які добились пожалувань власними заслугами.

3, серед 13 надань тільки два – отчини (15 %), решта – первинні надання (вислуги?), що загалом відповідає великій кількості нових людей серед пожалуваних.

4. Серед імен обдарованих ані одне не співпадає з назвою наданого йому поселення, і не походить від нього. Поселення вже існували давніше, а тепер волею великого князя отримали нових власників. Ніякої ролі вищого начальства у колонізації, заснуванні поселень не видно, все це – справа народу, місцевого руського люду. Гей, еліта, де ти ховаєшся? Чому не виконуєш своєї ролі провідника народу?

З точки зору політики дана група надань означає, що Побожжя в цей час було у прямій владі великого князя литовського, котрий і розпоряджався тут землями. Якоїсь залежності Побожжя від Волині тут не видно.