Побожжя у 2 пол. 15 ст.
Микола Жарких
Представники влади на Побожжі
| Особа | Титул | Роки урядування | Подробиці |
| Свинка | брацлавський староста | 1420-і рр. | Вигаданий в 16 ст., в дійсності не існував. Детальніше |
| Абрагам | звенигородський староста | 1420-і рр. | Вигаданий в 16 ст., в дійсності не існував. Детальніше |
| князь Федько Несвіцький | кременецький і брацлавський староста | [1434, 1435] | Був у Брацлаві в 1432 р. Детальніше |
| Дерслав Влостовський | подільський староста | [1436] | Ніколи не бував у Брацлаві. Детальніше |
| Монивид | кременецький і подільський староста | 1437 – 1348 | В літературі помилково вважається брацлавським старостою. Детальніше |
| Князь Василь Сангушкович | державця брацлавський | [1443 – 1445] | Вигаданий на поч. 18 ст., в дійсності не існував. Детальніше |
| Юрша | – | [1448] | Був у Брацлаві в 1448 р., «брацлавського» титулу не мав. Детальніше |
| князь Михайло Васильович Чорторийський | – | 1463 – 1478 | Був у Брацлаві в 1463, 1474, 1478 рр., «брацлавського» титулу не мав. Детальніше |
| Богдан Сакович | брацлавський намісник | 1473 | В літературі помилково вважався брацлавським намісником. Детальніше |
| князь Андрій | брацлавський намісник | 1489 | детальніше |
| Кміта | вінницький намісник | 24 лютого 1489 | детальніше |
| Бик Олександрович | вінницький намісник | 29 листопада 1489; 24 січня 1494 | детальніше |
| князь Федір Іванович Четвертинський | намісник брацлавський і звенигородський | 1494 | детальніше |
| князь Костянтин Іванович Острозький | намісник брацлавський, звенигородський і вінницький | 1498 – 1500 | За весь час свого намісникування ніколи не бував у Брацлаві, ніже у Звенигороді чи Вінниці. Детальніше |
| князь Андрій Олександрович Сангушко | намісник брацлавський і вінницький | 1501 | Детальніше |
| Князь Михайло Васильович Збаразький | брацлавський намісник | серпень – жовтень 1507 | детальніше |
| князь Костянтин Іванович Острозький | староста луцький, брацлавський і вінницький | від листопада 1507 | детальніше |
Висновки
1. З точки зору татар, зокрема, Кримського ханства, Побожжя в цей час складало частину «татарської границі» – території, де татари почували себе цілком вільно, нічого не боялись, грабували й захоплювали полон там і тоді, де тільки хотіли.
2. З точки зору Польщі Побожжя в цей час було прохідним двором для татарських нападів на ту частину сучасної України, яка перебувала у польському володінні. Побожжя не становило для поляків ніякого інтересу ані цінності.
3. З точки зору Великого князівства Литовського Побожжя було «чемоданом без ручки»: ані захистити цю територію від татар, ані організувати тут владу і суспільне життя Литва не мала ні спромоги, ні бажання.
4. Управління Побожжям пройшло три етапи:
4.1. Пряме управління великого князя Казимира (орієнтовно до 1455 р.), що виразилось у наданнях земель на Побожжі для місцевих зем’ян.
4.2. Управління київського князя Семена Олельковича (1455 (?) – 1471 рр.), що виразилось у наданні для Єремії Шашка (1459 р.) та деяких непрямих даних.
4.3. Після смерті князя Семена Побожжя повернулось у сферу прямого управління Казимира, що виразилось в описі Вінницького замку 1470-х років та жалуванні великого князя для місцевих зем’ян, яке виплачувалось із доходів Волині та Києва. Власних джерел доходів Побожжя у цей час не мало.
5. В 1489 р. з’являються згадки про брацлавського та вінницького намісників, що означає початок формування двох адміністративних одиниць (епізодично званих староствами) на Побожжі.
6. Південна границя зони колонізації на Побожжі уже в середині 15 ст. відсунулась на 50 км на північ у порівнянні з кінцем 14 ст.
7. Імена місцевих зем’ян належать до православного християнського іменослова, що вказує на їх походження з русинів. Зрідка трапляються вкраплення виразно польських імен (Ян, Станіслав). Імена литовського етнічного кореня ще належить виділити. Натомість цілком виразною є повна відсутність татарських імен – всупереч поширеному в літературі погляду, що такі імена складали мало не чверть зем’янства.