Брацлавський намісник 1489 року
Микола Жарких
Знайшовши спосіб відділяти згадки білоруського Браслава від побозького Брацлава, ми можемо розібрати згадку про брацлавського намісника 1489 р.
В Кракове, мая 20 [1489], индикт 7. Князю Андрею, браславскому наместнику, 30 коп грошей – 10 коп з ключника луцкого с циншовых грошей, а сто бочок ржи з дворов, што под ключом, а 10 коп з Взвягольское дани в Ельца [РИБ 27, № 24, стб. 316 – 317 = LM 4, № 23.8, s. 84].
Жалування цьому Андрію йшло із Луцька та Звягеля, тому можна не мати сумніву, що йдеться про Брацлав на Побожжі, і це перша виразна згадка про якусь литовську адміністрацію в цьому місті.
Видно, що з доходами в цьому краю було сутужно, і відносно невелику суму в 30 кіп грошей довелося поділити між трьома джерелами. Більше того – 10 кіп довелося перекласти із грошей на жито. При цій нагоді довідуємось, що за копу грошей можна було купити 10 діжок жита, а за 1 гріш – 1/6 діжки.
Що означає така заміна? Чи у Брацлаві було так сутужно з хлібом, що треба було везти його із сіл Луцького ключа? Чи на Волині було так сутужно із грошима, що простіше було отримати жалування натурою, а не грошима?
Хто ж був цей князь Андрій?
В 3-й та 4-й книгах Литовської метрики маємо згадки про кількох князів на ім’я Андрій.
(1) Князю Андрею Порховскому – што при князи Лынкгвени держал, Колтов, а Березушковичи, а Хоцлавичи, а у Реместве три боки [РИБ 27, стб. 45 = LM 3, s. 36].
Цей запис міститься на початку 3-ї книги Метрики, серед великої групи записів-підтверджень того, хто чим володів за Лінгвена Ольгердовича (княжив у Мстиславлі, помер 19 червня 1431 р.). Через 14 місяців після його смерті почалась громадянська війна між князями Сигізмундом Кейстутовичем і Свитригайлом Ольгердовичем, яка скінчилась в 1436 р. перемогою Сигізмунда.
Весь час війни Мстиславське князівство належало до території, контрольованої Свитригайлом. Тому я думаю, що вся серія підтверджень надань Лінгвена була дана, коли власники присягали Сигізмунду або навіть Казимиру (тобто близько 1440 року). Думаю, що цей Андрій служив мабуть у Порхові, коли Лінгвен був князем у Великому Новгороді, мабуть під час 2-ї каденції (1407 – 1412 рр.). Від того він і був прозваний Порховським (думають, що родом він із князів Мезецьких). Далі князь Андрій отримав села у Мстиславському князівстві (Хоцлавичи – думаю, сучасні Хіславичі у 33 км на північний схід від Мстиславля).
Якщо все це так, то в 1440 році він був уже в дуже поважному віці, і не міг дожити до 1489 р. Окрім того, не видно його зв’язку з півднем Великого князівства Литовського. Отже, це не «наш» Андрій.
Наступна недатована згадка також міститься у початковому блоці записів 3-ї книги:
(2) Мезецким князем, князю Федору, князю Роману, князю Ивашку отчина их, што отец их держав, князь Андрей, а князь Дмитрей, што они выслужили у Витовта – Мезочоск [+ ще 13 пунктів] – то все прислухает к тым волостям, а то им всем трем. И вси панове [РИБ 27, стб. 64 = LM 3, s. 44].
Ю. Вольф датував цей запис «близько 1450 р.» [WK, s. 258], отже, князь Андрій вислужив Мезецьк у Вітовта і з того часу став зватись Мезецьким. Отже, він помер до часу цього підтвердження і так само не видно його участі у справах південних земель. Він також нам не підходить.
Ближче до потрібного нам часу маємо згадки про князя Андрія Кромського (3), який 24 травня 1494 р. отримав привілей на село Рославль у Брянському повіті (нині – Смоленської області, 126 км на північний захід від Брянська) [РИБ 27, № 32, стб. 542 – 543]. 19 листопада 1498 р. той самий Андрій отримав привілей на Волконськ та Радогощ у тому самому Брянському повіті [там само, № 179, стб. 707 – 708]. Волконськ (нині – Орловської області) лежить у 90 км на південний схід від Брянська, а Радогощ нині зветься Погар (нині – Брянської області) знаходиться у 110 км на південний захід від Брянська.
Отже, маєткові інтереси цього князя лежали у величезному за площею Брянському повіті, знову не видно зв’язку з південними землями.
Наступний запис належить до дуже близького часу – 8 березня 1490 р.:
Князю Ивану Семеновичу Масальскому поставь сукна новогоньского з мыта смоленского, а жеребя в пана Михаила.
А брату его князю Андрею жеребя [РИБ 27, стб. 322 = LM 4, № 23.15, s. 87].
Видно, що князь Андрій Семенович Масальський (4) був молодшим братом князя Івана Семеновича. Відомо про нього дуже мало [WK, s. 233]. Видно, що він мав якийсь маєток, і в 1496 р. ним уже володіла його удова. Де саме був цей маєток – невідомо. Залишається тільки вказівка на смоленське мито як ознака зв’язку цих князів зі Смоленською землею (інші представники цього роду мали маєтки переважно в цій землі). Мабуть, він нам не підходить.
Ще один запис так само належить до дуже близького часу – 2 червня 1489 року:
(5) Князю Андрею Михайловичу Черторийскому 20 коп а постав новогоньский з мыта луцкого; ему же 20 коп а постав новогоньский з мыта берестейского [РИБ 27, № 24, стб. 313 – 314 = LM 4, № 23.3, s. 83].
Постав (мабуть, сукна) – одиниця виміру тканин. А от новогонське – кажуть, що це сукно, виготовлене у місті Поперінге у Фландрії. Думаю, що одне місто не могло забезпечити сукном усю східну Європу, і так називали сукно із будь-якого міста Фландрії або із заходу Європи взагалі.
Для Оскара Галецького не було сумніву, що запис про брацлавського намісника стосується саме князя Чорторийського [Halecki O. Ostatnie lata Swidrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiełłończyka. – Kraków: 1915, s. 270]. Але для тих, хто має сумнів – ніякого обгрунтування свого погляду Галецький не подав.
Довідник Ю. Вольфа каже, що це – єдина згадка про даного князя [WK, s. 24]. Це – непоганий кандидат на «нашого» Андрія, однак він у записі (5) не названий намісником.
Далі, Ю. Вольф у своєму довіднику був зазначив, що в 1489 р. брацлавським намісником був князь Андрій Олександрович Сангушко (6) [WK, s. 23]. При цьому він послався на процитовану 4-у книгу Метрики, тільки помилково зазначив 50-й аркуш замість 80-го (мабуть, похибка друку).
В біограмі князя Андрія Олександровича Сангушка Ю. Вольф зазначив граничні роки згадок про нього як 1494 – 1534 [WK, s. 424 – 427], про 1489-й рік нема мови. Якщо прикладати звістку 1489 р. до А. О. Сангушка, то вийде, що час його активності складав 45 років. Якщо припустити, що намісником він став у 30 років, то помер він у віці десь 75 років.
4 листопада 1501 р. король Олександр надіслав наказ «наміснику брацлавському і вінницькому князю Андрію Олександровичу» [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw.: 1887, t. 1, № 146, s. 146]. Жителі Полонного й волості скаржились королю, що намісник примушує ї до нових повинностей, котрих вони раніше (за князів Острозьких) не несли, зокрема, давати підводи до Брацлава (180 км від Полонного). Король наказував довідатись точно про ці давніші повинності і вимагати тільки їх, а не додавати нових.
Цей князь Андрій Олександрович – незаперечно Сангушко, і я розумію справу так, що він в часі полону князя К. І. Острозького опікувався його справами, включаючи його приватні маєтки (до яких належало Полонне) і його урядові служби, до яких належало намісництво в Брацлаві. Як це примирити з викомбінованим у попередньому розділі урядуванням князя М. В. Чорторийського – я не знаю. Цілком може бути, що й король Олександр цього не знав і адресувався до Сангушка як до заступника К. І. Острозького у всіх справах.
Ю. Вольф окреслив час намісникування Сангушка в Брацлаві на 1500 – 1502 рр. [WK, s. 424], але єдина згадка Сангушка в ролі намісника, здається, містилась у розглядуваному листі 1501 р.
Всі маєткові справи князя А. О. Сангушка, докладно зреферовані Вольфом, стосувались виключно Волині, ніяких маєтків на Побожжі в нього, мабуть, не було. Отже, А. О. Сангушко – непоганий кандидат, і П. Кулаковський беззастережно присудив йому оцей запис (і намісництво в Брацлаві разом із ним), заперечивши погляд О. Галецького [Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу. – Ukraina Lithuanica (К.), 2015 р., т. 3, с. 219]., але так само не подавши свого обгрунтування для тих, хто наважується сумніватись.
Найкращого (на мою думку) кандидата я залишив на десерт. Орієнтовно 1481..1483 роками датується рішення великого князя Казимира у суперечці княгині Марії Трабської, удови по князю Семену Семеновичу Гольшанському – і князів Василя та Андрія Семеновичів Звягельських [РИБ 27, № 65, стб. 377 – 378 = LM 4, № 65, s. 111].
Предметом суперечки був Остер на Десні. Княгиня Марія твердила, що цими землями володів за Вітовта та Сигізмунда її батько – князь Митько Секира, і вона є його спадкоємицею. А князі Звягельські говорили, що Остер надав їх батькові київський князь Олелько. Справа була вирішена на користь княгині Марії.
Оцей князь Андрій Семенович Звягельський (7) здається мені найкращим кандидатом на роль «нашого» князя Андрія: він відомий з часу, трохи ранішого за обговорюване намісництво і – найважливіше – він отримав жалування зі Звягеля.
Я уявляю собі справу так, що князі Звягельські володіли частиною Звягеля, а інша частина належала великому князю (в особі його управителя Єльця). З цієї частини йшла данина, і з неї мало бути сплачено жалування брацлавському наміснику.
Отже, на роль брацлавського намісника маємо трьох імовірних кандидатів, при цьому князі Чорторийський і Сангушко свідчили би про зв’язки Побожжя із Волинню, а Звягельський – про зв’язки з Київщиною.