Ймовірний брацлавський намісник
князь М. В. Чорторийський

Микола Жарких

Князя Михайла Васильовича Чорторийського в літературі часто звуть брацлавським намісником, хоча й розходяться щодо часу його урядування:

– дату не можна встановити [Boniecki A. Poczet rodów w w.ks.Litewskim w 15 i 16 ww. – Warszawa: 1887, s. 34]

– 1463 – 1480 рр. [Halecki O. Ostatnie lata Swidrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiełłończyka. – Kraków: 1915, s. 269 – 270; Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу. – Ukraina Lithuanica (К.), 2015 р., т. 3, с. 219].

– 1452 (?) – перед 1489 р. [WK, s. 23; Войтович Л. Князівські династії східної Європи. – Льв.: 2000 р., с. 318].

Відомо про цього князя досить мало [WK, s. 23], а про його брацлавське урядування – ще менше: він уперше згаданий в 1442 р. при дворі короля Владислава 3-го у Буді. Після загибелі короля він повернувся на Волинь і служив при князі Свитригайлі, від якого одержав грамоту на село Холопи над Случчю (29.12.1451 р.). Потім бачимо його у Брацлаві в 1463 р. (як вище), і далі його (?) згадують у зв’язку з нападами татар в 1474 і 1478 роках (як вище). Всі три згадки мають джерелом літопис Яна Длугоша, який не показав великої обізнаності у справах литовської еліти взагалі і у справах князів Чорторийських зокрема.

Поза тим маємо ще три документи.

Перший – це підтвердження Семену Кошці на селища у Брацлавському повіті, виставлене королем Сигізмундом 1-м у Вільні 30 серпня 1507 р. [LM 8, № 249, с. 217; у сильному скороченні й латинській транскрипції надруковано: Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw.: 1890, t. 3, № 75, s. 45 – 46; Ще один повний список включено до складу підтвердження володінь Семена Кошки та його сина Юхна, виставленого королем Сигізмундом 1-м у Бересті 10 грудня 1518 р. (в копії 1585 р.) – ДБВ, № 142, с. 398].

Із нього справа виглядає так:

1, князь Михайло Васильович Чорторийський, держачи Брацлав від його милості [короля Казимира 4-го], надав Семену Кошці два селища у Брацлавському повіті: Ханев та Ошитков (Очитків в Оратівському (Вінницькому) районі Вінницької області; Ханів нині невідомий).

2, ці надання затвердив король Казимир.

3, король Казимир надав С. Кошці ще селище Ошпеково (Шпиків Тульчинського району, 75 км на південний захід від Очиткова? чи Спичинці Погребищенського (Вінницького) району, 13 км на північ від Очиткова, як думали видавці архіву Сангушків?). В пізніших копіях 16 ст. все значиться Шпиків.

4, король Олександр затвердив надання Ошпекова.

5, король Олександр надав С. Кошці ще селище Палчиково («там же у Браславли») (Пальчик Катеринопільського (Звенигородського) району Черкаської області, 137 км на схід від Очиткова – ототожнення дуже сумнівне).

6. Брацлавський намісник князь Михайло Васильович Збаразький надав С. Кошці озеро Удеч у Брацлавському повіті.

Є невелика (56 км) ріка Удич, котра впадає у Бог з лівого боку. Ця річка має лівий доплив – струмок Удич (11 км). На ньому лежить село Удич Теплицького (Гайсинського) району Вінницької області, у 89 км на південний схід від Очиткова. Цього села немає на триверстовій карті Ф. Шуберта 1868 р., із відомих мені карт воно вперше позначене на двохкілометровій карті 1931 року.

Більше того, на тих же картах сучасне село Веселівка зветься Вищий Ташлик, а сучасне село Костюківка – Нижчий Ташлик. Річка, на якій вони лежать і яка нині зветься Удич, на картах не підписана, і слід думати, що вона звалась Ташлик, а Удич – це була назва сучасного струмка Удич. Озера там не видно, тільки ставки. Можливо, було якесь місце, де цей струмок розливався, і потім там влаштовано ставок. На карті 1970..1990 рр. там два ставки показано.

Думаю, це пожалування можна приблизно прив’язувати до місця сучасного села Удич (з урахуванням того, що до поч. 20 ст. поселення такої назви не існувало).

7. Король Сигізмунд подивився листи № 2 – 6 і затвердив усі ці надання. В тексті його підтвердження ані один попередній документ не наведено повністю – тільки у вигляді регест, скороченого викладу змісту.

Коли це було? Підтвердження виставлене у Вільні 30 серпня 1507 р., а відомо, що у серпні 1507 р. король справді перебував у Великому князівстві Литовському.

Про князя Михайла Васильовича Збаразького маємо звістки з 1478 – 1517 років [WK, s. 552 – 553]. Ю. Вольф вважав, що намісництво в Брацлаві він тримав тимчасово, коли намісник князь К. І. Острозький перебував у московському полоні (1500 – 1507 рр.). Чи справді так?

Окрім розглядуваного документу, маємо ще королівське підтвердження іншого надання цього князя [LM 8, № 225, с. 204 – 10 жовтня 1507 р.] та два листи короля Сигізмунда до нього в справі управління Брацлавом [LM 8, № 254, 255, с. 220 – 7 вересня 1507 р.]. Всі згадки про його урядування в Брацлаві стосуються осені 1507 р., чи був він брацлавським намісником раніше, за короля Олександра – упевнено сказати не можна. З деякою обережністю надання № 6 із нашого документу можна датувати початком 16 ст.

Самого надання № 4 ми не маємо, але маємо лист великого князя Олександра до намісника брацлавського і звенигородського князя Федора Івановича Четвертинського [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw.: 1887, t. 1, № 142, s. 243 – 244]. Великий князь повідомляв, що він затвердив надання короля Казимира Семену Кошці селища Шпикова (Szpikowo), яким було володів Гришата. Думаю, Олександру було не дуже зручно робити розпорядження через голову місцевої влади, і от він інформував місцевого начальника про своє рішення. Це – єдина згадка про князя Четвертинського в ролі брацлавського намісника.

Л. Войтович написав, що кн. Ф.І. Четвертинский був намісником брацлавським і вінницьким в 1492 – 1498 рр. [Войтович Л. Князівські династії…, с. 162] – як завжди, не обтяжуючи себе якимись там «свідченнями» чи «джерелами». Добре бути «видатним медієвістом» – можна писати будь-яку ахінею, і це тільки зміцнює репутацію.

7 жовтня 1585 р. до луцької земської книги було записано цілий пакет документів роду Кошок на свої володіння, і цей лист Олександра був їх найдавнішим документом [ДБВ, № 142, с. 390].

Бачимо, що Олександра в 1507 р. заднім числом титулували королем як найвищим його титулом.

Пожалування № 1 – 3 надані королем Казимиром, отже, між 1440 і 1492 роками. Скоріше за все, це було в останні роки його правління, скажімо в останнє десятиліття. Але ніяких конкретніших припущень зробити не можна.

Менше з тим, цей документ для нас важливий тим, що князь Чорторийський названий повним іменем і був іменований саме королем.

Другий документ документ виставив князь Михайло Васильович у Брацлаві 17 серпня 3-го індикту [АЮЗР, т. 2, № 125, с. 144 – 145]. Брацлав тут – безсумнівно побозький, не білоруський: 1, позивачем був пан Пашко Кепостеринський (мабуть з Копистирина Шаргородського (Жмеринського) району Вінницької області); 2, відповідачі скаржились, що позивач поставив свідків тільки з Кам’янецького повіту, а не з Брацлавського (Копистирин – якраз на межі цих повітів); 3, серед свідків – «пан Грицько Ободенський пан староста наш бряславский Федко Мордвин» (кого вважати старостою – залежить від розстановки ком, але з огляду, що пан у переліку завжди стоїть перед іменем – старостою слід вважати Федька).

Справа, яку розсуджував князь, була така. Були дві сестри – Ольга та Уляна, які отримали від батька нерухому спадщину, зокрема, Уляні дістався Васків став (не сказано, де він знаходився). Ольга була дружиною Пашка Копистиринського, а Уляна – дружиною Булгака. І от Пашко з Ольгою виставили претензію на володіння ставом, твердячи, що Уляна його продала Ользі за 15 кіп (900) грошей. Уляна це заперечила. Суд ухвалив, щоби Пашко поставив свідків, при яких була купівля. Пашко з Ольгою поставили свідків, але тільки з Кам’янецького повіту, а не було нікого з Брацлавського повіту (я так розумію, спірний став знаходився у Брацлавському повіті). Тому суд відмовив Пашку в претензії і залишив став у володінні Ольги Булгакової.

Але це ще не був кінець. Пашко помер, Ольга вийшла заміж удруге за Васка, і вони знову піднесли претензію за той став. Їм знову було відмовлено і суд знову залишив став у посіданні Уляни. От цю історію, котра тягнулась уже довший час (може, кілька років), обидва раз розглядав той самий князь Михайло Васильович.

Складніше стоїть справа із роком документа. 17 серпня 3-го індикту було в 6978 (1470), 6993 (1485), 7008 (1500), 7023 (1515) роках (і так далі). Коли ж князь Михайло Васильович міг бути брацлавським намісником?

Князь Костянтин Іванович Острозький вперше з’явився на сторінках Литовської метрики 10 червня 1496 р., ще без означення посади [LM 6, № 149, с. 126]. Далі в тій самій книзі, котра містить документи великого князя / короля Олександра, маємо серію згадок князя Костянтина з титулом «гетьман, намісник брацлавський, (подекуди – звенигородський) і вінницький» – від 26 квітня 1498 до 31 травня 1499 р. [LM 6, № 261, с. 175; № 313, с. 205].

Битва на Ведроші, у якій князь К. І. Острозький потрапив у московський полон, відбулася 14 липня 1500 р., і мало би постати питання про тимчасове заступництво тих посад, які обіймав Острозький.

Далі К. І. Острозький утік з московського полону і повернувся до двора короля Сигізмунда, де на нього посипалися милості: 12 листопада 1507 р. він із титулом «староста луцкий, маршалок Волынской земли, наместник браславский и веницкий» отримав наказ короля щодо Вінниці [LM 8, № 277, с. 230], 26 листопада він з титулом «гетман, староста луцкий, маршалок Волынской земли» названий серед членів ради [LM 8, № 284, с. 237], наступного дня (27 листопада) король надав йому Чуднів [LM 8, № 285, с. 238], 4 грудня – право подавання монастиря в Жидичині біля Луцька [LM 8, № 288, с. 239], а 26 грудня додав ще й Звягель [LM 8, № 293, с. 247]. 18 і 29 грудня йому пожалувано гроші з доходів луцької митниці [LM 8, № 109, с. 143; № 296, с. 247]. І все це – упродовж 1.5 місяця, які князь Острозький провів при королі.

Отже, утечу Острозького треба класти на вересень – жовтень 1507 року. Привілей короля пану Федору Янушевичу на Володимирське староство (13 грудня 1507 р.) розкриває мотиви дій Сигізмунда: король Олександр дав пану Федору держати старосто луцьке і маршальство Волинської землі, а нині князь К. І. О. з московського полону виїхав, і ми дали йому староство луцьке і маршальство Волинської землі, і щоби пан Федір не почував себе аж надто зневаженим, йому надано староство у Володимирі [LM 8, № 292, с. 247].

І як же князь Острозький виконував обов’язки по своїх численних посадах? Гетьман мав би перебувати при королі, або при війську, або в столиці (Вільні), куди стікалася розвідувальна інформація і звідки віддавались накази про мобілізацію війська. Староста луцький мав би перебувати в Луцьку (436 км від Вільна), староста брацлавський – у Брацлаві (700 км від Вільна), староста вінницький – у Вінниці (643 км від Вільна). Що мав робити маршалок Волинської землі – я толком не знаю (пишуть, що маршалки призначались замість удільних князів), але ця служба, навіть якщо і не потребувала щоденної уваги, все ж вимагала присутності маршалка десь на Волині, у Володимирі або Луцьку.

Ясно, що одна людина не могла одночасно перебувати в кількох місцях і щоденно займатись усіма своїми титульними обов’язками. Тому слід припускати, що деякими староствами князь Острозький управляв не особисто, а через своїх підстарост. Це в першу чергу стосувалось Брацлава та Вінниці як найвіддаленіших міст.

Перш ніж повертатись до питання про дату розглядуваного документу, подивимось ще на наступний документ.

Третій документ виставив князь К. І. Острозький в Острозі 17 липня 6-го індикту [АЮЗР, т. 2, № 126, с. 145 – 146].

Липень 6-го індикту міг бути у 6996 (1488), 7011 (1503), 7026 (1518), 7041 (1533) і т. д. роках. В 1488 році князь Острозький ще не займався Побожжям, в 1503 р. він був у полоні в Московії, в 1533 р. він уже помер. Залишається 1518 р., і на нього вказує титул:

Я князь Костянтин Иванович Острозский, пан Виленский, гетман господаря короля его милости Жикгимонта, староста Луцкий, Браславский и Винницкий, маршалок Волынское земли.

Віленським каштеляном він був у 1511 – 1522 роках, волинським маршалком – у 1507 – 1522 роках, гетьманом він був за короля Олександра в 1497 – 1500 рр. і за короля Сигізмунда в 1507 – 1530 рр., так що в 1518 році всі ці титули були дійсними.

Справа була наступна. Колись давніше князь Михайло Васильович провів розмежування володінь пана Булгака (того самого) і пана Васка Копистиринського (теж того самого) і воно було записане. Далі пан Булгак помер, а його син Федір Булгакович З’янівський (він уже – З’янівський!) подав лист розмежування на затвердження князю Острозькому (мабуть, як брацлавсьому старості), і Острозький той лист затвердив.

Лист князя Михайлу включений до підтвердження у скороченні. Написано, що «князь Михайло роз’їжджав о ту землю з людьми добрими», але прізвищ свідків розмежування в підтвердженні немає. Менше з тим, якщо «роз’їжджав» – то мабуть об’їхав границю особисто.

На жаль, з топонімами на позначення границі все непросто. Одна тільки ріка Мурафа не викликає сумнівів. Назви інших річок по обидва боки Мурафи нині не простежуються. Також серед орієнтирів немає жодного поселення, тільки непряма згадка «граници Кочмазовское» (село Кацмазів Жмеринського району Вінницької області у 15 км на північний захід від Копистирина). Заглиблюватись у пошук цих орієнтирів я зараз не маю наміру.

А що ж з новоспеченим шляхтичем З’янівським? Де був той З’янів, від володіння яким пішло прізвище? Такого поселення немає ані в документі, ані на сучасній карті. Є село Зяньківці Немирівського (Тульчинського) району – на Бозі в 70 км на схід від Копистирина. Можливо, село було засновано зянківцями – вихідцями із того загадкового З’янова?

Остаточно справу управління Брацлавом я уявляю собі так: князь Костянтин Іванович Острозький як пан на всю губу не надто переймався клопотами адміністрування своїми намісництвами / староствами і упродовж 20 років (1498 – 1518) ані разу не бував не те що у Звенигороді, але навіть і в Брацлаві. Він призначив князя Михайла Васильовича Збаразького своїм помічником по Брацлаву і той реально перебував у Брацлаві, судив тут і рядив. У часі полону Острозького віленський уряд мовчки визнав Збаразького «повновладним» намісником у Брацлаві, яким він фактично був перед тим, а після повернення Острозького і відновлення його титулу «брацлавський староста» князь Михайло знову став його заступником по Брацлаву. Це всіх влаштовувало. Певне значення може мати й те, що князь М. В. Збаразький не обіймав ніяких державних посад, окрім оцього «намісництва в Брацлаві».

Тому-то в 1518 р. князь Острозький затвердив розпорядження князя Михайла Васильовича стосовно Брацлавщини, не конкретизуючи, хто він такий – Острозькому все було ясно. І тому ми можемо припускати, що документ, датований 3-м індиктом, виставив той самий князь Збаразький в 1500 році. Коли він почав управляти в Брацлаві – ми точно не знаємо, а видно тільки, що він перед 1500 роком уже управляв якийсь час, може, кілька років.

А перед ним, десь у 1460-70-роках, із Брацлавом пов’язаний князь Михайло Васильович Чорторийський:

Як бачимо, всі згадки знають князя та Чорторийського, три джерела виразно пов’язують його з Брацлавом, два – знають, що він – Михайло і одне – зве його Васильовичем. Але ні одне джерело не називає його очікуваним титулом брацлавський намісник.