Розділи та блоки
Микола Жарких
Хитромудра система поділи синодиків на статті (присвячені окремим особам), а статей – на клаузули, запропонована С. в. коневим, не придатна для українських синодиків через те, що майже ніде слів, що стосуються однієї особи, не вистачає на «статтю».
Натомість велику користь приносить поділ синодиків на розділи та блоки, і мені дивно, чому його запровадив тільки я, а не хтось із моїх попередників.
Розділ – це частина поминального переліку, котра в рукописі має виділення, відбивку від попереднього тексту. Це найчастіше – заголовок, але відбивка може бути зроблена за допомогою інтервалу, кіноварного першого слова в новому рядку чи ще якось. Головне тут – об’єктивний характер поділу на розділи, не залежний від бажань і припущень дослідника. (У більшості наукових дисциплін об’єктивний характер матеріалу, з яким має справу дослідник, не потребує спеціального підкреслення, але в гуманітаристиці це не так.)
Блок – це частина розділу, котра охоплює групу імен, у чомусь між собою подібних. Тут можуть бути як об’єктивно виділені блоки, так і блоки, до певної міри суб’єктивні.
Найпростіші і цілком очевидні, об’єктивні блоки пов’язані з князями. Писарі синодиків уважно ставились до князівських титулів, тому коли після заголовку «Рід князя такого-то» йдуть кілька князівських імен, можна не сумніватись, що тут записані представники даного роду. Оце й є перший блок даного розділу.
Але далі дуже части йдуть нетитуловані імена, нічим не відділені від князівського блоку. Згідно нашого правила, їх не можна вважати окремим розділом. Такі нетитуловані імена утворюють другий блок розділу.
Але далі в цьому ж розділі можна нерідко побачити ще князівські імена. Це буде третій блок, і так далі.
Подекуди блоки можна виділити на підставі приписок на полі, в яких пояснюється, що за особа записана. Інколи блоки утворюють кілька імен ченців / черниць, до титулів яких писарі також були уважними. Привертають увагу і викликають бажання виділити в окремий блок серії із одних тільки чоловічих або одних тільки жіночих імен, або серію імен чоловік + жінка.
Яку ж користь для народного господарства дає такий поділ? Як не дивно, дуже велику.
Простодушні дослідники синодиків ніколи не звертали уваги на те, розділи, виділені окремими заголовками (типово «Рід / поминання такого-то») не є обов’язковими елементами тексту. Дуже часто писарі не робили ніяких позначок при переході від одного поминального запису до наступного, і так утворювались розділи у 500 і більше імен (особливо в ПС). Ясно, що всі ці особи не могли бути між собою родичами, що ми тут маємо багато поминальних записів (блоків), тільки не завжди можемо їх розділити.
Типовий запис одного роду містить 8 – 10 імен, досить часто – менше (аж до одного імені), і досить рідко – більше. На цій підставі у розділі з 500 імен можна добачати близько 50 окремих поминальних записів, написаних підряд, без спеціальних виділень.
Але коли ми маємо об’єктивні блоки (найкраще – князівські), ми можемо сміливо говорити, що заголовок розділу стосується тільки першого блоку князівських імен – того, що йде безпосередньо після заголовку. Інші князівські блоки в цьому розділі не стосуються роду, названого в заголовку. Нерозуміння цієї ситуації неодмінно веде до помилок в інтерпретації імен (Особливо цим грішить стаття Є. Вітте [де Витте Е.И. Киево-Печерской лавры и Киево-Златоверхо-Михайловского монастыря. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1910 – 1914 гг., т. 21 – 24, приложение. – 144 с.])
Чергування блоків князівських і нетитулованих імен спонукало дослідників висувати складні й неймовірні теорії:
1, нетитуловані імена стосуються родин тих князівен, котрі вийшли заміж за нетитулованих осіб. Ця теорія ніколи не була підкріплена переконливим прикладом, хоча б одним (на 30 з гаком тисяч імен у досліджених синодиках).
2, нетитуловані імена відносяться до слуг чи клієнтів князівської родини, позначеної в заголовку розділу. Така теорія має «підкріплення» у роботах Н. М. Яковенко («Українська шляхта» та ін.), в яких кожному князівському роду наказано мати численну клієнтелу. Не заперечуючи можливості існування відносин патрон – клієнт, хочу зауважити, що з конкретним матеріалом, котрий підтверджував би існування такої системи, досить сутужно, частково через ефемерний, невловимий характер таких відносин, котру переважно не залишають по собі ніяких документальних слідів. Із синодиків, наскільки я знаю, нічого переконливого для цієї теорії видобути не вдалося.
Із запровадженням поділу на блоки ми можемо, нарешті, слідувати бритві Оккама і відмовитись від таких теорій, котрі нічого не пояснюють, а тільки ускладнюють розуміння тексту синодиків.
Поділ на блоки найкраще пасує до поточної частини синодиків, хоча подекуди його можна прикласти і до історичної частини.