Соціологія
Микола Жарких
Для соціологічних студій певний інтерес становить поточна частина синодиків. В історичній частині, як ми бачили на прикладі запозичень у Введенському синодику з Печерського синодика, записи профільтровані, відібрано тільки князів та панів. Звичайно, і такі дані можуть становити певний інтерес, якщо дослідник розуміє, що має справу з цілеспрямованою вибіркою, і знає, що з цим робити.
Соціальна термінологія синодиків дуже обмежена. Об’єктивно можна виділити групи князів, ченців та частково – білого духовенства. Групу панів можна виділити тільки умовно, на підставі заголовків розділів, але хто із записаних після такого заголовку – пан, а хто – ні, синодики не показують. Інших соціальних термінів, відомих нам з інших джерел, синодики просто не знають. Зокрема, ми не побачимо там ані шляхти, ні селян. Група козаків представлена у Введенському синодику дуже слабо, в чому можна добачати нехіть ченців Печерської лаври до них. Зрештою, як і для панів, синодики не дають вказівки, хто із записаних в «козацьких розділах» був козаком, а хто – ні.
В Печерському синодику ми маємо на 14 316 вписаних імен 769 князів та 998 духовних осіб (білого та чорного духовенства разом), що становить відповідно 5.4 % та 7 %. Безумовно, відсоток обох соціальних груп тут дуже завищений, оскільки представники вищих соціальних шарів і більше цікавились порятунком своїх душ, і мали для цього більше можливостей.
А як ці пропорції виглядають у Введенському синодику? На 17 125 осіб ми маємо 1 236 князів (7.2 %) та 2 055 духовних осіб (12 %). Але ці дані – в цілому, по історичній та поточній частинах разом. Для історичної частини ми маємо на 2 983 особи 1 230 князів (41 %) та 457 духовних осів (15.3 %). А для поточної частини – на 14 142 осіб тільки 6 (шість!) князів, що становить 0.04 %, та 1 598 духовних осіб (11.3 %).
Сподіваюсь, цей контраст досить виразно показує, що дані історичної та поточної частин треба аналізувати окремо, а не складати в одну купу.
Разючі зміни в соціальній структурі суспільства, як воно відбилося в цих двох синодиках, не зводяться до одного тільки повного зникнення князів. Разом з князями зникла у ВС і категорія панів. А народ все ще сумнівається – чи було повстання Хмельницького революцією? [Sysyn F.B. War der Chmel’nyckyj-Aufstand eine Revolution? Eine Charakteristik der «grossen ukrainischen Revolte» und der Bildung des kosakischen Het’manstaates. – Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, 1995, Bd. 43, № 1, S. 1 – 18.]
Синодики містять деякі досить незначні дані для економічної історії. Зрідка в заголовках розділів зазначено професію чи службову посаду особи (дещо докладніше подано посади ченців Києво-Печерської лаври). Ці дані дуже бідні і ніяк не вичерпують реальної номенклатури професій, посад і титулів, котра побутувала на той час. Втім, і ці дані можуть на щось знадобитись – як доповнення до інших джерел.
Також надзвичайно скупими є випадкові згадки про внески на монастир, зроблені особами, що вписували своїх родичів. І ці внески переважно невеликі (можна вірити, що вони були істотними для тих мало заможних людей, котрі їх робили, але про ніякі «велетенські багатства», котрими буцімто володіли монастирі, вони не говорять). Рішуче немає ніяких подарунків нерухомої власності – земель, угідь, дворів, будівель – геть нічого.
Тут, треба думати, ми маємо дуже велику різницю між українськими та білоруськими синодиками, з одного боку, і великоруськими – з другого. У Великоросії монастирі мали вести, окрім синодиків, ще кормові та вкладні книги, куди записувались пожертвування осіб «на помин душі», тому всі ці книги (де вони реально збереглись) доцільно досліджувати в комплексі. Нічого подібного в українських монастирях ми не бачимо, і відповідно шляхи формування нерухомої власності монастирів були цілком різними.
В цілому для соціології синодики дають, здається, невелику поживу. Я, звісно, не соціолог і ці мої спостереження можуть бути хіба першими кроками в напрямку використання даних синодиків для соціологічних досліджень. Можна думати, що досконаліші методи досліджень дадуть більші результати.