Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Міфічна «битва на Синій Воді» / Жертви «Синьої Води» / Оле…

Міфічна «битва на Синій Воді»

Жертви «Синьої Води»

Олександр Галенко (2005 р.)

Микола Жарких

Галенко О. Золота Орда у битві біля Синіх Вод 1362 р. – , К., 2005 р., с. 129 – 159.

Уже в назві пан Галенко необережно «підставив борт» під вогонь критики. Дата 1362 р. – помилкова. Автор тут не сам помилився, а запозичив її з історіографії, але факт помилки це не скасовує.

О. Г. виставив на початку статті важливу теоретичну тезу:

Абсолютно необхідна дослідницька операція, яка полягає у відокремленні у доступних свідченнях інформації від оцінок (с. 129).

Це безумовно правильно, і мало би піднести синьо-водо-знавство на якісно новий щабель.

Перший розділ статті зветься «Царики, султани, беї та їхні війська» (с. 130 – 135). О. Г. проаналізував золотоординську титулатуру і склав порівняльну таблицю золотоординських, руських і католицьких титулів, де царику відповідають князь і бег.

Отже, – робить висновок О. Г. – татарські вожді в битві на Синіх Водах були князями / бегами. Відкриття?

1, титул царик виступає тільки у Стрийковського через 200 – 250 років після подій. Ми ж збирались говорити про події 14 ст., а не про уявлення істориків 16 ст., хіба ні?

2, титул князь стосовно цих татар виступає у ППЗ, введеної в науковий обіг у 1820 р. Все нове – то злегка призабуте старе, хіба ні?

3, форми regulus (с. 133) стосовно цих татар джерела не засвідчують, у Стрийковського стоїть z trzema carzykami. Треба вивчати матеріальну частину, хіба ні?

4, неточно, що «в джерелах 16 ст. вони називаються підкреслено по-князівськи – отчичами та дідичами Подільської землі» (с. 133). Про «отчичів і дідичів» написано в ППЗ, тобто джерелі 15 (не шістнадцятого, як у О. Г.) століття. Паки кажу – вивчайте матеріальну частину, бо не буде діла!

Другий розділ статті зветься «Ординські улуси» (с. 135 – 143). Починається він так:

Якщо найраніші свідчення Рогозького літописця та Никонівського літопису повідомляють окремо про окремі кампанії – одну біля Коршева та другу – у Білобережжі та на Синіх Водах, то пізніші наративи в центрі подія ставлять битву на Синіх Водах, але в ній бачать акцію кількох орд, названих по імені їх ватажків (с. 135).

Нагадаю, що РогЛ та НикЛ ніяких татар ні у Коршеві, ніже у Білобережжі не знають. Ототожнення двох звісток про Сині Води прийняте в історіографії від Густинського літопису, але помилкове. І тут О. Г. написав так само, як писали всі, що – повторю знову – пояснює, але не скасовує факту помилки.

Кутлубуга, на думку О. Г. – начальник Кримського улусу з центром у місті Старий Крим, який займав не тільки сам півострів, але й усе міжріччя Дона та Дніпра (с. 136 – 138). «На його території знаходився Коршев» (с. 138) – Коршев зі «Списку руських городів», але не з РогЛ. Тобто, на мою думку, немає зв’язку оцього «Кримського улуса» із географією «битви».

Кочубей, на думку О. Г., займав улус між Дніпром та Дністром (с. 138 – 141). У зв’язку з цим улусом автор запускається у небезпечну виправу проти назв Білобережжя та Синя Вода. «Чи знає цей молодий чоловік, що п’ять генерал-губернаторів до нього загинули жертвою бажання замостити базарну площу?»

Терміном Білобережжя здавна означалася права сторона Дніпра від гирла і вище порогів. Вживання цієї назви письмово засвідчується від 944 р. до 16 ст. (с. 140)

Дніпровське Білобережжя 16 – 17 ст., як я уже мав нагоду писати, розміщувалось біля Кременчука і Градизька, і не доходило навіть до порогів, не те що до гирла Дніпра.

Скоріше назва Білобережжя була зобов’язана своєю появою степовій системі орієнтації, відповідно до якої білий колір означав захід, а синій – схід. Білобережжя якраз і знаходиться на захід від Дніпра […] Синя Вода є східної притокою річки Південний Буг (с. 140). Історичне Білобережжя ідентифікується як Дніпро-Дністровське межиріччя, і як золотоординський улус (с. 141)

Чим не відкриття?

Коли ми бачимо назви Ак-Кая, Ак-Деніз, Ак-Керман, ми знаємо, що вони – татарські й означають Білу скелю, Біле море, Білий город. Але у який спосіб татарські назви і татарський спосіб позначення сторін світу перелізли у слов’янську традицію? Які є підстави думати, що широко розповсюджений по східній Європі топонім Білобережжя є калькою з татарської назви? З якої саме татарської назви? Де це Ак-«Бережжя» поширене на татарській території?

Нічого цього О. Г. не показав, і я вважаю татарське походження цієї назви зовсім непотрібною елюкубрацією, котру – за принципом Оккама – слід відкинути. Білобережжя – назва слов’янська, і означає те, що вона означає – берег водного об’єкту білого кольору.

Також неможливим і безпідставним є поширення назви Білобережжя на ціле міжріччя Дніпра і Дністра.

Найгірше прийшлося князю Дмитру (с. 141 – 143), якому О. Г. відмовив навіть у покровительстві св. Дмитра Солунського. На думку (помилкову) О. Г., це народна етимологія імені Темір (с. 141). Може, що й народна, але якого часу? Безсумнівно, перед Дмитром Солунським (4 ст. н. е.), а може, і перед Деметрієм Поліоркетом (4 ст. до н. е.), а може, і перед богинею Деметрою (щоправда, само поняття заліза – темір поширилось, мабуть, коли Деметру вже шанували…). Так само – непотрібна елюкубрація.

Територію його улусу О. Г. окреслює як Буджак та північний берег Дунаю (с. 142).

Висновок він робить такий:

Обидві групи джерел [РогЛ та ППЗ] оперують інформацією, що стосується одних і тих самих подій, і що вони доповнюють одна одну (с. 143).

Це, як ми бачили, тільки одна можлива інтерпретація (на мою думку – помилкова). Я думаю, що зазначені джерела говорять про різні речі.

Виходячи з надійних даних, якими ідентифікуються усі три ординські зверхники та їхні володіння, вимальовується, що кампанія 1362 р. охопила два західних улуси – Кримський та «Білобережський» (с. 143).

Тут в слові надійних, я припускаю, пропущено не, треба б ненадійних. Я думаю навіть більше – що прив’язка якихось улусів до певних територій – це кабінетна фікція. Улус – це влада над людьми, а не над територіями (так писав Г. О. Федоров-Давидов у своїй книзі «Общественный строй Золотой Орды», цитую з пам’яті). Ніде в пізніших, значно докладніших джерелах ми не бачимо такої прив’язки, отже і нема підстав бачити територіальних князів у «синьоводських діячах».

Зрештою, навіть якщо прийняти неможливе – що всі три улуси, окреслені О. Г., справді існували – то жоден з них не має стосунку до Поділля і їх князі не є братами, як того вимагає ППЗ (не кажучи вже про спадкове володіння Поділлям). Тому ця спроба знайти історичні прототипи князів з ППЗ, хоча обставлена ліпше, ніж у С. Кучинського, не може бути прийнятою ні в цілому, ані в жодній подробиці. (До речі, Кучинський твердо наполягав, що Бек-Хаджі з ярлика 1392 р. – це «наш» Хаджі-Бей, а Галенко не менш твердо це заперечує – с. 138. Ну, це так, до питання про об’єктивне і суб’єктивне в аргументації…)

Останній розділ статті має назву «Синя Вода – Торговиця» (с. 143 – 145).

О. Г. вважає, що ці назви стосуються сучасного села Уланів на річці Снивода (с. 144). Також він вважає, що ці назви стосуються сучасного с. Торговиця на ріці Синюха (с. 145). «Оба пальцем в небо попали», як сказав класик…

Таким чином, у статті О. Галенка міститься багато помилкового та суб’єктивного, а зовсім нема нічого такого, з чим можна було би погодитись. Обіцяного відділення інформації від оцінок у статті теж немає, хоча з приводу Стрийковського, у якого маємо тільки пізні оцінки, про це можна було би поговорити. Ще одна «жертва Синьої Води» необережно підставила слабку бортову броню під вогонь критики…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 254

Модифіковано : 21.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.