Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Нариси з історії східної… / Міфічна «битва на Синій Воді» / Жертви «Синьої Води» / Бор…

Міфічна «битва на Синій Воді»

Жертви «Синьої Води»

Борис Черкас (2012 – 2015 рр.)

Микола Жарких

В міфічно-ювілейному 2012 році фонд «Україна-ЮНЕСКО» (ще одна – на цей раз колективна – жертва Синьої Води) – допоміг з виданням книги

Черкас Б. Синьоводська битва 1362 року: історичний нарис. – Київ: 2012 р. – 111 с.

Оскільки фальшивість ювілею нітрохи не перешкоджає розподілу і витрачанню коштів на нього, то цілком природно, що цієї книги в Мережі нема, і ніхто ніколи її не бачив (я розпитував своїх друзів, чи вони її не мають). Але від цього великої шкоди нам нема, бо доступні у Мережі його монографія та докторська дисертація:

Черкас Б. Західні володіння улусу Джучі: політична історія, територіально-адміністративний устрій, економіка, міста (13 – 14 ст.). – Київ: 2014 р. – 387 с.

Черкас Б. : соціально-політичний та економічний розвиток. – Київ: дис… доктора історичних наук, 2015 р. – 411 с.

В книзі подіям на Синій Воді присвячено (частково) сторінки 186 – 198, в а дисертації цей сюжет виділено в окремий параграф «Литовська експансія 1362 р. і її наслідки для Крила Мувала» (с. 206 – 218). Зміст їх дуже близький, тому я цитуватиму книгу 2014 р.

Б. Ч. традиційно (отже, помилково) датує розглядувані записи РогЛ 1362 роком. Але є новий цікавий нюанс:

Рогозький літописець, розповідаючи про походи Ольгерда на Коршів, а потім «воювання» Синіх Вод та Білобережжя, не згадує татар […] Це виглядає дуже дивно — незрозуміло, хто ж протистояв литовцям. Вочевидь, така позиція літописця пов’язана з тим, що він не бачив на цих землях верховної імперської влади (с. 186).

Тобто ми бачимо, що Б. Ч. упритул підійшов до того, щоб визнати повідомлення РогЛ такими, що не стосуються татар. Підійшов упритул до того, щоб зробити маленьке відкриття… і не зробив його.

Далі ми бачимо дві литовських кампанії 1362 р. (с. 192) – практично за Ф. Шабульдо, побіжний перегляд осіб «синьоводських князів» (с. 198), і звичайно, опис битви за Стрийковським (с. 198 – 199). Тут не обійшлося без помилкової новації: «М. Стрийковський фактично пояснює, що баталія відбулася за містом «Торговицею»» (с. 199). Вище я цитував Стрийковського, і там ясно видно, що Торговиця в ніякому зв’язку з місцем битви не стоїть.

Позитивним моментом роботи Б. Ч. є стримана оцінка «битви» – у нього немає ані «євразійського», ні навіть «східноєвропейського» її значення.

Але найцікавіший новий момент у роботі – це залучення нових, раніше не використаних німецьких джерел. Це хроніки Йогана Посільге, Дітмара Любецького, Торунські аннали, твір А. Кранца «Вандалія». Ніхто з дослідників проблеми від Миколи (Карамзіна) до Миколи (Дороша) їх не використовував, а тут така новина!

Недоліком роботи Б. Ч. в цьому моменті є повна відсутність методичності в дослідженні, притаманна не тільки йому, але й багатьом потенційним і дійсним докторам історичних наук. Перш ніж використовувати якийсь текст, треба встановити, ким, коли і навіщо він був написаний, визначити межі компетенції його автора у даному конкретному питанні. Нічого цього у Б. Ч. немає, тому треба подивитись самому.

Отже, (бл. 1340 – 1405) народився в Прусії, працював у Марієнбурзі – столиці Тевтонського ордену. Його твір «Хроніка Пруської землі» висвітлює історію Ордену від 1360 року. Її оригінальний латинський текст не зберігся, пізніше хтось переклав його німецькою мовою і продовжив після смерті Посільге до 1419 року. В такому вигляді цей твір було надруковано в 1866 році у Лейпцігу в серії «» (том 3) – разом з Торунськими анналами (941 – 1410) та фрагментами хроніки Дітмара Любецького.

(? – бл. 1395) був ченцем у францисканському кляшторі св. Катерини в Любеку. Він написав хроніку міста Любека, яка охоплює час від 1105 до 1386 р., яка після його смерті була продовжена до 1400 р. В повному обсязі вона була в Лейпцігу в 1886 р.

– докладний літопис, складений у Торуні, який охоплює час від 941 до 1410 року. В цій частині він походить із втрачених анналів монастиря міноритів (францисканців) у Торуні. Його продовження написане в Данцигу, охоплює події 1428 – 1540 років. Припускають, що в частині за 1361 – 1400 роки текст запозичено з хроніки Й. Посільге.

(1448? – 1517) – німецький теолог та історик, родом з Гамбурга. Він був професором і першим ректором університету в Ростоку, а потім жив у Гамбурзі. Його праця «Wandalia, sive Historia de Vandalorum jerq origine» була вперше надрукована у Кельні в 1518 році. Пізніше було багато перевидань, найдоступніше –

Виписки з них, що стосуються Куликовської битви, можна .

Наскільки вірогідна спроба Б. Ч. приточити ці записи до «битви на Синіх Водах» замість Куликовської битви?

Розглянемо спочатку взаємну залежність цих текстів. З першого погляду видно, що текст Кранца запозичено з Посільге, окрім дати 1381 рік, якої нема у Посільге. Однак ця дата стосується з’їзду в Любеку, котрий не стоїть у ніякому зв’язку з описом битви. Отже, Кранц не є першоджерелом, і звідки він запозичив / викомбінував цю дату – питання до тих, хто вивчає його твори. Для нашої теми досить, що він, як пізній автор, залежить від раніших творів.

Торунські аннали, на підставі реферату змісту, також вважаємо залежними від хроніки Посільге (я сам це не перевіряв – треба ж залишити щось на долю фахівців зі всесвітньої історії).

Дітмар Любецький та Посільге – сучасники подій, тому до їх творів слід поставитись уважно як до можливих першоджерел. Однак фрагмент Дітмара у російському перекладі виглядає як скорочення фрагменту з Посільге, при цьому випала назва Синя Вода і 40 (сорок) тисяч вбитих у Посільге перетворились на 400 (чотириста) тисяч учасників битви у Дітмара. Отже, робоча гіпотеза полягає в тому, що повідомлення Дітмара запозичене з Посільге, котрий виступає кореневим в нашій стеммі, тобто першоджерелом.

Слід знати, що стаття 1380 року у Посільге дуже коротка, має всього три епізоди: 1, про м’яку зиму; 2, про відкриття святині в Марієнбурзі у день 1 травня; 3, про війну:

In desim jare [1380] was gros krig in vil landen: nemlich so stretin die Russin mit den Tatern bie dem Bloen Wassir, und von beydin syten wordin irslangen wol XL tusunt man; sunder die Russin behilden das velt. Und also sie von dem strite czogen, qwomen yn die Littowen entkegen, wend sie von den Tattern geladin worin yn zeu hulffe, und slugen der Russen gar vil czu tode, und nomen yn groszen roub, den sie von den Tattern hatten genomen (S. 114 – 115; на цих же сторінках паралельні тексти Дітмара і Торунських анналів).

В перекладі Б. Ч. цей фрагмент виглядає так:

У тому ж році була велика війна в багатьох країнах: особливо билися руські з татарами у Синьої Води, і з обох сторін було вбито біля 40 тисяч чоловік. Однак руські утримали поле. І, коли вони поверталися з бою, вони зіткнулися з литовцями, яких татари позвали туди на допомогу, і вбили руських дуже багато і взяли в них велику здобич, яку ті взяли у татар (с. 190).

Чітке датування цієї події у Посільге 2-ю половиною 1380 року (після 1 травня) однозначно вирішує справу на користь Куликовської битви. Інша справа, що історики цієї битви тут нічим особливим поживитись не можуть. Опис події дано від імені якогось литовця, який ходив по здобич. Він, скоріше за все, і сам не знав ніяких детальних географічних орієнтирів – куди вони ходили, і знав тільки, що битва була на якійсь річці. Проблеми перекладу привели до того, що «якась річка» перетворилась на «Синю Воду». І коли чоловік, який не вбив за все життя навіть щура, одним розчерком пера вбиває сорок тисяч вояків – варто замислитись над його компетентністю в справі, про яку він пише.

Щоб з’ясувати міру компетентності Посільге у справах східної Європи, скористаємось тим же прийомом, що і з Рогозьким літописцем: випишемо імена людей та географічні назви з його хроніки за 20 років, 1360 – 1380 рр. (S. 79 – 115). Імена людей такі:

Kynstoth (авжеж, Кейстут!) Kasemirus (польський король), Algart (Ольгерд), Karulus (імператор Карл), Wenczlawus (Вацлав, чеський король), Albrecht (австрійський герцог Альбрехт).

І все. (Тут я не виписував імена орденських діячів у форматі ім’я von місцевість, бо нема сумніву, що хроніст знав справи Ордену, а місцевості усі – в Німеччині.)

Ряснішу поживу дають географічні назви (виписано в порядку, як вони вперше зустрічаються в тексті):

Mispilswalde, Elbinge (Ельбінг), Marienburg (Марієнбург – він і в Африці Марієнбург), Mazow (Мазовія), Kongsberg (Кенігсберг), Samlant (Самбія), Kawin, Waydoth, Wyttenberg (Віттенберг), Splittern, Caustritin, Rangnith (Рагнета – орденський замок на Німані; і попередні два – теж орденські замки), Pruszen (Прусія), Crakow (Краків), Danczk (Данциг), Rige (Рига), Anion, Avinion (Авіньйон у Франції), Rome (Рим), Welunen (Вельона – литовський замок на Німані), Dennemarkin (Данія), Mergenburg (якийсь орденський замок), Memmel (Мемель – Клайпеда), Littowen (литовці), Poltoffs (Пултуськ в Мазовії), Gotiswerder (якийсь орденський замок), Russin (в контексті: литовці і русь), Deyme, Rudow, Thorun (Торунь), Colmen (Кульм – Хелмно на Віслі), Brandenburg, Nassow (Нассау в Німеччині), Soldow, Nydinburg (оці два – здається, в Мазовії), Ermeland, Lyfland (Ліфляндія), Dobryn, Drewantz, Lamparten (Ломбардія), Ytalien (Італія), Insterburg, Jorgenburg, Salow (на ці орденські замки напала литва), Taplawken (замок, мабуть, литовський), Polenen (поляки), Ungheren (угорці), Slese (Сілезія), Slotterye (Злотория – місто у Сілезії), Sansiwo (мабуть, теж у Сілезії), Behemen (Богемія – Чехія), Wysel (Вісла ріка), Pomezen (Помезанія), Frouwenburg, Damerow, Wille (Вільно), Trackin (Троки), Kinstod (у Литві?), Osterrich (Австрія), Erogel (Ейрагола в Литві), Pastow (десь у Литві), Lotringen (Лотарінгія), Spoleth, Osterrode (Острода у Прусії), Darpte (Дерпт – Тарту в Естонії), Pragow (Прага в Чехії?), Balge (місто в Саксонії).

Результат перевищує найсміливіші очікування! Посільге добре знав географію Тевтонського ордену, непогано – Західної Європи, слабо – Польщі, Лівонії, Литви. Далі на схід і південь від Дерпта і Вільна він не знав взагалі нічого, жодного об’єкту, навіть країни. Він не мав уявлення, що русь, котра разом з литвою нападала на Орден – це не та русь, котра билась із татарами, хоча відрізняє Ломбардію від Італії (в цьому він компетентний).

Все це нагадує старорежимний анекдот, коли слідчий запитує свідка: Що ви можете розповісти у справі Мойши Цукерторта? – Усе! – А з якого часу ви знаєте Цукерторта? – Даруйте, я його взагалі не знаю. – Так що ж ви можете пояснити у його справі? – Все!

Посільге взагалі не знав нічого про східну Європу, а від нього вимагають детальних і точних відомостей. Звичайно, все це повинен був зробити кандидат у доктори всесвітньої історії, ще коли писав свою дисертацію. Але оскільки він цього не зробив, довелося ввести в бій такий крупний калібр, як відставний фізик-теоретик, і стріляти – буквально – із гармати по горобцях.

Таким чином, те нове, що вніс Б. Черкас у справу «Синьої Води», – помилкове, і старе, що він запозичив із попередніх досліджень – теж помилкове.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 356

Модифіковано : 31.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.