Методи компіляції
у автора Густинського літопису

Микола Жарких

Що ж можна сказати про прийоми роботи автора ГЛ зі своїми джерелами?

1, він – раціоналіст із європейською освітою. Раціоналізм його ми бачимо з епізоду ГЛ-53, який сухо повідомляє про затемнення сонця (саме такими словами!), а не про грізне небесне знамення, котре було наслідком страти патріарха Михаїла та інших християн в Антіохії, як це представлено у його джерелі – Никонівському літописі. Знамення його не цікавили, він знав, що це – природні небесні явища, не пов’язані з ділами людей.

Європейську освіту автора ми бачимо з того, що він збирав, читав і використовував латиномовні історичні твори. Якщо польську мову в Києві на початку 17 ст. можна було опанувати побутовим шляхом, то латинську мову таки треба було вивчати, а де саме? Мережа єзуїтських колегій в Україні тільки починала розгортатись, тому можна думати про якийсь європейський університет.

2, він намагався поєднати у своєму творі польські та російські джерела, як видно з наступної діаграми:

Розподіл джерел Густинського літопису за 14 ст.

(У відповідності до стандартів НАТО польські джерела, як нібито «наші», позначено синім, а російські, як ворожі – червоним.)

3, автор ГЛ упорядковував зібрані записи за хронологічним принципом. Подекуди в його хронології маємо грубі промахи, але на рівні тих знань, які він мав, виходило досить гладко.

4, автор ГЛ не просто переписував свої джерела – він відбирав деякі звістки (а переважну більшість пропускав), і відібрані звістки переважно сильно скорочував, часто подаючи неначе резюме обширних оповідань джерел (ГЛ-7, 16, 37, 38, 56, 61, 64, 68, 72).

5, при відборі та скороченні автор, здається, керувався ідеєю києво-центризму – зібрати події, котрі мали значення для долі Києва і Подніпров’я. Тобто можна оцінювати Густинський літопис як ранню пам’ятку української національної ідеології. (Звичайно, цей висновок на матеріалі одного 14 ст. є попереднім, і треба розглянути тенденцію літопису в цілому.)

Так, у тексті ГЛ виділено наступні заголовки (після численних заголовків про київських князів перед монгольською навалою):

– «Скиргайло князь у Києві» (1392 р.);

– «Іоан князь у Києві» (1396 р.)

– «Свидригайло князь у Києві» (1432 р.).

Треба підкреслити – інших заголовків у тексті ГЛ немає, тобто автор розподіляв історичні події за правлінням київських князів.

Разом з тим в ГЛ ми зовсім не бачимо того, що було істотним для північно-східної Русі і Московії (відносини з Ордою), ані того, що було істотним для Литви (боротьба з Тевтонським орденом), ні того, що хвилювало політичну еліту Польщі (династичних комбінацій, втрати земель на користь Чехії та Тевтонського ордену та ін.).

6, у своєму києво-центризмі автор ГЛ не зупинявся перед приписуванням реальним історичним князям – княжіння в Києві. Перший такий епізод з трохи ранішого часу виділено заголовком:

– «Ярослав князь Московський володіє Києвом» (стаття 1243 р.: Батий затвердив його «князем старшим усій Московській землі і Києву» – фактично все невірно, бо і не Батий, і не Московській землі, і не Києву – але показово для уявлень автора ГЛ).

Другий – епізод ГЛ-11, не виділений заголовком – про київське княжіння Івана Калити. Там теж усе помилково, і так само характерно для автора ГЛ.

7, автор ГЛ приділяв велику увагу православію: він стежив за призначенням і смертями митрополитів (але нічого не знав про галицьких та литовських митрополитів, оскільки про це не знали його джерела); він відзначав прояви святості у православії (ГЛ-16, 22, 42, 43), експансію католицизму (ГЛ-49, 60).

Як і з києво-центризмом, і тут не обійшлося без вигадок: Ольгерд охрестився заради шлюбу з Юліаною (ГЛ-31); всі брати Ягайла були православними (ГЛ-71).

8, своє політичне credo автор ГЛ висловив в епізоді ГЛ-71: «щоб їм ніхто насильства у вірі не чинив». Ніяких політичних (у стислому розумінні) ідей у нього не було, право польських королів на політичну зверхність сумніву не піддається, а виступи проти королів засуджуються. Виступ Дашка і Данила названо «бунтом» (ГЛ-32), не видно співчуття до волинян в ГЛ-37. Більше того – у хроніці Й. бельського, котра була, здається, джерелом для цього епізоду (принаймні я ліпшого не знайшов) ініціатива війни віддана королю Казимиру («Король Казимир з військом пішов на Русь, аби добути ті руські землі…»), а Волинь є предметом його зазіхань. У викладі ГЛ, навпаки, ініціатива належить волинянам, які «хотіли відділитись», а король тільки вживав контр-заходів для оборони свого володіння («приборкав мечем»).

Тільки в ГЛ-52 висловлено жаль за старими добрими часами: «І почав [Ольгерд] володіти тими, кому його предки давали данину».

В цілому ідеологічну позицію автора ГЛ можна назвати захистом православія в рамках лояльності до польського короля (уявлення про державу як щось окреме від особи правителя ми в ГЛ не бачимо). Це було досить близько до позиції сеймових борців за православіє проти унії на початку 17 ст., і до плану Петра Могили з пізнішого часу (вигородити для православної віри якийсь куточок у політичній конструкції Речі Посполитої).

Повторю ще раз – ці спостереження зроблені на обмеженому матеріалі (тільки 14 ст.) і потребують подальшого підтвердження на матеріалі всього літопису в цілому.