Сказання про князів руських
Микола Жарких
Сказання про вірних святих князів руських (СКР) – вступна стаття Біл2Л, і друга її половина уціліла в Біл1Л. Ця стаття є скороченням статті «А се руські князі» в Комісійному списку Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу (сер. 15 ст.) [ старшего и младшего изводов. – М.-Л., 1950 г., с. 467 – 469] та в збірнику Авраамки, який складався упродовж 1470 – 1495 рр. [ПСРЛ, т. 16, стб. 309 – 312; ще один список О. О. Шахматов знайшов у літописі єпископа Павла 17 ст. (Обозрение русских летописных сводов 14 – 16 вв. – М.: 1938 г., с. 303), але він, здається, не опублікований і досі]. Ніякої істотної різниці між цими двома списками немає, тому ми будемо називати цю редакцію СКР-1, а редакцію Біл2Л – СКР-2.
Порівняння цих текстів виглядає так:
№ | СКР-1 (Н1ЛМІ) | СКР-2 (Біл2Л) |
1 | Володимир Мономах заснував місто Владимир-Заліський і побудував церкву Спаса [1119 = 1169 – 50] | Володимир Київський охрестив Руську землю і побудував місто Владимир на Клязьмі і дерев’яну соборну церкву Богородиці. Через багато років Володимир Мономах побудував кам’яну церкву Спаса у Золотих воріт |
2 | Прийшов з Києва його син Юрій Довга Рука і побудував церкву св. Георгія [1139 = 1169 – 30] | Через кілька років його син Юрій Долгорукий побудував муровану церкву св. Юрія |
3 | В 6663 [1158] році кн. Андрій Юрійович забрав із Вишгорода ікону та попів і заснував город Боголюбий з 2 церквами | В 6605 році кн. Андрій Юрійович побудував першу кам’яну церкву Богородиці, і покрив Золоті ворота [тут нема ані Вишгорода, ані Кучковичів, ані Боголюбого] |
4 | Через 11 років [1169 = 1158 + 11] він заснував одноверху церкву св. Богородиці у Владимирі, 8 травня, і верх її позолотив | Через 10 років він заснував одноверху муровану соборну церкву Богородиці у Владимирі, 8 травня |
5 | Він збудував церкву Покладання риз Богородиці на Золотих воротах | Він закінчив Золоті ворота |
6 | Кучковичі убили кн. Андрія | Андрієва княгиня і Кучковичі замишляли зло на Андрія [але убивство не згадано] |
7 | Михалко помстився за нього і помер | Михалко помстився за нього, побив Кучковичів і помер |
8 | На третій рік [від загибелі Андрія] прийшов із Солуня Всеволод-Дмитро Юрійович і став князем, потопив Кучковичів в озері | На третій рік прийшов з Києва Всеволод-Дмитро Юрійович і став князем, побив Кучковичів |
9 | Він добудував 4 верхи до церкви Богородиці і позолотив їх | Він добудував 4 верхи до церкви Богородиці і позолотив їх |
10 | Він побудував церкву св. Дмитра на своєму дворі | Він побудував церкву св. Дмитра на своєму дворі і позолотив |
11 | Він побудував одноверху церкву Богородиці в монастирі | – |
12 | Його княгиня Марія побудувала церкву Успіння у новому жіночому монастирі | + |
13 | Він призначив синів: Ярослава – до Великого Новгорода, Костянтина – до Ростова, Юрія – на своє місце | Він мав 6 синів: |
14 | – | перший Ярослав, другий Іван Стародубський, третій Костянтин Ростовський |
15 | – | четвертий Святослав-Гавриїл Юр’ївський, поставив святого Юрія і сам був майстер; він же і церкву Воздвиження у Владимирі поставив |
16 | – | п’ятий Андрій Суздальський |
17 | – | шостий – Юрій [в Біл1Л це ім’я є, в Біл2Л – пропущено], великий князь владимирський, поставив соборну церкву Богородиці в Суздалі, а другу – триверху церкву Різдва Богородиці у Владимирі |
18 | – | Він же «на Гзѣ» [Біл1Л; в Біл2Л – «на Згѣ»] з Костянтином, братом своїм, бився |
19 | В 6745 [1237] році прийшов Батий і убив князя Юрія | На нього прийшов цар Батий і наздогнав його на ріці Сіті [але не написано, що убив] |
20 | – | А церкву на Кидеші поставив Борис Михалкович, син брата Андрієва і Всеволодова, і насипав город Кидекшу [Біл1Л; в Біл2Л – Кидешку], він же – Городець на Волзі |
21 | Після Батия прийшов з Великого Новгорода на велике княжіння Олександр Невський | А потім прийшов на велике княжіння у Володимир [так – правильно – в Біл1Л; натомість в Біл2Л «князь Володимир»] з Великого Новгорода князь Андрій Боголюбський |
22 | Батий його дуже шанував і відпустив з честю | – |
23 | Сини Олександра: Данило Московський, Дмитро Переяславський, Василь Костромськой, Андрій Городецький | – |
24 | Від цього Андрія пішли суздальські князі – до Дмитра Костянтиновича, з дочкою якого оженився великий князь Дмитро Іванович | – |
25 | Тверські князі – від Ярослава Всеволодовича | – |
26 | Олександр Михайлович Тверський убив Щелкана, і на нього напали татари і знищили Твер | – |
27 | Хан Узбек поділив велике княжіння між Іваном Даниловичем Московським та Олександром Васильовичем Суздальським | – |
28 | Чудо зі дзвоном у Владимирі | – |
29 | Після смерті Олександра хан віддав усе княжіння Івану Даниловичу | – |
30 | І від того пішли руські князі, яких ми славимо як заступників Руської землі | – |
31 | Від княжіння Івана Даниловича до преставлення князя Івана Васильовича минуло 108 років | – |
32 | А митрополит Петро прийшов із Волині в 6824 [1316] році, і його прийняв князь Іван Данилович з честю | – |
В редакції СКР-1 твір має чітку політичну спрямованість – показати походження московської великокнязівської династії. Для цього дано скорочений виклад історії за 200 років – від 1 чв. 12 ст. до 1 чв. 14 ст. Загальні контури подій окреслені правильно, хоча й містить багато недоладностей в деталях та анахронізмів. Це природно для твору, написаного значно пізніше подій – все, що не згадано в літописі, написано на здогад буряків.
Відмітимо ті помилки, які кидаються в очі:
– Церкву Спаса (1) побудував не Володимир Мономах, а Юрій Долгорукий, і не у Владимирі, а у новозаснованому ним місті Переяславлі-Заліському, бл. 1152 р.
– Церкву св. Георгія (2) побудував таки Юрій Долгорукий, але не у Владимирі, а у новозаснованому ним місті Юр’єві-Польському, бл. 1152 р. (До речі, її залишків досі знайти не вдалося.)
– Церкву Успіння у Владимирі (4) побудував Андрій Боголюбський, але вважається, що будівництво розпочалось в 1158 році, не в 1169, як подає (4).
– Неясно, звідки взяв автор СКР-1, що Всеволод прибув із Солуня (8). В Радзивилівському літописі (6684 = 1176 р.) сказано, що він прибув разом із Михалком з Чернігова.
– Автор СКР-1 знає тільки трьох синів Всеволода, називаючи їх не за старшинством (13).
– Автор СКР-1 ігнорує великого князя Ярослава Всеволодовича (19 – 21).
– Автор СКР-1 плутає синів і братів Олександра Невського, називаючи їх не за старшинством (23). Костромським князем був Василь Ярославич, не Василь Олександрович.
– Автор СКР-1, правильно називаючи Андрія Городецького сином Олександра Невського, помиляється, коли вважає цього Андрія родоначальником суздальських князів (24). Традиційно вважається, що вони походили від Андрія Ярославича – молодшого брата Олександра Невського.
– Неясно, звідки взяв автор СКР-1, що Узбек поділив велике княжіння між Іваном московським та Олександром Суздальським.
Ранні літописи нічого не знають про велике княжіння Олександра, повідомляючи просто, що в 6836 (1328) році великим князем став Іван (Рогозький літописець (1411), Симеонівський літопис (1411), Софійський 1-й літопис старшого ізводу (1418)). Так само подають цю справу і наступні літописи: Новгородський 4-й (1447), Єрмолінський (1481), Типографський (1489), Московські зводи 1492, 1493, 1495 років, Літопис від 72-х язик старшого ізводу (1497), Літопис від 72-х язик молодшого ізводу (1518), Никонівський літопис старшого ізводу (1520), Владимирський літописець (1534), Вологодсько-Пермський літопис (1538), Воскресенський літопис (1541). Всі вони повідомляють під 6840 (1332) роком про смерть Олександра Васильовича Суздальського.
Виявляється, що єдине джерело про цей поділ – розглядуваний фрагмент СКР-1. Детальний перегляд всієї суздальської частини СКР-1 (23 – 29) – у книзі Пудалова, який датує СКР-1 1-ї третиною або 1-ю половиною 15 ст. [Пудалов Б. М. Русские земли Среднего Поволжья (вторая треть XIII — первая треть XIV в.). – Нижний Новгород: 2004 г., , глава 4: «Полътретья году» князя Александра Васильевича.]
Власне текст «Сказання», на мою думку, закінчується на епізоді 30 – прославленні князів, а епізоди 31 – 32 – це post scriptum. В епізоді 31, на думку дослідників згадана смерть московського княжича Івана, сина Василя Дмитровича, в 1417 р. (підбірка літописних звісток – в моїй статті «Звичай постриження правителя в ченці»). І справді, іншого Івана Васильовича ми вказати не можемо.
Але в такому випадку відрахування 108 років вказує нам на 1309-й рік, коли на Москві княжив Юрій Данилович, а не Іван.
Така сама невідповідність міститься і в епізоді 32: по-перше, Петро був призначений митрополитом в 1308, а не 1316 році; по-друге, обидві дати падають на княжіння Юрія, а не Івана Даниловича. Отже, всього в тексті СКР-1 можна нарахувати 13 фактичних помилок.
Можна думати, що цей post scriptum був написаний після 1417 року «оплошно и не справясь с делом» – автор приписки не знав про князя Юрія Даниловича, а уявляв собі справу так, що після Данила московським князем став одразу Іван (так воно виглядає з СКР, але не з літописів, у які автор приписки не зазирав).
Остання подія, згадана у самому тексті СКР-1 – це одруження Дмитра Московського з дочкою Дмитра Суздальського (1368 р.). Виникає спокуса віднести формування СКР-0 (тобто СКР-1 в об’ємі епізодів 1 – 30, без приписки) до 1370-х років і вважати публіцистичним трактатом для обгрунтування династичних прав московського дому, які треба було боронити від зазіхань тверського та суздальського домів. Але заглиблюватись у це питання я не маю наміру.
СКР-2 у цілком очевидний спосіб є похідною від СКР-1, і пороблені зміни показують, що їх автор був слабо обізнаний з предметом. Так, місце реального Володимира Мономаха (1) в СКР-2 поділено між Володимиром святим і Мономахом; в епізоді 21 місце реального Олександра Невського зайняв давно померлий Андрій Боголюбський. Помилка в даті (3) може бути простою опискою (наприклад, якщо в протографі було «в літо шість тисяч шістсот шістдесят третє» – то писар міг механічно пропустити третє слово, яке починається на «шість»), але вона показує, що автор не орієнтувався в хронології владимирських князів.
Цікавими є доповнення (14 – 18, 20) СКР-2 проти СКР-1. Там згадано уже 6 синів Всеволода (щоправда, Андрій Суздальський (16) був його онуком, а не сином), так що перелік СКР-1 виглядає його скороченням. Святославу слушно приписано будівництво церкви св. Юрія (в Юр’єві-Польському), церкви Воздвиження у Владимирі, здається, не існувало. З іменем Юрія слушно зв’язано будівництво собору Різдва Богородиці в Суздалі; але засновником церкви Різдва Богородиці у Владимирі вважається кн. Всеволод (11).
Найгірше стоїть справа з епізодом 20: церква Бориса і Гліба у Кидекші вважається будівлею Юрія Долгорукого, в той час як існування князя Бориса Михалковича сучасні довідники не визнають [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв.: 2000 р., : Мономаховичі. Юрійовичі. Ростовська, суздальська, московська і тверська гілки]. Змішування Кидекші (3 км від Суздаля) із Городцем на Волзі, який знаходиться у 180 км, видає в авторі слабке знайомство з географією Владимирського князівства (можливо, тут має місце невдале скорочення).
Так чи інакше, доповнення в СКР-2 наводять на думку, що в гіпотетичному тексті СКР-0 події 1-ї половини 13 ст. були висвітлені повніше.
В цілому СКР виразно ділиться на дві частини: перша (1 – 20) приділяє велику увагу будівництву міст і храмів, тоді як друга (21 – 30) мовчить про це, і не тому, що не було про що писати.
Обрізана на 21-у епізоді СКР-2 повністю втратила своє первісне значення меморандума династичних прав московських князів. Ці права автор Біл0Л, як побачимо далі, обгрунтовував у інший спосіб. Натомість дуже вагомо і символічно виглядає поява Володимира – хрестителя Русі – на самому початку. Тобто СКР-2 набула нового значення як увертюри до літопису.
Визначити обставини появи СКР-2 не видається можливим; залишається припустити, що ця переробка була виконана спеціально для даного літопису. Нижче, розглядаючи «Епітому митрополита Фотія», ми ще повернемось до питання про ідею переробки СКР.