Листування травня 1512 р.

Микола Жарких

(Л-24) 2 травня 1512 р. король Сигізмунд із Кракова надіслав листа до свого старшого брата, короля Угорщини Владислава:

Cum ita firmiter credamus, quod s. Mtas. vra. ejus consiliarii ac universi proceres istius regni nobiscum in prosperis et adversis communem animum habeant, tristenturque et gaudeant: significamus vre. s. Mti. victoriam nostram de XX milibus Tartarorum regnum nostrum vastantibus in die S. Vitalis partam, quos exercitus noster tumultuarie collectus profligavit.

Dux quidem ejus Tartarici exercitus, filius imperatoris Precopensis cum paucis fuga elapsus est; sed speramus in dno. Deo, quod non effugiet. Nam alter exercitus noster, quo illi fugiunt, dispositus est, ut et hec reliquie trucidentur.

Ex nostris licet pauci in pugna interierint plurimi tamen vulnerati sunt. Pro qua victoria nostra de Infidelibus vra. s. Mtas. nobiscum una gratias et laudes domino Deo agere dignetur. Dnus. Deus servet Mtem. vram. una cum Sermis. ejus liberis diutissime salvam ac felicem.

Cracovie II Maji.

Dominis Hungaris in eandem sententiam scriptum,

Domine Anne, duci Masovie,

Duci Casimiro Thessnensi [AT 2, № 65, p. 79].

Враховуючи, що ми настільки міцно віримо, що ваша королівська величність, її радники і всі вельможі того королівства мають з нами спільний дух у щасті та в нещасті, і що вони сумують і радіють разом з нами, ми повідомляємо вашій королівській величності про нашу перемогу, здобуту в день святого Віталія, над двадцятьма тисячами татар, що плюндрували наше королівство, яких розгромив наш нашвидкуруч зібраний військовий загін.

Ватажок цього татарського війська, син перекопського імператора, з небагатьма врятувався втечею; але сподіваємося на Господа Бога, що він не втече. Бо [там,] куди вони тікають, інше наше військо розташовано так, щоб і ці залишки були знищені. Хоча з наших у битві загинуло небагато, однак багато хто поранений.

За цю нашу перемогу над невірними нехай ваша королівська величність разом з нами воздасть хвалу і подяку Господу Богу. Хай Господь Бог збереже вашу величність разом з її найсвітлішими дітьми надовго в здоров’ї та щасті.

Краків, 2 травня.

Панам угорцям написано те саме.

Пані Анні, княгині Мазовії.

Князю Казимиру Тешинському.

(Л-25) Того ж 2 травня 1512 р. король написав дуже подібного листа до жителів Прусії:

Famati, fideles, dilecti.

Die resurrectionis Dni. pertubaverat nos malum nuncium de invasione Tartarorum XX milia ingressa in regnum nostrum. Russiam igne et ferro depopulabantur.

Contra quos exercitum ex Polonis et Lithuanis celerrime coegimus, per quem Deo favente hostes istos nostros oppressimus ipso die S. Vitalis ita, ut pauco modo fuga evaserint. Sed speramus quod et hi gladium nostrum non effugient, nam alter exercitus dispositus est in ea via, qua fugiunt ad trucidandas has eorum reliquias.

De qua victoria laudes et gratias dno. Deo auxiliatori fortissimo referimus. Vobis autem hoc letum novum, uti fidelibus subditis nostris significamus, ut qui ex invasione Infidelium turbati fuistis consolationem accipiatis, Deoque optimo una nobiscum gratias et laudes agatis.

Valete.

Cracovie II Maji [AT 2, № 66, p. 80].

У день Воскресіння Господнього [11 квітня] нас сколихнула зла звістка про вторгнення 20 тисяч татар у наше королівство. Вони вогнем і мечем спустошували Русь. Проти них ми якнайшвидше зібрали військо з поляків і литовців, і з Божою милістю в той самий день святого Віталія ми розгромили цих наших ворогів так, що лише небагатьом вдалося втекти. Але ми сподіваємося, що й вони не уникнуть нашого меча, бо інше військо розташоване на шляху їхньої втечі, щоб винищити ці їхні залишки.

За цю перемогу ми приносимо хвалу і подяку Господу, нашому наймогутнішому помічнику. А вам, нашим вірним підданим, ми повідомляємо цю радісну новину, щоб ви, які були стривожені вторгненням невірних, отримали втіху і разом з нами вознесли подяку і хвалу Всевишньому Богу.

Будьте здорові!

Краків, 2 травня.

(Л-26) Мабуть того ж 2 травня 1512 р. король написав дуже подібного листа (недатованого) до керівників хрестоносців у Прусії:

In consolationem omnium vestrum, qui crucem Dni. profitemini, defenditisque contra Infideles et fidei debito nobis regnoque nostro obstricti estis, significamus vobis, quod die S. Vitalis exercitus noster ex Lithuanis et Polonis congregatus, Tartarorum XX milia fudit etc. Credimus felicem hunc eventum nostrum vobis, qui zelatores fidei christiane estis et regni nostri amatores, non parvam consolationem attulisse. Hortamur vos, ut ob eam communem consolationem Deo optimo pro tanto beneficio gratias una nobiscum agatis [AT 2, № 67, p. 80].

На втіху вам усім, хто сповідує хрест Господній і захищає його від невірних, і хто зобов’язаний вірою нам і нашому королівству, повідомляємо, що в день святого Віталія наше військо, зібране з литовців і поляків, розгромило 20 тисяч татар. Ми віримо, що ця наша щаслива подія принесла вам, хто є ревними прихильниками християнської віри й друзями нашого королівства, чималу втіху. Закликаємо вас, щоб за цю спільну втіху ви разом з нами подякували Всевишньому Богу за таке велике благодіяння.

(Л-27) Мабуть того ж 2 травня 1512 р. король написав листа (недатованого) до маршалка королівства і львівського старости Станіслава Ходецького:

Die natalis nostri, qui divo Sigismundo dicatus est, venit ad nos nuncius tue Stis. et literas nobis ab illa et Tartarum captivum testem victorie vre. attulit. Unde Deo omnipotenti gratias egimus animumque turbatum deposuimus intelligentes, vos omnes salvos et incolumes victoriam obtinuisse.

Expectamus tamen totius rei geste pleniorem significationem. Captivos, si qui habebuntur, omnes adduci tua Stas. ad nos curet. Significetis etiam nobis, quid de reliquis Tartaris qui effugerunt agatur, et an a Valacho auxilium habueritis. Preda omnis, que recuperata est dominis suis restituatur, ne ob id aliquid contentionis et discordie inter subditos nostros exoriatur. Pro opera vero, quam in profligando hoste fecistis tam Sti. tue quam ceteris omnibus gratiam debemus et gratificatione nostra referemus [AT 2, № 68, p. 80].

У день наших іменин, присвячений святому Сигізмунду [1 травня], до нас прибув ваш посланець й приніс нам від вас листи та полоненого татарина – свідка вашої перемоги. Тому ми подякували Всемогутньому Богу і відкинули занепокоєння, зрозумівши, що ви всі цілі та неушкоджені здобули перемогу.

Однак ми очікуємо повнішого повідомлення про всю подію. Нехай ваша мосць подбає, щоб усіх полонених, якщо такі є, привели до нас. Повідомте також нам, що робиться з рештою татар, які втекли, і чи мали ви допомогу від молдаван. Усю здобич, що була відвойована, слід повернути її власникам, щоб через це не виникло суперечок і розбрату між нашими підданими. За працю, яку ви зробили, розгромивши ворога, ми завдячуємо як вашій мосці, так і всім іншим, і віддячимо нашою милістю.

Die natalis nostri – властиво, день народження; але відомо, що Сигізмунд народився 1 січня 1467 р., тому тут йдеться про іменини (день тезоіменитого святого).

(Л-28) 5 травня 1512 р. король написав листа до краківського воєводи й гетьмана Миколая Кам’янецького, інших панів і вельмож:

Mgci. sincere nobis dilecti.

Consolatione laudabili dnus. Deus. per obsequium vestrum consolari nos dignatus est, qui victoriam gloriosam de perfidis hostibus Machmetanis regnum nostrum vastantibus nobis fortitudine vra. larcitus est. Deo sit laus et gloria sempiterna. Vobis autem et omnibus, qui hoc sacre militie opus peregistis captivisque nostris liberationem atlulitis, gratias immortales agimus virtutemque et fortitudinem vram. laudibus et premiis meritis extollere non pretermittemus. Nam generosa virtus et fortitudo Polona clare in vobis eminet, qui cum valido hoste congredi ausi fuistis; indicia argumentaque sunt initia ista fortitudinis vestre, quod prisca nationis nostre Polone gloria, Deo ac. virtute vestra duce, comite fortuna, regno nostro restilui poterit.

Ceterum prospiciatis, ne hostis ipse resumptis viribus auxiliisque comparatis aliquid rursus detrimenti istic inferat. In recuperata autem preda ab hoste et dominis suis restiluenda justitia, quantum possibile est, servetur, ut victoria vra. non luctu sed consolatione celebretur. Omnibus autem bonis hominibus, qui operas suas ad comparandam victoriam navarunt, gratias nostro nomine agatis et gratiam illis nostram et premia polliccamini.

Dat. V Maji [AT 2, № 69, p. 80 – 81].

Високодостойні, щиро нами улюблені.

Похвальною втіхою Господь Бог зволив утішити нас через вашу старанність, дарувавши нам завдяки вашій відвазі славну перемогу над віроломними ворогами-магометанами, що спустошували наше королівство. Нехай буде хвала і вічна слава Богу. А вам і всім, хто звершив цей подвиг святого воїнства і приніс визволення нашим полоненим, ми висловлюємо безсмертну подяку і не залишимо без уваги вашу доблесть і відвагу, піднісши їх заслуженими похвалами і нагородами. Бо щедра польська доблесть і відвага ясно виявляється у вас, які наважилися зійтися з сильним ворогом; ці перші свідчення вашої відваги є доказом того, що давня слава нашого польського народу може бути відновлена в нашому королівстві, з Богом і вашою доблестю як провідниками, а щастям як супутником.

Крім того, подбайте, щоб ворог, відновивши сили та зібравши підмогу, знову не завдав якоїсь шкоди в цих краях. А при поверненні здобичі, відібраної у ворога, її власникам, наскільки це можливо, хай буде збережена справедливість, щоб ваша перемога святкувалася не в скорботі, а у втісі. Усім же добрим людям, які доклали зусиль для здобуття перемоги, висловлюйте нашу вдячність від нашого імені та обіцяйте їм нашу прихильність і нагороди.

Дано 5 травня.

(Л-29) 8 травня 1512 р. король розіслав із Кракова листи вельможам: краківському каштеляну Спитку з Ярослава, краківському воєводі й старості, генеральному гетьману Миколаю Кам’янецькому, сандомирському воєводі й самбірському старості Яну Тарновському, белзькому воєводі Яну Одровонжу, Станіславу Кміті з Вишнича, подільському воєводі Оттону Ходецькому, львівському архібіскупу Яну Вільчеку. Король писав:

Unicuique seorsim.

Hodie ex Kijow venit ad nos nuncius a palatino Kijowiensi et ab oratore nostro Skinder, qui ab imperatore Precopensi rediit. Ambo nobis scribunt, quod nepos imperatons, Mahmetkierej Soltan sexaginta equitum comitatu insignes quosdam Tartaros secum habens pro obside ad nos vadit. Et jam dicitur esse in Mosir. Premisit tamen oratores nobiles genere, qui cras hic constituentur. Qui sine dubio nihil aliud agent nisi prenunciabunt adventum dni. sui et poscent dari a nobis pactam imperatori pecuniam et pacem nobis promittent.

Scribit namque orator noster nobis affirmans, quod iste exercitus Tartaricus feliciter fusus sine voluntate imperatoris ex Precop eruperit. Ad quem retrahendum imperator miserat eum filium, qui vices suas in imperio gerit, et cujus filius nunc huc vadit, sed ipsos nequaquam invenire potuerit. Res certe miranda, quod ab una et eadem gente uno et eodem tempore bellum infertur et pax offertur. Dispositione divina fiunt ista. Verisimile est autem, quod pax firma a Tartaro servabitur, postquam isti bellum inferentes profligati sunt. Opus tamen est bono ac provido consilio, ut amenitatem pacis comparemus et amplectamur.

At unde illi imperatori pacta pecunia solvenda est, siquidem t. Stati. et aliis consiliariis solvenda videbitur, et quomodo ac ubi obses iste filius servandus est (plane nescimus).

Nam adventus obsidis consilium illud nostrum secretum quodammodo primo motu distrahere videtur. Nihilominus tamen non est nobis ab isto ipso consilio avellendum. Proderit enim consultalio et preparatio hec, si non nunc tamen postea. Itaque tuam Stem. hortamur: prebent nobis super his consilium, ne quid aut incaute agamus aut per negligentiam pretermittamus cum periculo et jactura Reipublice. Sed precipue unde pecunia sumenda est, que ex pacto imperatori mitti debet. Confidimus tuam Stem. mature hanc rem deliberaturam et nobis utile ac Reipublice salutiferum consilium prebituram.

Cracovie VIII Maji [AT 2, № 71, p. 82].

Кожному окремо.

Сьогодні з Києва до нас прибув посланець від київського воєводи та від нашого посла Скіндера, який повернувся від перекопського імператора. Обидва пишуть нам, що онук [племінник?] імператора, Мехмед-Гірей-Султан, у супроводі шістдесяти вершників, маючи з собою деяких знатних татар, їде до нас як заручник. І, як кажуть, він уже в Мозирі. Однак він наперед вислав знатних послів, які прибудуть сюди завтра. Вони, без сумніву, не робитимуть нічого іншого, як сповістять про прибуття свого пана і вимагатимуть, щоб ми віддали імператору обіцяні гроші, і пообіцяють нам мир.

Адже наш посол пише нам, стверджуючи, що це татарське військо, яке було успішно розбите, вирвалося з Перекопу без згоди імператора. Щоб його повернути, імператор послав свого сина, який керує своїми володіннями в імперії, і чий син зараз їде сюди, але він ніяк не міг їх знайти. Воістину дивна річ, що один і той же народ в один і той же час веде війну і пропонує мир. Це відбувається з Божого провидіння. Однак вірогідно, що мир буде міцним з боку татар, після того як ті, що вели війну, були розгромлені.

Проте потрібна добра і передбачлива порада, щоб ми змогли досягти прийнятного миру. Але звідки взяти гроші, які потрібно сплатити імператору згідно з угодою, якщо вашій мості та іншим радникам це видасться за потрібне, і як та де утримувати цього заручника-сина (ми абсолютно не знаємо).

Адже прибуття заручника, здається, певною мірою розхитує наш перший таємний план. Тим не менш, ми не повинні відмовлятися від цього самого плану. Адже ця нарада і підготовка будуть корисними, якщо не зараз, то пізніше. Тому ми закликаємо вашу мость: дайте нам пораду щодо цього, щоб ми не зробили чогось необачно або не пропустили через недбалість, що могло б загрожувати небезпекою і втратою для республіки. Але передусім, звідки взяти гроші, які за угодою мають бути відправлені імператору. Ми впевнені, що ваша мость зважено обміркує цю справу і дасть нам корисну і рятівну для республіки пораду.

Краків, 8 травня.

В листі міститься описка: заручник (Джелал ад-Дін) помилково названий Мехмед-Гіреєм. Nepos може означати як племінника, так і онука. В нашому випадку Джелал ад-Дін – онук імператора. В наступному листі він названий правильно.

(Л-30) Також король відправив (недатований) лист до гнезненського архієпископа Яна Ласького. Ті новини, які дано в листі, дуже подібні до новин з попереднього листа, тому й час його написання близький. Але окрім новин там містяться важливі речі:

Revme. in Christo pater et dne., sincere nobis dilecte.

Veniens ad nos mgcus. Nicolaus Firlej, pal. Lublinensis, exitum consiliorum conventus Colensis nobis declaravit et librum articulorum in eodem conventu confectorum nobis attulit. Ex quibus et ex ejus relatione, quantum intelligere possumus, arbitramur Ptem. vram. et alios consiliarios, quibus necessitas Reipublice cognita est, non parum difficultatis cum communitate nobilitatis habuisse, ut saltem hoc initio rebus melius in futurum disponendis commodior modus daretur. Quam ob rem Pti. vre., quam autorem boni non ignoramus, agimus gratias. Sed quoniam cum temporibus consilia quoque mutare necesse est, et semper ad ineliorem finem dirigere, intentionem nostram vre. Pti. aperire decrevimus.

Nam tam post legationem Turcicam quam etiam Sermi. dni. regis Hungarie, qui non certam spem habere videtur de Vojevodis Valachie et Transalpino, ac post istam felicem, quam dedit nobis Deus, victoriam, nec non etiam ob eam rem, quod imperatoris Precopensis nepos Mahmetkirej Soltani filius huc ad nos pro obside, qui jam est in Mosir septuaginta equis et nobilis generis societate stipatus, una cum nostro Skinder mittitur, illud consilium nostrum secretum potius differendum quam acceleratione prosequendum videtur, precipue quod tempus a festo S. Jo. Baptiste usque ad festum S. Michaelis ad tam magnam et ponderosam actionem suscipiendam et prosequendam satis breve et angustum est et nulle preparationes solide hactenus facte sunt, quibus confidere possimus, que repente nos relevare possint.

Tamen propter Valachum, qui cum Tartaro Precopensi et cum Selimbegk, filio Turci, inducias pepigit, nam nec hac vice nobis auxilium ob eam rem tulit, tum etiam propter Turcum, qui bello illo cum Zophi atroci et cruento occupatus est, nobis istud videtur, si consultum vobis videbitur: quod fertones in conventu Piotrkoviensi laudati, in quorum spem debita non pauca in stipendiarios contraximus, exigantur, et conscriptio per vos in Colensi conventu decreta transponatur in tempus commodius, h. e. post. messem. Que quidem conscriptio, cum facta fuerit, sicut per vos communiter decretum est, contributio pecunie, que a singulo equo solvi debet, eo modo sicut constituistis exigatur. Interea vero habendo istum obsidem, curabimus, consilio Ptis. vre. et consiliariorum aliorum accedente, ut preparationes, que tempore opportuno efficaciter nos relevare possent, hinc et inde quereremus.

Fortassis facilius et confidentius illi, a quibus auxilia sperare debebimus, nos relevare poterint, cum cognoverint, nos domi esse in ordine et tam laudabilem victoriam assecutos esse, que parvi estimanda non est. Nam ex XX millibus non multi evasere et credimus, quod iidem quoque, quos Tworowski insequitur cum delectu hominum recentiori non evadent. Igitur Ptas. vra. revma. velit diligenter super hoc negotio deliberare et istic de hoc, si ita expedire videbitur, intelligentia habita cum aliis consiliariis constituere, ut conscriptio ista ad ulteriorem alium terminum differatur, et quod isti fertones juxta laudum Piotrkoviense extradantur, sine quibus debita contracta nequaquam dissolvere possemus, neque istos stipendiarios diutius tenere.

Res mirabilis est et vacare mysterio divino a nobis inferioris intelligentie hominibus argui non debet, quod idem hostis uno eodemque tempore bellum infert et pacem offert. Sed utique spem nobis prebet securiorem istud, quod intimaverat nobis: exercitus videlicet ex Perecop in damna nostrorum dominiorum sine ejus voluntate erupisse. Idem autem imperator optabit sine dubio per oratores suos, qui post dies duos huc venient genere insignes, ut pactam pecuniam ei mittamus utque nepotem istum decenter habeamus. Vra. rva. Ptas. novit nostras facultates et reditus non sufficere ad ejusmodi onera ferenda. Igitur velit consulere tam in premissis quam in hoc, quonam modo et ubi erit servandus obses et unde pecunia sumenda, que imperatori ex pacto mittenda erit. Nam sine turpitudine nostra non possemus eam fortunam negligere, quam Dominus Deus sua clementia nobis ubique anteposuit, et meliora in futurum portendi poterint, si initiis bene utemur.

Confidimus, quod tua Ptas. omni studio et solliciludine et consilio et opera in rebus supra scriptis relevare nos non negliget, presertim quod jam nunc pecunia imperatori mittenda erit.

Eodem exemplo ad alios consiliarios Maj. Polonie singulis seorsum scriptum est [AT 2, № 72, p. 82 – 83].

Шановний у Христі отче і пане, щиро нам любий.

До нас прибув шановний Миколай Фірлей, воєвода люблінський, який повідомив нам про підсумки ради, що відбулася в Колі, і привіз нам книгу постанов, укладених на цій раді. З цих документів і з його розповіді, наскільки ми можемо зрозуміти, ми вважаємо, що ваша превелебність та інші радники, яким відомі потреби республіки, мали чималі труднощі з шляхетською громадою, аби хоча б на цьому початковому етапі знайти зручніший спосіб для кращого облаштування справ у майбутньому. З цієї причини ми дякуємо вашій превелебності, яку ми знаємо як чоловіка, що бажає добра. Але оскільки з часом необхідно також змінювати плани і завжди спрямовувати їх до кращої мети, ми вирішили відкрити нашу думку вашій превелебності.

Бо і після турецького посольства, і після послання ясновельможного пана короля Угорщини, який, здається, не має певної надії на воєвод Молдавії та Валахії, а також після цієї щасливої, дарованої нам Богом, перемоги, і, крім того, через те, що онук перекопського імператора, син султана Махмет-Гірея, відправляється сюди до нас як заручник, і він уже в Мозирі, супроводжуваний сімома десятками коней та знатною свитою, разом з нашим Скіндером, – таємне наше рішення, здається, слід скоріше відкласти, ніж прискорювати його виконання. Особливо тому, що час від свята св. Івана Хрестителя [24 червня] до свята св. Михаїла [29 вересня] для такої великої і важливої дії є надто коротким і обмеженим, і досі не зроблено жодних ґрунтовних приготувань, на які ми могли б покладатися і які могли б швидко нас підтримати.

Однак через валаха [молдавського воєводу], який уклав перемир’я з перекопським татарином і з Селім-беком, сином турка [турецького султана] (бо він і цього разу не надав нам допомоги), а також через турка, який зайнятий тією жорстокою і кривавою війною із Зофі, нам здається, якщо це здасться вам за доцільне: щоб були стягнуті ті флорини, ухвалені на Петроковській раді, в надії на які ми поробили чимало боргів для найманців, і щоб мобілізація, ухвалена вами на раді в Колі, була перенесена на більш зручний час, тобто після жнив. І коли ця мобілізація буде проведена, як це було спільно вирішено вами, збір грошей, який має бути сплачений з кожного коня, нехай буде стягнутий тим способом, який ви встановили. А тим часом, маючи цього заручника, ми подбаємо (за порадою вашої превелебності та інших радників) про підготовку, яка б у відповідний час могла ефективно нас підтримати.

Можливо, ті, від кого ми повинні сподіватися допомоги, зможуть нас підтримати легше і з більшою впевненістю, коли дізнаються, що ми вдома в порядку і досягли такої похвальної перемоги, яку не можна недооцінювати. Бо з двадцяти тисяч небагато хто врятувався, і ми віримо, що і ті, кого переслідує Творовський з недавно набраними людьми, також не врятуються. Отже, нехай ваша превелебність ретельно обдумає цю справу і там, якщо це здасться доцільним, порадившись з іншими радниками, вирішить, щоб ця мобілізація була відкладена на інший, більш віддалений термін, і щоб ті флорини, згідно з Петроковським рішенням, були видані, бо без них ми ні в якому разі не змогли б розрахуватися з взятими боргами і не могли б утримувати цих найманців довше.

Дивна річ, і ми, люди нижчого розуміння, не повинні заперечувати, що в цьому є щось від Божественної таємниці, що один і той же ворог одночасно веде війну і пропонує мир. Але, безумовно, більш міцну надію дає нам те, що він повідомив: а саме, що військо з Перекопу вдерлося в наші володіння без його волі. Однак той самий імператор, без сумніву, буде прагнути через своїх послів (людей знатного роду), які прибудуть сюди через два дні, щоб ми надіслали йому обумовлені гроші і щоб ми належним чином утримували цього онука. Ваша превелебність знає, що наші кошти і доходи недостатні для того, щоб нести такі тягарі. Отже, прошу вас порадити як у вищезазначених питаннях, так і в цьому, яким чином і де слід утримувати заручника, і звідки взяти гроші, які повинні бути відправлені імператору за угодою. Бо без нашої ганьби ми не можемо знехтувати тією щасливою нагодою, яку Господь Бог у своїй милості всюди нам надає, і краще майбутнє може бути досягнуте, якщо ми добре використаємо початок.

Ми впевнені, що ваша превелебність не знехтує, з усією старанністю, турботою, порадою і дією, підтримати нас у вищеописаних справах, особливо зараз, коли гроші повинні бути відправлені імператору.

За тим самим зразком окремо написано до інших радників Великої Польщі.

«Зофі» (Zophi) – це іранська держава Сефевідів та / або її шах , який просував кордон своєї держави на захід і якраз у 1-й половині 1512 р. досяг в цьому найбільших успіхів, розбивши в Анатолії турецькі війська.

(Л-31) Далі король відправив (недатований) лист до гетьмана Миколая Кам’янецького, в якому подано важливі подробиці:

Mgce. etc. Satis consolationis ex Dei omnipotentis clementia post afflictionem, quam animo habebamus, ex felici victoria, que opera omnium vestrum comparata est, et presertim tue Stis. accepimus et existentes consolati obsequio tue Stis. et ceterorum, quibus Reipublice salus cure fuit, Deo omnipotenti gratias egimus, et laudes pro posse nostro dedimus.

Tue autem Sinceritati et ceteris bonis hominibus nuper per literas nostras alias etiam gratias egimus, offerentes tam tue Sti. quam ceteris ejus victorie participibus gratiam nostram et liberalitatem. Quia autem tua Stas. denuo planius seriem rei geste nobis perscripsit quodque Tworowskium cum bonis hominibus expediverit, ut eos, qui in fugam versi sunt, consequantur, commendamus tue Stis. dexteritatem et fidem et utinam nobis ex ejus profectione seu insecutione novum solamen afferatur optemus.

Excusationem vero, quod Tworowski in pugna non interfuerit ob causas per tuam Stem. allatas accepimus, persuademus enim nobis, quod in possibili casu honori suo prestando nobis utile obsequium non defuisset, sed sperandum est, recuperaturum illum id quod neglexit.

De aliis autem rebus, de quibus nobis tua Stas. scripsit, clementer cum ea, dum ad nos venerit, componemus. Tandem hortamur illam, velit istic in terris Russie eum ordinem instituere, ut in casu, si quid acciderit, homines tam stipendiarii quam domestici sint ad resistendum parati, ne per negligentiam seu ignaviam nostram laus victorie deleatur [AT 2, № 73, p. 84].

Шляхетному і т.д. Ми отримали достатнє утішення від милості всемогутнього бога після скорботи, яку ми мали в душі, – від щасливої перемоги, що була досягнута зусиллями всіх вас, а особливо твоєї велебності. І, будучи утішені служінням твоєї велебності та інших, кому турбота про благополуччя республіки була небайдужою, ми дякували всемогутньому богу і віддавали Йому хвалу, наскільки це було в наших силах.

Твоїй же велебності та іншим добрим людям ми нещодавно, через інші наші листи, також дякували, пропонуючи як твоїй велебності, так і іншим учасникам цієї перемоги нашу милість та щедрість. Оскільки ж твоя велебність знову більш детально описала нам хід подій і те, що ти відправив Творовського з хорошими людьми, щоб вони наздогнали тих, хто втік, ми хвалимо спритність і вірність твоєї велебності. І бажаємо, щоб від його походу або переслідування нам було принесено нове утішення.

Виправдання ж, що Творовський не брав участі в бою з причин, наведених твоєю велебністю, ми прийняли, бо ми переконані, що за можливих обставин, аби зберегти свою честь, він не відмовив би нам у корисній послузі. Але варто сподіватися, що він надолужить те, чим знехтував.

Щодо інших справ, про які твоя велебність нам писала, ми милостиво з тобою домовимося, коли ти до нас прибудеш. Нарешті, ми закликаємо тебе встановити такий порядок на землях Русі, щоб у випадку, коли щось трапиться, люди – як найманці, так і місцеві – були готові чинити опір, щоб наша перемога не була знищена через нашу недбалість чи боягузтво.

(Л-32) 13 травня 1512 р. король Сигізмунд із Кракова надіслав листа до львівського старости Станіслава Ходецького:

Intelleximus ex literis Stis. tue, quod bona nostra regia capitaneatus Leopoliensis devastata sunt per Tartaros, sed cum ita factum est, curet tua Stas. eadem ista bona in pristinum statum et conditionem meliorem reducere, immunitatem damna passis donando, et dispersos ad sedes eorum recolligendo, pecora, ceteraque eorum animalia ab hostibus recuperata equabili redemtione a recuperatoribus conquirendo.

Valachus literis suis profitetur cum imperatore Precopensi, jubente Selimbego, pacem fecisse, tamen non recusat dare nobis auxilia juxta inscriptiones nobiscum initas ex districtibus suis nobis vicinis. Necesse est, ut parati simus, postquam de istis Tartaris, qui ad Synawoda degunt, fama increbrescit; et volumus, ut tam stipendiarii quam a nobilitate expediti in simul congregentur et loco commodo collocentur.

Cum illis autem, qui tarde venerunt et pugne non interfuerunt et ob id fidei sponsione obstricti sunt, ita agendum volumus, ut a sponsione ista sint liberi. Tamen in regestro conscriptorum specificentur tam hi, qui conflictui interfuerunt quam qui illum neglexerunt. Pro reintegrando autem exercitu bonum esset, ut omnes habeant equos suos in pleno numero. De expeditis vero a nobilitate, notorium est: quod qui equos in servitio bellico et pugna amittunt, non solvuntur eis tales equi, sed nec cogi possunt, ut loco amissorum alios equos statuant.

Dat. Cracovie XIII Maji.

Ad Stanislaum Lanczkoronski scriptum: ut exploratores de Tartaris etc. In Valacho non est ea spes nobis, que antea fuit, ut nobis auxilia ferre debeat. Nam quum in presenti necessitate nos non juvit, deinceps non juvabit eo quod cum Tartaro jussu Selimbegi pacem fecerit etc. Vos tamen istic more solito intelligentiam cum ipso habere curetis et ex illo pervestigate, daturus nec ne sit nobis etc. Fortassis post istam victoriam alium animum vobiscum agendi concipit. Sponsione fidei non obstringatis et etc. ut supra [AT 2, № 75, p. 92].

З листів твоєї велебності ми зрозуміли, що наші королівські володіння в Львівському старостві були спустошені татарами. Але оскільки це сталося, нехай твоя велебність подбає про те, щоб повернути ці ж самі володіння до їхнього первісного стану і навіть поліпшити його, надаючи пільги тим, хто зазнав збитків, і збираючи назад розсіяних людей до їхніх осель, а також відкупляючи від тих, хто повернув худобу та інших тварин, відібраних у ворогів, за справедливу ціну.

Валах [молдавський воєвода] у своїх листах заявляє, що уклав мир із перекопським імператором за наказом Селім-бека. Проте, він не відмовляється надати нам допомогу з прикордонних до нас районів, згідно з домовленостями, укладеними з нами. Необхідно, щоб ми були напоготові, оскільки ширяться чутки про татар, які перебувають на Синій Воді. І ми хочемо, щоб як наймані воїни, так і мобілізовані з-поміж шляхти були зібрані разом і розміщені у зручному місці.

Щодо тих, хто прибув пізно і не брав участі в битві, і через це пов’язаний клятвою вірності, ми хочемо, щоб з ними вчинили так, аби вони були звільнені від цієї клятви. Однак, у реєстрі мобілізованих повинні бути зазначені як ті, хто брав участь у битві, так і ті, хто її проігнорував. Для відновлення ж війська було б добре, щоб усі мали своїх коней у повному складі. Щодо мобілізованих зі шляхти, відомо, що тим, хто втрачає коней на військовій службі та в битві, вартість цих коней не відшкодовується, і їх не можна змусити надати інших коней замість втрачених.

Дано в Кракові 13 травня.

Написано до Станіслава Лянцкоронського: щоб він послав розвідників щодо татар і т.д. Ми не покладаємо на валаха тієї надії, яку мали раніше, що він надасть нам допомогу. Бо якщо він не допоміг нам у теперішній скруті, то і надалі не допоможе, оскільки він уклав мир з татарином за наказом Селім-бека і т.д. Однак, подбайте про те, щоб підтримувати з ним звичні відносини і з’ясуйте від нього, чи надасть він нам допомогу чи ні і т.д. Можливо, після цієї перемоги він матиме інший настрій у стосунках з вами. Не зв’язуйтеся клятвою вірності і т.д., як вище.

От бачите: була таки нагода побити татар на Синій Воді, але нею не зуміли скористатись!

Можна не мати сумніву, що Синя Вода тут – це сучасна річка Синюха в Черкаській області.

(Л-33) В цей же час, десь у середині травня 1512 р., король Сигізмунд надіслав листа до руського воєводи Яна Одровонжа:

Quod Stas. tua venire ad nos intendit, non videtur nobis esse consultum, ut hoc tempore huc veniat: perfertur enim ad nos, hostes non paucos in campis esse expectare opportunitatem ad invadenda dominia nostra. Etenim si tua Stas. istinc abiret, nemo esset, qui contra irruentes hostes homines ad resistendum congregaret et ita provincia ista m magno periculo relinqueretur.

Hortamur Stem. tuam abstinere velit a veniendo ad nos et proclamationibus nobilitatem admoneat et excitet, ut parati sint ad omnem eventum hostilem. Non enim satis decorum existimandum est, quod cum a remotioribus terris ad defendendum terras istas accursum est, ex palatinatu tamen isto Russie dum vastaretur pauci admodum accurrerint.

Itaque t. Stas. istic se contineat, donec pacatiora audiamus, nam nos absentem illam gratia nostra non obliviscemur. Cum Lanczkoronski intelligentiam habeat contra hostiles invasiones [AT 2, № 76, p. 92 – 93].

Твоє бажання приїхати до нас зараз не здається нам доцільним. До нас дійшли чутки, що в степах перебуває чимало ворогів, які чекають слушної нагоди для вторгнення в наші володіння. Адже якщо твоя велебність покине ті місця, не буде нікого, хто міг би зібрати людей для опору ворожим нападам, і таким чином ця провінція залишиться у великій небезпеці.

Закликаємо твою велебність утриматися від приїзду до нас і закликами попередити та підготувати шляхту, щоб вона була готова до будь-якої ворожої події. Бо не можна вважати гідним, коли для захисту цих земель прибувають люди з далеких країв, а з самого цього Руського воєводства, коли його спустошували, прибуло дуже мало людей.

Тому нехай твоя велебність залишається там, доки ми не почуємо про більш спокійну ситуацію, бо ми, попри твою відсутність, не забудемо про нашу милість до тебе. Підтримуй зв’язок з Лянцкоронським, щоб протистояти ворожим нападам.

(Л-34) В цей же час, десь у середині травня 1512 р., король Сигізмунд надіслав листа до гнезненського архібіскупа Яна Ласького:

Accepimus literas Ptis. vre. et dni. epi. Posnaniensis, quibus respondistis nobis ad literas nostras non improbantes, quod ex causis, quas antea vobis aperuimus, conscriptionem Colensem in aliud tempus distulerimus. Que quidem cause in dies magis verificantur. Nam vojevoda Moldavie respondens literis nostris, quibus auxilium ab eo poscebamus, profitetur: se tanquam jussus esset a Selimbegk, quod pacem cum Tartaro Precopensi fecerit. Et jam nunc bellum gerit adversus vojevodam Montanie.

Nostre vero deliberationis de eodem Tartaro Precopensi fundamentum fuit, comparare nobis ante omnia auxilia a Valacho ad negotium illud destinatum, et cum opinio nos nostra fefellit, oportet nos aliam deliberationem inire in futuro conventu nostro. Nam ut a Valacho incerta sunt auxilia sic et ab Hungaris non possunt certa sperari. Idcirco nobis, qui periculis urgemur vigilandum est, ne occasiones rerum bene gerendarum pretermittamus. Et antea queramus modum domi et absque tergiversatione constituamus, quo defendere nos possemus, donec ad eas preparationes deveniamus, quibus hostem evertere possimus. Sed et nunc sunt non pauci hostes in campis, qui ad vastanda dominia nostra sunt intenti.

Contra quos etiam si vellemus eum exercitum nostrum adaugere, qui est in Russia, non habemus tamen, unde id faciamus, dum nec opes suppetunt nec potestas imperandi relicta nobis est. Scribimus tamen ad exactores, ut contributiones Piotrkovie laudatas exigant [кінець листа не стосується нашої теми, його опускаю. AT 2, № 78, p. 93 – 94].

Ми отримали листи від вашої милості та від пана єпископа Познанського, якими ви відповіли на наші листи, не засуджуючи того, що з причин, які ми вам раніше відкрили, ми відклали Кольський збір [мобілізацію] на інший час. Ці причини з кожним днем стають все більш очевидними. Адже воєвода молдавський, відповідаючи на наші листи, в яких ми просили в нього допомоги, заявляє, що нібито за наказом Селім-бека уклав мир з перекопським татарином. І вже зараз він веде війну проти воєводи Мунтенії [Валахії].

Основою нашого плану щодо того ж перекопського татарина було отримати передусім допомогу від валаха [молдавського воєводи] для цієї запланованої справи. І оскільки наша думка нас підвела, ми повинні прийняти інше рішення на нашому майбутньому з’їзді. Бо як від валаха допомога є непевною, так і від угорців не можна очікувати певної. Тому нам, хто потерпає від небезпек, потрібно бути пильними, щоб не пропустити сприятливі можливості. І спершу ми повинні шукати спосіб і без зволікання ухвалити вдома, як ми зможемо захистити себе, доки не дійдемо до таких приготувань, якими зможемо розгромити ворога.

Але й зараз у полях є чимало ворогів, які намагаються спустошити наші володіння. Хоч ми й хотіли б збільшити військо, яке є в Русі, щоб виступити проти них, проте ми не маємо коштів, щоб це зробити, оскільки нам не вистачає ні коштів, ні влади для наказу. Однак ми пишемо збирачам, щоб вони стягнули затверджені в Петрокові податки.

ми пишемо збирачам – цей лист так само подано у збірнику [AT 2, № 77, p. 93].

(Л-35) В цей же час, десь у середині травня 1512 р., король Сигізмунд надіслав листа до познанського каштеляна Луки з Гурки:

Que in conventu Colensi opera tue Stis. et aliorum consiliariorum ad sublevandam et defendendam Rempublicam constituta sunt, non improbamus, gratiasque tue Sti. et ceteris, qui bone hujus rei autores et adjutores fuere, agimus. Ceterum quia nos, qui nihil in Republica nostra recte administranda simulate aut subdole agi cupimus, maluimus executionem constitutionis Colensis in aliud tempus commodius rejicere et presenti necessitati ita intendere, ut salutem regni conservemus. Ideoque ea, que consideratione bona ad dignitatem et utilitatem regni nostri facimus, non debent a quoquam sinistre interpretari: qui enim Dei ordinatione rex et administer regni nostri constituti sumus, non possumus neque debemus nisi integerrima fide salutem ejus una vobiscum custodire, nihil querentes in subditis nostris, quod fidem et integritatem nostram calumniari posset. Sed veniet tempus cum calumniatores isti mercede sua non fraudabuntur.

Quam ob rem hortamur Stem. tuam, ut tam nunciis quam ceteris terrarum istarum sinceram nostram voluntatem explicare velit et omnes circa bonum propositum adjuvande Reipublice et succurrendi presenti necessitati continere et ipsis persuadere, nos nihil ad privatam utilitatem nostram, sed ad commune bonum omnia referre. Atque utinam tanti nobis utilitates essent, que ad id sufficerent, nunquam a subditis nostris quidpiam tale posceremus, quod ipsos gravare posset.

Valachus in cujus auxilii spe consilium nostrum fundaveramus percusso federe cum Tartaro Precopensi, hoste nostro, implicavit se bello adversus Vojevodam Montanie et donec de ipsius auxilio certi non erimus, vix aliquid commode ad Tartarum invadendum concipere poterimus.

Scribitur nobis ex Russia quod alii novi Tartari sunt in campis et vindictam in nos machinantur, de quibus cum quid certi habebimus, tuam Stem. certiorem faciemus, que ut consuevit et pro bono Reipublice et pro fide et iritegritate persone consulat, quandoquidem ex bono Reipublice statu etiam bonus status omnium rerum privatarum dependere videtur.

Exactores in colligendis publicis tributis tua Stas. omni diligentia adjuvet, atque ab ista parte a Germanis pacata omnia servet pro complacentia nostra [AT 2, № 79, p. 94]

Постанови, які були ухвалені на з’їзді в Колі для полегшення та захисту республіки завдяки зусиллям твоєї милості та інших радників, ми не засуджуємо і дякуємо твоїй милості та іншим, хто був ініціатором і помічником у цій добрій справі. Однак оскільки ми не бажаємо, щоб у нашій республіці щось здійснювалося лицемірно або підступно, – вважаємо за краще відкласти виконання конституції, ухваленої в Колі, на більш зручний час і присвятити себе нинішній необхідності, щоб зберегти безпеку королівства, тому те, що ми робимо з добрих міркувань для гідності та користі нашого королівства, не повинно тлумачитися будь-ким недоброзичливо. Адже ми, які Божим велінням поставлені королем і правителем нашого королівства, не можемо і не повинні інакше, як з цілковитою відданістю, разом з вами оберігати його безпеку, не шукаючи в наших підданих нічого, що могло б заплямувати нашу вірність та чесність. Але прийде час, коли ці наклепники не будуть позбавлені своєї нагороди.

Тому ми закликаємо твою милість пояснити як посланцям, так і іншим особам у цих землях нашу щиру волю і утримати всіх від їхнього доброго наміру допомогти республіці і допомогти у нинішній необхідності [тобто відкласти мобілізацію, посполите рушення], і переконати їх, що ми все робимо не для нашої приватної вигоди, а для спільного блага. І якби наша вигода була достатньо великою для цього, ми ніколи не вимагали б від наших підданих нічого такого, що могло б обтяжити їх.

Молдавський воєвода, на чию допомогу ми покладали наші надії, уклавши союз з нашим ворогом, перекопським татарином, втягнувся у війну проти воєводи Валахії, і поки ми не будемо впевнені в його допомозі, ми навряд чи зможемо щось вдало спланувати для нападу на татарина.

Нам пишуть з Русі, що інші нові татари перебувають у степах і замишляють проти нас помсту, про що, як тільки ми матимемо щось достовірне, ми повідомимо твоїй милості, яка, як завжди, і для блага республіки, і для вірності та чесності особистості, порадить, оскільки, здається, від доброго стану республіки залежить і добрий стан усіх приватних справ.

[Нехай] твоя милість усіляко допомагає збирачам податків у зборі державних податків і забезпечить з цього боку мир з німцями на нашу втіху.

(Л-36) Далі король знову написав листи до коронного маршалка Станіслава Ходецького, кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського і командира найманого війська Яна Творовського:

Post solatia victorie tristia contra istinc nobis nunciatum est, Tartaros esse non procul in campis. Quamobrem scribimus campiductoribus nostris, ut fidos ac diligentissimos exploratores habeant, mandantes eisdem capitaneis, ut tue Sti. illico nuncient, si quid certi de hostibus ab eisdem exploratoribus haberent. Tue etiam Sti. mandamus, ut, cum iidem campiductores nunciaverint illi, hostes contra dominia nostra tendere, tua Stas. sine omni mora capitaneis et dignitariis omnibus in Russia per literas suas id significet, ut homines ad defensionem tempori educere possent, vel precustodire, ne incauti ab hostibus preveniantur.

Indigent autem iidem capitanei bombardis, que tarrassnicze seu hufnicze vocantur. Det eis tua Stas. ex armamentario nostro duas ejusmodi bombardas ad campestrem vectationem aptas, et si quid de hostibus cognitum habebit, nobis significet.

Ad Lanczkoronski et Tworowski scriptum in eandem sententiam, ut custodias et excubias vigilantes habeant, ut exploratores etc., ut motus Tartarorum marschalco significent ad promovendum capitaneos et homines, cum hac clausula: Nescimus quid de fide Valachi nobis polliceri debeamus quandoquidem ferendi nobis auxilii opportunitatem studiose neglexit. Nihilominus scribimus illi adhuc poscentes ab eo auxilium contra Tartaros, qui sunt in campis. Vos itaque mittatis ad eum industrium ac sagacem hominem cum literis nostris, ut idem quoque verius statum ejus perscrutetur et responsum ab eo reportet.

Scribimus marschalco etc., ut det vobis tormenta etc.

Cum duce Constantino intelligentiam habete.

Exercitum vobis commissum decenter et mansuete dirigite ut inter vos et milites concors et amica voluntas perseveret. Nos hic etiam nobilitatem in ordinem ponere curabimus, ut in necessitate vobis opem feramus [AT 2, № 80, p. 95].

Після радісних звісток про перемогу нам, на жаль, повідомили, що татари перебувають неподалік у степах. Тому ми пишемо нашим воєначальникам, щоб вони мали вірних і старанних розвідників, і наказуємо цим же старостам негайно повідомляти твоїй милості, якщо вони отримають достовірні відомості про ворога від цих розвідників. Також ми наказуємо твоїй милості: коли ці ж воєначальники сповістять, що вороги йдуть на наші володіння, твоя милість без жодного зволікання повідомить про це всіх старост і сановників на Русі своїми листами, щоб люди могли своєчасно вийти на захист або підготуватися, щоб вороги не застали їх зненацька.

Крім того, цим старостам потрібні гармати, які називаються «тарасниці» або «гуфниці». Нехай твоя милість видасть їм з нашого арсеналу дві такі гармати, придатні для транспортування полем, і якщо ти дізнаєшся щось про ворога, – повідом нам.

Лянцкоронському і Творовському написано в тому ж дусі, щоб вони мали пильну охорону і варту, щоб розвідники повідомляли маршалку про пересування татар для інформування старост і людей, з таким застереженням: ми не знаємо, чого нам очікувати від вірності молдавського воєводи, оскільки він навмисно знехтував можливістю надати нам допомогу. Однак ми все ще пишемо йому, просячи про допомогу проти татар, які перебувають у степах. Тому ви маєте послати до нього здібну і розсудливу людину з нашими листами, щоб він також достовірніше з’ясував його становище і привіз відповідь від нього.

Ми пишемо маршалку та ін., щоб він надав вам зброю тощо.

Майте взаєморозуміння з князем Костянтином [Острозьким].

Керуйте дорученим вам військом належним чином і лагідно, щоб між вами і солдатами панувала злагода і дружнє ставлення. Ми тут також подбаємо про те, щоб упорядкувати шляхту, щоб у разі потреби надати вам допомогу.

Листи не датовані, надіслані мабуть із Кракова. Наступний документ в AT має дату 26 травня, що дає орієнтовну дату цих листів – 20-і числа травня 1512 р.

з нашого арсеналу – мабуть, львівського, бо С. Ходецький був також львівським старостою.

повідомляли маршалку – тобто С. Ходецькому.

(Л-37) 26 травня 1512 р. у Кракові король Сигізмунд написав листа до великопольських сановників з більш конкретною інформацією:

Et dux Constantinus et campiductores nostri ex Podolia fere concorditer nobis denunciant, Tartarorum plus quam XX milia in campis propius Braczslaw esse, qui dominia nostra invadere satagunt. Si igitur fanti numero sunt, verisimile est, paucitatem exercitus nostri tante multitudini resistere non posse. In Valachi autem subsidio nulla spes baberi debet.

Itaque adversus eum turbinem, ne nos somnolentos involvat, consulere nos tempestive oportet. Et enim, quod Deus prohibeat, si superiores nostris fuerint facta sine dubio ingentia damna regno inferre possent.

Consulat igitur nobis tua Stas. quid adversus hunc casum faciendum illi videatur: si terre iste Minoris Polonie evocande sint ad bellum nec ne, seu quid aliud faciendum censcat. Nec procrastinet, nam prompte huic formidando malo consulendum esse intelligimus.

Cracovie XXVI Maji [AT 2, № 81, p. 95].

І князь Костянтин, і наші воєначальники з Поділля майже одноголосно повідомляють нам, що понад двадцять тисяч татар перебувають у степах поблизу Брацлава і прагнуть вторгнутися в наші володіння. Отже, якщо їх така велика кількість, імовірно, що нечисленне військо наше не зможе протистояти такій величезній орді. А на допомогу від молдавського воєводи не варто сподіватися.

Тому нам потрібно своєчасно обміркувати, як протистояти цьому лиху, щоб воно не захопило нас зненацька. Адже, не дай Бог, якщо вони візьмуть гору над нашими, вони, безсумнівно, завдадуть величезної шкоди королівству.

Нехай же твоя милість порадить нам, що, на її думку, слід робити в цьому випадку: чи слід скликати ці землі Малої Польщі на війну, чи ні, або щось інше, що ти вважатимеш за потрібне. І не зволікай, бо ми розуміємо, що цьому грізному лиху потрібно негайно протидіяти.

Краків, 26 травня.

(Л-38) Того ж 26 травня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа до молдавського воєводи Іоана Богдана:

Mgce. dne., amice sincere nobis dilecte.

Non sumus sine admiratione cur tua Mgcia. ex obligatione et jurejurando suo opem capitaneis et gentibus nostris contra Tartaros non tulit, cum proxime regnum nostrum popularentur. Qui licet Deo nos et justitiam nostram adjuvante cesi sint ac profligati per nostros, tamen ubi tue Mgcie. auxilium accessisset, nullus eorum latronum evasisset. Non ignorat Mgcia tua. quod nos firmam cum illa amicitiam servantes, eidem anno preterito opem tulimus et cum imperatore Precopense absque tua Mgcia. amicitiam ac pacem concludere noluimus. Tua tamen Mgcia. pacem sine nobis fecit, cum ipsa non ignorat, quod nos illam pro viribus nostris deserere nollemus satisfacientes inscriptionibus et pactis nostris mutuis.

Significamus Mgcie. tue, nunciatum nobis esse, Tartaros iterum alios in campis esse, qui fortassis dominia nostra invadere volunt. Nos vero servare a periculo regnum et dominia nostra volentes, nollemus eis dormire si nos bello agressi fuerint. Posuimus igitur exercitum nostrum in Podolia, et terris omnibus aliis tam regni quam MD. Lithuanie mandavimus, ut sint parati ad hostem Deo auxiliante iterum percutiendum. Tuam etiam Mgciam. hortamur et postulamus ab ea, velit nobis et exercitibus nostris auxilium ferre, cum a capitaneis et ducibus exercituum requisita fuerit. Confidimus eam libenter id facturam tum propter nos tum etiam propter sui conservationem, quod cum conjuncte vires nostre fuerint, majori terrori ac formidini hostibus nostris erimus. Quid itaque de auxilio a tua Mgcia. sperare debeamus nobis cito significet et certiores nos faciat; ac valeat filiciter.

Cracovie XXVI Maji [AT 2, № 82, p. 96].

Вельмишановний пане, наш щиро улюблений друже!

Ми здивовані, чому твоя милість не надала (згідно зі своїми зобов’язаннями та присягою) допомоги нашим старостам і людям проти татар, коли вони нещодавно спустошували наше королівство. І хоча вони були розбиті та прогнані нашими людьми за допомогою Бога, який підтримав нас і нашу справедливість, проте якби твоя милість надала допомогу, жоден з тих розбійників не врятувався б. Твоя милість знає, що ми, зберігаючи з тобою міцну дружбу, минулого року надали тобі допомогу і не хотіли укладати дружбу та мир з перекопським ханом без твоєї милості. Однак твоя милість уклала мир без нас, хоча ти знаєш, що ми не хотіли б залишати тебе в біді, виконуючи наші взаємні угоди та пакти.

Ми повідомляємо твоїй милості: нам було сповіщено, що в степах знову з’явилися інші татари, які, можливо, хочуть вторгнутися в наші володіння. Ми ж, бажаючи зберегти наше королівство і володіння від небезпеки, не хочемо, щоб вони застали нас зненацька, якщо нападуть на нас війною. Тому ми розмістили наше військо на Поділлі і наказали всім іншим землям, як королівства, так і Великого князівства Литовського, бути готовими, щоб за допомогою Бога знову розбити ворога.

Ми також закликаємо твою милість і вимагаємо від тебе, щоб ти надав допомогу нам і нашим військам, коли тебе про це попросять старости і воєначальники військ. Ми впевнені, що ти охоче зробиш це як заради нас, так і заради власної безпеки, бо коли наші сили будуть об’єднані, ми будемо більшим жахом і страхом для наших ворогів. Швидко повідом нам, на яку допомогу від твоєї милості ми можемо сподіватися, і живи щасливо.

Краків, 26 травня.

(Л-39) 28 травня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа римському папі Юлію 2-у:

Beatissime pater et clementissime domine.

Cum extrema hieme super defensione regnorum meorum ad annum presentem cum consiliariis meis agerem, et consultarem primoque vere decreta superioris deliberationis exequi et exercitum cogere inciperem, quo impendentis Tartarice tempestatis impetum reprimere et retundere possem, hostis ipse, qui celeritate nimia in bello gerendo semper utitur, ita se preter omnem opinionem subito ad bellum regnis meis inferendum comparavit et instruxit, ut non expectato solito suo tempore herbarum, graminum, quibus equos pascere posset, subita celeritate, antequam cogeremus exercitum, festis diebus paschatis nullo rumore adventantis hostis precedente cum XX milium exercitu in ditiones meas irrupit, et innumeram multitudinem hominum, gregesque infinitos equorum et pecorum abegerat, longe lateque prius ferro et igne agris pervastatis.

Et quamvis nihil pene temporis haberem ad vires colligendas, quibus tantus hostilis exercitus opprimi posset, Deo tamen optimo maximo, cujus res agebatur, opitulante ex utroque regno extemplo tumultuarium conflavi exercitum et hostem preda onustum prosequi jussi, quem cum hostis adventantem cognovisset, instructis mox aciebus et ad pugnam eductis, cum nostris animose et viriliter congressus sed victus et fugatus est.

Major pars deleta est predaque omnis recuperata, sed quoniam hostis ipse – quod v. Sanctitatem jam credo non latere – infinita multitudine hominum abundat et veluti hydre uno capite amputato plura renasci feruntur, hostis ipse in locum cesi mox multo majorem misit exercitum ad cujus impetum retundendum et reprimendum omnino sudare oportet et presertim cum a Mosco nunquam satis tutam pacem nobis polliceri queamus, qui semper rei sue gerende expectat occasionem.

Quapropter in tam ancipiti actione opus est mihi multis consiliariis, quorum alii me consilio alii viribus juvent. Atque ob eas res hujus sacri concilii dilationem a vestra Scte. paulo ante petere non dubitavi, quandoquidem et oratores et prelatos regni tam cito a me dimittere merito non possum.

Oro igitur, dignetur vra. Sctas. ardue necessitati mee, vel potius christiane, eam quam par est habere rationem et hanc moram equo ferre animo, qua demum absoluta, et ego in mittendis oratoribus, et prelati regni mei per se vel per nuncios suos officio fungemur. Ego enim id quod a majoribus meis hereditario jure accepi sedem apost. summa et merita devotione veneror et observo. Cujus me gratie cum regnis meis humiliter commendo, vestramque S. felicem et incolumem diu vivere opto.

Dat. Cracovie XXVIII Maji [AT 2, № 83, p. 96 – 97].

Найсвятіший отче і милостивий господине!

Коли наприкінці зими я обговорював із моїми радниками захист моїх королівств на цей рік і почав виконувати ухвали попереднього обговорення та збирати військо, щоб мати змогу відбити і стримати навалу татарської бурі, – сам ворог, який завжди користується надзвичайною швидкістю у веденні війни, так раптово, попри всі очікування, підготувався і спорядився для нападу на мої королівства, що не чекаючи свого звичного часу, коли з’явиться трава, якою можна було б годувати коней, він з несподіваною швидкістю, ще до того, як ми зібрали військо, у великодні свята, без жодних чуток про наближення ворога, вдерся у мої володіння з двадцятитисячним військом і погнав незліченну кількість людей та незліченні стада коней і худоби, попередньо спустошивши поля вогнем і мечем на великій території.

І хоча я мав обмаль часу для збирання сил, якими можна було б розбити таке велике вороже військо, однак, за допомогою Бога Всевишнього, чиєю справою це було, я негайно зібрав по тривозі військо з обох королівств і наказав переслідувати ворога, обтяженого здобиччю. Коли ворог дізнався про наближення нашого війська, він одразу вишикував свої ряди і вивів їх на бій, де сміливо і мужньо зійшовся з нашими, але був переможений і втік. Більша частина їх була знищена, і вся здобич відбита.

Проте, оскільки ворог має незліченну кількість людей (як я вважаю, Ваша Святість уже це знає), і як у гідри, у якої відрубують одну голову, а замість неї, як кажуть, виростають кілька, так і ворог замість убитих негайно послав набагато більше військо, для стримання і відбиття натиску якого потрібно докласти всіх зусиль, особливо коли ми ніколи не можемо бути достатньо впевнені в мирі з Москвою, яка завжди чекає нагоди для здійснення своїх намірів.

Тому в такій скрутній ситуації мені потрібні багато радників, з яких одні допоможуть мені порадою, інші – силою. І з цих причин я не вагаюся просити вашу святість про відстрочку цього священного собору, оскільки я не можу так швидко відпустити від себе послів і прелатів королівства.

Тому я прошу, нехай ваша святість зволить належним чином поставитися до моєї, а радше, християнської, важкої необхідності і сприйме це спізнення з рівним духом [спокійно]. Коли вона [відстрочка] нарешті закінчиться, і я, відправляючи послів, і прелати мого королівства самі або через своїх представників виконають свій обов’язок.

Бо я шаную те, що отримав від моїх предків за правом спадкування, і поважаю Апостольський престол з найвищою і заслуженою відданістю. Покірно віддаючи себе і мої королівства під його милість, я бажаю, щоб ваша святість довго жила щасливо і благополучно.

Дано в Кракові, 28 травня.

цього священного собору – папа Юлій 2-й скликав собор (який отримав назву ) на 19 квітня 1512 року, перше засідання було 3 травня. Собор засідав аж до 1517 року, так що польські представники устигли на ньому побувати.