Листування липня 1512 р.

Микола Жарких

У великоруських (власне, московських) літописах битва під Вишнівцем очікувано не знайшла відгуку, натомість є звістка про дії кримських татар влітку 1512 р. Літописи, найближчі за часом написання до цієї дати – це Літопис від 72-х яких молодшого ізводу [ПСРЛ 28, с. 346 – 347], Іоасафівський літопис [Иоасафовская летопись. – М.: 1957 г., с. 160] та Никонівський літопис [ПСРЛ 13, ч. 1, с. 160] (при цьому вважається, що Іоасафівський літопис був джерелом для Никонівського).

Оповідання в усіх трьох літописах майже однакове:

(Л-45) Тоя же весны [7020 – 1512 р.], мая 8, прииде весть к великому князю Василю Ивановичю всея Руси, что пришли безвестно Мен-Гиреевы царевы дети крымского Ахмат-Кирей да Бурнаш со многими людьми на оукраину: на Белев, и на Одоев, и на Воротынск, и на Олексин, и воеваша и волно поплениша. И князь великий послал воевод своих за ними Данила Василевича Щеня с сыном, и князя Михаила Ивановичя Булгакова, иных многих. Татарове же отступиша со многим полоном, а воеводы за ними не поидоша […]

(Л-46) И того же лета, июня, Ахмат же царевич пошел был на Рязань; и учинилася ему весть, что на Осетре стоят великого князя воеводы, князь Олександр Володимерович Ростовский, иные воеводы со многими людьми, а на Упе стоят воеводы великого князя – князь Михайло Иванович Булгаков, да Иван Ондреевич, и иные воеводы со многими людьми. И то слышав, Ахмат царевич в землю не пошел, а воротился с украины; а воеводы великого князя за ним гонили на поле до Сернавы, да его не дошли [ПСРЛ 28, с. 346 – 347].

Іоасафівський та Никонівський літописи подають другий епізод трохи інакше: у них замість червня стоїть липень, а замість Ахмата – Магмут.

Назва Сернава нині невідома. Можливо, це річка (доплив Воронежа) у Тамбовській області РФ. Її гирло знаходиться у 195 км на південь від Рязані. Інша можливість – річка (доплив Сосни) на межі Орловської та Липецької областей РФ. Її гирло знаходиться у 260 км на південний захід від Рязані.

(Л-47) 7 – 12 липня 1512 р. кримський хан Менглі-Гірей і його старший син Мехмет-Гірей надіслали цілий пакет листів до короля Сигізмунда та литовських радних панів [LM 7, № 132 – 133, s. 264 – 270]. Листи були написані у Солхаті та Фарах-Кермані (Перекопі).

В листі Менглі-Гірея із Солхата [LM 7, № 132.1, s. 264 – 265] в дуже неясних виразах пересказано, що мав розповісти королю ханський посланець Осман: Мехмет-Гірей та інші царевичи перебували у степах; Осман мав перестерегти короля щодо можливого нападу, і коли він стався і нападників побили, хан і Мехмет-Гірей вельми зраділи: «В оном нашом гуфе [загоні] зламаном было веле неслушных и теж неприятелей ваших и наших, а част их были приятели». Тому хан радить королю зібрати усіх полонених татар в одне місце, щоби розібрати, хто був «неприятелем вашим и нашим» (таких покарати), але «мают быти некоторыи наши верни, которых пожаданых рачити нам послати».

Потім уже ясніше сказано про похід п’яти царевичів (Ахмат султана, Махмут султана, Бурнаш султана, Бомбарек-Гірей султана [Мубарек], Саадет-Гірей султана) на Московську землю, з якої вони вивели багато полону. Це – на думку хана – сприятлива нагода для короля відібрати захоплені москвичами литовські волості. Хан навіть обіцяв надіслати свою допомогу, якщо король схоче це зробити.

Далі 9 липня 1512 р. Менглі-Гірей додатково написав із Фарах-Кермана:

Иж были некоторыи козацы татарове от Селим-бек солтана, которыи мешкають а Добрыхня [в Добруджі?], которыи козаки, поведают, же бы были мои, а они лотри [розбійники], не сут мои. А про то вам поведамы, наияснейший брате, бы те добре были мои вси тыи, которыи поехали шкоды чинит вашой земли, не сут мои, але сут мои неприятели. А про то усказую вам, абы есте добре их искарали [LM 7, № 132.2, s. 265].

Мехмет-Гірей у листі із Солхата, написаному 7 липня 1512 р. [LM 7, № 132.3, s. 265 – 266], сміливо назвав короля «наияснейший брате мой милый» (брате, мою любі!). Мехмет-Гірей нагадав, що він виконав свою обіцянку – привіз до Литви свого сина Джелал ад-Діна.

Теж усказую, иже отец мой черес листы свои жада певных нятцов, которых будет жадал Довлек Бахтыя. Прошу вас жадане его сполнити всим обычаем.

В листі Мехмет-Гірея до свого сина Джелал ад-Діна, написаному в Солхаті 7 липня 1512 р. [LM 7, № 132.4, s. 265], трохи ясніше сказано про похід на Московію: царевичі Ахмат-Гірей-султан, Махмуд-султан, Бурнаш-султан, Мубарек-Гірей-султан и Саадет-Гірей-султан, проводивши Джелал ад-Діна до Черкас, поїхали походом «до Москвы» і повернулись з великим полоном. Тепер Махмут-султан і Бурнаш-султан збираються «до Москвы» вдруге. При цій нагоді Ахмет-Гірей названий стриєм Джелал ад-Діна, тобто братом Мехмет-Гірея.

9 липня 1512 р. свій лист до короля написав у Фарах-Кермані вельможа Абд-ур-Рахман (Аптыракман) [LM 7, № 132.5, s. 266 – 268]. Він наголосив: між царем Менглі-Гіреєм і вами (королем) настав мир, і доказ на це – приїзд до вас (короля) султана Джелал ад-Діна.

Потім Абд-ур-Рахман згадав про похід п’яти названих вище царевичів про московського князя: царевичі мали при собі військо понад 30 тисяч людей, і вивели полону понад 50 тисяч чоловіків і жінок. Також він написав, що мир укладено завдяки його (Абд-ур-Рахмана) зусиллям (досить прозорий натяк, що він очікує винагороди для себе).

Того ж 9 липня 1512 р. уже відомий нам Августин де Гарібальді записав великий лист хана Менглі-Гірея до литовських радних панів [LM 7, № 133, s. 268 – 270]. Хан повідомляв, що вже настав мир і до короля послано царевича Джелал ад-Діна. Далі йде цікаве для нашої теми місце:

Потом вам поведаю, приятелем моим, иж оное войско, которое вышло было на некоторые панства короля, брата моего, вышли были змовивши ся как то самовольные, жадаючи того, абы тот покой не был межи мною и межа королем, братом моим. Але я и Магмет Кгирей солтан о оба хочева, иж тот покой будет всим обычаем […]

И теж вас поведам, приятелем нашим, о оном войску, которое было у панстве короля, брата моего, иж оное войско есть поражоно для того, иж я прошлое весны послал есми, поведаючи королю, брату моему, и вам, иж мое войско было на поли, а король, брат мой, мел не мешкаючи выправити войско свое с Полщи и з Литвы на границу литовскую и лядскую, где, веру я, иж так сделал.

Где ж то войско есть поражоно, а я и Магмет Кгирей солтан маем то велми вдячно […]

И теж поведаю вам, приятелем моим, иж я писал лист до короля, брата моего, и теж до вас пишу, иж в оном пораженю войска некоторые своеволны, как неприятели мои и брата моего, и теж были некоторые слуги мои, которые там ехали без моее воли, которых моих слуг я приказал доведати ся, и просити через моего посла великого Довлет-Бахты, до которого я писал, иж мает их просити […]

И теж поведаю вам, приятелем моим, иж я был порозумел, коли было поражено то войско, потом ехали бы некоторые козаки, татарове, солтан Боярит, которые были козаки из Добритя и из Белагорода. И порозумелом теж и з тыи козаки поразили и потом есть пущоны проч, повидаючи, иж они есть наши. Где вам поведам, иж не были мои. А естли бы хотя и мои были, нехай будут скараны горазды, бо вси ты, которыи идут в панство брата моего, неприятели мои так короля, брата моего.

Далі в листі містяться ще деякі подробиці походу на Московію:

[…] И з ласки милого бога з великим полоном мужиков и жонок, великих и малых, болшии нежли пятдесят або шестдесят тысяч парсун, опроч инших речей […]

Теж вам поведаю, приятелем моим, иж оное войско, которое было вышло на московского князя, половица его остала, котора ся берет назад вернутися ку браню, а от нас мает ещо выехати великое войско и з сынми Магмет Кгирей солтановыми. И где, з ласки божое веруя, иж вделають болшое побране нежли первое.

В цілому цей останній лист до панів радних подає ті самі сюжети, що були предметом інших листів із цього пакету, але стилізований він ясніше і містить деякі додаткові подробиці.

(Л-48) У 7-у томі Литовської метрики записано такі три листи:

№ 134 – короля Сигізмунда до хана Менглі-Гірея, відісланий з Мельника 8 липня 1-го індикту;

№ 135 – короля Сигізмунда до султана Мехмет-Гірея, без означення дати і місця;

№ 136 – короля Сигізмунда до князя Абд ур-Рахмана, написаний у Мельнику 12 липня (індикт не зазначений) [LM 7, № 134 – 136, p. 270 – 272].

У виданні книги ці листи помилково віднесені до липня 1512 р. Але:

1, липень 1512 р. має індикт 15, липень 1513 р. – індикт 1;

2, у липні 1512 р. король постійно перебував у Кракові і до Литви не їздив; натомість маємо цілу серію документів, виданих у Мельнику від 3 до 13 липня 1513 р. [LM 9, покажчик на с. 387].

Отже, ці листи написані у Мельнику 8 – 12 липня 1513 року, не 1512-го. Вони не стосуються нашої теми, відносяться до наступного етапу литовсько-кримських відносин.

(Л-49) 9 липня 1512 р. король Сигізмунд надіслав із Кракова листа до свого брата – угорського короля Владислава. Після родинних вітань там написано:

Nos, Deo sit gratia, recte valemus et crebras numine divino consolationes accepimus ex Tartarorum cladibus, quibus a nostrorum particulariis preliis afficiuntur. Nam mense proximo ultra Kioviam iterum nostri pulcherrimam stratagem in ipsos ediderunt.

Sed felicitas Soltani Selimi, novi Turcorum imperatoris, cujus nunc orator apud nos est, licet nobis pacem et amicitiam more majorum suorum offerat, nos terret, quippe quod sciamus ipsum adeo devinctum habere sibi imperatorem Tartarorum, ut facile credamus suspicemurque, quod vires in perniciem Christianorum et presertim dominiorum nostrorum sibi finitorum conjungent, ubi cognoverit ista christianorum principum dissidia perseverare, et apud nos nihil pro retundendis eorum viribus preparari. Verisimile tamen est, quod ipse Selim Soltan, donec se in sede imperii non firmaverit, quesiturus est nobiscum pacem et offeret amicitias, sed ubi valuerit in imperio, tunc demum procul dubio effere sue nature virus effundere sataget. Itaque nostra interest modos et consilia in tempore non modo querere, sed etiam instruere, quomodo si, quod Deus avertat, contra nos exsurgeret sibi resistamus [AT 2, № 99, p. 105].

Ми, слава Богу, почуваємося добре і завдяки Божій милості часто отримуємо розраду від поразок татар, яких завдають їм наші окремі битви. Адже минулого місяця за Києвом наші знову здобули над ними блискучу перемогу.

Але нас лякає щастя султана Селіма, нового турецького імператора, чий посол зараз у нас, хоча він і пропонує нам мир і дружбу за звичаєм своїх предків. Ми знаємо, що він так прив’язав до себе імператора татар, що легко можемо повірити і запідозрити, що вони об’єднають свої сили на погибель християн і особливо наших володінь, що межують з ними, якщо дізнаються, що ці чвари між християнськими князями триватимуть, і що у нас нічого не готується, щоб протистояти їхній силі. Однак імовірно сам султан Селім, поки не утвердиться на престолі імперії, буде шукати миру з нами і пропонувати дружбу, але як тільки він зміцниться в імперії, тоді, безсумнівно, постарається вилити отруту своєї зухвалої натури. Тому в наших інтересах вчасно шукати і готувати способи і плани, щоб, якщо, не дай Бог, він повстане проти нас, ми могли б йому протистояти.

Про оцю перемогу над татарами «за Києвом» у червні 1512 р., здається, дуже мало інших згадок.

(Л-50) 18 липня 1512 р. король Сигізмунд написав короткого листа до нового турецького султана Селіма, вітаючи його зі сходженням на престол. Король висловив надію, що султан буде жити в дружбі з ним, Сигізмундом, і з його рідним братом угорським королем Владиславом [AT 2, № 102, p. 107].

(Л-51) 18 липня 1512 р. король Сигізмунд написав листа до своїх радників з Великої Польщі:

Reverendissime etc.

Quum non plus quam tria milia stipendiariorum pro defensiorie Podolie remanserint et fama habeatur non incerta de Tartaris hostibus, quod cis Borysthenem in campis ad Majak numerosi jacent, timendum est, ne sub tam parvo presidio in regnum nostrum excurrant.

Vero motio belli generalis in preterito conventu Piotrkoviensi restricta est, ut nobis non liceat expeditionem generalem movere nisi ex conventibus Colensi et Korczynensi.

Quum itaque in proximo pro festo S. Laurentii synodus celebrabitur Lancicie, ubi affuturi sunt primores consiliarii, ad quos ex Piotrkoviensi constitutione pertinet decernere in istis terris bellicam motionem, hortamur tuam Sinceritatem, mandantes, quatenus pro festo S. Laurentii in Lanciciam sese conferat et ibidem cum aliis consiliariis, habito recpectu necessitatis Reipublice de bellica motione, si et in quantum necessarium fuerit decernant, et nos quid facere debeamus in presenti necessitate edoceant.

Pro gratia nostra.

Cracovie XVIII Julii [AT 2, № 104, p. 108].

Найшанованіший [і т.д.]

Оскільки для оборони Поділля залишилося не більше трьох тисяч найманців і є достовірні чутки про ворожих татар, які у великій кількості стоять у полях по цей бік Дніпра, біля Маяка, слід побоюватися, що вони, не зважаючи на прикриття такого малого війська, увірвуться в наше королівство.

Справді, рішення про початок загальної війни на минулому Петроковському сеймі було обмежене, щоб ми не могли розпочати загальний похід інакше як з дозволу Кольського та Корчинського сеймів.

Тому, оскільки невдовзі, на свято Святого Лаврентія, у Ленчиці відбудеться з’їзд, куди з’їдуться перші радники, яким згідно з Петроковською конституцією належить ухвалювати рішення про початок воєнних дій на цих землях, ми заохочуємо та наказуємо твоїй милості прибути до Ленчиці на свято святого Лаврентія і там разом з іншими радниками, зважаючи на потреби республіки, ухвалити рішення про початок воєнних дій, якщо і наскільки це буде необхідно, і дати нам вказівки, що ми маємо робити в цій ситуації.

На нашу милість.

Краків, 18 липня.

День – 10 серпня.

А що за Маяк на Дніпрі? Із оповідання Еріха Лясоти (1594 р.) видно, що маяком тоді називали половецьку скульптуру, виставлену на кургані [. – «Запорозька старовина», Київ-Запоріжжя, 2003 р., запис за 5 липня 1594 р.]. Тобто маяків було рівно стільки, скільки курганів зі скульптурами. Але у Кракові могли цього не знати і вважати Маяк за назву якогось конкретного місця.

(Л-52) Того ж дня 18 липня 1512 р. король Сигізмунд надав інструкцію для белзького каштеляна і старости Георгія Крупського, який їхав послом до молдавського воєводи Іоана Богдана [AT 2, № 110, p. 112 – 114].

Інструкція датована «Dominica ante Sct. Margarite». Dominica – це скорочення від , неділя; день католики відзначають 20 липня. 18 липня 1512 р. – це неділя перед днем св. Маргарити.

Зокрема, король дорікав воєводі, що той не виконав свого союзницького зобов’язання:

Dicendum etiam: Mtem. regiam credere, quod ipse faveat felicitati Mtis. sue, et quod ex victoria Christi favore parta habeat letitiam. Sed maluisset Mtas., si ipse quoque auxilium tulisset et se ejus felicitatis et glorie participem fecisset Suam namque Mtem. non ignorare, quod dux Constantinus, Campiductor sue Mtis., et deinde alii campiductores tempestive ipsum de hostis adventu avisarunt, et exprobrare sibi, quod nedum auxilium non tulerit, sed nec nuncio ducis Constantini faverit, ut propter celerem reditum equum sibi comparare potuisset.

Слід також сказати: вір королівській величності, що щастя сприяє його величності, і що він [король] має радість від перемоги [під Вишнівцем], здобутої завдяки Христовій милості. Але його величність волів би, щоби він [воєвода] також надав допомогу і зробив себе учасником його [королівського] щастя і слави. Бо його величність не забуває, що князь Костянтин, полководець його величності, а потім інші полководці своєчасно повідомили його [воєводу] про прихід ворога, і [посол має] дорікати йому [воєводі], що він не тільки не надав допомоги, але й не сприяв посланцю князя Костянтина, щоб той міг придбати коня для швидкого повернення.

(Л-53) Окрім цієї інструкції король дав Г. Крупському також свого листа до воєводи Іоана Богдана, де зокрема сказано:

Noverit Mgcia. tua, quod nostri in Lithuania preterito mense Deo adjuvante mille Tartaros prolligarunt, inter quos nepotem imperatoris Albkirey Soltan interfecerunt. Spes est in domino, quod ubi tue Mgcie. auxilium accesserit, facile deinceps profligari potuerunt [AT 2, № 109, p. 112].

Нехай знає ваша милість, що наші в Литві минулого місяця, з Божою допомогою, тисячу татар розбили, серед яких убили онука імператора Алб-Кірей-Султана. Є надія на Господа, що як тільки прибуде допомога від вашої милості, їх буде легко й надалі розбивати.

(Л-54) У ті самі дні, 18 чи 19 липня 1512 р., король Сигізмунд випустив універсал (звернення до всіх) про можливу війну:

Universis ac singulis etc. Felix a Deo omnipotenti victoria de Tartaris, regnum nostrum vastantibus, nobis concessa nos animosiores in eosdem hostes facere debet, ne damna ab eis per ignaviam nostram cum dedecore nominis Poloni iterum experiamur et victorie gloriam amittamus.

Quum itaque iidem hostes vires colligant, ut cladem suorum in nobis ulcisci possint: nobis vicissim curandum est magnopere, ne nos imparatos inveniant, licet in presidia tria milia habeamus. Quamobrem mandamus vobis, ut sitis parati et equos, viros, arma et cetera belli necessaria parata habeatis, ut quum aliis restium literis nostris requisiti fueritis, sine mora accurrere et hostem publicum reprimere possitis. Sic facturi pro gratia.

Literas autem presentes, alter ad alterum transmittat, ut moris est, et ultimus easdem capitaneo loci representet.

Datum Cracovie [AT 2, № 105, p. 108 – 109].

Щаслива перемога над татарами, які спустошували наше королівство, дарована нам Всемогутнім Богом, повинна зробити нас більш рішучими проти тих самих ворогів, щоб ми знову не зазнали шкоди від них через нашу лінь (на ганьбу польського імені), і щоб не втратили славу перемоги.

Оскільки ці ж вороги збирають сили, щоб помститися за поразку, ми, в свою чергу, повинні подбати, щоб вони не застали нас непідготовленими, хоча ми маємо три тисячі в гарнізонах. Тому наказуємо вам бути готовими та мати напоготові коней, людей, зброю та інші необхідні для війни речі, щоб, коли ви будете викликані нашими наступними листами, ви могли без зволікання прибути і придушити ворога. Так вчините заради нашої милості.

Цей лист нехай кожен передасть наступному, як це заведено, а останній передасть його місцевому старості.

(Л-55) 18 липня 1512 р. польські радні пани склали листа до литовських радних панів, який мав відвезти Януш Свірчевський [AT 2, № 107, p. 109 – 110; лист польською мовою], а 19 липня Свірчевському дано вірчу грамоту до литовських панів [AT 2, № 106, p. 109]. Поляки обмірковували, де і як слід розмістити татарського заручника (Джелал ад-Діна), і писали, що вони не зовсім довіряють миру, укладеному з татарами. А про спільну оборону – анічичирк.

Я так розумію, що це була відповідь на проект угоди від 26 березня 1512 р. (Л-7) Отак зручно польська демократія спустила на гальмах неприємну для неї проблему спільної оборони (втягуватись у війну проти Москви і тоді ніхто не поспішав, як і нині, у 2025 році).

(Л-56) У недатованому листі (мабуть з кінця липня 1512 р.) до папи Юлія 2-го король Сигізмунд зокрема писав:

Sed et nunc cogor cum universo regno meo post partam nuper Dei beneficio iusignem de Tartaris victoriam esse continuo armatus. Nam Tartarus in refundendam vindictam se preparat et imperatorem novum Turcarum, quem sibi strictissimo federis vinculo obligavit, sibi in auxilium adversus me trahit [AT 2, № 112, p. 114; початок і кінець листа опускаю].

Але і тепер, після здобутої нещодавно з Божої ласки видатної перемоги над татарами, я змушений з усім моїм королівством постійно бути озброєним. Адже татарин готується помститися і нового імператора турків, якого він зв’язав із собою найтіснішими узами союзу, залучає собі на допомогу проти мене.

(Л-57) У так само недатованому листі (мабуть з кінця липня 1512 р.) до угорського короля Владислава король Сигізмунд зокрема писав:

Ad consolationem Mtis. vestre significamus illi, quod mense preterito prope Kijoviam a curiensibus nostris Lithuanicis non parva manus Tartarorum cesa est, quo dux, nepos imperatoris Tartarorum occisus est. Rursus alii Tartari insilientes in Podoliam conati sunt homines nostros rapere, ex quibus cognoscerent, an defensores aliqui in promptu essent. Sed et hi cesi sunt. Eorum captivi affirmant, crebras istas impressiones in nos fieri Selimi novi imperatoris suggestione. Hinc animadvertendum est, quod ipse imperator Turcarum non sinet nos quiescere, cum fraterno bello solutus fuerit.

Oratorem ejus paucis verbis gratulatoriis, de ejus ad paternum solium evectione absolutum remisimus. Ceterum presentia hec tempora et moderna christianorum principum dissidia, animo revolventes cogitamus nobiscum, utilene sit nobis pacem cum Turco inire, cum ipse sponte sua amicitiam suam nobis offerat, an vero sine treugis pacis, sed decenti aliquo modo cum eo tranquille vivere. Fatemur quidem, quod mallemus securitatem ab ea parte habere, ut tanto liberius adversus Tartarum intenderemus. Sed absque scientia vre. Mtis., cujus actiones communes esse cum nostris debent, consistere in uno proposito non possumus, itaque rogamus Mtem. vram., velit nobis super ea re sententiam suam significare [AT 2, № 113, p. 115; кінець листа опускаю].

Для втіхи вашої милості повідомляємо їй, що минулого місяця поблизу Києва нашим литовським військом було побито чималу групу татар, де був убитий вождь, онук татарського імператора. Знову інші татари, вдершись у Поділля, намагалися викрасти наших людей, щоб дізнатися, чи є якісь захисники напоготові. Але і вони були розбиті. Їхні бранці стверджують, що ці часті напади на нас відбуваються за порадою Селіма, нового імператора. Звідси слід усвідомити, що сам імператор турків не дасть нам спокою, коли звільниться від братовбивчої війни.

Його посланця ми відпустили з кількома вітальними словами з нагоди його сходження на батьківський престол. В іншому, розмірковуючи над цим часом і сучасними чварами християнських правителів, ми думаємо, чи корисно нам укладати мир з турком, оскільки він добровільно пропонує нам свою дружбу, чи, швидше, жити з ним спокійно без мирних угод, але якимось гідним чином. Ми, звичайно, зізнаємося, що воліли б мати безпеку з того боку, щоб тим вільніше зосередитися на татарах. Але без відома вашої милості, чиї дії мають бути спільними з нашими, ми не можемо зупинитися на одному намірі, тому просимо вашу милість повідомити нам свою думку з цього приводу.

(Л-58) У недатованому листі (мабуть з кінця липня чи початку серпня 1512 р.) до провінційних сеймиків, котрі мали зібратися перед генеральним сеймом (у Петрокові на день св. апостолів Симона та Юди) король Сигізмунд зокрема писав:

Salutatione premissa dicatur imprimis, quod a conventu generali Piotrkoviensi annus secundus currit, in quo conventu decreta fuit defensio regni, ad biennium duntaxat, quod labitur, in hunc modum: ut anno primo servarentur tria milia stipendiariorum in Russia, secundo vero anno duo duntaxat milia, ac ne expeditio fieret generalis nisi magna et manifesta urgente necessitate.

Attamen Mtas. reg. non modo juxta decretum predicti conventus tenuit defensionem, sed etiam in hieme preterita multos in stipendio tenuit cum non parvo sumptu propter Tartaros, qui in campis hibernaverunt, hoc etiam altero anno, quo duo tantum milia hominum servanda erant, tria milia servavit, videns necessitatem, et adhuc servat […]

Consulendum etiam est tempestive de obside Tartaro, et quid agendum in ea re, si qua occasio stabiliende pacis cum illo hoste haberi possit, et si servari debebit, quomodo servandus? Nam nuncii imperatoris Precopensis, qui cum eodem obside sunt, instant, ut negotium finiatur et pecunie pacte mittantur [AT 2, № 116, p. 118 – 119; інші частини листа опускаю].

Передусім, з поклоном, слід сказати, що минає другий рік від Петроковського генерального сейму, на якому було ухвалено оборону королівства. Оборона мала тривати лише два роки, що минають, і ось яким чином: у перший рік в Русі мали утримуватися три тисячі найманців, а в другий рік – лише дві тисячі. Загальний похід не мав відбуватися, якщо не виникне велика та очевидна нагальна потреба.

Проте його королівська величність не лише дотримувався постанови згаданого сейму щодо оборони, а й минулої зими утримував багато найманців, витрачаючи чималі кошти через татар, що зимували в полях. Також у цей другий рік, коли треба було утримувати лише дві тисячі людей, він утримував три тисячі, оскільки бачив необхідність, і утримує їх досі […]

Також слід своєчасно порадитися щодо татарського заручника та що робити в цій справі, якщо з’явиться можливість укласти стабільний мир з цим ворогом. І якщо його слід утримувати, то як саме? Адже посли перекопського імператора, які перебувають з цим заручником, наполягають, щоб справу завершили, а домовлені гроші були надіслані.

День у католиків – 28 жовтня.